Виявлення помилок і шахрайства

    Перевіряючи достовірність документів, реквізитів та записів у них, здійснюється виявлення  фальсифікованих даних, тобто таких, в яких є підчистки, підроблені записи, заміна цифрових величин та текстів. У цих документах приховується обман та інші порушення бухгалтерського обліку. Документи складаються з дотриманням певних вимог, оформляються підписами осіб, які беруть участь у проведенні операцій, і тому вони мають доказову силу.

    Документи мають важливе значення в організації  й оперативному керівництві роботою  підприємства. Вони слугують для передачі розпоряджень, а також підтвердження правильності виконання операцій. Так, лімітно-заборні карти є основою для відпуску матеріалів зі складу, видаткові касові ордери —для виплати грошей з каси, наряди на відрядну роботу — для нарахування заробітної плати робітникам.

    На  основі документів керівники підприємства здійснюють попередній контроль (у  момент підписання документа, на підставі якого повинна проводитись певна господарська операція). Далі контроль здійснюють працівники бухгалтерії при опрацюванні документів і виші організації під час проведення документальних ревізій. Попередній і подальший контроль запобігає зловживанням з боку матеріально-відповідальних осіб, тобто сприяє збереженню державної власності. Своєчасно складені й належним чином оформлені документи використовують у судових органах і арбітражі при розгляді господарських спорів з іншими підприємствами, організаціями і особами.

    Велике  значення мають документи для  зміцнення господарського розрахунку, оскільки він оснований на спостереженні  й контролі за допомогою документів за кожною окремою операцією. Отже, документи є засобом організації й контролю господарської діяльності.

    У процесі оформлення і обробки документів проводиться систематичний контроль за дотриманням платіжної й кредитної дисципліни, встановлюється ретельне спостереження за економним витрачанням коштів підприємства, прискоренням їх обігу. Документи використовуються також при аналізі господарської діяльності підприємства. Багато факторів, що вплинули на результати виконання плану підприємства, можна виявити тільки шляхом детального вивчення облікових даних і документів, що були основою бухгалтерських записів.

    Для реєстрації господарських операцій використовують різні за формою й змістом документи. Однак кожний документ повинен вмішувати всі показники, необхідні для повного уявлення про зроблену операцію. Такі показники називаються реквізитами.

    У разі відсутності будь-якого з  обов'язкових реквізитів, документ втрачає свою доказову силу і може бути підставою для записі в у систем і рахунків бухгалтерського обліку.

    Аудиторська практика свідчить, що часто документи  мають не оговорені виправлення, підчистки, нечіткі відбитки печатки, що дозволяє особам здійснювати зловживання. На такі документи, насамперед, аудитор повинен звертати увагу і ретельно їх перевіряти.

    Важливою  процедурою перевірки є спостереження. Цей процес полягає в спостереженні процедури, що виконується іншими особами.

    Необхідною  процедурою аудиторської перевірки  є також опитування і підтвердження.

    Опитування  полягає у пошуку інформації, яку  отрушують від обізнаних осіб підприємства. Ця процедура може варіювати від формальних письмових запитів, що адресуються третім особам, до неформального усного опитування працівників підприємства. Отримані відповіді на опитування дають аудитору інформацію, що підтверджує аудиторські докази.

    Підтвердження полягає в отриманні аудиторами підтверджувальної інформації, яка міститься в регістрах бухгалтерського обліку.

    Однією  із необхідних процедур є підрахунок. Він полягає у перевірці арифметичної точності первинних документів та реєстрів бухгалтерського обліку, у самостійному проведенні підрахунків.

    Одержання доказів шляхом застосування аналітичних  процедур здійснюється через аналіз найважливіших показників, зокрема, підсумкових досліджень відхилень від показників, що очікуються. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    4. Суть робочої документації

    Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджено наказом Міністерства фінансів України №88 від 24 травня 1995 року визначає порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів підприємствами, організаціями (крім банків) незалежно від форм власності.

    Міжнародним стандартом аудиту 230 «Документація» визначено  зміст і форму робочої документації та конфіденційність, забезпечення зберігання й утримування робочих документів та право власності на них.

    Документальне оформлення аудиторської перевірки  складається з двох видів документації—робочої та підсумкової. Аудитор зобов'язаний вести документацію зі справ, які  стосуються прийняття рішень за результатами проведеної аудиторської перевірки і, в свою чергу, будуть покладені в основу аудиторського висновку.

    Термін  «документація» означає матеріали  або робочі документи, підготовлені аудитором і для аудитора або  одержані ним у зв'язку з проведенням аудиторської перевірки та зберігаються в нього.

    У робочу документацію включається інформація, яка, на думку аудитора, є важливою для того щоб правильно виконати аудиторську перевірку і яка повинна підтвердити висновки та пропозиції в аудиторському висновку. Вона може бути оформлена у вигляді стандартних форм і таблиць на папері або зафіксована на електронних носіях інформації.

    Під час планування та проведення аудиту робоча документація допомагає краще здійснювати аудиторську перевірку та контроль над процесом її проведення. В ній реєструються результати аудиторських експертиз виконані для підтвердження прийнятих аудитором рішень.

    Підсумкова  документація складається з аудиторського  висновку та документації, що передається  замовникові перевірки.

    Аудиторський  висновок є обов'язковим компонентом підсумкової документації.

    Зміст робочої  документації є питанням професійного судження аудитора, оскільки немає ні можливості, ні необхідності документувати кожне спостереження або обстеження.

    Робоча  документація повинна відображати  таку інформацію за кожним об'єктом перевірки:

    • методику проведеної аудиторської перевірки;

    • тести, проведені підчас перевірки;

    • висновки, зроблені аудитором та прийняті рішення і пропозиції.

    Аудитор повинен вести документацію зі справ, які стосуються прийняття рішень за результатами проведених аудиторських процедур. Процедури перевірки аудитором повинні бути покладені в основу аудиторського висновку.

    Аудитор має зібрати докази у клієнта, які б підтвердили або спростували твердження проте, що фінансова звітність об'єктивно, повно та достовірно відображає фінансовий стан клієнта, а здійснені операції є законними і реально відображають стан підприємства.

    Аудитор повинен вести документацію зі справ, які стосуються прийняття рішень за результатами проведених аудиторських процедур. Процедури перевірки аудитором повинні бути покладені в основу аудиторського висновку.

    Аудитор має зібрати докази у клієнта, які б підтвердили або спростували твердження про те, що фінансова звітність об'єктивно, повно та достовірно відображає фінансовий стан клієнта, а здійснені операції є законними і реально відображають стан підприємства.

    Достатній рівень розкриття та деталізації  процедур аудиту в робочій документації повинен забезпечити можливість контролю будь-яким аудитором процесу проведення аудиту поточного року, підтвердити обґрунтування аудиторського висновку та відповідність проведеної перевірки прийнятим аудиторським нормативам, забезпечити ефективну допомогу іншим аудитором у плануванні та проведенні наступних перевірок, слугувати аудитору довідковим матеріалом з метою пояснення змісту проведеної перевірки у будь-який час.

    Після завершення аудиту робочі документи  залишаються в аудитора. Вони є  його власністю. Аудитор повинен  складати довідки на підставі витягів  із своїх робочих документів.

    Проте право власності аудитора обмежене етичними нормами та умовами конфіденційності. Робочі документи не можуть розглядатись як частина фінансової документації клієнта.

    По  закінченні аудиторської перевірки  робоча документація підлягає здачі для її зберігання в архів аудиторської організації.

    Порядок зберігання підсумкової документації встановлюється аудиторською фірмою з урахуванням забезпечення вимог збереження та конфіденційності, а термін її зберігання визначається, виходячи із практики аудиторської діяльності та юридичних вимог.

    По  закінченні аудиторської перевірки  аудитор складає два підсумкові документи: звіт про результати аудиторської перевірки та аудиторський висновок.

    В аудиторському звіті відображаються результати виявлених порушень, помилок, відхилень; оцінка стану бухгалтерського обліку; достовірність фінансової звітності та законності господарських операцій.

    Інформація  звіту повинна бути надійною, чіткою, реальною та достовірною і компетентною, а також незалежною, об'єктивною та правдивою.

    Аудиторський  звіт складається в довільній  формі, його зміст не підлягає оприлюдненню.

    Види  аудиторського висновку

    У Законі України «Про аудиторську  діяльність» від 22.04.93р. №3126-ХІІ зазначено, що аудиторський висновок — це офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який складається у встановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить у собі висновок стосовно достовірності повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.

    Складання висновку регламентується також  міжнародним стандартом аудиту 800 «Аудиторський висновок при виконанні завдань з аудиту спеціального призначення» .

    Висновок  може бути позитивним, умовно-позитивним, негативним або дається відмова від надання висновку про фінансову звітність підприємства.

    Позитивний висновок оформлюється за наявності безумовної позитивної згоди, не фундаментальної невпевненості і не фундаментальної незгоди. Невпевненість виникає у випадку, якщо аудитор не може її сформувати, але вона відрізняється від перевіреної фінансової інформації.

    Умовно-позитивний висновок визначається тоді, коли існує  фундаментальна незгода та коли вплив факторів, які їх викликали, настільки значний, що може суттєво спотворити дійсний стан па підприємстві.

    Наявність фундаментальної незгоди - основа для негативного висновку, а фундаментальної невпевненості - для відмови від видачі висновку.

    Ці  види висновків можуть мати:

    • обмеження, якщо існують відхилення у висновку від Національних нормативів аудиту (ННА), а також методології  обліку чи недостатності інформації. При усуненні цих причин у висновок вносять зміни;

    • модифікацію - додаткові пояснення, що не вносять обмежень у зміст висновку;

    •   доповнення - розширення структури висновку, передбаченої Національними нормативами аудиту.

    МСА 800 «Аудиторський висновок при виконанні  завдань з аудиту спеціального призначення» визначає основні критерії видачі аудитором  позитивного висновку. Він складається, якщо:

    1. Аудитор отримав всю інформацію, необхідну для цілей аудиту;