Виробництво і потреби: взаємозв’язок і взаємодія

1.4. Сутність потреб особливості їх розвитку

   Визначні  мислителі, політологи, економісти минулого і сучасності - Дж. Гобсон, К. А. Гельвецій, Ф. Гегель, К. Маркс, М. Вебер, Ф. Гайєк та інші бачили в потребах вираження природи людини, відносили їх до ключових економічних категорій.

     Потреби - це категорія, що відбиває  ставлення людей до умов їх  життєдіяльності. В структурі  потреб суспільства можна виділити  кілька типів відносин, що характеризують зв'язок людей з умовами життєдіяльності: ставлення до природи (потреби у спілкуванні з природою, в охороні природи); до існуючих засобів життя (потреби у засобах виробництва і предметах споживання); до себе та інших людей (потреба у самовираженні, саморозвитку, у соціальному статусі, спілкуванні); до праці та дозвілля (потреба у цікавій, творчій праці, у відпочинку та ін.).

     Сутність потреб можна проілюструвати  на прикладі становлення нових  потреб, які завжди виникають  із такого ставлення людей  до умов життєдіяльності, що  характеризується бажанням змінити  ці умови. Наприклад, потреба у підвищенні швидкості пересування, яка виникає як бажання змінити існуючі способи пересування. Матеріальні засоби реалізації цього бажання ще відсутні, тому воно втілюється в казкових килимах - літаках. Проте потреба вже виникла, і вона спонукає людство до пошуків реальних шляхів її задоволення - до винаходу автомобіля, поїзда, літака.

     На підставі загального визначення можна конкретизувати уявлення про потреби як предмет дослідження економічної теорії.

     Економічні потреби - це ставлення  людей до економічних умов життєдіяльності їх, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Отже, потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер. "Люди звикли пояснювати свої дії з свого мислення, замість того щоб пояснювати їх із своїх потреб (які при цьому, звичайно, відображаються в голові, усвідомлюються)..." - зазначав Ф. Енгельс.

     Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за суб'єктами та об'єктами.

     За суб'єктами  потреби поділяють на:

     а) індивідуальні, колективні  та суспільні. 

   До  індивідуальних потреб можна віднести потреби в їжі, одязі, житлі, які у кожної людини мають свої якісні та кількісні особливості, задовольняються специфічним набором товарів і послуг. Прикладом колективних потреб можуть бути потреби певного трудового колективу в кваліфікованому керівництві, сприятливому психологічному кліматі, відповідних умовах праці. Суспільні - це потреби у зниженні рівня інфляції та безробіття, у забезпеченні конвертованості національної валюти, економічному піднесенні та ін.;

     б) потреби домогосподарств, підприємств та держави як особливих суб'єктів економіки. Як власники економічних ресурсів домогосподарства мають потребу в тому, щоб якнайвигідніше ними розпорядитися (продати, здати в оренду чи використовувати самостійно), як споживачі вони мають певні потреби у матеріальних і нематеріальних благах та послугах. Підприємці потребують підвищення конкурентноздатності своєї продукції, зниження витрат виробництва, збільшення прибутків. До потреб держави можна віднести потреби у збільшенні надходжень до державного бюджету, у недоторканості державних кордонів, збереженні держави як єдиного цілого та ін.

     За об'єктами потреби класифікують на:

     а) породжені існуванням людини як біологічної істоти (фізіологічні потреби в їжі, одязі, житлі) та породжені існуванням людини як соціальної (суспільної) істоти (соціальні потреби - в спілкуванні, в суспільному визнанні та статусі, інформації, освіті та ін.). фізіологічні потреби передбачають реалізацію об'єктивних умов, необхідних для нормальної життєдіяльності людини. Їх елементарність визначається безпосереднім зв'язком з біологічними функціями організму людини. В той самий час навіть елементарні потреби не можуть розглядатися як чисто біологічні, оскільки реальний спосіб задоволення їх (спосіб виживання) має соціальний характер, отже, позначається на формуванні соціальних потреб. Якщо парною категорією соціальним потребам індивіда є фізіологічні (біологічні) потреби, то соціальним потребам суспільства - потреби економічні. Тому інколи потреби класифікують на економічні та соціальні. Перші відбивають відношення до праці як вимушеної діяльності і виявляються як необхідність економії праці, що є критерієм розвитку економіки суспільства. Другі - це потреби у розвитку його соціальної сфери - освіти, науки, культури, мистецтва. У механізмі відтворення економічні та соціальні потреби взаємопов'язані та рівнозначні. Їх рівнозначність полягає в тому, що освіта, охорона здоров'я, виховання дітей, культура, задоволення від роботи постійно реалізуються в економії праці;

     б) матеріальні - потреби в матеріальних благах та послугах і духовні - потреби у творчості, самовираженні, самовдосконаленні, вірі;

     в) першочергові - потреби, що задовольняються  предметами першої необхідності (продукти харчування, одяг, житло, громадський транспорт, збереження здоров'я), та непершочергові - потреби, що задовольняються предметами розкоші (парфуми, хутра, яхти).

  У самовираженні 

  (саморозвиток  і самореалізація)

   

  У повазі

  (самоповага, визнання, статус)

  

  Соціальні потреби

  (потреба  соціального контакту, любов, 

  відчуття  духовної близькості )

  

  Потреби в безпеці та захисті

  (надійність  доходів, робочого місця, забезпечення старості,

  захист  у разі непрацездатності, чисте повітря, чисті продукти)

  

  Фізіологічні  потреби

  (голод,  спрага, одяг, житло) 

Рис. 1 Ієрархія потреб 

     Ця класифікація досить умовна: те, що вважається предметом розкоші при одному рівні розвитку виробництва та добробуту суспільства, стає предметом першої необхідності при більш високому рівні розвитку економіки; те, що є предметом розкоші для однієї людини, вважається предметом першої необхідності для людини з іншим рівнем достатку.

     Західні вчені великого значення Надають градації потреб за ступенем їх нагальності. Так, А. Маслоу запропонував ієрархію потреб відповідно до їх вагомості (рис. 2).

     Людина намагається задовольнити  насамперед найнагальніші свої  потреби. Якщо вони задоволені, то на певний час ці потреби перестають бути рушійним мотивом для людини. В неї виникає бажання задовольнити наступні за вагомістю потреби. Останні задають програму діяльності, а діяльність забезпечує можливість їх задоволення. Потреби визначають зміст майбутньої діяльності і необхідний рівень її ефективності: діяльність повинна задовольняти потреби на прийнятному рівні.

     За ступенем реалізації потреби  можна класифікувати на абсолютні, дійсні і платоспроможні.

     Абсолютні потреби породжені сучасним рівнем розвитку світової економіки. Дійсні потреби відповідають рівню розвитку економіки певної країни. Платоспроможні - потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін (тобто вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення). Споживати, задовольняючи таким чином потреби, можна лише те, що вже вироблено, і лише те, що можна оплатити. Залежно від цих двох чинників структура платоспроможного попиту може відповідати дійсним потребам або не відповідати їм. Тим самим суперечність між потребами та виробництвом набуває форми незбалансованого попиту і пропозиції на товари і послуги. 

1.5. Виробництво — матеріальна основа задоволення потреб

   Виробництво включає велику кількість галузей і підприємств, на яких створюють конкретні матеріальні блага чи послуги: машини, верстати, побутову техніку, продукти харчування, одяг, взуття тощо. Отже, виробництво — це процес створення різноманітних матеріальних благ та послуг, необхідних для задоволення людських потреб.

   Люди  створюють матеріальні блага  у взаємодії з природою. Без  цієї взаємодії виробництво неможливе. У людській діяльності споконвічно  використовувалися природні матеріальні  блага і сили природи — сонце, вітер, вода, вогонь. Вивчаючи властивості природних благ, люди своєю працею змінювали їх форми і таким чином пристосовували для задоволення потреб. В цьому пристосуванні природних благ для задоволення людських потреб, власне, полягає суспільне виробництво.

   Суспільне виробництво поділяють на матеріальне і нематеріальне виробництво (рис. 3). До матеріальної сфери суспільного виробництва належать ті галузі виробництва, в яких виробляються матеріальні блага: вугілля, метал, нафта, машини, устаткування, сільськогосподарська продукція, електроенергія, продукти харчування тощо, і підприємства, що надають матеріальні послуги: вантажний транспорт, обслуговування і ремонт техніки, оптова торгівля і подібні.

   До  сфери нематеріального виробництва  відносяться галузі, що виробляють нематеріальні послуги, до яких належать: роздрібна торгівля, пасажирський транспорт, зв'язок, що обслуговує населення, підприємства побутового обслуговування, заклади охорони здоров'я та заклади, що створюють духовні цінності — у галузі освіти, культури, мистецтва тощо. Структуру суспільного виробництва можна показати схематично.

            Сфера послуг

Рис. 2 Структура суспільного виробництва 

   Особливе  місце в нематеріальному виробництві  належить духовному виробництву  — праці художників, скульпторів, письменників, кінематографістів тощо. Результатом їх діяльності є матеріальні  продукти, але їх відносять до нематеріального  виробництва, бо їх основне призначення — задоволення духовних потреб.

   Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг. Галузі цієї сфери не створюють матеріального  продукту, але їх послуги необхідні  для організації виробництва  та для задоволення безпосередніх потреб людини. Вони можуть бути спожиті лише під час їх надання як корисний ефект живої праці.

   Усі складові елементи суспільного виробництва  взаємозалежні і взаємодіють (рис. 4). Вирішальна роль у цій взаємодії належить матеріальному виробництву, бо воно забезпечує суспільство матеріальними благами. Разом із тим слід зазначити, що в сучасних умовах нематеріальна сфера виробництва розвивається швидше від матеріальної. Про це свідчить зростання кількості працівників у сфері нематеріального виробництва. Одночасно посилюється її вплив на розвиток матеріального виробництва. Отже, всі структурні елементи суспільного виробництва взаємозалежні і взаємодіють.

   

   Рис. 3 Процес виробництва — взаємодія виробничих факторів

   Важливе значення для розвитку економіки має оптимальне співвідношення не тільки між основними сферами суспільного виробництва, а й між галузями кожної сфери. Зазначимо, що в другій половині XX ст. в розвинутих країнах кількість задіяних у сфері матеріального виробництва скорочувалась, а обсяг виробництва зростав. Причиною цього було широке впровадження науково-технічного прогресу. У 70-ті роки розвинуті країни почали переходити до нової моделі економічного зростання, яка базується на інтелектуальних наукомістких галузях, що використовують передові технології, висококваліфіковану робочу силу та досягнення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР).

   Такий напрям структурних зрушень в  економіці виявився досить ефективним. Він полягає в прискореному розвитку високотехнологічних наукомістких виробництв як виробництво комп'ютерів, літаків, промислових роботів, інтегральних схем, засобів зв'язку, верстатів з програмним управлінням, високоякісної побутової техніки.

   Структурна  перебудова матеріального виробництва  забезпечила зростання ефективності економіки, зниження матеріало- та енергомісткості, зростання наукомістких, інтелектуальних галузей виробництва.

  1.6. Взаємозв'язок потреб, виробництва і попиту

     Взаємозв'язок потреб і виробництва характеризується насамперед впливом виробництва на потреби, який полягає в тому, що, по-перше, виробництво разом з фантазією створює нові потреби, перетворює їх з одиничних (властивих окремим людям) на масові, тобто забезпечує розширене відтворення потреб; по-друге, виробництво створює споживчі блага, отже, забезпечує задоволення потреб.

     Вплив потреб на виробництво  полягає в тому, що, по-перше, задоволення  потреб характеризує природну спрямованість виробництва в будь-якому суспільстві; по-друге, потреби стимулюють розвиток виробництва. Саме поява нових потреб приводить до появи нових галузей, будівництва нових підприємств, реконструкції існуючих; по-третє, рівень розвитку потреб, їх багатство, різноманітність та місце тих чи інших потреб у структурі людських цінностей характеризують рівень розвитку суспільства в цілому (його багатство, ступінь цивілізованості) і кожної окремої людини (розвинена людина має багаті, різноманітні потреби).