Вдосконалення організації обліку фінансових результатів

Дохід від цільового фінансування визнається лише в сумі витрат, пов’язаних із цим фінансуванням, і тільки в  тих періодах, коли ці витрати були понесені, незалежно від надходження  «цільових» сум на рахунок. Підприємству для визнання доходу від цільового  фінансування досить мати підтвердження, що таке фінансування буде отримане. Порядок  визнання чи невизнання доходу від  цільового фінансування, залежно  від його видів і напрямків, наведений  в табл.1.2.

Дохід, який виникає в  результаті використання активів підприємства іншими сторонами, визнається у вигляді  процентів, роялті та дивідендів, якщо:

Ø ймовірне надходження економічних вигод, пов'язаних з такою операцією;

Ø дохід може бути достовірно оцінений.

 

Таблиця 1.2

Цільове фінансування

 

№	Вид доходу	Порядок визнання	Порядок невизнання
1	Цільове фінансування	Визнається доходом, якщо є підтвердження того, що воно буде отримано, і підприємство виконає  умови такого фінансування	не визнається доходом  доти, поки не існує підтвердження  того, що воно буде отримане та підприємство виконає умови щодо такого фінансування
2	Цільове фінансування у вигляді: - компенсації збитків,  що підприємство вже має; - термінової фінансової  підтримки підприємства з майбутніх  витрат, пов’язаних з цим фінансуванням	Визнається доходом того періоду, в якому виникла дебіторська  заборгованість, пов’язана з цим  фінансуванням	Не визнається доходом  того періоду, в якому не виникла  дебіторська заборгованість, пов’язана  з цим фінансуванням
3	Отримане цільове фінансування	визнається доходом протягом тих періодів, в яких були зазнані  витрати, пов'язані з виконанням умов цільового фінансування	Не визнається доходом  тих періодів, у яких не було здійснено  витрат, пов’язаних з виконанням умов цільового фінансування
4	Цільове фінансування капітальних  інвестицій	визнається доходом протягом періоду корисного використання відповідних об'єктів інвестування (основних засобів,нематеріальних активів) у сумі нарахованої амортизації  цих об'єктів	Не визнається доходом  періоду, у якому немає корисного  використання відповідних об’єктів інвестування (основних засобів, нематеріальних активів)

 

Такий дохід має визнаватися  у такому порядку:

Ø проценти визнаються у тому звітному періоді, до якого вони належать, виходячи з бази їх нарахування та строку користування відповідними активами;

Ø роялті визнаються за принципом нарахування згідно з економічним змістом відповідної угоди;

Ø дивіденди визнаються у періоді прийняття рішення про їх виплату.

Не визнаються доходами такі надходження від інших осіб:

· Сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету й позабюджетних фондів;

·  Сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо;

·  Сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

· Сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

· Сума завдатку під заставу або в погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором;

· Надходження, що належать іншим особам;

· Надходження від первинного розміщення цінних паперів.

 

1.2 Визнання та класифікація  витрат

 

Згідно з П(с)БО 1 та 3 витрати  – це зменшення економічних вигод  у вигляді вибуття активів  або збільшення зобов'язань, які  призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками)[16].

Об'єкт витрат — продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Виробничі витрати – вартісне вираження сукупності всіх явно спожитих ресурсів, які необхідно для виробництва  продукції (робіт, послуг).

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття  в фінансовій звітності визначає П(с)БО 16 «Витрати»[18].

Витрати підприємства поділяють  на:

Ø Витрати операційної діяльності;

Ø Витрати інвестиційної діяльності;

Ø Витрати фінансової діяльності;

Ø Інші витрати звичайної діяльності.

Операційна діяльність –  це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які  не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

У бухгалтерському обліку витрати обліковують за елементами витрат та статтями калькуляції.

Елементи витрат – це сукупність економічно однорідних витрат.

В національних стандартах обліку витрат операційної діяльності виділяють п’ять елементів витрат[7], а саме:

Ø Матеріальні витрати;

Ø Витрати на оплату праці;

Ø Відрахування на соціальні заходи;

Ø Амортизація;

Ø Інші операційні витрати.

Загальна схема формування витрат підприємства та їх списання наведена в Додатку Б., а склад операційних  витрат за елементами-Додаток В.

Стаття калькуляції –  це певний вид витрат, що утворюють  собівартість. Собівартість – це грошовий вираз безпосередніх витрат підприємства, пов’язаних з виробництвом та реалізацією продукції (робіт, послуг). Собівартість включає в себе витрати підприємства на оплату праці, на відшкодування знарядь праці, що споживаються в процесі виробництва, вартість сировини, матеріалів, послуг, наданих іншими підприємствами, витрати по реалізації продукції та обслуговування виробництва. Собівартість – частина витрат (не завжди лише виробничих), необхідна для оцінки вартості певного об’єкта калькулювання[15].

Склад статей калькуляції  обирається підприємством самостійно. Рекомендовані статті калькуляції  наведені у галузевих методичних рекомендаціях з планування та формування собівартості продукції. Наприклад, Методичними  рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг), затвердженим наказом Державного комітету промислової  політики України від 02.02.2001 № 47 рекомендується виділяти наступні статті калькуляції:

- Сировина та матеріали;

- Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

- Паливо й енергія та технологічні цілі;

- Основна заробітна плата;

- Додаткова заробітна плата;

- Відрахування на соціальні заходи;

- Загальновиробничі витрати;

- Втрати від браку;

- Витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

- Інші виробничі витрати.

Основою організації обліку виробничої діяльності є економічно обґрунтована класифікація обліку витрат. Класифікація витрат здійснюється виходячи з певних цілей. Як правило, вона здійснюється з метою визначення собівартості продукції та встановлення цін на її окремі види. Основна класифікація здійснюється за видами витрат, за економічними елементами, за статтями калькуляції. Але на підприємстві можуть бути визначені й інші критерії класифікації витрат. Це викликано тим, що підприємство має безліч техніко-економічних, маркетингових, фінансових особливостей, які більш-менш впливають на формування собівартості. Ознаки (критерії), за якими найчастіше класифікують витрати та цілі такої класифікації наведені в табл.1.3.

 

Таблиця 1.3

Класифікація витрат за окремими ознаками

Ознаки	Витрати	Цілі
За економічним змістом	Засобів праці	Планування витрат
	Предметів праці
	Живої праці
За кругообігом капіталу	Постачальницько-заготівельні	Планування, облік і розподілення витрат
	Виробничі
	Збутові
Щодо технологічного процесу	Основні	Облік, розподілення витрат, формування цін
	Накладні
За місцем виникнення і  центрами відповідальності	Виробництва	Підготовка управлінських  рішень
	Цехи
	Дільниці, служби
За способом віднесення на собівартість	Прямі	Облік, розподілення витрат, формування ціни
	Непрямі
За видами витрат	За економічними елементами	Облік витрат, формування ціни, формування звітності, економічний  аналіз
	За статтями калькуляції
За складом (однорідністю)	Одноелементні (прості)	Планування, формування ціни, формування звітності, економічний  аналіз
	Комплексні
За впливом обсягу виробництва	Умовно-постійні	Планування, формування ціни, формування звітності, економічний  аналіз
	Умовно-змінні
За календарними періодами	Поточні	Визначення і аналіз фінансових результатів
	Майбутніх періодів
	Минулих періодів

 

 

1.3 Порядок формування  прибутку

 

Джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є прибуток, набутий в результаті здійснення господарської діяльності, кошти, одержані за рахунок внеску власника та інші фінансові надходження на законних підставах[3]. Прибуток в основному утворюється в результаті продажу (реалізації) готової продукції (товарів, послуг). Крім того, підприємство може продавати (реалізовувати) інші матеріальні цінності і послуги допоміжних виробництв та господарств, а також мати доходи і збитки, що збільшують або зменшують розмір прибутку від інвестиційної діяльності.

Прибуток — це та частина  додаткової вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається  після покриття витрат виробництва. Відособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.

Протягом тривалого часу загальна сума отриманого підприємством прибутку визначалась як балансовий прибуток.

Отримання балансового прибутку було пов’язане з кількома напрямками діяльності підприємства –див. Додаток Г.

По-перше, це основна діяльність. Її результатом є прибуток від  реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Як правило, цей прибуток займав основну питому вагу в складі балансового прибутку. Прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначався відніманням з виручки від реалізації суми податку на додану вартість, акцизного збору, ввізного мита, митних зборів, а також витрат, що включалися в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг). Залежно від сфери, виду діяльності підприємства мали місце деякі особливості формування цього прибутку, методики його розрахунку.

По-друге, це діяльність, що не є основною для даного підприємства, але пов’язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей, деяких послуг. Її визначали як прибуток від іншої реалізації.

Прибуток від іншої  реалізації міг бути отриманий за реалізації на сторону продукції  підсобних, допоміжних і обслуговуючих виробництв. У цьому разі прибуток розраховувався так само, як і від реалізації продукції основної діяльності. Прибуток від реалізації основних фондів (групи 1), нематеріальних активів розраховувався відніманням від ціни їх реалізації ПДВ, витрат з реалізації і залишкової їх вартості. Прибуток від реалізації цінних паперів обчислювався як різниця між ціною їх реалізації і ціною придбання. При цьому з ціни реалізації виключали витрати, пов’язані з реалізацією (комісійний збір)[7].

Склад і обсяг прибутку від іншої реалізації міг значно коливатись на окремих підприємствах і в окремі періоди.