Товарные операции

     Отримані  підприємством запаси оцінюються ним  за первісною вартістю.

     Фактичні  витрати на придбання запасів  можуть формувати такі суми:

• суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю);
• суми ввізного мита;
• суми непрямих податків, які не відшкодовуються підприємству;
• затрати на заготівлю, вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування запасів, витрати зі страхування та відсотки за комерційний кредит;
• інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

     У разі, якщо на момент оприбуткування запасів  неможливо достовірно визначити  їх первісну вартість, такі запаси можуть оцінюватися та відображатися за справедливою вартістю з наступним  коригуванням до первісної вартості.

     Оцінка  запасів за справедливою вартістю здійснюється виходячи з можливості обміну активу чи погашення заборгованості між поінформованими, зацікавленими і незалежними сторонами.

     Не  включаються до первісної вартості запасів, а належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені (встановлені) [5]:

• понаднормові втрати і нестачі запасів;
• фінансові витрати (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати");
• витрати на збут;
• загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов’язані з придбанням і доставкою запасів та приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

     Вибуття запасів зі складу може здійснюватись на виробничі, господарські потреби, на сторону в порядку реалізації та за іншими напрямками. Оцінка запасів при вибутті здійснюється за одним із способів, котрий обирається підприємством самостійно. При цьому для всіх одиниць запасів, що мають однакове призначення і однакові умови використання, застосовується тільки один із запропонованих методів:

     1) ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

     2) середньозваженої собівартості;

     3) собівартості перших за часом  надходження запасів (ФІФО);

     4) ціни продажу;

     5) нормативних затрат.

     У торговій мережі оцінка вибуття товарних запасів здійснюється із застосуванням  перших чотирьох методів. Розглянемо порядок  застосування кожного із них.

     Метод ідентифікованої собівартості відповідної  одиниці запасів. Цей метод застосовують в основному підприємства, які торгують під замовлення або товарами, що дуже дорого коштують (автомобілі, верстати, ювелірні вироби), у випадку, коли відома первісна собівартість кожної одиниці товару, котра і відноситься на витрати підприємства. Проте цей метод не знаходить широкого застосування в торгівлі через різноманітний асортимент і велику кількість однакових товарів. У багатьох випадках важко і непрактично простежувати придбання та реалізацію конкретних товарних одиниць.

     Метод середньозваженої собівартості. Відповідно до П(С)БО 9, оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться за кожною одиницею запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці на сумарну кількість залишку запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці. Розрахунок проводиться за формулою:

     Вартість  товарів на кінець звітного періоду, визначена методом середньозваженої собівартості, враховує всі ціни, за якими купувалися товари протягом цього періоду і тим самим згладжується зростання та зниження цін.

     Метод собівартості перших за часом надходження  запасів (ФІФО). Цей метод передбачає, що запаси використовуються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство (відображені у бухгалтерському обліку). Тобто запаси, які першими відпускаються у реалізацію (або інше вибуття), оцінюються за собівартістю перших за часом надходження запасів. При цьому залишок на кінець звітного місяця визначається за собівартістю останніх за часом надходження запасів.

     Цей метод у період постійного зростання  цін дає найбільш високий з  можливих рівень чистого доходу. Це пояснюється тим, що підприємство прагне підвищити ціни продажу при зростанні поточних цін, незважаючи на те, що багато товарів були придбані до моменту зростання цін, і навпаки. Використовуючи цей метод підприємство найбільш гнучко реагує на кон'юнктуру ринку.

     Метод собівартості останніх за часом надходження  запасів (ЛІФО). Цей метод було скасовано відповідно до Наказу Міністерства фінансів України "Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України з бухгалтерського обліку" № 731 від 22.11.2004 р.

     Метод оцінки за ціною продажу. Цей метод ґрунтується на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього процента торгівельної націнки товарів. Його застосовують підприємства, що мають значну і змінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торгівельної націнки.

     Собівартість  реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари. Сума торговельної націнки на реалізовані товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів і середнього відсотка торговельної націнки. Середній відсоток торговельної націнки визначається діленням суми залишку торговельних націнок на початок звітного місяця і торгівельних націнок у продажній вартості одержаних у звітному місяці товарів на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на початок звітного місяця та продажної (роздрібної) вартості одержаних у звітному місяці товарів.

     Метод оцінки вибуття запасів необхідно  відобразити в примітках до фінансової звітності як облікову політику, вибрану підприємством.

     Не  менш важливим для підприємства є  відображення запасів у фінансовій і податковій звітності. Відповідно пункту 24 П(С)БО 9, а також згідно з принципом обачності, запаси на дату балансу відображаються у бухгалтерському обліку за найменшою з двох оцінок: за первинною вартістю або за чистою вартістю реалізації.

     Відображення  запасів у балансі за чистою вартістю реалізації відбувається лише у надзвичайних випадках: якщо на дату балансу ціна запасів знизилась, вони зіпсовані, застарілі або іншим чином втратили первинну очікувану економічну вигоду.

     Чиста вартість реалізації - це очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням (мінусом) очікуваних витрат на завершення їх виробництва і реалізацію.

     Вона  визначається за кожною одиницею запасів. Перевищення суми первинної вартості запасів над чистою вартістю їх реалізації списується на витрати звітного періоду як уцінка.

     Сума, на яку первісна вартість запасів  перевищує чисту вартість їх реалізації, та вартість повністю втрачених (зіпсованих або тих, що не вистачає) запасів списуються на витрати звітного періоду. Суми нестач і втрат від псування цінностей до прийняття рішення про конкретних винуватців відображаються на позабалансових рахунках. Якщо особи, винні у зменшенні вартості запасів, відшкодували такі втрати, то така сума зараховується до дебіторської заборгованості і доходу звітного періоду.

     У разі збільшення чистої вартості запасів, які були раніше уцінені, різниця  між уціненою та збільшеною чистою вартістю запасів підлягає сторнуванню. 
 
 

     1.3 Методика розрахунку торгівельної  націнки на підприємстві роздрібної  торгівлі

     Для обліку руху і наявності товарів, що знаходяться на підприємствах, що здійснюють торговельну діяльність у роздріб (у магазинах, наметах, кіосках, у буфетах закладів ресторанного господарства і т. п.) Інструкцією № 291 відведено субрахунок 282 «Товари в торгівлі». Більшість же підприємств роздрібної торгівлі враховують товари в продажних цінах, використання яких вимагає ведення окремого обліку торгових націнок на такі товари.

     Торгова націнка - це різниця між продажною  і купівельною (первісною) вартістю товару, тобто між вартістю товару за ціною продажу і його фактичною  собівартістю. Сума торгової націнки  повинна забезпечити покриття витрат торгового підприємства на реалізацію товару, сплату податкового зобов'язання з ПДВ та одержання певної суми прибутку (рис. 1.2) (див. с. 25).

     При невеликому асортименті товарів  підприємства роздрібної торгівлі визначають націнку індивідуально на кожен  вид товару в конкретній сумі.

     При великому товарному асортименті  суму торгової націнки визначають за встановленим відсотком до купівельної  вартості товару.

     Торгові націнки відображаються на субрахунку 285 «Торгова націнка». У такому разі (при веденні підприємствами роздрібної торгівлі обліку товарів за продажними цінами) на субрахунку 282 «Товари в торгівлі» буде значитися саме продажна вартість товарів-складається з покупної вартості товарів і суми торгової націнки. Разом з тим у статті Балансу «Товари» (рядок 140 форми № 1) показується покупна вартість придбаних підприємствами для подальшого продажу товарів без суми торгових націнок Інакше кажучи, сюди потрапить згорнуте сальдо по субрахунках 281« Товари на складі», 282 «Товари в торгівлі». 283 «Товари на комісії», 284 «Тара під товарами», 289 «Транспортно-заготівельні витрати» і субрахунку 285 Торгова націнка ». 

     Рис. 1.2 Структура торгової націнки підприємства роздрібної торгівлі

     Розмір  торгової націнки може застосовуватися  у відсотках до купівельної вартості товару без суми ПДВ.

     Субрахунок 285 за відношенням до балансу є  пасивним: нарахована сума торгової націнки  відображається за кредитом субрахунка, а її списання — за дебетом. Сальдо на цьому субрахунку може бути лише за кредитом. Воно характеризує суму торгової націнки на нереалізовані товари (дебетове сальдо субрахунка 282).

     Тим часом для можливості застосування торговельними підприємствами оцінки вибуття товарів за цінами продажу  п. 22 П (С) БО 9 висуває ряд одночасно  виконуваних умов:

• підприємство має займатися роздрібною торгівлею;
• застосування інших методів оцінки вибуття товарів, ніж ціни продажу, не виправдана; підприємство має значну і змінюється номенклатуру товарів;
• рівень торгової націнки на товари приблизно однаковий.

     У той же час, якщо на підприємстві роздрібної торгівлі рівні торговельних націнок для різних груп товарів різняться, це не говорить про неможливість застосування методу ціни продажу при вибутті зазначених товарів. У такій ситуації, щоб не допустити спотворення собівартості реалізованих товарів, розподіл торгової націнки доцільно проводити окремо по кожній з груп товарів з приблизно однаковим рівнем торговельної націнки, забезпечивши при цьому накопичення відповідної інформації в розрізі таких однорідних груп (видів) товарів.

     В основі оцінки вибуття товарів за цінами продажу лежить розрахунок середнього відсотка торгової націнки, який необхідний для встановлення суми торгової націнки на реалізовані товари і. в кінцевому рахунку, собівартості реалізованих товарів. Власне, призначення того чи іншого методу оцінки вибуття запасів, самостійно обирається підприємством, полягає у визначенні якраз собівартості реалізованих (вибули) товарів.

     Розрахунок  собівартості вибулих (реалізованих, відсутніх, зіпсованих уцінені та безоплатно передані тощо) товарів при застосуванні їх оцінки за цінами продажу здійснюється одноразово після закінчення звітного місяця, а не по кожному факту їх реалізації (вибуття). [38]

     Суму  торгової націнки на реалізовані  товари визначають як добуток продажної  вартості реалізованих товарів на середній відсоток торгової націнки. Останній розраховують діленням суми залишку торгових націнок на початок звітного місяця (ТНп — сальдо початкове за кредитом субрахунку 285) і торгових націнок на одержані у звітному місяці товари (ТНзв — оборот за кредитом субрахунку 285) на суму продажної вартості залишку товарів на початок місяця (Тп — сальдо початкове субрахунку 282) та продажної вартості одержаних у звітному місяці товарів (Тзв — оборот за дебетом субрахунку 282):