Теоретичні аспекти калькулювання витрат

При нормативному методі обліку витрат ведеться в рамках встановлених

норм та відхилень від них. Інформація про маючі відхилення має велике

значення для прийняття управлінських рішень для цілей оперативного

впливу на процес формування собівартості продукції.

При цьому методі фактична собівартість продукції визначається шляхом

сумування (вилікуванням) до нормативної собівартості частки відхилення

від норм по кожній статті за наступною формулою:

Сф = Сн ± Он,

де Сф – фактична собівартість продукції;

Сн – нормативна собівартість продукції;

Он – відхилення фактичної собівартості продукції від її нормативної

собівартості.

Для успішного застосування методу обліку витрат необхідно:

-              суворе нормування витрат всіх видів ресурсів;

-              завчасне складання нормативних калькуляцій;

-              розробка первинної документації, що дозволятиме фіксувати витрати

виробництва як в рамках норм, так і за відхиленнями від них в розрізі

місць, причин та винуватих у їх виникненні;

-              підведення підсумків та прийняття оперативних управлінських рішень за

результатами контролю по формуванню собівартості продукції по кожному

виробничому підрозділу та підприємстві в цілому.

Нормативний метод потребує також правильної організації складського

господарства: забезпечення ваговимірювальним обладнанням, а виробничих

приміщень – лічильниками для обліку використаної води, пару,

електроенергії та інше; розробки номенклатури-цінників; якісного

оформлення первинної документації та інших організаційно-технічних

засад.

Нормативний метод в цілому у порівнянні з методом витрат більш ефективно

вирішує задачу управління витратами. Основні переваги цього методу

полягають в наступному:

-              можливість контролю над витратами шляхом складання нормативнихом складання нормативних

калькуляцій;

-              можливість контролю витрат шляхом співвідношення фактичних значень із

нормативними;

-              можливість виявлення й аналізу місць, причин та винуватців виникнувши

відхилень фактичних витрат від нормативних;

-              можливість оперативного прийняття мір в ході виробничого процесу, а

не тільки в кінці звітного періоду.

До недоліків цього методу можна віднести збільшення трудоємкості

обліково-розрахункових робіт та необхідність організації обліку як в

рамках норм витрат, так і за відхиленнями по ним.

2.2 Складання калькуляційних витрат за переліком статей

У процесі калькулювання прямі витрати обчислюються безпосередньо на

калькуляційну одиницю згідно з чинними нормами й цінами. На непрямі

витрати спочатку складають кошторис на певний період, після чого витрати

розподіляють між різними виробами.

Стаття «Сировина й матеріали» містить витрати на сировину, основні,

допоміжні матеріали, закуплені вироби та напівфабрикати, тобто витрати,

які можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції на підставі

витратних норм і цін. Крім ціни матеріалів, ураховуються

транспортно-заготівельні витрати (плата за транспортування,

вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні виплати заготівельним

організаціям та ін.). Із вартості сировини й матеріалів віднімають

вартість відходів за ціною їхнього можливого використання чи продажу.

Стаття «Енергія технологічна» включає витрати на енергію (паливо,

електроенергію, пару, газ та ін.), яка безпосередньо використовується в

технологічному процесі для зміни стану або форми предметів праці

(плавлення, нагрівання, зварювання, сушіння і т. п.). Обчислюється за , нагрівання, зварювання, сушіння і т. п.). Обчислюється за

нормами витрат і тарифами на енергію.

Стаття «Основна заробітна плата виробників» містить витрати на оплату

праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням основної

продукції. Обчислюється згідно з нормами витрат часу на виконання

технологічних операцій і тарифними ставками або відрядними розцінками на

операції, деталі, вузли.

Додаткова зарплата (оплата відпусток, часу виконання державних

обов'язків, доплати за виконання додаткових функцій та ін.) обчислюється

у відсотках від основної, а відрахування на соціальні потреби —

виробників у відсотках від суми основної та додаткової зарплати.

Стаття «Утримання та експлуатація машин і устаткування» є комплексною та

охоплює такі витрати, як амортизаційні відрахування стосовно машин та

устаткування, котрі належать до основних фондів, витрати на

електроенергію, стиснуте повітря, пальне для приведення їх у дію,

технологічний інструмент, ремонт, оплату праці з відповідними

відрахуваннями на соціальні потреби робітників, які обслуговують машини

(наладчики, електрики, слюсарі та ін.). На ці витрати складається

кошторис для кожного цеху (виробництва) на рік (квартал). На одиницю

кожного різновиду продукції витрати на утримання та експлуатацію машин і

устаткування обчислюються методом розподілу.

Статті «Загальновиробничі витрати», «Загальногосподарські витрати»

близькі за змістом і різняться тільки за рівнем узагальнення витрат.

Загальновиробничі — це витрати на управління, виробниче й господарське

обслуговування в межах цеху (виробництва). Сюди входять витрати на

зарплату з відрахуваннями на соціальні потреби працівників управління

цеху, спеціалістів, обслуговуючого персоналу, амортизаційні відрахування

стосовно будівель і споруд, кошти на їхнє утримання, ремонт, на охорону

праці та ін. Загальногосподарські витрати є такими самими, тільки на

рівні підприємства як єдиної системи. Додатково в них включають витрати

на набір і підготовку кадрів, відрядження, обов'язкові платежі

(страхування майна, платежі за забруднення довкілля тощо), виплату

відсотків за кредити і т. п. На невеликих підприємствах з безцеховою

структурою ці дві статті об'єднуються в одну.

Розподіляються Загальновиробничі та загальногосподарські витрати

здебільшого однаково — пропорційно основній зарплаті виробників.

Точнішим є їхній розподіл пропорційно сумі основної зарплати й витрат на

утримання та експлуатацію машин і устаткування за умови, що останні

обчислено на одиницю продукції достатньо обґрунтованим способом.

Стаття «Підготовка та освоєння виробництва» може містити три різновиди

витрат на: освоєння нових підприємств, виробництв, цехів, агрегатів

(пускові витрати); підготовку та освоєння нової продукції; підготовчі

роботи в добувній промисловості. Ці витрати списуються на продукцію

рівними частками за встановлений період їхнього відшкодування. Витрати

на підготовку та освоєння нової продукції в серійному і масовому

виробництві згідно з прийнятим порядком фінансуються із прибутку або з із прибутку або з позабюджетних фондів фінансування науки і техніки.

Стаття «Позавиробничі витрати» містить витрати на вивчення ринку, на

рекламу та продаж продукції. Деякі з цих витрат є прямими, і їх можна

обчислити безпосередньо для окремих виробів (витрати на тару, пакування,

рекламу, транспортування, в певний район ринку). Непрямі витрати (на

аналіз ринку, комісійні виплати організаціям збуту, проведення ярмарків

тощо) розподіляються між виробами пропорційно їхній виробничій

собівартості.

Таким чином, облік виробництва передбачає розв'язання таких основних

питань:

• визначення усіх витрат, що належать до собівартості продукції;

• калькулювання (визначення) собівартості виготовленої йродукції,

виконаних робіт, наданих послуг.

Такий облік організується на підприємстві відповідно до Типового

положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції

(робіт, послуг) у промисловості, затвердженого постановою Кабінету

Міністрів України від 26 квітня 1996 р. № 473.

2.3. Порівняльний аналіз позамовного і попроцессного (попередільний) методу калькулювання

Попроцессний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції має як багато спільного з позамовний метод, так і багато відмінностей.

Відмінності між попроцессном і позамовний метод виникають з наступних причин. Попроцессном калькулювання передбачає більш-менш безперервний випуск ідентичної продукції, що виключає необхідність ідентифікації матеріальних, трудових і накладних витрат з конкретним замовленням покупця (як це робиться в позамовному методі), оскільки кожне замовлення є одним з багатьох, які виконуються з безперервного потоку випускаються з виробництва одиниць продукції, замовлень.

Виявлені відмінності між методами представимо в таблиці:

Крім відмінностей попроцессний і позамовний методи мають і спільні риси, які полягають в наступному:

          По-перше, обом системам притаманні одні й ті ж базові принципи: віднесення матеріальних, трудових і накладних витрат на продукцію, застосування різних способів розрахунку собівартості одиниці продукції та підготовка інформації, необхідної для планування, контролю і прийняття рішень;

По-друге, і попроцессном і позамовної системи використовують, як правило, одні і ті ж основні виробничі рахунки, включаючи загальновиробничі витрати, матеріали, незавершене виробництво та готову продукцію.

По-третє, потоки витрат, що проходять через рахунки, як правило, збігаються в обох системах.

На підставі всього вище викладеного можна зробити висновки про те, що збір витрат при процесному методі вимагає менше зусиль і більш економічний, ніж при позамовному. Той факт що витрати при попроцессном методі збираються за період, а не відносяться на конкретне замовлення, дозволяє мати певний запас часу в діяльності рахункових працівників і надає проміжні бази для зіставлення витрат. Усереднені одиниці продукції більш доступні, за умови, звичайно, однорідності цих середніх величин. Потоки витрат легко видно на бухгалтерських рахунках, і існують більш чіткі кордони між розподілом відповідальності. Віднесення накладних витрат на цехи або процеси може бути зроблено на більш точної базі, ніж це можливо при позамовному системі.

Позамовної система обліку витрат і калькулювання собівартості продукції може бути використана для оцінки ефективності виконання замовлень. Собівартість продукції в схожих замовленнях можна порівнювати через деякий проміжок часу для того, щоб визначити, чи залишаються витрати в очікуваних межах. Якщо спостерігається зростання витрат, то деталізована інформація у відповідних облікових регістрах дозволить виявити причини такого зростання. Іншими словами, виробництво за система сприяє зіставленню витрат за окремими замовленнями, дає можливість виявити найбільш рентабельні замовлення як в цілому, так і за окремими операціями в аналогічних замовленнях.

Розділ 3. Калькулювання витрат за замовленням на сучасному етапі управлінського обліку.

3.1. Актуальні питання калькулювання витрат за замовленням