Теоретичні аспекти калькулювання витрат

запуску – випуску заказів.

Виробничий заказ як планово-облікова одиниця включає весь комплекс

робіт, від яких залежить досягнення кінцевого результата – виконання

заказу.

При продовженості циклу зборки більш ніж одного місяця деталі подають до

зборочних цехів та дільниці партіями у відповідності з графіком

виконання зборочних робіт; до оброблюваних цехів вони постачаються в

комплекті, необхідному для зборки вузла або групи вузлів, що належать до

наступної обробки у виробництві. Планово-обліковою одиницею для

заготовельних та оброблюваних цехів буде комплект деталей на вузел або

групу вузлів, для зборочних цехів – етапи загальної зборки або

виробничий заказ.

Відпуск матеріальних цінностей зі складів оформлюється різними

первинними документами в залежності від використовуючи систем

матеріального забезпечення робочих місць. В любому випадку відпуск

здійснюється по завчасно запланованими лімітами на підставі набору норм

витрат матеріалів, відповідним спеціалізації та організаційній

самостійності виробничих підрозділів. При децентралізованій системі

відпуска матеріалів використовуються лімітні відомості повного переліку

матеріалів, використованих цехом, при централізованій системі – лімітні

відомості для бригади.

Ліміт по кожному найменуванню матеріалів розраховується спеціальною

службою на базі плануємого запуску заготовок, деталей та

напівфабрикатів, а також єдиних норм запасів ресурсів в цехових складах,

на робочих місцях та норм витрат згрупованих за планово-обліковим

одиницям.

Для цілей визначення фактичних матеріальних та трудових витрат, що

відносяться до конкретного замовлення, деякі підприємства використовують

комбіновані первинні документи, відображаючи рух сировини та матеріалів

в цеху. Облік розпочинається з нульового рівня управління, тобто з місця

виникнення інформації. В первинних документах є відображення фактичних й

нормативних витрат матеріалів, виявлення відхилень від діючих на даний

період часу норм, оперативне планування й облік видобутку бригадами

годної та забракованої продукції, нарахування заробітної плати за годну

продукцію, а також облік надходження напівфабрикатів на склади та облік

руху напівфабрикатів в цеху.Калькуляцію заказу здійснюють по мірі його закінчення. Всі витрати заказу здійснюють по мірі його закінчення. Всі витрати

групуються в картці набору витрат. Наприклад, судобудівництво має

довгостроковий цикл виробництва із одночасним виготовленням частин

судна. Паралельна технологія виготовлення не дозволяє поступово збирати

витрати. В цьому випадку в доповнення до основного замовлення

відкривають декілька внутрішніх замовлень, кількість яких відповідає

конструкційним елементам виробу. Прийнятий порядок забезпечує

локалізацію витрат за окремими частинами загального замовлення.

Зведений облік витрат по заказам організується по деяким варіантам за

допомогою:

-              контрольних рахунків;

-              відокремленого обліку;

-              калькуляції собівартості за контрактом.

Контрольні рахунки – система обліку, що передбачає відкриття рахунків

витрат та кореспондуючих з ними рахунків в звичайному порядку

фінансового обліку. Аналітичні рахунки витрат представлені картками

набору витрат – „картки замовлень”, на які узагальнюють прямі витрати,

другорядні витрати відносять по закінченню звітного періоду за

розрахунками розподілу. Картку закривають по мірі виконання робіт,

передбачених заказом. Всі бухгалтерські записи здійснюють у відомостях,

підсумки переносять до рахунків Головної книги.

Відокремлений облік – система обліку, передбачаючи окреме відкриття

рахунків в управлінському та фінансовому обліках, при цьому на рахунках

витрат не роблять записів про фінансові операції. Цей варіант передбачає

дублювання записів в двох видах обліку.

Калькуляція собівартості за контрактом – система обліку та калькулювання

крупних виробів із довгостроковим циклом виробництва. Контрактом

передбачається проміжні виплати виробникові по етапам за виконані

роботи. Сума платежів визначається вартістю реалізованих робіт,

підтверджених актом замовника. По мірі надходження платежів визначаються

страти, які необхідно віднести до собівартості реалізованої продукції

для розрахунку доходу за даний період. Тут же визначається величина

майбутніх витрат, тобто собівартість незавершених та не зданих замовнику

робіт.

Таким чином система позаказного обліку та калькуляції собівартості

характеризується:

-              концентрацією даних про витрати та віднесення витрат на окремі види

робіт або серії готової продукції;

-              зміненням величини витрат по кожній закінченої партії, а не за

проміжок часу;

-              веденням в Головні книзі рахунку „Основне виробництво”, за дебетовим

залишком якого вказується величина незавершеного виробництва.

Система обліку, в якій об’єднуються калькуляція витрат та фінансова

звітність, називається системою централізованого обліку витрат.

Альтернативна система, яка передбачає окреме (незалежне) ведення обліку

рахунків витрат та фінансових звітів, називається системою окремого

обліку витрат. Перед бухгалтером виникає проблема ведення трьох видів

обліку витрат: управлінського, фінансового та податкового.

При ринковій системі закази можуть бути державними та отримані від

потенційних замовників. В такому зв’язку витрати необхідно розподіляти

по кожному замовленню окремо. мовленню окремо.

Для обліку запасів, робіт, послуг, що надходять на виробництво, та

оприбуткування готової продукції при позаказному методі калькулювання

використовують синтетичні рахунки (тобто результативні суми). В

міжнародній теорії бухгалтерського обліку (наприклад, в Англії) такі

рахунки називають контрольними. Залишок на рахунку 20 повинен співпадати

з даними аналітичного обліку запасів, а відповідно, наявність на складі

цих запасів повинна співпадати даним аналітичного обліку. Результативні

записи здійснюються у відомості № 5.1 „Відомість аналітичного обліку

запасів”, вона служить для перевірки правильності відображення готової

продукції на балансі.

Попроцесний метод калькулювання:

Попроцесний метод обліку витрат використовується на підприємствах із

такими виробництвами, де готова продукція отримується в результаті

послідовної обробки вихідного матеріалу на окремих технологічних

відокремлених стадіях, фазах або переділах.

Переділом називається така сукупність технологічних операцій, яка

закінчується виготовленням проміжного продукту (напівфабрикату) або

отриманням кінцевого готового продукту.

Сутність попередільного методу полягає в тому, що облік витрат ведеться

за переділами, а в переділах – за статтями калькуляції та видами

продукції. При цьому прямі витрати обліковуються за кожним переділом, а

другорядні – за цехом, виробництвом, підприємства в цілому із наступним

розподілом між собівартістю продукції переділів відповідно прийнятим

базам розподілу.

Існують два варіанта попередільного методу обліку витрат:

напівфабрикатний та безнапівфабрикатний. При напівфабрикатному варіанті

продукція кожного переділу є напівфабрикатом для наступних переділів або

може реалізовуватися на сторону. Це визначає необхідність оцінки

напівфабрикатів за фактичною, нормативною або планової собівартості, чи

за розрахунковими або відпускними цінами. При цьому варіанті

собівартість напівфабрикатів відображається на відповідній статті –

„Напівфабрикати власного виробництва”.

При безнапівфабрикатному варіанті по кожному переділу обліковуються,

головним чином, лише витрати на обрабку. Собівартість готової продукції

розраховується сумуванням витрат на сировину та вихідні матеріали,

витрат всіх переділів на обробку та загальновиробничих витрат. При цьому

калькулюють лише собівартість готової продукції.

Директ-костінг:

В сучасних умовах господарювання перевагу необхідно віддати

дірект-костінгу, у відповідності до якого на продукцію списують не всі

витрати підприємства, а лише їх частина – змінні витрати. Різниця між

виручкою від реалізації продукції та змінними витратами представляє

собою маржинальний дохід. Маржинальний дохід – це частина виручки, що

залишається на покриття постійних (накладних) витрат та формування

доходу. При цьому методі постійні витрати в собівартість продукції не

включають, а відносять на зменшення доходу того періоду, коли виникли

такі витрати.

Головна перевага маржинального методу обліку витрат полягає в розділенні

постійних та змінних витрат. Це дозволяє рішати найважливіші задачіта змінних витрат. Це дозволяє рішати найважливіші задачі

управління витратами таких, як:

-              визначення нижньої границі ціни продукції або замовлення (відповідає

змінним витратам);

-              проведення порівнювального аналізу доходності різних видів продукції;

-              визначення оптимальної програми випуску та реалізації продукції;

-              вибір між власним виробництвом продукції або послуг та їх покупки на

стороні;

-              вибір оптимальної з економічної точки зору технології виробництва;

-              визначення точки беззбитковості та запасу стійкості підприємства та

інше.

В управлінні витратами підприємства важливу роль відводять способам

калькулювання продукції. Всю їх сукупність можна віднести до наступних

груп:

-              нормативний спосіб калькулювання;

-              спосіб прямого розрахунка;

-              спосіб сумування витрат;

-              спосіб виключення витрат на побічну продукцію;

-              спосіб пропорційного розподілу витрат;

-              комбінований спосіб калькулювання.

Нормативний спосіб калькулювання є складовою частиною нормативного

методу обліку витрат та калькулювання собівартості продукції.

Передпосилом застосування цього способу є:

-              наявність норм та нормативів витрат;

-              складання нормативної калькуляції собівартості одиниці випускаємого

виробу;

-              дійсне документування та облік витрат в розрізі діючих норм та по

відхиленням від них.

Спосіб прямого розрахунку полягає в тому, що собівартість продукції

визначається на підставі прямого обліку витрат, а собівартість одиниці

виробу розраховується шляхом ділення загальної величини витрат по цій

продукції на її кількість.

Розрахунок собівартості цим способом досягається тоді, коли об’єкти

обліку витрат співпадають із об’єктом калькулювання.

Спосіб сумування витрат полягає в тому, що собівартість продукції

визначається шляхом сумування витрат за окремими частинами виробу або

процесам його виготовлення. Цей спосіб, як правило, застосовується у

виробництвах, де для обліку витрат та калькулювання собівартості

продукції використовується попередільний метод.

Спосіб виключення витрат на побічну продукцію полягає в тому, що

отримувані у виробництві продукти підрозділяються на основні, побочні та

відходи. Для того, щоб визначити собівартість основної продукції,

побочні продукти та відходи виключаються з загальних витрат по завчасно

визначеним цінам.

Спосіб пропорційного розподілу витрат застосовується для калькулювання

собівартості продукції в умовах одночасного виробництва декількох видів

виробів, на які пряме віднесення витрат не можливе. Цей спосіб

найоптимален у виробництвах співпряжених продуктів, коли одночасно

отримують декілька видів продукції в одному технологічному циклі.

Зведений облік витрат організується по групі виготовляємих виробів, а

витрати в групах розподіляються на окремі види продуктів пропорційно

економічно обґрунтованій базі. Комбінований спосіб калькулювання представляє собою сукупність декількох перелічених вище способів, якщо застосування кожного з них окремо не можливо або не забезпечує обґрунтованого обчислення собівартості. вартості.

Метод калькулювання за нормативними витратами:

Нормативний метод обліку витрат дозволяє оцінити не тільки те, якими

були витрати, але й якими вони повинні бути.

Під нормативними розуміють поточні (діючі) норми витрат із поправками на

змінення технологій та інше. В практичній діяльності використовують

різні нормативи: лише за кількістю, лише за цінами, за цінами та

кількістю одночасно.

При використанні нормативів лише за кількістю використовується наступна

формула:

З = Цф * (Кн ± Ок),

де Ок – відхилення фактичних витрат від нормативу, викликане зміною

кількості використаних ресурсів.

При використанні нормативів лише за ціною використаних ресурсів

застосовується наступна формула:

З = (Цн ± Оц) * Кф,

де Оц – відхилення фактичних витрат від нормативу, викликане зміненням

цін.

При використанні нормативів і за кількістю і за цінами використаних

ресурсів застосовується наступна формула:

З = (Цн ± Оц) * (Кн ± Ок).

Нормативний метод обліку витрат передбачає обов’язкове завчасне

складання по кожному виробу нормативних калькуляцій, які розраховуються

на базі діючих на початок звітного періоду норм витрат. По мірі

застосування організаційних та науково-технічних  мір, оновлення норм та

нормативів нормативні калькуляції також оновлюються.