Теоретичні аспекти калькулювання витрат

Розділ 1. Теоретичні аспекти калькулювання витрат

1.1.                          Поняття калькуляції витрат

Калькуляція (рос. калькуляция, англ. calculation, accounting; нім. Kalkulation f, Kostenanschlag m, Preisbildung f, Abschätzung f) — розрахунково-вартісна методика бухгалтерського обліку, за допомогою якого обраховується собівартість виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, придбаних матеріальних цінностей.

У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання – обчислення собівартості окремих виробів.

Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів.

На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюють за плановими нормами витрат, другі за їх фактичним рівнем.

Різновидом планових калькуляцій є так звані проектно-кошторисні калькуляції, які розробляються на разові замовлення, нові вироби на стадії їх проектування. Особливість цих калькуляцій у тім, що обчислення є приблизним за браком детальної нормативної бази.

Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції калькулювання передбачає розв’язування таких методичних завдань: визначення об’єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат та методики їх обчислення.

Об’єкт калькулювання - це та продукція чи послуги собівартість яких обчислюється. До об’єктів калькулювання на підприємстві належать: основна, допоміжна продукція, послуги та роботи. Головний об’єкт калькулювання – готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок). Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.

Для кожного об’єкту калькулювання вибирається калькуляційна одиниця – одиниця його кількісного виміру.

У світовій практиці господарювання застосовуються різні методи калькулювання, що зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом виробництва та традиціями внутрішньо фірмового управління. Найчастіше використовується калькулювання за повними й неповними витратами.

За використання методу калькулювання за повними витратами всі види витрат, що стосуються виробництва й продажу продукції, включають у калькуляцію. Такий метод є традиційним для вітчизняних виробничих підприємств.

В інших країнах порівняно широко застосовують калькулювання за неповними витратами, тобто в калькуляцію включають не всі витрати на виробництво і збут продукції. Частину непрямих витрат не відносять на собівартість окремих виробів, а безпосередньо віднімають від виручки за певний період під час визначення прибутку. Класичним методом калькулювання за неповними витратами є таз званий метод “ direct- cost” , коли на собівартість окремих виробів відносять лише прямі витрати, а непрямі – на певний період.

Істотно впливають на методи калькулювання широта номенклатури продукції підприємства та специфіка виробництва. Найбільш точним та методично простим є калькулювання одно продуктивному виробництві. Собівартість одиниці продукції тут обчислюється діленням сукупних витрат за певний період на кількість виготовленої продукції.

1.2.                          Загальні принципи калькулювання витрат

   Калькулювання – це визначення розміру витрат у грошовій формі на виробництво одиниці певного виду продукції (робіт, послуг). За допомогою калькулювання визначається собівартість одиниці продукції (робіт, послуг), всього їх обсягу, собівартість за окремими структурними підрозділами та по підприємству в цілому.

    Основним призначенням калькулювання є одержання інформації про виробничу собівартість з метою організації управління виробництвом та контролю за рівнем витрат на всіх етапах виробничого циклу.

Калькулювання дозволяє:

  - розраховувати та уточнювати ціни на продукцію (товари, роботи, послуги);

- здійснювати управління витратами;

- визначати фінансові результати господарської діяльності.

             Слід відмітити, що в умовах ринкової економіки єдиної методики калькулювання собівартості продукції бути не може. Кожне підприємство визначає правила калькулювання залежно від специфіки діяльності.

             Як правило, на підприємствах складають планові та фактичні калькуляції. Перші розраховують за плановими нормами витрат, а другі - за фактичним їх рівнем. Різновидом планових калькуляцій є проектно-кошторисна документація.

             Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції калькулювання передбачає рішення властивих тільки йому методичних задач:

             - визначення об’єкта калькулювання;

             - вибір калькуляційних одиниць;

             - чітке виділення калькуляційних статей витрат (витрат);

             - застосування певного методу калькулювання.

             Об'єктом калькулювання є продукція, роботи, послуги або вид діяльності, що потребує окремого вимірювання пов'язаних із ним витрат.

             Вибір об'єкта калькулювання залежить від роду занять підприємства (виробляє продукцію, виконує роботи, надає послуги). Основний об’єкт калькулювання - готові вироби, що поставляються за межі підприємства (на ринок). Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення. Для кожного об'єкта калькулювання вибирається відповідна калькуляційна одиниця - одиниця його виміру. Всі види готової продукції, виконані послуги і роботи є одиницями калькулювання.

             При виготовленні продукції вибір об’єкта калькулювання залежить від методу обліку виробничих витрат. Наприклад, при застосуванні позамовного методу калькуляційною одиницею може бути виробниче замовлення. Калькуляційна одиниця визначається залежно від особливостей виготовлення та реалізації продукції і повинна відповідати одиниці виміру, прийнятій в стандартах або технічних умовах на відповідний тип продукції (кілограм, метр, штука тощо).

             При виконанні робіт об'єктом калькулювання є закінчений або проміжний об'єкт, що створюється в процесі виконання даних робіт. Можливо також застосування стандартного обсягу роботи, наприклад перекачка 1 000 кубічних метрів стічної води.

             При наданні послуг, що не дають ніяких матеріальних результатів, об’єктом калькулювання можуть бути:

             - типова послуга (консультація, оформлення документа);

             - термін надання послуги (час, день);

             - відстань перевезення (кілометр).

   У випадках, коли ціна одиниці продукції, що випускається невелика, калькуляційні одиниці укрупнюються і за об'єкт калькулювання приймають десять, сто, тисячу натуральних одиниць (100 штук, 1 000 метрів тощо).

  При великій номенклатурі виробів калькуляційною одиницею може бути не кожний окремий вид продукції, а група однорідних виробів, планова собівартість для яких установлюється на 100 гривень вартості за гуртовими цінам.

          Собівартість об’єктів витрат визначається за допомогою системи виробничого обліку.

           Система виробничого обліку – це система обліку, що забезпечує калькулювання і контроль собівартості об’єктів витрат. Перша стадія системи виробничого обліку (накопичення витрат) передбачає їх групування за однорідними елементами: матеріали, заробітна плата тощо. На другій стадії (віднесення витрат) їх відносять до певних об’єктів витрат. Прямі витрати можливо простежити на підставі первинних документів (картки обліку, накладні, наряди). Непрямі витрати розподіляють між об’єктами витрат пропорційно до величини певного чинника (обраної бази розподілу).

             Послідовність та порядок віднесення витрат залежить від кількості та взаємозв'язку об'єктів витрат. Калькулювання передбачає такі способи обчислення витрат:

             - прямого розрахунку (витрати ділять на обсяг випущеної продукції в натуральних одиницях);

             - вилучення із загальних витрат: суміжної продукції, відходів виробництва, незавершеного виробництва, відходів, втрат від браку;

             - узагальнення даних щодо собівартості продукції при використанні попередільного методу та при виконанні замовлення терміном понад один місяць;

             - розподіл витрат пропорційно до обраної бази розподілу.

1.3.           Методи калькулювання витрат

Характеристика методів калькулювання

Кожен з методів має цілу низку як переваг, так і недоліків, тому кожне підприємство повинно самостійно підходити до вибору методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, який найбільш повно задовольняв би функціонування підприємства.

Факторами що спонукають до вибору того, чи іншого методу обліку витрат є:

- організаційна структура управління виробництвом;

- тип виробництва, його складність, характер технологічного процесу;   - номенклатура продукції, що випускається;

- тривалість виробничого циклу;

- наявність незавершеного виробництва.

Враховуючи дані фактори підприємство обирає найоптимальніший метод, специфіка та особливості якого відображаються в послідовності процесів обліку витрат виробництва та формування собівартості готової продукції.

Розділ 2. Проведення калькулювання витрат за замовленням

2.1. Організація та здійснення методів калькулювання витрат за замовленням

Позамовний метод калькулювання:

         Система позамовного обліку та калькулювання собівартості

використовується в тих виробництвах, де витрати матеріалів на

технологічні цілі, основну заробітну плату виробничих працівників та

загальновиробничі витрати легко співвіднести із випуском конкретної

продукції або виконанням будь-яких послуг.

         Організація системи позамовного обліку виробничих витрат можлива при

визначених умовах виробництвах. Головною умовою є можливість виділити та

індивілізувати виготовлення унікального або виготовляємого за

спеціальним замовленням виробу або незначної партії виробів та отримати

інформацію не про середню, а про індивідуальну собівартість одиниці

продукції. До виробництв з такими умовами відносять: будівництво,

літаком та судобудівництво, турбобудівництво, поліграфія, поліграфія, виробництво меблів, виконання науково-дослідницьких послуг та інші виробництва індивідуального типу.

Індивідуальне виробництво характеризується довгим циклом виробництва на

узкоспеціалізованих та широкоспеціалізованих підрозділах по відношенню

до випускаємої продукції. При цьому випускаються не повторюючи або

повторюючи вироби різних розмірів – крупні, середні та малі. Продукція в

багатьох випадках складна, складена з великої кількості операцій.

Одиничному та малосерійному виробництву притаманні найбільш складні

системи оперативного планування й управління виробництвом із

використанням укрупнених планово-облікових одиниць: виробничий заказ,

товарокомплект, вузловий комплект. Зв’язок між окремими етапами

забеспечується цикловими (сітьовими) графіками, зведеними графіками