Помилки та шахрайство в аудиті

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Аудит II»

«Помилки та шахрайство в аудиті.»

 

 

 

 

 

 

 

Зміст                                                                                                      стор

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність  теми дослідження. В процесі роботи бухгалтер може допустити помилки, які завжди необхідно виправляти. Невиправлені помилки приводять до невідповідності бухгалтерського обліку, і як наслідок, помилкам в прийнятті управлінських рішень, недоплати податків, штрафним санкціям.

Під час проведення перевірки  фінансової інформації, правильності ведення бухгалтерського обліку і складання бухгалтерської та податкової звітності, перевіряючи структури  повинні виявити факти викривлення даних бухгалтерського обліку і невірного складання форм звітності.

Основними причинами  здійснення викривлень є свідомі  і несвідомі дії посадових  осіб, які займаються підготовкою  даних про діяльність неприбуткової  організації і обробляють цю інформацію. Свідомі дії ведуть до обману держави, а несвідомі дії можуть бути пов¢язані з неякісним ставленням до виконання службових обов¢язків при підготовці інформації, що веде до виникнення викривлень, які в теорії і на практиці називають помилками.

В 1982 році був затверджений міжнародний норматив аудиту «Обман і помилка». У відповідності з  цим нормативом аудиту, термін «обман»  стосується свідомого неправильного  показу фінансової інформації одним  чи кількома посадовими особами зі складу керівництва і службовців підприємства. Обман може здійснюватися шляхом маніпулювання, фальсифікації і зміни записів на рахунках бухгалтерського обліку в облікових реєстрах або документах, навмисного неправильного віднесення до активів різних статей, знищення або пропуску записів або документів відображення операцій без розкриття їх змісту тощо.

Термін «помилка» стосується ненавмисних порушень у відображенні фінансової інформації, які виникають  в результаті арифметичної або граматичної  помилки в записах облікових даних, випадкового пропуску або неправильного уявлення про окремі факти, хибних показань вимірних приладів, відхилень від правил здійснення контролю за діями матеріально відповідальних осіб під час проведення первинного обліку та складання звітів тощо.

Під час перевірки  можуть бути виявлені зовні однакові факти порушень, які після дослідження  їх змісту можна класифікувати як навмисні (обман) і ненавмисні (помилка). В реальному житті іноді буває  складно відрізнити обман від  помилки. А оскільки в решті-решт це призводить до порушень законодавства, то ми будемо використовувати термін «помилка» для відображення порушень при ведені бух обліку.

Таким чином, викладене  вище зумовлює актуальність дослідження  курсової роботи.

Об¢єктом дослідження курсової роботи є теоретичні засади аудиту.

Предмет дослідження – визначення і оцінка порушень в обліку, помилки і обман.

Метою курсової роботи є дослідження визначення оцінки порушень в обліку, помилки і обману.

Метою роботи зумовлено  виконання таких завдань:

- дослідити помилки, порушення і обман як об¢єкт аудиту:

- висвітлити проблему  визначення і оцінка порушень  помилок і шахрайства в обліку;

- охарактеризувати дії  аудиторів у разі виявлення  помилок та шахрайства.

 

 

 

 

1. Поняття та класифікація  помилок і шахрайства

 

1.1. Поняття помилок та причини виникнення

Аудитор, який виявив помилку, невідповідність або впевнився  у можливості протиправної дії, повинен  визначити їхній потенційний  вплив на фінансові звіти. До того, як заявити про помилку чи обман, аудитор повинен впевнитися у їх шкоді й отримати достатньо доказів на користь цього. Якщо аудитор дійде висновку, що у фінансовій звітності є помилки, він повинен наполягати на переробці звітів.

Основними причинами  перекручень фінансової звітності  є свідомі й несвідомі дії  посадових осіб. Свідомі дії призводять до обману держави чи власників підприємств.

Несвідомі дії можуть бути наслідком недобросовісного ставлення  до виконання службових обов'язків  під час підготовки інформації, що може призвести до виникнення перекручень, які можна назвати помилками. Помилки виникають з причин припущення арифметичної чи граматичної помилки в записах облікових даних або випадкового пропуску записів господарських операцій чи документів, або відображення операцій без розкриття їхнього змісту.

Обман є наслідком навмисного порушення у відображенні фінансової інформації однією або декількома посадовими особами серед керівництва і службовців підприємства. Причому обман може здійснюватися шляхом фальсифікації, підробки чи зміни записів на рахунках бухгалтерського фінансового обліку або неправильного віднесення до активів чи пасивів окремих статей; знищення чи пропуску окремих господарських операцій або документів тощо. Тому під час оцінювання виявлених порушень аудитор повинен визначити їх зміст та встановити помилки й обман [4, с. 36].

Оцінюючи рівень достовірності  фінансової звітності, в економічній  літературі широко використовують термін "матеріальність". При цьому  в обліку і аудиті помилка чи пропуск  вважаються матеріальними (важливими, значними), якщо внаслідок цього користувач даної звітності буде дезорієнтований щодо прийняття свого рішення або зазнає збитків. Є три рівні матеріальності помилок і пропусків [16, с. 50].

До першого рівня відносять  помилки і пропуски, суми яких малі та за своїм змістом настільки незначні, що не можуть суттєво вплинути на рішення користувача цієї інформації.

До другого рівня відносять  матеріальні помилки і пропуски, що впливають на прийняття користувачем тих чи інших рішень, хоча внаслідок  цього зовнішня звітність у цілому об'єктивно відображає реальну дійсність і є корисною.

До третього рівня матеріальності відносять помилки і пропуски в обліку і зовнішній звітності, що можуть негативно вплинути на достовірність  і об'єктивність звітної інформації у цілому і користувачі такої інформації можуть прийняти неправильне рішення.

Виходячи з вищевказаного, доходимо висновку, що аудит має  проводитися так, щоб забезпечити  гарантію розкриття суттєвих неточностей  у бухгалтерському обліку і звітності. Тому слід розумно його спланувати.

Розрізняють два основних види неточностей: помилки і відхилення від норм. Помилка - ненавмисне перекручення даних бухгалтерського обліку і  звітності, а відхилення від норми, навпаки, - навмисне викривлення показників обліку і звітності.

Прикладами відхилення від норми можуть служити: нестача товарно-матеріальних цінностей і коштів, навмисне нарощування обсягів реалізації продукції, особливо в період, близький до дати складання балансу, з метою збільшення сум прибутку. Як правило, аудитору важче виявити відхилення від норми, ніж помилки. Це пояснюється тим, що відхилення від норми виникають з причин навмисної підробки, обману. Тому відповідальності аудитора за виявлення відхилень від норм приділено особливу увагу.

До відхилень від  норм можна віднести навмисні пропуски облікових записів про господарські операції, перекручення підсумкових даних тощо. Наприклад, у відомості на виплату заробітної плати списано загальну суму в одному розмірі, а при підрахунку сум за особовими рахунками працівників фірми одержано меншу суму. Різниця в сумі привласнена бухгалтером. Аудитору складно виявити підробку в документах, бо адміністрація фірми робить усе можливе, щоб приховати такі зловживання. 
На аудиторів покладається повна відповідальність за виявлення істотних зловживань адміністрації. Трапляються випадки, коли керівник фірми вдається до виконання незаконних рішень, а потім справляє відповідний вплив на виробничі й бухгалтерські підрозділи. Такий керівник, очевидно, уже набрався "гіркого досвіду" діяльності в компаніях, що збанкрутували. Тому, враховуючи такі обставини, аудитор доходить висновку, що ймовірність спроб подібних зловживань адміністрації досить велика. До подібних ситуацій аудитору слід поставитися з особливою увагою для того, щоб викрити факти суттєвих зловживань адміністрації. 
Стандартами передбачено, що аудитор не завжди може гарантувати виявлення всіх незаконних дій, бо іноді в нього забракне спеціальних знань, щоб докладно розібратися у справах. Крім того, незаконні дії найчастіше непрямо стосуються фінансової звітності, тому непрагматичною виглядає вимога до аудитора взяти на себе таку відповідальність [4, с. 44].

Коли аудитору вдалося  виявити зловживання, то він повинен, насамперед, з'ясувати, як вони позначилися  на фінансовій звітності, а отже, йому слід взяти під сумнів правильність цієї інформації. Однак, якщо аудитор дійшов висновку, що наявність незаконних дій ставить під сумнів інформацію фінансової звітності, оскільки вона неправильно відображає реальний стан справ, то він зобов'язаний відповідно переосмислити свій висновок. Разом із тим, аудитор має також переглянути і власне ставлення до адміністрації. Якщо вона знала про виявлені аудитором факти незаконних дій, але не повідомила про них раніше, то виникає серйозний сумнів щодо довіри до такої адміністрації [4, с. 41].

Коли клієнт взагалі  відмовляється прийняти змінений аудиторський висновок або не вживає ніяких заходів, щоб виправити недоліки в обліку і звітності, то аудитор може відмовитися  від подальшого виконання замовлення. Щоправда, таке рішення має дуже серйозні наслідки і прийняття його вимагає консультацій з юрисконсультом аудитора. 
Особливу увагу слід звернути на відповідальність адміністрації. У спеціальній літературі з даного питання зазначається, що не аудитор, а адміністрація фірми-клієнта відповідає за правильність облікової політики, за створення і використання відповідної системи внутрішньогосподарського контролю і за об'єктивне складання фінансової звітності. Звітність публічних фірм-клієнтів має включати звіт про обов'язки їхньої адміністрації і про стосунки з аудиторськими фірмами.

 

1.2. Класифікація  помилок і шахрайства

Під час планування та проведення процедур аудиту і звітування аудитор повинен оцінити ризик  існування суттєвих перекручень  у фінансовій звітності підприємства, які можуть бути результатом звичайних помилок або наслідком шахрайства.

Помилка — це ненавмисне перекручення фінансової інформації в результаті арифметичних чи логічних помилок в облікових записах і розрахунках, недогляду в дотриманні повноти обліку, неправильного представлення в обліку фактів господарської діяльності, наявності складу майна, вимог і зобов’язань та невідповідне відображення записів в обліку.

Шахрайство — навмисно неправильне відображення і представлення даних обліку і звітності службовими особами та керівництвом підприємства [4, с. 15].

Шахрайство полягає  в маніпуляціях обліковими записами і фальсифікації первинних документів, регістрів обліку і звітності, навмисно неправильній оцінці активів і методів  їх списання, навмисному пропущенні або  приховуванні результатних записів або документів, незаконному отриманні в особисту власність грошово-матеріальних цінностей, невідповідному відображенні записів в облікових регістрах.

Маніпуляція обліковою  політикою — навмисне використання неправильних (некоректних) бухгалтерських проводок або сторнуючих записів із метою перекручення даних обліку і звітності.

Фальсифікація бухгалтерських документів і записів — оформлення заздалегідь неправильних або сфальсифікованих документів бухгалтерського обліку і записів у регістрах бухгалтерського обліку.

Невідповідне відображення записів у облікових регістрах — ненавмисне або навмисне відображення фінансової інформації в системі рахунків у неповному обсязі або в оцінці, що відрізняється від прийнятих норм, тощо.

Незвичайні операції — угоди і господарські операції, платежі, які на думку аудитора, є зайвими, недоречними або надмірними за певних обставин.

Відповідальність за фінансову звітність підприємства, включаючи і відповідальність за попередження та виявлення фактів шахрайства та помилок, покладається на керівництво підприємства.

Аудитор відповідає за аудиторський висновок про фінансову звітність  підприємства, але він не відповідає за виявлення абсолютно всіх фактів шахрайства і помилок, що можуть істотно  вплинути на достовірність фінансової звітності підприємства. Аудитор матеріально відповідає (в межах умов укладеного договору) за порушення, пов’язані з невідповідним виконанням ним своїх обов’язків, що стали причиною матеріальних збитків клієнта [5, с. 28].

У разі виявлення фактів помилок та шахрайства аудитор повинен обов’язково повідомити про це керівництву підприємства, навіть якщо він лише припускає, що помилки чи факти шахрайства можуть існувати або ефект від них неістотний і не впливає на фінансову звітність підприємства.

В обов’язки аудитора не входить повідомлення про знайдені ним порушення ані фізичних, ані  юридичних осіб, крім керівництва  або власників підприємства. Сторонні користувачі фінансової звітності  підприємства мають право вимагати інформацію про результати проведеного аудиту тільки від керівництва або власників підприємства.

Виявлені випадки фактів шахрайства та значних помилок мають  бути доведеними. Якщо аудитор має  сумніви щодо непричетності керівництва  підприємства до виявлених порушень, аудитору необхідно порадитись з юристом щодо застосування відповідних законодавчих процедур [5, с. 31].

Причиною неефективності аудиту у виявленні випадків шахрайства часто буває відсутність професійного скептицизму.

У процесі господарської  діяльності суб’єктів господарювання можуть існувати певні умови та події, що збільшують ризик шахрайства і мають бути враховані аудитором під час перевірки. Такі умови та події можна поділити на кілька груп: