Отчет по практике в Бухгалтерии

Керівник розгазування зобов'язаний повідомити гірничому диспетчеру шахти  про виконання заходів і початку  робіт з разгазіроавнію; за допомогою  переносного приладу перевірити вміст метану у виробці після розгазування і повідомити диспетчеру про закінчення розгазування.

Роботи в разгазірованних виробках можуть бути відновлені з вирішення  гірського диспетчера, при цьому  повинні бути виконані необхідні  заходи щодо усунення причин, що викликали це загазування.

Для розгазування тупикового південного корінного відкатувального штреку застосовується спеціальне разгазірурующее пристрій, який знаходиться у вентиляційному трубопроводі в тупиковій частині штреку в 5 - 10 м від його гирла. Витрата повітря в забої штреку регулюється зміною положення клапана разгазірующего пристрої (РП) за допомогою троса вручну або лебідкою.

Порядок розгазування наступний:

• Підвішується прилад «Сигнал - 2» у гирлі тупиковій частині штреку на сполученні з південної збійкою № 1;
• Відкривається клапан РУ до повного перекриття їм перетину патрубка РУ;
• Включається в безперервну роботу ВМП;
• Плавним підняттям клапана в забій штреку подається така кількість повітря, при якому концентрація метану у вихідному струмені, безперервно вимірюється автоматичним приладом «Сигнал - 2» у гирлі штреку не буде перевищувати 2%.

Гірничий майстер (керівник розгазування) перевіряє концентрацію метану приладом «Сигнал - 2» до самого забою і повідомляє гірничому диспетчеру про закінчення робіт з розгазування штреку.

Після розгазування штреку електрослюсар повинен подати напругу на електрообладнання в тих виробках, де воно було відключено перед початком розгазув

 

Список використаних джерел.    

1. Методичні рекомендації щодо  виконання курсового проекту з предмету «Аерологія гірничих виробок» для студентів спеціальності 5.090309 ТПРПІ. - Донецьк; 2002

2. Правила безпеки у вугільних  шахтах. - Київ, 2005

3. Збірник інструкцій до Правил  безпеки у вугільних шахтах. Том 1. - К; 2003

4. Керівництво з проектування  вентиляції вугільних шахт. - Київ; 1994

5. Ігнатенко К.П., Брайцев А.В., Ейнер  Ф.Ф. Вентиляція, підземні пожежі та гірничорятувальне справу. - М.; Надра, 1975ання штреку.

 

Облік витрат підприємства та їх класифікація.

Для забезпечення обліку витрат підприємства в рамках розподілу їх між господарськими процесами, виробництва та видами продукції Планом рахунків передбачено рахунки класів 8 і 9.

 Кожне  підприємство виходячи із специфіки своєї господарської діяльності вибирає ту іншу сукупність рахунків і закріпляє прийняте рішення наказом про облікову політику.

 Організація аналітичного обліку

 Залежно  від напрямку статутної діяльності, підприємства дуже істотно відрізняються одне від одного за технологічним процесом, за організаційною структурою, за взаємозв’язками з партнерами та контрагентами, а також за взаємозалежністю між окремими структурними підрозділами всередині себе.

 Відмітні  особливості підприємства насамперед виявляються в організації виробництва, яка обумовлюється технологією виготовлення продукції. Тому зміст, обсяг, вид і форма надання інформації, необхідної для управління процесом виробництва, кожне підприємство формує самостійно. При цьому особливе значення має правильна організація та своєчасність обліку витрат за видами продукції (робіт, послуг) і підрозділами, тобто правильна організація аналітичного обліку.

 Аналітичний  облік витрат на виробництво кожне підприємство організовує до характеру виробничого процесу, а також особливостей продукції, що випускається, або робіт, що виконуються (послуг, що надаються). Базуючи на загальних правилах ведення бухгалтерського обліку, бухгалтерія підприємства забезпечує працівників інформацією, необхідною для контролю, аналізу та планування господарської діяльності, а також для прогнозування фінансових результатів. Дані аналітичного обліку використовуються при складанні внутрішньої звітності, яка будується на інформації про види і кількість продукції, про центри відповідальності і статті витрат.Рахунки класу 9

 Рахунки  класу 9 призначені для узагальнення  інформації про витрати за  всіма видами звичайної діяльності  та видами операцій, пов’язаними з надзвичайними подіями.

 Формування  інформації про витрати, понесені  підприємством у процесі звичайної діяльності, здійснюються у розрізі груп операцій, що належать до звичайної діяльності: промислово-виробничих, торгових і виробничих операцій з виконанням робіт і надання послуг, а також звичайних операцій, не пов’язаних з основною діяльністю підприємства та фінансових операцій.

 1.2. Класифікація витрат

 З метою бухгалтерського обліку, аналізу та планування витрат підприємства об’єднуються в однорідні групи за різними ознаками. Загалом витрати групуються та обліковуються за видами, місцями виникнення та носіями витрат.

 Види  витрат визнаються виходячи з  економічного змісту, що міститься  в кожному елементі витрат. Види  витрат є базою для формування  калькуляційних статей витрат.

 Місця  виникнення витрат - це структурні  підрозділи, в яких відбувається споживання ресурсів у виробничих, збутових, адміністративних та інших цілях, пов’язаних з оборотом коштів підприємства.

 Під терміном носій витрат слід розуміти продукцію підприємства (включаючи роботи та послуги), яка в той чи інший момент може перебувати на різних дореалізаційних стадіях, починаючи від стадії придбання запасів, призначених для її випуску.

 Економічний  елемент – однорідний первинний  вид витрат на виробництво  продукції (виконання робіт, надання  послуг), в якій у межах підприємства неможливо розкласти на частини.

 Статті  витрат – певний вид витрат, що створюють собівартість як  окремих видів продукції, так  і сукупності витрат на товарну  продукцію підприємства загалом.

 За цільовим  спрямуванням витрати підприємства можна умовно поділити на:

 основні  витрати;

 витрати  на обслуговування;

 витрати на управління.

 Основні  витрати – це витрати, безпосередньо  пов’язані з технологічним процесом випуску продукції.

 Витрати  на обслуговування - це витрати  на утримання допоміжних підрозділів (включаючи витрати на збут) і підрозділів соціального характеру.

 Витрати  на управління – включають  витрати на утримання й обслуговування  апарату управління виробничими  та невиробничими підрозділами, а також витрати на утримання й обслуговування апарату управління підприємства (адміністративні витрати).

 За способом  включення до собівартості окремих  видів продукції розрізняють витрати прямі і непрямі.

 Прямі  витрати безпосередньо пов’язані  з виробництвом продукції; їх  можна прямо включити до собівартості  за відповідними об’єктами обліку, не враховуючи їх на збірно-розподільчих рахунках. Точніше, прямі витрати є сукупною вартістю ресурсів, втілених у продукції; до вартості таких ресурсів належать і жива праця у відповідній оцінці, яка, своєю чергою, включає заробітну плату та соціальне страхування найманих працівників, зайнятих безпосереднім виготовленням конкретних видів продукції.

 Непрямі  витрати пов’язані з виробництвом  відразу кількох або всіх видів продукції підприємства.

 Непрямі  витрати протягом звітного періоду  обліковуються на збірно-розподільчих рахунках, а потім за встановленою методикою деякі з них розподіляються між окремими видами продукції, а деякі списуються безпосередньо в Дт результативного рахунка.

 У складі  собівартості продукції прямі  витрати поділяються за статтями, кожна з яких, як правило, відповідає  певному елементу витрат, а непрямі  утворюють комплексні статті, які  складаються з витрат , що містять кілька елементів. Прикладом комплексної статті може бути стаття “Витрати на охорону”.

 За ознакою  залежності від обсягів випуску  продукції витрати підприємства поділяють на постійні та змінні.

 Змінні  витрати нормуються на кожну  одиницю продукції, їх розмір змінюється відносно пропорційно відповідно до зміни обсягу випуску продукції.

Розмір постійних витрат не залежить від обсягу випуску продукції, їх питомий розмір у складі загальних витрат, що зменшують фінансовий результат, при збільшенні обсягу випуску скорочується, а при зниженні – збільшується.

 За економічним  змістом усі витрати підприємства поділяються на операційні, фінансові, інші звичайні та надзвичайні.

 До операційних  витрат належать витрати, що  обліковуються на рахунках 90. 91, 92, 93, 94.

 До фінансових  витрат належать витрати, що  обліковуються на рахунках 95 і 96.

 До інших  звичайних витрат належать витрати,  що обліковуються на рахунку 97. Разом з тим, при аналізі рахунків 971 – 979 з’ясовується що не всі з них можна зарахувати до “Інших звичайних витрат”. Так, наприклад, рахунок 971 і частково рахунок 975, поза будь-яким сумнівом, належить до фінансових витрат. Крім того, такі специфічні рахунки, як 978 і 979, якими користуються виключно страхові організації, ніяк не можуть належати до “інших витрат”, оскільки насправді є для страхових організацій основними.

 До надзвичайних  витрат належать витрати на рахунку 99.

 Що стосується  такого умовно-витратного рахунку  98 “Податок на прибуток”, то  цей рахунок випадає з цього  ряду, оскільки не відповідає жодній із наведених ознак.

 Витрати  підприємства класифікуються:

 за економічними  елементами;

 за статтями  калькуляцій.

1.3. Елементи  операційних витрат

 П (с) БО №3 “Звіт про фінансові результати” встановлює такий склад економічних елементів операційних витрат, обов’язковий для застосування на всіх підприємствах виробничої сфери:

 матеріальні  затрати;

 витрати  на оплату праці;

 відрахування  на соціальне страхування;

 амортизація;

 інші  операційні витрати.

 Вартість  матеріальних ресурсів за елементом  “матеріальні затрати” формується  виходячи з цін на їх придбання  без урахування ПДВ , включаючи всі витрати, які супроводжують таке придбання. Від вартості використаних у виробництві матеріальних ресурсів віднімаються поворотні відходи.

 Процедура  бухгалтерського обліку використання матеріалів залежить від характеру виробництва, порядку подання матеріалів на робочі місця та інших умов, створеного на конкретному підприємстві.

 

 Підставою для віднесення певних сум на рахунки витрат є первинні документи: вимоги, лімітно-забірні карти, акти списання матеріалів, акти приймання робіт, наряди на виконання робіт, розрахунково-платіжні відомості. На підставі даних цих документів складаються розробні таблиці розподілу витрат матеріалів, поворотних відходів, заробітної плати і інших елементів, що становлять собівартість певних видів продукції.

 Загалом  метод угрупування витрат тільки  за економічними елементами є  вельми сумнівним є погляду  його доцільності. Адже в такому угрупуванні “тоне” показник собівартості продукції, зокрема, якщо йдеться про різні ступені її формування, починаючи від цехової собівартості. Тому з метою планування й обліку витрат, пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції, робіт і послуг, групують за статтями калькуляції. Це дозволяє формувати виробничу і повну собівартість продукції. Витрати за статтями калькуляції за своїм складом ширші за елементи, оскільки враховують характер і структуру виробництва, створюючи базу для економічного аналізу та визначення ціни.

 Калькулювання  собівартості – це обчислення  в грошовому вираженні витрат на виробництво та реалізацію продукції, робіт і послуг за встановленими статтями витрат.

 Принципова  відмінність угрупування витрат  за статтями калькуляції від  угрупування за економічними  елементами полягає в наявності  в ній комплексних статей, що  об’єднують різнорідні за економічним змістом елементи за призначенням витрат, за місцями їх виникнення і способами розподілу між окремими видами продукції залежно від обсягів виробництва кожного виду.

 Угрупування  витрат за статтями калькуляції  дозволяє виділити витрати, безпосередньо  пов’язані з технічним процесом, і витрати, що стосуються обслуговування виробництва і управління.

 Типова  номенклатура калькуляційних статей витрат:

 Сировина  і матеріали;

 Поворотні  відходи (зі знаком “мінус”,  бо вони віднімаються від вартості  використаних сировини і матеріалів);

 Куповані  комплектуючі вироби і напівфабрикати;

 Послуги  сторонніх організацій, спожиті  безпосередньо у виробництві продукції;

 Паливо  та енергія, спожиті в технологічних цілях (цю статтю можна об’єднати з попередньою);

 Заробітна  плата працівників, зайнятих у  виробництві (основна і додаткова);

 Відрахування на соціальні цілі;

 Амортизація  основних засобів, що експлуатуються  безпосередньо в процесі виробництва;