Отчет по практике на предприятие

Правила обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами зумовленими народженням та похованням і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності у разі настання страхового випадку, а також оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організаційної чи фізичної особи, яка використовує працю найманих працівників визначає Порядок затверджений постановою КМУ від 26.09.01. №2166 зі змінами, внесеними постановою КМУ від 22.02.06. №193.

Згідно порядку розрахунковим  періодом, за який обчислюється середня  заробітна плата (дохід) для розрахунку страхових виплат та оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця, є період роботи за останнім основним місцем роботи (зайняття підприємницькою діяльністю) перед настанням страхового випадку, протягом якого застрахована особа працювала та сплачувала страхові внески.

До середньої заробітної плати включається заробітна  плата (дохід) у межах максимальної величини (граничної суми) заробітної плати (доходу) та оподатковуваного доходу (прибутку), з яких сплачуються страхові внески до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Формування обсягу основної заробітної плати необхідно розпочинати  із заповнення тарифікаційного списку, причому окремо стосовно кожного  структурного підрозділу та кожної посади. Згідно з формою тарифікаційного списку до місячного фонду заробітної плати включаються доплати та надбавки, що мають обов’язковий характер. До таких належать:

• доплати працівникам за за науковий ступінь, шкідливі умови праці;
• надбавки за триалість безперервної роботи, класність, майстерність та наявність спецконтингенту.

Якщо працівник, крім своєї основної роботи, буде виконувати протягом тривалого часу на тому ж  підприємстві додаткову роботу за іншою  посадою (яка є вакантною), то підприємство може самостійно прийняти рішення щодо визначення базовим місяця встановлення доплати за виконання обов’язків відсутнього працівника.

Доручення додаткової роботи в порядку заміщення і розмір доплати повинні узгоджуватися  з працівником. Якщо працівник згодний на заміщення тимчасово відсутнього працівника, то роботодавець видає наказ, на підставі якого здійснюється доплата передбачена ст. 105 КЗпП.

Актуальність проблем  оплати праці в нових умовах господарювання потребує державного втручання при  вирішенні питань реформування оплати праці, зокрема фінансового її забезпечення через паритет цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, регулювання податків і встановлення мінімального розміру заробітної плати відповідно до життєвого рівня, надання невиправданих відмінностей в рівнях оплати працівників різних галузей і форм господарювання.

Оплата праці в Україні  має удосконалюватись диференціацією її системи за індивідуалізації врахування особистого внеску працівників у результати фінансово-господарської діяльності підприємств. Цьому сприятиме широке застосування по часової форми оплати праці, зростання її перемінної частини (у вигляді стимулюючих виплат), заміна примусових заходів стимулювання заохочувальними, розширення використання дивідендної системи участі в прибутках, як однієї із форм колективного преміювання працівників.

 

10. Система аналітичного та синтетичного обліку на підприємстві

Бухгалтерський облік має велику кількість об'єктів. Тільки різновидів товарно-матеріальних цінностей вчені нараховують декілька мільйонів. Щоб отримати інформацію про господарські засоби, джерела їх утворення, зобов'язання, господарські процеси та інші об'єкти обліку, необхідно все це згрупувати на бухгалтерських рахунках. Система рахунків також передбачає вертикальну (ієрархічну) та горизонтальну (інформаційні зв'язки) структуру. При цьому необхідно пам'ятати, що рахунки - це елементи системи рахівництва, а інформаційні зв'язки між ними здійснюються за допомогою проводок. Горизонтальні зв'язки проявляються через кореспонденцію рахунків, виражену подвійним записом даних про факти господарської діяльності.

Вертикальні зв'язки виражені в підпорядкуванні інформаційних рівнів синтетичного та аналітичного обліку - синтетичних і аналітичних рахунків. Вертикальний розріз в інформаційній системі бухгалтерського обліку представляє собою структуру, що складається з кількох рівнів, кожний з яких виконує свої інформаційні функції в системі управління підприємством.

Однак, можливим є виділення  четвертого і більш низьких рівнів аналітичного обліку в залежності від  ступеня деталізації даних про  господарські операції.

Виділення таких рівнів зумовлена потребами управління. Для оперативного управління і керівництва роботою підприємства, контролю та планування обсягу матеріально-технічного постачання; для контролю за збереженням всіх видів власності необхідний детальний облік витрат на виробництво; для здійснення розрахунків з працівниками (персоналом), з постачальниками, з бюджетом також необхідні конкретні дані, що детально характеризують всі сторони діяльності підприємства. Для управління, керівництва, контролю і планування господарських процесів, організації розрахунків з робітниками, замовниками, бюджетом, власниками у адміністрації підприємства виникає потреба в інформації, з різним ступенем узагальнення: як зведеній, так і більш детальній.

Розглянемо більш детально кожен з наведених рівнів.

Синтетичні або, як їх ще називають, об'єднуючі рахунки надають узагальнені дані з економічно однорідних груп засобів, джерел їх утворення і господарських операцій. Синтетичні рахунки на практиці визначені Планом рахунків.

Система синтетичних  рахунків - це система вартісного обліку складових засобів (майна) підприємства. Відповідно до принципу єдиного грошового вимірника інформація, що відображається на синтетичних рахунках, містить тільки вартісну оцінку, яка дозволяє отримати узагальнені дані про різноманітні об'єкти бухгалтерського обліку.

Облік, що здійснюється на синтетичних рахунках, називається  синтетичним (зведеним). Його дані використовуються при заповненні форм бухгалтерської звітності, передусім складанні  балансу, а отже, служать для аналізу  фінансово-господарської діяльності підприємства.

Таким чином, в балансі  відображаються сумарні, вартісні оцінки узагальнюючих показників або дані синтетичних рахунків.

Наприклад, на синтетичному рахунку 67 "Розрахунки з учасниками" міститься узагальнена інформація про всі види розрахунків з  учасниками підприємства: за внесками до статутного капіталу, за виплатою дивідендів тощо. Ця інформація деталізується на субрахунках 671 "Розрахунки за нарахованими дивідендами" та 672 "Розрахунки за іншими виплатами". Аналітичний облік ведеться по кожному засновнику в розрізі встановлених субрахунків.

Облік конкретних виробів  ведеться на аналітичних рахунках.

Аналітичні рахунки  використовуються для деталізації  інформації про об'єкти, що обліковуються  на синтетичному рахунку.

Аналітичні рахунки  відкриваються в розвиток певного синтетичного рахунку в розрізі його видів, частин, статей і, де це вимагається, з оцінкою інформації в натуральному, трудовому та грошовому виразах.

Наприклад, синтетичний  рахунок 28 "Товари" має такі субрахунки:

281 "Товари на складі", 282 "Товари в торгівлі", 283 "Товари на комісії", 284 "Тара під товарами", 285 'Торгова націнка". Субрахунок 281 "Товари на складі" може мати такі аналітичні рахунки: "Кондитерські вироби", "Напої" тощо. Аналітичний рахунок "Кондитерські вироби" може поділятись на аналітичні рахунки за конкретними найменуваннями сортів печива, цукерок тощо.

Отже, аналітичні рахунки - деталізовані рахунки ІІІ-го, ІУ-го, У-го і т.д. порядку, які формуються на підставі узагальненої, конкретизованої  та об'єднаної на відповідному рівні інформації. Аналітичні (деталізуючі) рахунки е способом узагальнення і групування даних, що об'єднані синтетичним рахунком (вертикальні зв'язки). Система аналітичних рахунків узагальнює й водночас деталізує господарські операції за їх змістом.

Синтетичний облік неспроможний контролювати кожний вид господарських  засобів чи процесів. Для одержання  показників, необхідних для управління в певних розрізах, тобто для деталізованих  записів синтетичного обліку за окремими його видами і процесами організовується аналітичний облік. З цією метою до окремих складних рахунків синтетичного обліку відкриваються рахунки аналітичного обліку.

Природньо, що, дивлячись  на баланс незнайомого підприємства, нічого не можна сказати, наприклад, про те, що саме знаходиться на складі цього підприємства. А якщо навіть нам відомо, що там повинна бути тканина, то її кількість та вартість рулонів по гатунках знову-таки будуть невідомі; тільки приблизно можна також визначити і сферу ділових інтересів підприємства. На подібні питання баланс і не повинен давати відповіді. Але ж управління підприємством вимагає більш детальної інформації, ніж та, що міститься у звітності. Наприклад, замість одного рахунку 37 "Розрахунки з різними дебіторами" необхідно вести окремий бухгалтерський рахунок для кожного клієнта, що дозволить мати загальну і деталізовану картину боргів дебіторів. Або адміністрації підприємства, щоб виплатити заробітну плату, необхідно знати, скільки готівки для цього потрібно, тобто мати інформацію про загальну величину заборгованості перед колективом по зарплаті. Вона відображається на синтетичному рахунку 66 "Розрахунки з оплати праці" у вигляді кінцевого сальдо. Але для отримання цього сальдо, в свою чергу, виникає потреба в даних про розмір нарахованої заробітної плати, утримань з неї, а також виплат по кожному конкретному працівникові. Потрібен контроль не лише за розміром фонду заробітної плати в цілому, але й за рівнем заробітної плати кожного працівника. Саме для одержання подібних даних ведуть рахунки аналітичного обліку, саме тому здійснюється аналітичний облік, який представляє собою деталізацію синтетичного обліку з метою отримання більшого обсягу інформації для контролю та аналізу господарської діяльності.

Аналітичні рахунки  формуються на підставі інформації, яка узагальнюється та об'єднується на відповідному рівні. Їх склад і, певною мірою, зміст визначаються конкретною характеристикою господарських операцій, завданнями контролю та аналізу господарської діяльності на підприємстві.

З метою поглибленого пізнання даних про конкретні об'єкти дослідження інформація аналітичних рахунків може носити нефінансовий характер. Так, синтетичний рахунок 20 "Виробничі запаси" відображає залишки запасів, надходження та витрачання в загальних сумах і тільки в грошовому виразі. Однак, для управління підприємством потрібна інформація про окремі види запасів, їх залишки та рух як в грошовому, так і в кількісному виразі. Для управління виробництвом недостатньо мати дані про загальну суму витрат, що відображаються на синтетичному рахунку 23 "Виробництво". Необхідно ще знати, з яких елементів складаються ці витрати (матеріали, заробітна плата тощо), а також з виготовленням яких виробів вони пов'язані. Саме така інформація відображається на аналітичних рахунках.

 

11. Організація  управлінського обліку та калькулювання собівартості продукції на підприємстві

Одним із завдань управлінського виробничого обліку є облік витрат на виробництво та вміння застосовувати  відповідні методи і прийоми в  процесі обліку витрат і калькулювання  з метою прийняття ефективних управлінських рішень. Під обліком витрат на виробництво відповідно до ДСТУ 2962 - 94 розуміється сукупність облікових операцій, що забезпечують повне та своєчасне виявлення витрат на виробництво і розподіл їх за елементами кошторису витрат на виробництво.

Результатом накопичення  та обліку витрат на виробництво має  бути виробнича собівартість, її структура  та розрахунок собівартості одиниці  продукції або виконаної роботи.

У відповідності до вищезгаданого  стандарту розрахунок собівартості одиниці продукції або виконаної роботи за встановленою номенклатурою витрат з урахуванням місця їх виникнення та призначення називається калькуляцією в залежності від призначення складають планові, нормативні та звітні фактичні калькуляції.

Метою калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) є визначення ефективності виробництва.

Завданнями калькулювання  є:

1. Складання зведеного  кошторису витрат на виробництво. 

2. Складання планової  і нормативної калькуляції. 

3. Визначення фактичної  собівартості одиниці продукції (робіт, послуг).

4. Котроль за виконанням  планової собівартості, додерженням  норм і нормативних витрат.

5. Визначення ціни  та рентабельності продукції. 

6. Оцінка ефективності  підрозділів основного, допоміжного,  підсобного та побічного виробництв.

7. Забезпечення внутрішніх  користувачів у процесі управління  підприємством інформацією для  аналізу і пошуку резервів  зниження собівартості продукції  (робіт, послуг).

Основними принципами калькулювання  є:

1. Визначення об’єктів  витрат. Під об’єктами витрат розуміється продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

2. Визначення об’єктів  калькулювання і калькуляційних  одиниць. 

3. Наявність науково-технічно обгрунтованих норм витрат на виробництво.

4. Вибір методів оцінки  матеріальних цінностей при їх  відпуску у виробництво. 

5. Вибір методів обліку  і калькулювання виробничої собівартості  калькуляційної одиниці.