Основи побудови фінансового обліку

    Фінансова звітність призначена для загального користування зовнішніми користувачами  та передбачена Законом. Закон встановлює перелік організацій, які зобов'язані оприлюднювати фінансову звітність шляхом її публікації. Однак, крім відкритої для зовнішніх користувачів, існує ще й закрита звітність. Вона задовольняє інтереси власника, її призначення — забезпечити ефективне управління внутрішніми підрозділами, прийняття оперативних рішень на рівні цехів, дільниць, бригад тощо. Це досягається шляхом створення системи додаткового внутрішньогосподарського або управлінського обліку. Тому в Законі визначені суб'єкти, які зобов'язані надавати фінансову звітність вузькому колу осіб: органам, в сферу управління яких вони входять, власникам (засновникам) та трудовим колективам на Їх вимогу, або органам, що уповноважені трудовим колективом, тобто раді трудового колективу, профспілковому комітету тощо. Органам виконавчої влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до чинного законодавства.

    Зміст фінансової звітності забезпечує задоволення потреб користувачів в інформації, що необхідна для:

    =>прийняття  рішень щодо придбання, продажу  та володіння цінними паперами;

    ^ прийняття рішень щодо участі  в капіталі підприємства;

    ^ оцінки якості управління;

    ^с^ оцінки здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов'язання;

    ^с^ оцінки забезпеченості зобов'язань підприємства;

    ^с^ визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;

    •=> регулювання діяльності підприємства;

    ^ прийняття інших рішень.

    Форма та зміст фінансової звітності, принципи її підготовки, вимоги до визнання, оцінки та розкриття окремих її елементів та методологія їх обліку визначаються положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності".

    Таблиця 1.1. Річна фінансова звітність підприємства

    Суб'єкти підприємницької діяльності згідно з Законом повинні надавати різні види фінансової звітності (табл. 1.1).

    Згідно  зі ст. 12 П(С)БО 1 звітним періодом для  складання фінансової звітності  є календарний рік. Баланс підприємства складається на кінець останнього дня  звітного періоду. При цьому існує  таке поняття, як проміжна (місячна, квартальна) звітність, яка охоплює певний період та складається наростаючим підсумком з початку року.

    Квартальна  звітність (вона є скороченою) складається  тільки з Балансу і Звіту про  фінансові результати. Суб'єкти малого підприємництва та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності протягом кварталу і за рік складають спрощену форму звітності - Баланс і Звіт про фінансові результати.

    У фінансовій звітності повинна бути зазначена валюта, в якій відображаються елементи звітності, та одиниця її виміру. Згідно з Законом бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться кожним підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються лише на даних бухгалтерського обліку. Якщо валюта звітності відрізняється від валюти, в якій ведеться бухгалтерський облік, то підприємство повинно розкривати причини цього та методи, що були використані для переведення фінансових звітів з однієї валюти в іншу.

    Фінансові звіти відображають фінансові результати операцій та інших подій, об'єднуючи  їх у відповідні групи за економічними характеристиками. Виділяють п'ять  груп елементів фінансових звітів. Активи, зобов'язання та власний капітал  безпосередньо пов'язані з визначенням фінансового стану в Балансі підприємства, а доходи і витрати пов'язані з оцінкою діяльності, відображеною в Звіті про фінансові результати.

    Існує п'ять якісних характеристик фінансової звітності (табл. 1.2).

      Таблиця 1.2. Якісні характеристики фінансової звітності

    Якісні  характеристики фінансової звітності  досягаються за рахунок дотримання наступних принципів ЇЇ підготовки:

    => обачності, який передбачає застосування  в бухгалтерському обліку методів  оцінки, що повинні запобігати  заниженню оцінки зобов'язань  та витрат і завищенню оцінки  активів і доходів підприємства;

    ^ повного висвітлення, який забезпечує інформацією, що дає можливість отримати правильне, повне та достовірне уявлення про майно, зобов'язання, власний капітал та прибуток (збиток) від господарської діяльності підприємства;

    => автономності, який передбачає, що  кожне підприємство є юридичною особою, відокремленою від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства;

    ^ послідовності, який передбачає, що підприємство повинно дотримуватись  обраної облікової політики, постійно користуватись одними й тими ж методами обліку, принципами оцінки, видами звітності та схемами складання звітів;   

    ^ безперервності, згідно з яким  оцінка активів та зобов'язань  підприємства здійснюється виходячи  з припущення, що його діяльність буде тривати далі, що є передумовою для амортизації вартості його основного майна частинами, виникнення довгострокових зобов'язань та проведення оплати;

    ^ нарахування та відповідності  доходів і витрат, який дозволяє  визначити фінансовий результат звітного періоду шляхом порівняння доходів звітного періоду з витратами;

    ^ превалювання сутності над формою, згідно з яким операції обліковуються  відповідно до їх сутності, а  не лише виходячи з юридичної  форми;

    ^ історичної  (фактичної)   собівартості,   який   визначає,   що пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

    => єдиного грошового вимірника, який дозволяє узагальнити всі господарські операції підприємства у його фінансовій звітності;

    => періодичності, який передбачає можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

    1.4. Облікова політика  підприємства

    Для складання фінансової звітності  відповідно до чинних нормативних актів  та надання її користувачам керівництво підприємства формує облікову політику: обирає принципи, методи і процедури обліку таким чином, щоб достовірно відобразити фінансовий  стан і результати діяльності підприємства та забезпечити зіставність показників фінансових звітів.

    Визначення  терміну "облікова політика" дається  в ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність  в Україні" і в п. З П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності": "облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності".

    Тобто, під обліковою політикою слід розуміти сукупність способів ведення бухгалтерського обліку, прийняту підприємством - первинного спостереження, вартісного виміру, поточного групування та узагальнення фактів господарського життя.

    Основна її мета - забезпечити одержання достовірної інформації про майновий і фінансовий стан підприємства, результати його діяльності, необхідні для всіх користувачів фінансової звітності з метою прийняття відповідних рішень. 
 

    Облікова  політика складається з двох рівнів (рис. 1.3.).

    Рис. 1.3. Рівні облікової  політики

    Облікова  політика розробляється на багато років  і може змінюватись лише в тому випадку, якщо: змінюються статутні вимоги; змінюються вимоги органу, що затверджує положення (стандарти) бухгалтерського  обліку; зміни забезпечать більш  достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства.

    Не  вважається зміною облікової політики встановлення облікової політики для: а) подій або операцій, які відрізняються  за змістом від попередніх подій  або операцій; б) подій або операцій, які раніше не відбувалися.

    У разі зміни облікової політики у  примітках до фінансової звітності  слід розкривати причини і сутність зміни, суму коригування нерозподіленого  прибутку на початок звітного року або обгрунтування неможливості її достовірного визначення.

    Зміст облікової політики оформлюється спеціальним наказом про облікову політику, за розробку і формування якого несе відповідальність головний бухгалтер підприємства. Керівник затверджує наказ про облікову політику і несе відповідальність за його зміст; саме його підпис робить наказ про облікову політику чинним.

    Наказ про облікову політику є одним  з перших документів,, які використовуються податковою інспекцією, аудиторськими  фірмами та іншими відповідними службами при перевірці діяльності підприємства.

    У Законі "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і п. 18 П(С)БО 1 наводяться десять основних факторів, якими слід керуватися при визначенні облікової політики:

    => форма власності та організаційно-правова форма (ТзОВ, АТ, СП, ДП тощо);

    => вид діяльності чи галузеве підпорядкування (комерційна діяльність, будівництво, промисловість тощо);               ,

    => обсяги виробництва, середньоспискова  чисельність працівників тощо;

    => відносини із системою оподаткування (звільнення від різного виду податків, зменшення ставок податків, надання пільг по оподаткуванню);

    => можливість самостійних дій з питань ціноутворення;

    => стратегія фінансово-господарського  розвитку (мета і завдання економічного  розвитку підприємства на довгострокову  перспективу, напрямки інвестицій, які будуть надані, тактичні підходи до вирішення перспективних завдань);