Організація обліку у Франції

 

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Чорноморський державний  університет ім. П.Могили

комплексу «Києво-Могилянська  Академія»

 

 

 

Аналітична робота

на тему:

 « Оргінізація обліку у Франці»

 

 

 

                                                                                                Виконала

                                                                                                Студентка групи 417

                                                                                                Богудська С.А.

                                                                                                Керівник

                                                                                                Белінська С.М.

 

 

Миколаїв 2012 рік.

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ І. Основні характеристики Франції.………………...…….4

1.1.Місце в світі, склад території та економіко-географічне положення……..4

1.2. Природні умови Франції, населення Франції………………………..6

РОЗДІЛ ІІ Особливості облікових систем у Франції…………….……….….8

2.1. Облікова система Франції…………………………………………

2.2. Облікові принципи  ………………….

2.3. Національний план  рахунків бухгалтерського обліку…………

2.4.Фінансова звітність……………………..

РОЗДІЛ ІІІ. Промисловість  Франції………………………………12

3.1. Загальна характеристика господарства.…………………………12

3.2. Промисловість……………………..……………………….14

ВИСНОВКИ………………………………………………………….16

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………….………..17

 

ВСТУП

              Управління, як відомо, являє собою процес використання економічної інформації для планування, організації, обліку, мотивації і контролю за досягненням мети організації. Постачальником такої інформації у Франції та інших країнах є система бухгалтерського обліку, що виробляє фінансову звітність.

               Саме тому варто більше приділяти увагу перевірки бухгалтерської фінансової звітності на підприємстві. Аудит, в даному випадку, виступає регулятором правильного функціонування підприємства і його керівництва.

             В даний час особливе значення набуває вивчення і аналіз міжнародної системи бухгалтерського обліку, стандартів, рекомендацій та положень міжурядових, професійних і профспілкових організацій світу.  
Серед причин, що зумовили вивчення порівняльної фінансової звітності, можна виділити наступні. По-перше, історичний аспект. Є ряд країн, які зробили вагомий внесок у розвиток бухгалтерського обліку. Так, в ХІV-ХV ст. лідерами в цій галузі були італійські міста-держави, що розповсюдили "італійський метод подвійної бухгалтерії" спочатку на решту Європи, а потім і на весь світ. Починаючи з ХIХ ст. на розвиток теорії і практики бухгалтерського обліку значний вплив робить Великобританія, особливо Англія і Шотландія. У наш час все більшу роль в області обліку відіграють США.  
            Друга причина вивчення порівняльної фінансової звітності зумовлена ​​процесами інтеграції, освіти всесвітнього господарства. Для сучасного рівня економічної інтеграції характерна інтернаціоналізація економічного життя, насамперед у сфері виробництва. Значне збільшення міжнародної торгівлі після Другої світової війни викликало розвиток транснаціональних корпорацій, які відіграли головну роль у поширенні технології бухгалтерського обліку з однієї країни в іншу. Інтернаціоналізація бізнесу призвела до того, що багато питань обліку стали розглядатися в міжнародном аспекті.  
             Безсумнівно, досить значущим чинником необхідності вивчення порівняльної фінансової звітності подаються ті можливості вдосконалення тієї або іншої системи бухгалтерського обліку, які дають зіставлення облікових систем. Ще зовсім недавно спостерігалася тенденція до вивчення проблем бухгалтерського обліку тільки в національних рамках, і приділялося невиправдано мале значення практиці інших країн, тим самим як би ігнорувався той факт, що ряд бухгалтерських методів і прийомів запропонованих, але не практикувалися в даній країні, часто використовувався в інший.  
               Таким чином, вивчення систем бухгалтерського обліку та звітності зарубіжних країн зумовлює необхідність переосмислення критеріїв формування облікової та звітної інформації, більш чіткого визначення елементів фінансової звітності, порядку їх визнання та оцінки, а також встановлення взаємозв'язку між елементами фінансової звітності.  
В економічній літературі проблемі більшої забезпеченості користувачів надійної і своєчасної фінансової інформацією приділено надзвичайно багато уваги. Про це свідчать наукові праці як вітчизняних, так і зарубіжних вчених.  
 
РОЗДІЛ І. Основні характеристики Франції .

1.1.Місце в світі,  склад території та економіко-географічне  положення.

             Франція — одна з тих країн, внесок яких в історію й культуру світу особливо значний. В XVII—XVIII ст. за кількістю населення і економічним потенціалом Франція була найбільшою країною Європи. Французька мова перетворилась на міжнародну мову світського товариства і дипломатії. Величезний вплив на розвиток людства справила Французька буржуазна революція кінця XVIII ст. Французька колоніальна імперія за своїми розмірами поступалася лише британській. Незважаючи на воєнну поразку в 1940 р., Франція після другої світової війни виявилася спроможною зміцнити свої економічні й політичні позиції, стала одним із засновників ЄС і тепер за розмірами ВВП посідає четверте місце серед шести головних економічно розвинених країн, після США, Японії і Німеччини.

           Франція лежить на заході Європи. Крім континентальної частини, до її складу входить острів Корсика. Особливості географічного положення Франції: широкий вихід в Атлантику і Середземне море (Франція одночасно є північно-атлантичною і середземноморською країною, її морський кордон довший за сухопутний); наявність на кордонах гірських систем Альп і Піренеїв (Піренеї важкопрохідні і шляхи в Іспанію обходять їх вузькими прибережними низовинами, в Альпах є чимало зручних перевалів); сусідство на півночі й сході з найрозвинутішою частиною Західної Європи, що простягнулась від Центральної Англії До Північної Італії.

              Положення Франції на шляхах, які з'єднують Середземномор'я і північний захід Європи, сприяло її ранньому економічному розвитку. Вже стародавня Галлія вважалась чи не найбагатшою частиною Римської імперії. Головним для зовнішніх стосунків Франції завжди був її східний сухопутний кордон, особливо його північна частина.

             Тут проходять найважливіші трансєвропейські шляхи, і звідси тричі (в 1871, 1914 і 1940 рр.) Франція зазнавала воєнного нападу з боку Німеччини.

1.2. Природні умови Франції, населення Франції.

          Францію можна умовно розділити  на п'ять кліматичних зон. Найменша  з них – гірські райони, де  температура повітря зазвичай  на 5°С нижче, ніж в цілому  по країні. Друга   кліматична  зона — на сході країни, вона  відрізняється великим коливанням  температур протягом року. Взимку  тут біля 0°С, а літом температура  досягає +30°С. Побережжя Середземного  моря і долина від Рони до  Ліона відноситься до субтропічної  середземноморської кліматичної  зони. Гірські масиви Альп заважають  проникненню теплих циклонів  в глиб країни з південного  сходу, завдяки чому складаються  особливі кліматичні умови в  прибережних зонах Ліонського  затоки. Центральна частина країни  складає ще одну кліматичну  зону — атлантичну. Вона практично  не відрізняється від середземноморської  по кількості опадів — її  відмінність полягає в більшому  коливанні температур. І остання  — п'ята — кліматична зона  розташована уздовж побережжя  Атлантики. Вологість повітря  і рівніший характер коливань  температури визначаються близькістю  моря. Опадів зазвичай випадає  600-1000 мм в рік, в горах —  2000 мм і більше. 24% територій займають  ліси, в яких ростуть горіх,  береза, дуб, ялина, каштан, липа, коркове дерево. На побережжі  Середземного моря виростають  пальми і цитрусові. Для фауни Франції характерні наступні представники: лисиця, ведмідь, вовк, борсук, лісовий кіт, олень, кабан, косуля, білка, заєць, лань; у горах — гірські козли, змії. Птахи — куріпка, рябчик, бекас, фазан, вальдшнеп, сорока, дрізд, горобець, голуб, яструб.

           Найбільші річки Франції —  Сена, Рона, Луара, Гаронна. Річкова  мережа розвинена добре. Верхів'я  річок та їх притоки близько  розташовані одне до одного  і вже давно з'єднані каналами. Найбільш зручна для судноплавства  Сена. Режим Луари і Ґаронни  складний. Найважливіше значення  для сухопутних зв'язків іще  з давніх часів має долина  Рони і Сени, яка розділяє Альпи  і Центральний масив.

            За площею Франція є найбільшою  країною Західної Європи. Понад  3/5 території становлять рівнини,  які тягнуться суцільною смугою  від бельгійського кордону до Піренеїв. Гірські території (Арденни, Воґези, Центральний Французький і Армориканський масиви) належать до середньовисотних, сильно зруйнованих і вирівняних.

             Надра Франції багаті на залізні  руди (Лотарингія), боксити (Прованс), калійну (Ельзас) і кам'яну (Лотарингія) сіль, уранові руди (Центральний  масив). На паливні ресурси країна  бідна. Вугільні басейни —  Північний (одне ціле з бельгійським) і Лотаринзький (одне ціле з  Саарським) — невеликі та економічно  невигідні. Нафти і природного  газу практично немає. Значними  є ресурси гідроенергії та  енергії припливів.

            Важливим природним багатством  Франції є її кліматичні умови  і родючі рівнинні землі. Більша  частина країни лежить у південній  смузі помірного поясу. Зима  м'яка, літо тепле. Клімат морський, опади рівномірні впродовж усього  року. Річна сума їх понижується  з заходу на схід від 1200 до 600 мм. На південному узбережжі  й Корсиці клімат субтропічний  середземноморського типу. Майже  1/5 території країни залишається  вкритою лісом.

           Природне середовище Франції  порівняно мало забруднене, багато  земель охороняється. Дуже значними  є рекреаційні і туристські  ресурси.

             Понад 85% населення у Франції  — французи. Це нащадки кельтських  племен (галлів), які були завойовані  і романізовані Стародавнім Римом.  Французька мова належить до  романської групи індоєвропейської  мовної сім'ї. Назва країни  походить від назви германських  племен франків, які захопили  Галлію в V-VI ст., але незабаром  самі були асимільовані місцевим  населенням. Крім французів, на  окраїнах невеликими групами  живуть корсиканці, каталонці, баски,  бретонці, фламандці, ельзасці, які  є нащадками аборигенного населення  або за своїм походженням і  мовою близькі до сусідніх  народів. Найбільшою серед цих  груп є ельзасці на кордоні  з Німеччиною, які говорять німецькою  та французькою мовами. За своєю  релігією більшість французів  є католиками. За межами Франції  французькою мовою розмовляють  франко-канадці, валлони (Бельгія)  і франко-швейцарці. Французька мова також має офіційний статус у більшості колишніх колоній Франції, особливо в Африці.

           Демографічні показники населення  Франції однотипні з іншими  розвиненими країнами. Специфічним  є те, що низький природний  приріст унаслідок парцеляризації  сільського господарства став  реальністю тут ще в XIX ст. З  ним пов'язана інтенсивна імміграція. За 1850—1914 рр. в країну в'їхало  4,3 млн іноземців, а між першою  та другою світовими війнами  ще 3,0 млн. Переважали трудові  мігранти, хоча чимало було й  політичних. Зараз 7% населення франції  становлять іноземці. В основному  це робітники. Найбільше серед  них італійців, іспанців і португальців; із колишніх колоній — алжирців, із Центральної Європи — поляків.  Еміграція з Франції ніколи  не набувала таких масштабів,  як із Великобританії. Найбільшим  було переселення французів у  XVII—XVIII ст. до Канади.

             Середня густота населення у  Франції (105 чоловік на 1 км кв) значно менша, ніж у її північних  та східних сусідів. Межа внутрішніх  відмінностей проходить по лінії  Гавр — Марсель: на схід  від цієї умовної лінії густота  населення більша, на захід —  менша. Максимальних показників  густота населення досягає у  Фландрії, в басейні Сени, долинах  Рейну і його приток, Рони і  Ґаронни, на узбережжі Бретані  і Провансу.

              Понад 78% французів живуть у  містах. Характерною є домінуюча  роль Парижа, де мешкає 1/6 всього  населення. З інших тільки метрополітени  Ліона і Марселя мають трохи  більше мільйона жителів. Переважають  малі і середні міста, а в  сільській місцевості — хутори  і невеликі села. Такий тип  розселення спричиняє маятникові  міграції. Так, 80% працюючих на автомобільному  заводі компанії «Пежо» в маленькому  містечку Сошо проживають у  навколишніх поселеннях. Така ж  картина на металургійному комбінаті  в Дюнкерку.

               Міста Франції, як правило,  старовинні і багаті на історичні  та архітектурні пам'ятки і  мистецькі скарби. Основний їх  каркас виник Ще за часів  Стародавнього Риму.

РОЗДІЛ ІІ Особливості  облікових систем у Франції.

2.1. Облікова система  Франції.

            Діяльність французьких компаній фінансується в основному урядом і банками, тому бухгалтерський облік регламентується на державному рівні. Торговельним кодексом, Законом про виробничий-торговельні компанії (1966 р.), Законом про національні компанії (1970 р.) і податковим законодавством. Так склалося, що юридична суть французької бухгалтерської системи базується на торговельному і податковому законах.

Бухгалтерський облік  у Франції жорстко контролюється  державою, а правила складання  звітності для французьких організацій  розроблені так, щоб формувати вхідну інформацію для національної системи  рахівництва, за допомогою якої держава  контролює економіку. Така система  склалася в результаті багатовікової  традиції централізації управління і прагнення підприємців отримувати підтримку держави.

             Французька бухгалтерська система розвивалася у міру формування бухгалтерського законодавства. Родоначальником його можна назвати Кольбера - міністра Людовика XIV, що видав в 1673 р. Комерційний кодекс. Цей кодекс включав розділ, в якому формулювалися правила ведення бухгалтерських документів. З прийняттям Кодексу Наполеона бухгалтерська справа почала інтенсивно розвиватися.

            Держава чинить істотний вплив на бухгалтерський облік шляхом встановлення системи оподаткування і вимоги відбивати на рахунках бухгалтерського обліку усі витрати для цілей оподаткування. Процедура розрахунку прибутку оподаткування на основі даних бухгалтерського обліку строго регламентована. Для визначення податкових зобов'язань організації заповнюють таблиці коригувань бухгалтерського прибутку встановленої форми.

             Сучасне облікове законодавство взаємодіє з комерційним і податковим. Облікові стандарти розробляє Національна рада з бухгалтерського обліку (Conseil National de la Comptabilite, CNC, 1957 р.), що є державним органом, який працює в тісній взаємодії з міністерствами економіки, фінансів і бюджетів і одночасно незалежний від них.

Основні цілі НСБ - підготовка норм бухгалтерської справи, форм бухгалтерських документів; координація проведення досліджень і навчання бухгалтерської професії.

             Методологія обліку у Франції має яскраво виражений національний характер в індивідуальній звітності і відповідає міжнародним стандартам в консолідованій отчестности. Причому консолідована звітність може складатися за обліковими правилами того фінансового ринку, на якому функціонує французька компанія.

 

 

2.2. Облікові принципи

               Принципи побудови французької бухгалтерії можна підрозділити на традиційні і обумовлені приєднанням до нормативної бази Європейського союзу. До традиційних принципів, заснованих на специфіці внутрішнього законодавства, відносяться принципи "обачності", "відповідності" і "точного застосування бухгалтерських правил". Вимога "достовірного і добросовісного представлення" була впроваджена в бухгалтерську систему в 1980-е рр. у зв'язку з приєднанням до 4-й і 7-й директив Європейського союзу. Включення елементів, характерних для англосакської бухгалтерії, у французьку облікову систему було обумовлено новим етапом розвитку національного ринку цінних паперів, який спричинив необхідність гармонізації обліку, підвищення вимог до розкриття бухгалтерської інформації і її надійності.