Організація обліку депозитних операцій

Бухгалтерський облік  на підприємстві ведеться безперервно  з дня реєстрації підприємства. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку на підприємстві та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності покладається на керівника підприємства.

Бухгалтерія  отримує  від відокремлених підрозділів  потрібну для обліку і контролю документацію і, у свою чергу, забезпечує їх економічною  інформацією про результати їхньої роботи. На підприємстві  застосовується централізована організація бухгалтерського  обліку, що передбачає створення на підприємстві єдиного облікового центру, який здійснює весь обліковий процес - бухгалтерії. При цьому документування здійснених операцій проводиться у відповідних господарських підрозділах у встановлені терміни, ці документи надходять у бухгалтерію, де після ретельної перевірки та обробки стають підставою для ведення синтетичного та аналітичного обліку. Бухгалтерія наприкінці звітного періоду за даними синтетичного й аналітичного обліку складає баланс та інші форми фінансової та статистичної звітності. ВАТ «Городоцька швейна фабрика» застосовує журнально –ордерну форму ведення бухгалтерського обліку.

2. Поняття депозитних операцій, класифікація депозитів

Депозит (лат. deposityum – річ, яка передана на зберігання) – кошти які надаються фізичними чи юридичними особами (резидентами або нерезидентами) в управління фінансово-кредитному інституту, в тому числі комерційному банку, на визначений строк та під процент, що оформляється відповідною угодою.

Депозитна операція – операція кредитного інституту, в тому числі комерційного банку, по залученню грошових коштів на депозитні рахунки незалежно від строку та цільового призначення.

Вкладник – володар грошової суми, яка внесена на зберігання у кредитний інститут, в тому числі  комерційний банк. Вкладником вважається особа, на ім’я якої прийнято вклад і видано вкладні документи. Вклад на ім’я вкладника має бути зроблений іншою особою, в тому числі юридичною. Вкладником можуть бути резиденти і нерезиденти України.

Класифікаційні ознаки депозитний операцій такі:

• термін залучення коштів;
• валюта, в якій залучалися ресурси банку;
• спосіб внесення коштів на вкладний рахунок;
• порядок розпорядження коштами вкладу;
• форма оформлення вкладу;
• метод нарахування процентів;
• термін нарахування процентів;
• порядок повернення вкладів;
• режим функціонування вкладів;
• джерело формування вкладів;
• вид вкладу.

Розглянемо наведену класифікацію більш докладніше.

Термін залучення коштів:

• депозити до запитання;
• строкові депозити.

Депозити до запитання – заощадження, які вносяться до установ комерційного банку без обговорення терміну зберігання. Розрізняють депозити, які можна знімати частками або повністю.

Умови сплати процентів за залишками  коштів по цих рахунках визначаються у двохсторонніх угодах при їх відкритті. Особливості даного депозиту:

• оформляється на необмежений термін;
• поповнюється або повертається за бажанням вкладника;
• за бажанням клієнта з депозиту здійснюються безготівкові розрахунки.

Строкові депозити – заощадження, які приймаються установами комерційних банків на обмежений термін. Різновидом строкового депозиту є строковий депозит з правом поповнення. Ці кошти можуть зберігатись на рахунку з обліку ощадних (депозитних) сертифікатів або строкових і цільових рахунках клієнтів.

Строковий депозит з правом поповнення – вклад, на який можна робити додаткові внесення як готівковим, так і безготівковим шляхом. Банк встановлює мінімальний розмір додаткового внеску, виходячи зі своїх операційних та загально-банківських витрат.

Особливості строкових депозитів:

• приймаються на термін за домовленістю з вкладником;
• поповнюються за бажанням вкладника;
• виплачуються лише за умови попереднього повідомлення установі банку.

Залежно від терміну розрізняють  строкові вклади:

• до 1 місяця;
• від 1 до 3 місяців;
• від 3 до 6 місяців;
• від 6 до 12 місяців;
• понад 12 місяців.

Розглянемо детальніше.

Депозити до запитання  являють собою засоби, які клієнт може вимагати в будь-який момент без  попереднього повідомлення банку. До них  відносять засоби розрахункових, поточних, бюджетних та інших рахунків, пов’язаних із здійсненням розрахунків, або цільовим використанням грошових засобів. Депозити до запитання призначаються для здійснення поточних розрахунків. Ініціатива відкриття такого депозиту походить від вкладника. Рух грошових коштів по цьому рахунку може банк переводити готівкою, чеками, переводом або іншими розрахунковими документами.

З точки зору управління банківською ліквідністю  більш вигідними для банку  є поточні і бюджетні рахунки, рахунки по фінансуванню капітальних  вкладень, рахунки спеціального призначення, оскільки характер руху засобів по них, суми, строки, періодичність може бути заздалегідь відомі банку. До депозитів до запитання відноситься контокорентний рахунок. Контокорент (від лат. conto corrente –поточний рахунок) – це єдиний рахунок, на якому враховуються всі операції банку з клієнтом. На ньому відображаються з одного боку позики банку і всі платежі по рахунку за дорученням клієнта (Д^т), а з другого – засоби, які надходять на рахунок у вигляді переказів, вкладів, повернення кредиту (К^т). Контокорентні рахунки відкриваються першокласним клієнтам, до того лише юридичним особам.

До депозитів  до запитання відносяться також  кореспондентські рахунки банків, відкриті в банках-кореспондентах з ціллю  здійснення розрахунків і платежів в односторонньому порядку чи по дорученню один до одного. Кореспондентські рахунки відкриті банком в інших банках, називаються, НОСТРО-рахунки, а навпаки ЛОРО-рахунки. Утворення на ЛОРО-рахунку пасивного (кредитного) сальдо означає наявність оборотів банку додаткових ресурсів, залучених від банка-кореспондента, а активного (дебетового) сальдо – виникнення овердрафту, тобто надання позики. По НОСТРО-рахунку кредитовий залишок означає залучення в обіг відповідності з угодою про овердрафт, засобів другого банку є дебетовим – розміщення частин своїх засобів у цьому банку. Таким чином, кредитове сальдо на рахунках ЛОРО і НОСТРО відображає в балансі банку ресурси отримані від банків-кореспондентів.

Режим використання депозитів до запитання значною  мірою визначається видом рахунку. Якщо це розрахунковий чи поточний рахунок юридичної особи або вкладний рахунок до запитання фізичної особи, то клієнт банку може отримати гроші з розрахунку в межах фактичного залишку на ньому, тобто може розпоряджатися лише власним вкладом. Якщо ж це контокорентний рахунок, то на ньому можливе як позитивне так і негативне сальдо.

Визначальною  особливістю депозитів до запитання  є те, що по них виплачується досить низький процент, а не рідко власникам  таких рахунків взагалі не виплачуються. У багатьох країнах (США, Великобританія, Франція) нарахування процентів за вкладами до запитання заборонено законодавчо. В Україні комерційні банки практикують здебільшого виплату незначних процентів по депозитах до запитання, водночас з клієнтів стягується плата за розрахунково-касове обслуговування.

Для клієнтів банку  головною перевагою депозитів до запитання є їх висока ліквідність, що надає можливість безпосереднього  їх використання як засобу платежу.

Економічна суть депозитів до запитання передбачає, що його власник може в будь-який момент звернутись в банк за своїми коштами. Тому при поверхневій оцінці ситуації може здаватися, що банки вимушені тримати суми коштів, адекватні обсягу вкладів до запитання, у безпосередньо ліквідній формі, що безумовно не може позитивно відобразитись на дохідності банківської діяльності. Однак, як засвідчує практика, хоча депозити до запитання і є найбільше динамічною частиною залучених банківських ресурсів, клієнти-власники рахунків далеко не в повному обсязі використовують наявні в них грошові кошти. У результаті залишається так званий твердий залишок, який використовується банком для активних вкладень. В середньому цей залишок є певною очікуваною величиною, яку можна приблизно розрахувати. Він утворюється внаслідок того, що більшість клієнтів банку регулярно знімаючи кошти зі своїх рахунків поповнюють їх через деякий час з такою ж регулярністю.

На рахунках до запитання клієнти, як правило, утворюють залишки коштів, необхідні для покриття найближчих поточних платежів. Однак, звичайно не вигідно утримувати значні суми коштів на таких рахунках, оскільки вони практично не приносять їх власнику доходу. Це зумовлює необхідність використання на рівні з рахунками до запитання інших варіантів вкладення капіталу, що можливо мають дещо меншу ліквідність, але приносять значно більші доходи. Для банків вони є більш дорогим джерелом коштів, але і разом з тим і більш стабільними ресурсами. До таких джерел формування залученого банківського капіталу насамперед належать строкові депозити.

Строкові депозити – це грошові  кошти юридичний і фізичних осіб, поміщені на збереження в банк на заздалегідь  визначений строк, але, як правило, не менше 1 місяця.

Розрізняють прості строкові і строкові депозити з попереднім повідомленням про вилучення.

Під простими строковими депозитами розуміють передачу засобів у  повне розпорядження банку на строк і умови по угоді, а по закінченні строку строковий депозит  може бути знятий у будь-який момент. На цьому рахунку зберігаються засоби, які приносять власнику процентний дохід і не призначені для розрахунків з третіми особами. Чим більша сума і строки вкладу, тим більшими будуть проценти по ньому. Діюча практика передбачає оформлення строкових вкладів на 1, 3, 6, 9, 12 місяців і більше. Така детальність стимулює вкладників до раціональної організації власних засобів і їх вкладанню, а також створює банкам умови для управління своєю ліквідністю.

На відміну від простих строкових  депозитів, вкладники, які розмістили свої кошти у депозити з попереднім повідомленням про вилучення, можуть отримати їх лише після попереднього представлення в банк спеціальної заяви. Строки подачі такої заяви заздалегідь обумовлюються, у відповідності до них встановлюється величина процентів за депозит. Дострокове повернення коштів вкладнику супроводжується виплатою власником депозиту певного штрафу або суттєвим зниженням процентів.

В Україні більшого поширення набули прості строкові депозити, які приймаються  від клієнтів на довгостроковій основі, як правило, одноразово і без права поповнення. При цьому банки здебільшого залишають за собою право зміни процентної ставки в залежності від зміни облікової ставки НБУ.

Важливим напрямком в діяльності комерційних банків стає робота по залученню коштів населенню. Комерційним банкам успішно вдається конкурувати з великим монополістом у цій сфері – “ощадбанком”. В сучасних умовах для банків України особливо актуальним є завдання активізації роботи щодо залучення коштів клієнтів на строкові депозити, що є стабільною складовою залученого капіталу, ніж депозити до запитань. Для цього деякі банки України розпочали використовувати досвід зарубіжних банків щодо випуску депозитних сертифікатів.

Сертифікат – це письмове свідоцтво  банка-емітента про вклад грошових коштів, яке засвідчує право вкладника чи його правонаступника по закінченні встановленого строку суми вкладу і процентів по ньому.

Депозитні сертифікати поділяються  на необоротні і оборотні. Необоротні сертифікати зберігаються у вкладника  і пред’являється по закінченні строку депозиту. Оборотні – можуть бути реалізовані на вторинному ринку і перейти до іншого власника.

В Україні сертифікати представляють  собою здебільшого необоротні свідоцтва  про внесення юридичними особами  коштів на строкові депозити в банку. З розвитком в Україні грошового ринку та його інструментів усе більшого значення набуватимуть оборотні депозитні сертифікати банків, як зручніша форма розміщення капіталу, яка не “зв’язує” кошти клієнтів на тривалий період, дає їм можливість використати свої вкладення у будь-який момент.

Сертифікати мають суттєві переваги над строковими вкладами:

• завдяки більшій кількості можливих фінансових посередників в розповсюдженні і обігу сертифікатів розширюється коло потенційних інвесторів;
• завдяки вторинному ринку сертифікат може достроково передаватися власником другій особі з отриманням деякого доходу за час зберігання і без зміни при цьому ресурсів банку, в той час, як дострокове зняття строкового вкладу означає для нього втрату доходу, а для банку втрату ресурсів;
• власники депозитних сертифікатів втрачають меншу частку доходу при оподаткуванні.

У цілому строкові депозити, як форма  мобілізації залученого капіталу мають  ряд переваг як для вкладників, так і для банку.

Для вкладників головною перевагою  строкового депозиту є більш високі процентні ставки. У той же час до недоліків даного виду депозитів слід віднести значно вищий рівень їх ліквідності в порівнянні з поточними рахунками.

Для банку, навпаки, хоча залучення  коштів на строкові депозити і вимагає  затрат, дані ресурси є значно стабільніші, що позитивно відображається на стані ліквідності банку та дозволяє йому розширювати свої активні операції, збільшуючи величину доходів.

Термін нарахування  процентів по вкладах:

• вклад, по якому процентний доход нараховується щомісячно;
• вклад, по якому процентний доход нараховується щоквартально;
• вклад, по якому процентний доход нараховується щорічно.
• Порядок повернення вкладів:
• вклад, по якому основна сума й проценти сплачуються одночасно;
• вклад, по якому періодично сплачуються проценти, а основна сума повертається в момент закінчення терміну дії договору.