Облік витрат виробництва і калькулювання собівартості продукції машинобудування

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ «ВИЩА ШКОЛА ЕКОНОМІКИ  ТА МЕНЕДЖМЕНТУ» 
 
 

Кафедра бухгалтерського обліку та аудиту 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Управлінський облік»

на тему: «Облік витрат виробництва і калькулювання собівартості продукції машинобудування»

варіант 2 
 
 
 
 
 

Виконала  студентка групи ОА-06в

Самарська Юлія

Перевірила  доц. Білязе Л.П. 
 
 
 

Донецьк-2010

ЗМІСТ

РЕФЕРАТ

ВСТУП

1. Нормативний метод калькулювання собівартості
2. Розрахункова частина

ВИСНОВКИ

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ

Курсова робота : 60 стор., 10 табл., 7 джерел. 

     Об’єкт  дослідження: облік витрат виробництва  та калькулювання собівартості продукції  на підприємстві.

     Мета роботи - використовуючи отримані раніше теоретичні знання у галузі   економічної дисципліни управлінський облік, відбити в курсовій роботі облік витрат виробництва та калькулювання собівартості продукції за допомогою нормативного методу обліку витрат та калькулювання собівартості продукції.

     В даній курсовій роботі були використані наступні методи дослідження: аналіз звітних документів, системний оперативний аналіз, економічний аналіз, математично-економічні методи.

     У курсовій роботі, згідно поставлених  задач:

- розкрито поняття витрат виробництва на  підприємстві;

- розкрито  поняття калькулювання;

- розкрито  поняття собівартості продукції; 

- розкритий  нормативний метод обліку витрат.

     У курсовій роботі згідно отриманих даних  буде виконана практична частина, в  якій будуть складені звіт про використання матеріалів та рух напівфабрикатів; розподілені транспортно-заготовчі та інші витрати між видами продукції; буде визначена сума пускових витрат, що списується на собівартість продукції у звітному періоді, сума погашення інструментів і пристосувань цільового призначення, кошторисна ставка витрат з утримання і експлуатації устаткування; буде розподілена сума фактичних витрат на утримання та експлуатацію устаткування, сума загальновиробничих витрат між видами продукції, а також будуть складені інші додаткові відомості для розрахунку виробничої собівартості продукції,  на основі вище перелічених документів будуть складені операції та будуть відкриті рахунки.

ВИТРАТИ, СОБІВАРТІСТЬ, ВИРОБНИЦТВО, КАЛЬКУЛЮВАННЯ, НОРМАТИВНИЙ МЕТОД, НОРМА, ВІДХИЛЕННЯ, КОШТОРИСНА СТАВКА,  ПРОДУКЦІЯ, ПУСКОВІ ВИТРАТИ, ТРАНСПОРТНО-ЗАГОТОВЧІ ВИТРАТИ.

ВСТУП

     В умовах переходу до ринкової економіки собівартість продукції є найважливішим показником виробничо-господарської діяльності підприємств. Вирахування цього показника необхідно для: оцінки  виконання плану по даному  показнику і його динаміки; визначення рентабельності виробництва й окремих     видів продукції; здійснення внутрівиробничого розрахунку; виявлення резервів   зниження собівартості продукції; вирахування національного доходу в  масштабах країни; розрахунку економічної ефективності впровадження нової  техніки, технології, організаційно-технічних заходів; обґрунтування  рішень  про виробництво нових видів продукції й зняття з виробництва.

     Актуальність цієї теми в тому, що зниження собівартості є найважливішим фактором розвитку господарюючого суб’єкту, основою порівняння доходів й витрат. Проблемою обліку витрат на виробництво й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) свого часу займалися Бахрушина М.А., Кир’янова З.В., Голов С., Палій В. та ін.

     Отже, об’єктом дослідження цієї роботи є облік витрат виробництва та калькулювання собівартості продукції на підприємстві. Метою роботи є відбиття обліку витрат виробництва та калькулювання собівартості продукції за допомогою нормативного методу обліку витрат та калькулювання собівартості продукції.

     Методами  й прийомами аналізу є аналіз звітних документів, системний оперативний аналіз, економічний аналіз, математично-економічні методи.

     Досягнення поставленої мети потребує вирішення наступних задач:

- розглянути сутність калькулювання собівартості продукції;

- проаналізувати сутність та принципи нормативного методу витрат виробництва   

   і калькулювання собівартості продукції;

-  розкрити  особливості нормативного методу;

- визначити фактичну  собівартість продукції на основі  нормативного обліку   

  витрат виробництва. 
 

1. НОРМАТИВНИЙ МЕТОД КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ (РОБІТ, ПОСЛУГ)

     Перш  ніж приступити до розглядання нормативного методу калькулювання  собівартості, я вважаю за потрібне уяснити основні поняття, які будуть використані далі, такі як витрати виробництва на підприємстві, калькулювання, а також собівартість продукції.

     Отже, під витратами виробництва на підприємстві розуміють сукупність витрат матеріальних й грошових ресурсів на відшкодування спожитих засобів виробництва та на відтворення робочої сили. Витрати виробництва поділяють на прямі (ті, що входять до собівартості певного виду продукції або робіт, з виготовленням (виконанням) яких вони безпосередньо пов’язані) та непрямі (не можуть бути віднесені до конкретного об’єкту витрат).

     Калькулювання – це спосіб визначення собівартості продукції або послуги, а також собівартості виробничих ресурсів. Калькулювання проводиться на основі облікових й розрахункових витрат і на основі структури цих витрат. Калькулювання використається як для попередньої оцінки собівартості, так і для наступного завершального контролю. За допомогою калькулювання певна собівартість (наборів) продуктів або послуг у першу чергу використається в ціновій політиці організації для визначення мінімальної, максимальної й оптимальної ринкової ціни продукції (послуги) і їхнього ринкового потенціалу.

     Собівартість  продукції – це вартісна оцінка природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, що були використані в процесі виробництва продукції (робіт, послуг), й інших витрат на її виробництво й реалізацію. Собівартість може містити в собі такі групи елементів витрат, як:

      - матеріальні витрати;

      - заробітна плата основного й допоміжного персоналу;

      - амортизація основних засобів;

      - накладні витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом і реалізацією;

      - маркетингові витрати;

     та  ін.

     Залежно від  виду продукції, робіт і послуг, її складності, типу, характеру технологічного процесу й організації виробництва на промислових підприємствах можуть застосовуватися різні методи обліку витрат на виробництво й калькулювання собівартості продукції:

- простий  (однопередільний)

- нормативний

- позамовний

- попередільний.

     Кожний  із цих методів відрізняється  побудовою аналітичних позицій  обліку виробництва, номенклатурою  об'єктів калькулювання й прийомами  розподілу витрат між окремими видами виробів, а також між готовою  продукцією й незавершеним виробництвом. До сукупності прийомів входить також оцінка незавершеного виробництва, відходів виробництва й браку продукції.

     На  практиці можуть застосовуватися комбіновані  методи обліку витрат на виробництво  й калькулювання собівартості продукції, що дозволяють максимально використати переваги окремих методів для прийняття управлінських рішень.

     Однак у всіх випадках основна мета калькулювання  полягає в тому, щоб одержати достовірні дані про витрати на одиницю продукції, а також обґрунтовані зведені показники собівартості виробів. Розглянемо докладніше нормативний метод калькулювання.

     Нормативний метод обліку витрат на виробництво  й калькулювання собівартості продукції  застосовується на підприємствах обробних галузей промисловості з масовим  і крупносерийным характером виробництва, де виробляється різноманітна й складна продукція, що складається з великої кількості деталей, вузлів (наприклад, на підприємствах машинобудування, швейної, взуттєвої, трикотажної, шинної, меблевої промисловості й ін.). Цей метод включає:

- систематичний  облік змін і відхилень від  установлених норм витрат на  одиницю продукції із причин  і винуватців виникнення цих  відхилень;

      - складання й періодичне коректування  нормативної калькуляції, заснованої  на діючих нормах витрат;

      - визначення фактичної собівартості  випущеної продукції як алгебраїчної  суми нормативної її вартості, відхилень від норм і змін  самих норм.

     Підприємство  може аналізувати причини відхилень  і змін норм. До таких можуть відноситися:

• зміни обсягу виробництва;
• зміна організації виробництва й умов праці;
• зміна природних умов та інші чинники

та інші.

     Навести повний перелік причин нереально, оскільки вони залежать від специфіки та умов виробництва.

     Особливу  увагу слід звернути на положення  пункту 11 П(С)БО №16, згідно з яким до собівартості реалізованої продукції входять:

- виробнича собівартість продукції, яка була реалізована протягом звітного

періоду (відображається за дебетом субрахунка 901”Собівартість реалізованої готової продукції” і кредиту рахунка 26 “Готова продукція”);

- нерозподілені постійні загальновиробничі витрати (відображається по дебету субрахунка 901 і кредиту рахунка 91”Загальновиробничі витрати”);

- наднормовані виробничі витрати (відображаються по дебету субрахунка 901 і кредиту рахунка 20 “Виробничі запаси”).

     Отже, виробничі витрати  в межах  норм, установлених підприємством, необхідно списувати на виробничу собівартість продукції як прямі затрати, а все, що вище норм, - на собівартість продукції, реалізованої у звітному періоді. У цьому і полягає відмінність нормативного методу калькулювання, викладеного у П(С)БО №16, від того, який застосовувався раніше згідно з Положенням № 473. Відповідно до останнього до фактичної собівартості продукції, що виробляється, включалися як витрати за нормами, так і відхилення від них.

     Цей метод дозволяє організувати оперативний  контроль за собівартістю продукції  й в остаточному підсумку за формуванням  фінансового результату діяльності підприємства за звітний період.

     Важливими завданнями нормативного обліку є своєчасне попередження нераціонального використання ресурсів підприємства, оперативний аналіз витрат на виробництво, який дозволяє розкривати невраховані при плануванні і в практичній роботі резерви, визначати результати госпрозрахункової діяльності підрозділів підприємства, що беруть участь у виробничому процесі (цехів, ділянок тощо).