Облік собівартості продукції шляхом калькулювання за повними витратами

ЗМІСТ

Вступ

1. Теоретична частина

1.1.Сутність системи калькулювання  собівартості на основі повних  витрат

     1.2. Калькулювання за замовленнями

     1.3. Калькулювання за процесами

     1.4. Порівняльна характеристика калькулювання собівартості за замовленнями і процесами

2. Практична частина

Висновки 

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Під час вивчення теми  особливу увагу слід звернути увагу  на вітчизняні та зарубіжні методи обліку і калькулювання за повними витратами, які характеризуються певними спільними рисами, незважаючи на те, що вони застосовувались у різних економічних умовах.

Перехід України до ринкової економіки вимагає вивчення зарубіжного  досвіду обліку витрат і калькулювання  з метою вдосконалення вітчизняних  методів, які добре зарекомендували  себе на практиці і зараз адаптуються  до нових умов господарювання. Те, що замість повної собівартості продукції  П(С)БО 16 <<Витрати>> передбачено калькулювати виробничу собівартість продукції (тобто без урахування адміністративних і збутових витрат), не справляє відчутного впливу на сутність вітчизняних методів. Під калькулюванням собівартості продукції за повними витратами в даному разі треба розуміти те, що в собівартість включаються всі витрати виробництва без розподілу їх на змінні та постійні. Таке розмежування є обов’язковим лише при калькулюванні неповної собівартості, до якої включають тільки змінні витрати.

Вирахування собівартості одиниці  окремих видів продукції або  робіт і всієї реалізованої продукції  називається калькуляцією. Результати роботи підприємства залежать від інформації про величину собівартості. Відповідно до П(С)БО 16 у виробничу собівартість повинні включатися лише виробничі  витрати: прямі трудозатрати, прямі матеріальні витрати, загальновиробничі витрати, розподілені у відповідності до нормальної потужності підприємства.

Також можна зазначити, що метою написання курсової роботи є розширення та поглиблення теоретичних  знань з дисципліни <<Управлінський  облік>>, одержаних мною в процесі  навчання та розвитку навиків практичного  їх використання.

Основні завдання курсової роботи:

- визначення професійної  підготовки студентів, рівня засвоєння  і практичного застосування знань з управлінського обліку;

- розвиток навиків узагальнення  зібраного матеріалу;

- розвиток уміння самостійно  викладати результати дослідження  в логічній послідовності;

- відображення уміння  користуватися нормативними документами,  діючими методиками, спеціальною літературою;

- узагальнення матеріалів, формування висновків і пропозицій;

- виявлення уміння автора  захищати свої висновки та  пропозиції у відкритій дискусії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Теоретична частина 

1.1. Сутність системи  калькулювання собівартості на  основі повних витрат

Система обліку та калькулювання за повними затратами базується на використанні методу обліку затрат і калькулювання повної собівартості, включає збір інформації про затрати, калькулювання повної собівартості продукції та видачу інформації про затрати. До складу повної собівартості продукції входять прямі й непрямі, виробничі й невиробничі затрати. [1, с.102]

 

 

 

+

 

+

 

 

   Рис. 1.1. основні елементи повної собівартості продукції

   

         Повна собівартість складається з виробничої собівартості, збутових і загальногосподарських витрат.

Завдання калькуляції  – визначити витрати, які припадають на одиницю продукції. Залежно від цілей калькулювання розрізняють планову, кошторисну й фактичну калькуляцію.

Всі вони відображають витрати  на виробництво й реалізацію одиниці  конкретного виду продукції  в  розрізі калькуляційних статей. Повне уявлення про склад методів обліку витрат і калькулювання дає рис. 1.2.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис 1.2. класифікація методів  обліку витрат і калькулювання

 

Планова калькуляція, тобто  спрогнозована заздалегідь, складається на плановий період на основі діючих на початок цього періоду норм. Планові калькуляції визначають середню собівартість продукції або виконаних робіт на плановий період (рік, квартал). Складають їх виходячи з прогресивних норм витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, витрат праці, використання устаткування й норм витрат по організації обслуговування виробництва. Ці норми витрат є середніми для планового періоду. Різновидом планової калькуляції є кошторисна, яку складають на одноразовий виріб або роботу для визначення ціни, розрахунків із замовниками.

Кошторисна калькуляція  розраховується також при проектуванні нових виробництв конструювання  наново освоюваних виробів за відсутності  норм витрати.

Фактична калькуляція, тобто  проведена за певний період за певний період на підставі даних бухгалтерського обліку, відбиває всі витрати на виробництво й реалізацію продукції. Вона використовується для контролю за виконанням планових завдань за зниження собівартості продукції, а також для аналізу собівартості продукції. Нормативні калькуляції складають на основі діючих на початок місяця норм витрати сировини, матеріалів й інших витрат. Поточні норми витрат відповідають виробничим можливостям організації на даному етапі його роботи. Звітні, або фактичні, калькуляції складають за даними бухгалтерського обліку про фактичні витрати на виробництво продукції й відображають фактичну собівартість виготовленої продукції або виконаних робіт.

Об’єктом калькулювання  є витрати, пов’язані з виробництвом конкретного продукту.

Процес калькулювання  собівартості продукції можна поділити умовно на три етапи:

• вирахування собівартості всієї продукції, що випускається;
• вирахування фактичної собівартості кожного виду продукції;
• вирахування собівартості одиниці продукції.

Попередні діючі системи  калькулювання дозволяли оцінювати  готову продукцію, що необхідно для  внутрішньогосподарських цілей  і складання зовнішньої звітності, а також визначення величини прибутку.

За допомогою сучасних систем калькулювання можна вирішити такі завдання:

• визначення оптимальних обсягів виробництва продукції;
• доцільність прийняття додаткового замовлення;
• доцільність подальшого випуску продукції;
• установлення цін реалізації продукції;
• оптимізація асортиментів продукції, що випускається;
• виробництво в себе або замовлення на стороні напівфабрикату;
• прогнозування поведінки собівартості продукції залежно від зміни

обсягів виробництва.

Об’єктами обліку витрат є  місця їхнього виникнення або  групи однорідних продуктів.

Місця виникнення витрат в  управлінському обліку називаються  структурними одиницями та підрозділами підприємства, у якому відбувається первісне споживання виробничих ресурсів (робочі місця, бригади, цехи тощо).

Об’єкти обліку витрат - це види продукції підприємства, призначені для реалізації. Калькулювання собівартості продукції здійснюють різними методами. Під методом калькуляції розуміють  систему прийомів, використовуваних для вирахування собівартості калькуляційної одиниці. Вибір методу калькулювання  собівартості продукції залежить від  типу виробництва, тривалості виробничого  циклу, номенклатури продукції, що виробляється.

У вітчизняній практиці, яка традиційно налаштована на облік  повних витрат, застосовуються позамовний, попередільний і попроцесний (простий) методи.

Метод повних витрат можливий за двома варіантами:

• ненормативним – простий метод нагромаджування витрат;
• нормативним (стандарт-кост) – нагромаджування витрат за нормами та

відхиленням від норм.

У свою чергу, нормативний  має два підваріанти:

• періодичний контроль витрат  за нормами (місяць, декада, тиждень,

день);

• поточний контроль витрат за нормами (за ходом технологічного процесу),

окремими операціями.

Для побудови обліку виробничої діяльності методом повних витрат на будь-якому підприємстві спочатку визначають наявні чинники. Після їх визначення розпочинають розробку робочого плану  рахунків та складають модель обліку витрат.

Найважливіші та найскладніші моменти побудови моделі такі:

• загальна методологія та її побудова;
• особливості формування елементів витрат;
• побудова обліку руху матеріальних елементів витрат і незавершеного

виробництва в процесі  виробництва;

• облік попереднього групування непрямих елементів витрат у

комплексних видах ті їх перегрупування;

• облік випуску готової продукції та визначення її повної виробничої

собівартості.

Використовуючи елементи нормативного методу, про який йдеться  далі, вони набувають характеру позамовно-нормативного, попередільно-нормативного, попроцесно-нормативного методів.

Розглянемо далі особливості  кожного з методів, тобто їх сутність і сферу застосування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Калькулювання  за замовленнями

Сутність замовлення методу полягає в тому, що всі прямі  основні витрати обліковують  у розрізі встановлених статей за окремими виробничими замовленнями, які видають на заздалегідь визначену  кількість даного виду продукції. Решту  витрат обліковують за місцями їх виникнення і включають до собівартості окремих замовлень відповідно до встановленої бази їх розподілу.

Отже, об’єктом обліку витрат і об’єктом калькулювання за цього  методу є окреме виробниче замовлення. Його фактична собівартість визначається після виконання замовлення. До повного  виконання замовлення всі витрати, які відносяться до нього, вважаються незавершеним виробництвом.

Позамовний метод застосовують як в основному виробництві у  процесі виготовлення складної продукції (автомобілів, літаків, кораблів, тощо), так і в допоміжних цехах –  під час проведення ремонтних  робіт тощо. Цей метод застосовується також у дрібносерійному виробництві  під час випуску заздалегідь  визначеної кількості продукції.

Фактичну собівартість окремих  видів продукції (замовлення) визначаюсь, як правило, після закриття (виконання) замовлення. Якщо ж виникає потреба  визначити собівартість частини  виготовленої за замовленням продукції, застосовують умовну її оцінку. Зокрема, частковий випуск продукції може бути оцінений за плановою собівартістю цієї продукції або за фактичною  собівартістю аналогічної продукції, яка випускалася раніше (рис. 1.3.).

 

 

 

Рис. 1.3. облік витрат в  умовах калькулювання за замовленнями

1.3. Калькулювання за процесами

Калькулювання за процесами - це система обліку і визначення собівартості продукції на основі групування витрат у межах окремих процесів або стадій виробництва. Ця система характерна для масового та серійного виробництва (хімічна, нафтопереробна, металургійна, фармацевтична та інша галузі промисловості). Складність її залежить від особливостей технологічного процесу (кількості переділів, послідовності або паралельності обробки) та наявності і розмірів незавершеного виробництва.[5, с.94]

Враховуючи особливості  технології та інші умови виробництва, всі підприємства, що застосовують попроцесну калькуляцію, можна умовно поділити на дві групи:

1. підприємства, що виробляють один вид продукції, мають відносно