Облік прямих виробничих витрат

При обліку витрат за замовленнями об’єктами калькуляції є вироби, замовлення, партії (або групи) виробів, а при обліку витрат за процесами – виробничі операції та процеси.

Незалежно від методу обліку для кожного калькуляційного об’єкта відкривається аналітичний облік і виробничі витрати пов’язуються безпосередньо з кожним замовленням.

Метод обліку витрат за процесами ґрунтується на зведенні в одне ціле виробничих витрат різних цехів і процесів або центрів витрат, через які проходить продукт за певний період часу [31, с.127].

Позамовний метод обліку використовують в індивідуальному та дрібносерійному виробництві. Він застосовується переважно на підприємствах з коротким циклом виробничого процесу, оскільки керівник фірми, отримавши замовлення, планує виробництво так, щоб отримати прибуток від виконаного замовлення за максимально короткий строк.

Попроцесний метод обліку виробничих витрат застосовують у масовому та серійному виробництвах. Є три форми попроцесного методу обліку витрат на виробництво: послідовний, паралельний і розподільний.

При послідовному методі виробничі витрати одного цеху або процесу послідовно перераховуються на рахунок наступного цеху обробки. Паралельний облік ведеться на тих підприємствах, де обробка продукції відбувається одночасно за кількома процесами, необхідними для випуску одного і того ж виробу. Роздільно облік здійснюється там, де випускається однорідна продукція з різними процесами обробки.

При попроцесному методові обліку затрат на виробництві витрати нагромаджуються за певний період часу за цехами, центрами витрат і процесами, тобто за обліково-калькуляційними підрозділами [31, с.128,129].

Отже, у промислових фірмах США обліку витрат на виробництва та калькуляції собівартості надається пріоритетне значення, бо вони прямо впливають на фінансові результати господарської діяльності кожної фірми.

Як новий підхід до обліку виробничих витрат можна трактувати систему стандарт-кост.

Під системою стандарт-кост розуміють завчасно визначені або наперед складені кошториси витрат на виробництво одного чи кількох виробів одного виду протягом певного теперішнього та майбутнього періодів. Кошториси витрат на виробництво використовують для оперативного порівняння витрат із фактичною собівартістю [31, с.131].

Система стандарт-кост передбачає:

      розробку норм стандартів;

      складання стандартної калькуляції;

      облік фактичних витрат із визначенням відхилень від стандартів.

Поняття стандарт-кост означає стандартні вартості: стандарт – кількість необхідних виробничих витрат (матеріальних і трудових) для випуску одиниці продукції або завчасно обчислені витрати на виробництво продукції, надання послуг; кост – це грошове вираження виробничих витрат, що припадають на одиницю продукції.

Система стандарт-кост застосовується переважно для забезпечення контролю за прямими витратами виробництва, тобто трудовими, матеріальними та накладними витратами.

За системою стандарт-кост для виконання замовлення фірма готує картку стандартної собівартості кожного виробу, що показує кількість витрачених матеріалів, робочої сили та накладних витрат. Ця картка має бути підготовлена до початку виробництва. Стандартна вартість матеріалів складається з двох елементів: кількості матеріалів і ціни. Стандартна кількість матеріалів переважно розробляється інженерами, які мають враховувати технологію виробів та їх якість. У картку стандартної собівартості включаються також матеріальні витрати, пов’язані з технологією обробки продукції. Стандартні допуски, що встановлюють інженери, формуються на базі багатого досвіду попередніх років [31, с.133].

До переваг системи стандарт-кост порівняно з іншими методами обліку затрат навиробництво можна віднести:

1)     можливість завчасно визначати суму очікуваних витрат на виробництво та реалізацію виробу, розраховувати собівартість одиниці виробу для визначення цін, складати звіт про доходи;

2)     система стандарт-кост не регламентована законом і не має методики розрахунку стандартів і ведення облікових реєстрів;

3)     постійне отримання керівництвом фірм свіжої інформації про розміри відхилення від нормативів і причини, що їх породили; це дає змогу оперативно впливати на виробничий процес;

4)     простоту в техніці ведення обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції, оскільки картки стандартної собівартості друкуються завчасно із зазначенням нормативної кількості виробничих витрат [31, с.138].

До недоліків системи стандарт-кост спеціалісти відносять такі:

1)     практично важко встановити ступінь напруженості норм стандартів;

2)     норми стандартів переглядаються рідше, ніж змінюються виробничі умови;

3)     виключається можливість повторного обчислення виробничих витрат за операціями та замовленнями;

4)     полегшуються канцелярські роботи, але не кожну господарську операцію документують і вартість її не визначають;

5)     стандарт-кост можна використовувати для оцінки виконання встановленого завдання тільки тоді, коли стандарти реальні, досяжні та добре керовані;

6)     не на всі виробничі витрати можна встановити стандарти [31, с.139].

Для обліку виробничих витрат використовують також систему директ-костинг. Практичне застосування директ-костингу переважно визначається правильним розподілом витрат на постійні і змінні. Директ-костинг – це метод калькуляції витрат виробництва, при якому до витрат на виробництво включають тільки змінні витрати, а постійні витрати та постійні накладні витрати не входять до елементів собівартості; вони як витрати певного періоду списуються з отриманого прибутку протягом періоду, в якому були здійснені [31, с.139].

         3.2. ОБЛІК ПРЯМИХ ВИРОБНИЧИХ ВИТРАТ В УМОВАХ

                       КОМП’ЮТЕРИЗОВАНОЇ ОБРОБКИ ДАНИХ

Сучасна комп’ютерна форма ведення бухгалтерського обліку базується на використанні персональних комп’ютерів та обчислювальних мереж. Застосування комп’ютерів дозволило автоматизувати робоче місце бухгалтера та підняти на новий рівень процес господарських операцій. Бухгалтер працює на комп’ютері в діалоговому режимі, використовує зворотній зв’язок у процесі обробки інформації та отримання відповідних вихідних документів.

Порядок ведення облікових записів за комп’ютерної форми ведення обліку можна схематично представити наступним чином (рис. 1) [47, с.153]:

                            - запис

                                    З  в  і  р  е  н  н  я

                         Рис.1 Комп’ютерна форма ведення обліку

У комп’ютерній формі ведення обліку ключовим моментом. Який формує як вигляд регістрів, так і послідовність облікових записів, є алгоритм, конкретне програмне забезпечення. Тому якість та безпомилковість звітної інформації залежить від ретельності та якісної реалізації облікових процедур програмістами.

Основними принципами комп’ютерної форми ведення бухгалтерського обліку є:

      одному журналу хронологічного запису відповідає багато регістрів систематичного запису;

      накопичення та багаторазове використання облікових даних;

      один синтетичний рахунок – багато аналітичних рахунків. Кількість рахунків аналітичного обліку залежить від цілей, поставлених керівництвом перед обліком, і нічим не обмежується;

      автоматичне отримання інформації про відхилення від встановлених процедур (норм, нормативів, завдань тощо);

      одержання звітних показників у режимі діалогу «людина-комп’ютер”;

      автоматичне формування всіх облікових регістрів і форм звітності на основі даних, відображених у системі рахунків.