Облік необоротніх акривів

 

 

 

ВСТУП

З розвитком  ринкових відносин стає усе більш  очевидним, що так названі матеріальні  активи не є єдиним чинником забезпечення прибутковості організації, і що існують інші їхні види, що не мають  такої класичної ознаки, як речовинна  субстанція, але можуть відігравати важливу роль у процесі одержання підприємством прибутку.

Нематеріальні активи є одним із принципово нових  об'єктів бухгалтерського обліку, що з'явилися в її теорії і практиці на етапі становлення і розвитку ринкових відносин в Україні. Якщо мати на увазі західний досвід, то, незважаючи на той факт, що нематеріальні необоротні активи загальновизнані в більшості країн ринкової економіки, підходи до їхньої ідентифікації, способам надходження на баланс, оцінці, амортизації продовжують залишатися об'єктами гарячих дискусій [4, c 156].

Робота  містить докладний огляд правових аспектів створення, придбання нематеріальних активів, їхнього обліку, а також  оподатковування. Для цього використовується крім основних підручників і навчальних посібників, періодичні видання (журнали з додатками, газети), присвячені проблемам і практиці бухгалтерського обліку в Україні. Тема обліку нематеріальних активів є однією з найменш освітлених проблем українського бухгалтерського обліку, і, відповідно, найбільш цікавою.

Успішне вирішення стратегічного завдання становлення і розвитку ринкових відносин в постсоціалістичних країнах  значною мірою базується на перебудові і вдосконаленні форм і методів  бухгалтерського обліку й аудиту. Зростаюча інтернаціоналізація  господарських зв’язків виробничих суб’єктів, в свою чергу, обумовлює необхідність інтегрування бухгалтерського обліку в систему міжнародної практики обліку і статистики [6, с 201].

Якісно  нові вимоги до підвищення ефективності обліку і відображення у звітності  фінансових і виробничих активів підприємств визначають всебічне осмислення і введення в практику обліку якісно нового виду активів нематеріальних активів. Дана категорія певною мірою є новою для господарської практики України, а також маловивченою і не до кінця розробленою. Але, не дивлячись на це, в реальному житті зустрічатися з ними доводиться все частіше: в результаті повсюдного використання комп’ютерних програм, розвитку науки і техніки виникає необхідність у правовому оформленні та бухгалтерському обліку прав на корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів та послуг.

Багато  елементів, пов’язаних з обліком  нематеріальних активів недостатньо  законодавчо врегульовані, у зв’язку  з чим у бухгалтерів-практиків  виникає багато питань [2, с 114].

Для перехідного етапу розвитку економіки України і практики обліку характерне значне відставання стану обліку нематеріальних активів від потреб господарської практики. Зокрема, діючий в Україні підхід при оцінці або при визначенні даного виду активів не може забезпечити підготовку користувачам об’єктивної інформації.

Мета: теоретичне обгрунтування і розробка рекомендацій з удосконалення обліку нематеріальних активів на прикладі Київського Статистичного університету.

Завданням даної роботи є:

- Теоретичні аспекти обліку наявності та руху       нематеріальних активів;

- Синтетичний і аналітичний облік наявності та руху нематеріальних активів підприємства;

- Шляхи удосконалення обліку наявності та руху   нематеріальних активів;

Обєкт - система ведення обліку нематеріальних активів.

Предмет – сукупні теоретичні і методологічні  положення з обліку нематеріальних активів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ l

1.1 Поняття та класифікація нематеріальних активів

З розвитком ринкових відносин, швидкістю і масштабністю технологічних змін неможливо забезпечити конкурентоспроможність лише за рахунок використання матеріальних і фінансових факторів, які стають загальнодоступними для більшості організацій. У цих умовах особливий інтерес у учасників економічних відносин викликають питання, пов'язані з використанням у діяльності організацій факторів нематеріального характеру як інструментів підвищення їх прибутковості та конкурентоспроможності [ 9, c 325].

Наявність у складі необоротних засобів нематеріальних активів збільшує ринкову вартість організації, підвищує її інвестиційну привабливість, захищає від недобросовісної конкуренції, сприяє оптимізації витрат виробництва і комерційної діяльності, забезпечує конкурентні переваги на внутрішніх і зовнішніх ринках і т.д.

Однак при створенні, перерозподілі та залученні в комерційний оборот об'єктів нематеріальних активів виникає безліч проблем, пов'язаних з їх використанням, обліком, управлінням, аудитом та аналізом. Недосконалість законодавчої бази, відсутність чіткої класифікації об'єктів нематеріальних активів, недостатня теоретична розробленість методик обліку, аналізу та аудиту об'єктів нематеріальних активів - ці та інші проблеми стають сьогодні дуже актуальними для дослідження[7, c 82].

Необхідно відзначити, що до недавнього часу в  нашій країні було відсутнє саме поняття нематеріальних активів. З розвитком ринкових відносин це поняття не тільки увійшло в теорію бухгалтерського обліку, а й стало застосовуватися на практиці. Облік, аналіз і аудит нематеріальних активів викликає безліч питань, що свідчить про затребуваність і практичної значущості пропонованої теми дослідження. Специфіка нематеріальних об'єктів полягає в тому, що вони не мають матеріально-натуральної форми і ця обставина, в першу чергу, визначає труднощі їх обліку, аналізу та аудиту. Правила формування в бухгалтерському обліку і бухгалтерської звітності інформації про нематеріальні активи організацій встановлює Положення з бухгалтерського обліку «Облік нематеріальних активів».

Нематеріальні активи представляють собою сукупність об'єктів довгострокового користування (понад 1 року), що не мають матеріально-речової форми, але необхідних підприємствам і організаціям для ефективного здійснення господарської діяльності. Вони володіють вартістю і здатністю приносити організації економічні вигоди, тобто дохід [ 6, c 63].

Облік і оцінка нематеріальних активів  завжди викликали багато суперечок. Багато в чому це пов'язано з трактуванням самого поняття «нематеріальний  актив». У свою чергу, «нематеріальний» (англ. - intangibl e) означає невловиму, нематеріальну власність, яку не можна відчувати, тому що її субстанція нематеріальна. У бухгалтерському розумінні нематеріальних активів прийнято розрізняти: ідентифіковані нематеріальні активи, до числа яких відносяться інтелектуальна власність і деякі інші майнові права, здатні приносити дохід протягом тривалого періоду (більше одного року); і неідентифіковані нематеріальні активи, іноді звані активами типу гудвіл. У бухгалтерському розумінні гудвіл (ділова репутація) виникає тільки при купівлі фірми. Для цілей бухгалтерського обліку вартість придбаної ділової репутації визначається розрахунковим шляхом як різниця між купівельною ціною, що сплачується продавцю при придбанні підприємства як майнового комплексу (в цілому або його частини), і сумою всіх активів і зобов'язань з бухгалтерського балансу на дату його покупки. У певному сенсі символ ділової репутації (гудвіл) - це товарний знак. Зазвичай під діловою репутацією розуміють позитивну оцінку юридичної особи іншими учасниками майнового обороту. У міру сумлінного використання, рекламування і т.д. вартість цієї зв'язки (товарний знак плюс репутація) постійно зростає. Дуже важливо при цьому, що мова йде не просто про товарний знак, а саме про його зв'язці з діловою репутацією. Товарний знак - позначення, що служить для індивідуалізації товарів, виконуваних робіт або послуг юридичних або фізичних осіб. Якимось комерційним еквівалентом репутації, на відміну від товарного знака, є бренд [ 5 c 351].

Бренд - розрізняють назва або символ, призначений для ідентифікації товару або послуги, або одного продавця або групи продавців, і для диференціації цих товарів чи послуг від аналогічних товарів конкурентів. Таким чином, бренд повідомляє клієнта про походження продукту і захищає клієнта і виробника від конкурентів, які намагалися б постачати продукти, що здаються ідентичні [ 2, c 64].

Таким чином, нематеріальні активи в бухгалтерському  сенсі - це, перш за все, ідентифіковані нематеріальні активи, а ідентифіковані нематеріальні активи - це, перш за все, майнові права інтелектуальної власності. Інтелектуальна власність - збірне поняття, що використовується для позначення прав, що відносяться до інтелектуальної діяльності в різних областях (виробничої, наукової, літературної та художньої). Область застосування поняття інтелектуальна власність не обмежується тільки винятковими правами, а поширюється на всю сукупність майнових прав на результати інтелектуальної діяльності та засоби індивідуалізації. Об'єкти інтелектуальної власності - охороноздатним результати інтелектуальної діяльності та засоби індивідуалізації в тому числі: об'єкти промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки), на які видані або можуть бути видані охоронні документи; програми для ЕОМ і бази даних,; твори науки (наукові звіти) та інші об'єкти авторського права в науково-технічній сфері,; «ноу-хау» - результати інтелектуальної діяльності [ 8, c 267].

При визначенні нематеріальних активів  у оціночної діяльності оцінювач повинен брати до уваги всі  нематеріальні активи, як обліковуються на балансі, так і не обліковуються на балансі. При цьому до числа «активів», які не обліковуються на балансі, відносяться, наприклад, «персональний гудвіл» і «зібрана разом і навчена робоча сила». Ці «активи» не можуть належати і не належать компанії, тому вони не можуть називатися активами (без лапок). Тим не менш, при визначенні вартості бізнесу і нематеріальних активів ці «активи» необхідно приймати до уваги, так як їх вплив на вартість компанії в цілому може бути вирішальне. Для визнання нематеріального активу необхідно наявність здатності приносити платнику податків економічні вигоди, а також наявність належно оформлених документів, що підтверджують існування самого нематеріального активу і виключного права у платника податків на результати інтелектуальної діяльності (у тому числі патенти, свідоцтва, інші охоронні документи, договір поступки патенту, товарного знака).

До  нематеріальних активів не належать:

а) не дали позитивного  результату науково-дослідні, дослідно-конструкторські  та технологічні роботи;

б) не закінчені  і не оформлені у встановленому  законодавством порядку науково-дослідні, дослідно-конструкторські та технологічні роботи;

в) матеріальні  носії (речі), в яких виражені результати інтелектуальної діяльності і прирівняні до них засоби індивідуалізації;

г) фінансові  вкладення.

Класифікація  нематеріальних активів 

Відомо, що існує  безліч різнорідних за складом об'єктів  нематеріальних активів, які за тими чи іншими ознаками об'єктів можна  класифікувати наступним чином (див. таблицю 1). Оцінка нематеріальних активів.

Оцінка ( визначення вартості нематеріальних активів) залежить від способу їх придбання. Нематеріальні активи можуть бути внесені в якості внеску до статутного капіталу, придбані за плату  у інших організацій, отримані безоплатно, створені на самому підприємстві. Тому оцінка може бути проведена за домовленістю сторін, виходячи з витрат на придбання, за ринковою вартістю, за вартістю виготовлення.

Первісна  вартість нематеріальних активів, придбаних  за плату, визначається як сума всіх фактичних витрат на придбання та приведення їх до стану, у придатний для використання у запланованих цілях[ 4, c 115].

Первісна вартість нематеріальних активів, створених  самою організацією, розраховується як сума всіх фактичних витрат на їх створення, виготовлення (витрачені матеріальні ресурси, оплата праці, послуги сторонніх організацій, патентні мита, пов'язані з одержанням патентів, свідоцтв, і т.п .).

Первісна вартість нематеріальних активів, внесених у  рахунок вкладу до статутного (складеного) капітал організації, обчислюється виходячи з їх грошової оцінки, узгодженої засновниками (учасниками) організації.

Первісна вартість нематеріальних активів, отриманих  організацією безоплатно ), відповідає їх ринкової вартості на дату прийняття  до бухгалтерського обліку[ 6, c 251].

В оцінці нематеріальних активів можна використовувати  три основних підходи: дохідний; витратний; порівняльний.

Відповідно до  дохідним  підходом вартість об'єкта нематеріальних активів приймається  на рівні поточної вартості тих переваг, які має підприємство від його використання. Як приклад можна навести метод звільнення від роялті, який  використовується для оцінки вартості патентів та ліцензій.  Роялті  - це періодичне відрахування ліцензеру (продавцю) за користування інтелектуальною власністю. Зазвичай роялті складає 5-20% додаткового прибутку, одержуваної підприємством, що купили інтелектуальну власність. Якщо об'єкт інтелектуальної власності є основою нового продукту (технології), роялті може складати до 50%.

У випадку, коли винахід набувається на основі роялті, то вартість ліцензії на використання винаходу дорівнює дисконтованій потоку роялті:

де  D  i  - ставка роялті;  R  - база розрахунку роялті (виручка від продукції, що випускається за ліцензією, або прибуток, який отримується від реалізації відповідної продукції);  Т  - термін дії ліцензійного договору;  t  - порядковий номер даного року;  - ставка дисконту[ 7, c 54].

При використанні  витратного підходу  нематеріальні  активи оцінюються як сума витрат на їх створення, придбання і введення в дію.

  Порівняльний підхід  може застосовуватися  для тих видів нематеріальних  активів, операції по яких часто  відбуваються на ринку. Вихідною  інформацією для розрахунку вартості  об'єкта служать ціни продажу  аналогічних об'єктів [6, c 234].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Проблеми обліку нематеріальних активів в Україні

 

Трансформація господарського механізму та входження  України в світовий економічний  простір зумовили появу нових  об'єктів та необхідність розробки такої системи обліку, яка б  відповідала потребам зацікавлених користувачів та узгоджувалася з прогресивними здобутками бухгалтерської науки. До складу цих об'єктів належать і нематеріальні активи. Розширення сфери використання нематеріальних активів, недосконалість законодавчої бази та класифікації об'єктів, недостатня розробка методики оцінки зумовлюють потребу в удосконаленні їх обліку [2, с 234].