Облік кредитів банку

- прострочені;

- відстрочені.

На сьогодні наше законодавство  не містить чіткого розподілу  кредиту на види залежно від строку користування, Виходячи з практики, що склалася, до короткострокових слід відносити ті позики, термін користування якими не перевищує одного року. Середньострокові - це ті, які надаються  до 5 років, а довгострокові - більше 5 років. Середньо- і довгосторокові позики підприємствам надаються  під боргові зобов'язання позичальника [5, с.435].

Аналіз структури кредитів показує, що в практиці кредитування промислово розвинених країн здійснюється розмежування між комерційними (діловими) позиками підприємствам і позичками індивідуальним позичальникам. За іншими критеріями, як правило, чіткого розмежування кредитів немає. У США позики під нерухомість (36,8%), у Франції (50%) - це в основному середньо- і довгострокові позики. У Франції окремо показують кредити за обліком векселів (8,6%), тоді як в США ці кредити також надаються, але показуються в числі позик торгово-промисловим підприємствам [6, с.117].

Хоча переважають позики підприємствам, однак позички індивідуальним позичальникам (приватним особам) мають  стійку тенденцію росту і займають певне місце у структурі кредитів: у США - 19,3%, у Франції - 22,8%.

Банки здійснюють видачу кредитів населенню в межах наявних  у нього кредитних ресурсів. Видача кредитів здійснюється на основі кредитних  угод між банком та індивідуальними  позичальниками за місцем постійного їх місця проживання, за винятком кредитів на придбання і будівництво індивідуального  та кооперативного житла, які видаються  за місцем його знаходження або забудови.

Забезпечення кредитів

Виділяються такі два види кредиту - забезпечені (ломбардні), незабезпечені (бланкові або персональні).

Незабезпечені (бланкові) позички, називаються в банківській практиці довірчими, надаються тільки під  зобов'язання позичальника погасити позику. Ці кредити пов'язані з великим  ризиком для банку, тому вимагають  більш пильної перевірки кредитоспроможності  позичальника і видаються під  більш високі проценти. Незабезпеченими  є кредити банків, які надаються  бюджету на покриття державного боргу, а також недостачі фінансових ресурсів окремих господарських  комплексів.

Забезпечені кредити допускають наявність тієї чи іншої застави. Більшість кредитів, що надаються  банками, мають забезпечення. Головна  причина, виходячи з якої банки вимагають  забезпечення. - це ризик понести  збитки у випадку неспроможності боржника повернути позичку в  строк. Забезпечення не гарантує повернення позики, але зменшує ризик, оскільки у випадку ліквідації боржника банк стає, кредитором, який мас привілеї перед іншими, тобто одержує перевагу перед іншими кредиторами відносно будь-якого майна, яке служить  забезпеченням банківського кредиту. Надання незабезпечених кредитів - це виявлення особливої довіри банку  до свого клієнта, яка виникає  на підставі глибокого знання економічного становища клієнта [7, с.309].

Забезпечення кредиту - це товарно-матеріальні цінності, нерухомість, цінні папери, витрати виробництва  і майбутній випуск продукції, що служить для кредитора заставою повного та своєчасного повернення боржником отриманого: і позики, і сплати ним належних відсотків.

Забезпечення кредиту  надається позичальником при  оформленні позики та знаходиться в  розпорядженні кредитора (банку) повністю або частково до погашення кредиту.

Формами забезпечення зобов'язань  при поверненні кредиту можуть бути:

- застава майна;

- гарантія або порука;

- переуступка на користь  банку контрактів, вимог і рахунків  позивачів до третьої, особи;

- шляхові та товарні  документи;

- цінні папери;

- поліси страхування  життя;

- інші грошові вимоги  позичальника до третьої особи;

- страхування кредитного  ризику та ризику непогашення  кредитів.

Позики із забезпеченням  діляться на вексельні (покупка або  застава векселя), фондові (під цінні  папери), іпотечні (під заставу нерухомості).

Предметам застави виступають речі, цінні папери, інше майно та майнові права. Предметом застави  є будь-яке майно, яке відповідно до законодавства може бути відчужене [7, с.310]. Боржник має право закласти одне і те ж майно одночасно  декільком кредиторам існує два  види застави:

- застава із залишенням  майна у заставодавача;

- застава з передачею  закладеного майна (речі) заставотримачу.

Формою застави можна  вважати також передачу цінних паперів (акцій, облігацій, депозитних сертифікатів, векселя, чеків та ін.); що є предметом  застави в депозитно-нотаріальній конторі чи банку. До тих пір, поки зобов'язання не буде виконане, цінні  папери будуть знаходитись у зберігача.

Нерухомість - це земельна ділянка, будівля та споруда, котрі  на стільки міцно пов'язані із землею, що не можуть бути відокремлені від неї без суттєвого збитку. Застава нерухомого майна (нерухомості) для забезпечення грошової вимоги кредитора-заставотримача до боржника називається іпотекою. Застава підприємства також є  іпотекою.

Кредит, що надається під  заставу майна, яке передається  банку - заставоутримувачу, називають  ломбардним.

Кредити під заставу  нерухомості називають іпотечними, а банки, що їх надають - іпотечними банками.

Кредит під заставу  нерухомості називається іпотечним  кредитом. У даний час іпотечний  кредит видається іпотечними банками. Іпотечний кредит береться для покриття великих капітальних затрат.

1.2 Процес банківського кредитування

Процес банківського кредитування складається з певних етапів, кожний з яких окремо забезпечує рішення локального завдання, а разом  досягається головна мета позичкових операцій - їх надійність і прибутковість для банку.

Початковим етапом процесу  кредитування є розгляд заявки клієнта  на кредит. Для одержання кредиту  позичальник звертається до банку  з обґрунтованим клопотанням, до якого додаються певні документи. У сукупності це має назву «кредитна  заявка».

У клопотанні, як правило, йдеться  про: суму кредиту, строк користування ним, сутність та економічний ефект  від заходу, що буде прокредитований, та ін. До клопотання додаються інші матеріали, перелік яких залежить від  конкретних обставин.

Зокрема, якщо клієнт уперше звернувся за кредитом, він до клопотання додає копію установчого договору, Статуту або інші документи, які  засвідчують його як юридичну особу  чи його правоздатність на отримання  позички [8, с.437].

Клієнт, як правило, подає  банку бізнес-план; техніко-економічне обґрунтування проекту, що кредитуватиметься; копії контрактів, угод та інших  документів стосовно об'єкта кредитування; документи, що підтверджують забезпечення повернення кредиту (договір-застава, гарантійний лист тощо); балансову  і фінансову звітність. Банк може вимагати іншу документацію і матеріали для оцінки обґрунтованості потреби в позичці, фінансового стану і кредитоспроможності потенційного позичальника.

Кредитний працівник банку  проводить попередню бесіду з  потенційним позичальником, ураховуючи інформацію, що є в кредитній заявці. Ця бесіда має суттєве значення для  принципового рішення про кредитування. Вона дає можливість спеціалісту  банку з'ясувати багато важливих деталей, пов'язаних з майбутнім  кредитом. Зокрема, сформувати думку  щодо клієнта, оцінити професійну підготовленість  керівництва позичальника, визначити  перспективу його розвитку.

Якщо попередня бесіда спеціаліста банку з клієнтом пройшла успішно, починається наступний (другий) етап процесу кредитування . Він полягає у вивченні кредитоспроможності  потенційного позичальника й оцінюванні ризику за позичкою.

Банк здійснює глибоке  і ретельне вивчення фінансового  стану позичальника й оцінює його можливість і здатність повернути  позичку.

Враховуючи велику значущість оцінки кредитоспроможності позичальника і ступеня ризику кредитної операції, в установах банків створені спеціальні підрозділи [9, с.108].

Під час експертизи кредитної  заявки клієнта використовуються різні  джерела інформації:

матеріали, одержані безпосередньо  від позичальника;

відомості про клієнта, що містяться в архіві банку;

інформація про клієнта, одержана за межами даного банку.

При вивченні кредитної  заявки банк може здійснювати перевірки  позичальника на місці. Відвідуючи клієнта, можна з'ясувати ті питання, які  не обговорювалися під час попередньої  бесіди, оцінити рівень компетенції  працівників, що очолюють бухгалтерську, фінансову і маркетингову служби, адміністративний апарат, скласти уявлення щодо стану майна клієнта.

Третій етап процесу  кредитування полягає у підготовці до складання кредитної угоди. Він  можливий за умови позитивного для  клієнта завершення попереднього етапу, тобто оцінювання кредитоспроможності  і ризику. Цей етап ще називають  структуруванням позички.

У процесі структурування банк визначає такі параметри позички: вид кредиту, суму, строк, забезпечення, порядок видачі і погашення, ціну позички тощо [10, с.219].

Правильне визначення виду кредиту є важливим для встановлення реальних джерел погашення банківських  позичок. Якщо кредит надається на формування оборотного капіталу клієнта і належить до короткострокового, то джерелом його повернення будуть поточні грошові  надходження, які виникнуть після  реалізації проекту, що прокредитований.

Кредит, наданий на відтворення  основного капіталу позичальника, є, як правило, довгостроковим і має  повертатися за рахунок прибутку від експлуатації прокредитованого об'єкта.

Важливе значення у структуруванні позички має правильне визначення суми позички. Заниження її може призвести  до порушення строків її повернення, оскільки об'єкт, що кредитується, не буде завершений у строк, а завищення - до нецільового використання надлишково отриманих у банку коштів.

Успіх кредитної угоди  значною мірою залежить від правильного  визначення строку позички. Якщо будуть установлені занадто напружені  строки повернення позички, то у позичальника може виявитися брак капіталу, що спричинить спад виробництва. Якщо ж ці строки будуть занадто ліберальними, тобто  набагато більшими від періоду, протягом якого буде отримана віддача від позички, то позичальник певний час користуватиметься неконтрольованими з боку банку коштами [11, с.270].

Більшість банківських  позичок видається під відповідне забезпечення. Визначаючи цей елемент  структури позички, банкір повинен  керуватися традицією, що склалася в  банківській практиці.

Видача і повернення кредиту може здійснюватися різними  способами: одноразово, різними частками протягом періоду дії кредитної  угоди, шляхом проведення поточних грошових операцій позичальника через позичковий рахунок. Тому одним з елементів  структурування майбутньої позички  є чітке визначення порядку її надання і повернення.

У разі погашення кредиту  рівними внесками необхідно розробити  графік платежів за позичкою відповідно до строків обороту капіталу, на формування якого видана позичка.

Значна увага при структуруванні позички приділяється розрахунку вартості кредиту, що буде наданий. Вона складається  з процентної ставки і комісії  за його надання й оформлення. При  визначенні процентної ставки необхідно  враховувати різні фактори, притаманні конкретній кредитній угоді, її місцю  і часу.

Після закінчення роботи щодо структурування позички банк приступає  до переговорів з клієнтом про  укладання кредитної угоди. При  цьому потенційному позичальнику пропонуються умови майбутньої кредитної угоди, які можуть істотно відрізнятися від умов, що містяться в кредитній  заявці клієнта. Зближення позицій  банку і клієнта й досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів. Щоб зменшити вірогідність помилки  і забезпечити об'єктивність при  ухваленні рішення, банк, як правило, обмежує повноваження окремих посадових  осіб при вирішенні питань щодо кредитування. Ці обмеження стосуються, зокрема, суми кредиту, строку, ризику тощо.

Посадова особа, яка веде переговори з клієнтом відносно кредиту, повинна ознайомити його з обов'язковими умовами майбутньої кредитної угоди, без виконання яких позичка не може бути надана, а також з умовами, стосовно яких можливий компроміс [12, с.314].

Обов'язковою умовою, наприклад, може бути наявність майнового забезпечення або гарантії третьої особи, якщо їх відсутність може призвести до неповернення кредиту.

Умовою, щодо якої може бути досягнуто компроміс, як правило, є  процентна ставка, розмір комісії  тощо.

Після визначення й узгодження всіх параметрів майбутньої кредитної  угоди складається відповідний  висновок щодо кредиту. Цей документ подається на розгляд кредитного комітету (комісії). У разі позитивного  рішення цього органу відбувається підписання кредитної угоди представником  керівництва банківської установи і клієнтом.

У кредитній угоді передбачаються: мета, сума і строк позички, умови  і порядок її надання і погашення, форми забезпечення зобов'язань  клієнта за кредитом, процентна ставка, порядок внесення плати за позичку, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо надання і погашення  кредиту, перелік документів і періодичність  їх подання банку й інші умови  процесу кредитування.

З метою контролю за своєчасним поверненням позички і забезпеченням  нарахування процентів по ній  облік кредитних операцій здійснюється на окремих позичкових рахунках. Позичка  може надаватися одноразово або частками у строки, визначені в кредитній  угоді.

Позичка може зараховуватися на поточний рахунок клієнта або  переказуватися на рахунки господарських  партнерів позичальника, використовуватися  в іншому порядку, передбаченому  в кредитній угоді, наприклад  через одержання готівки.

Видача позички оформляється розпорядженням кредитного відділу  операційному відділу установи банку.

Якщо в процесі кредитування відбулися певні зміни в умовах здійснення проекту, що кредитується, з незалежних від позичальника причин і це призвело до додаткової потреби  в кредиті, банк може задовольнити її на умовах укладення додаткової угоди.