Облік довгострокових зобов’язань підприємства та порядок розрахунків по них

Відповідно до П(С)БО №11 [9], зобов'язання – це заборгованість підприємства, що виникла, внаслідок минулих подій  і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення  ресурсів підприємства, що втілюють в  собі економічні вигоди.

Залежно від строку надання  підприємству грошових коштів банківський  кредит поділяють на: довгострокові  та короткострокові кредити банків. Загальновідомо, що до довгострокового  відносяться зобов’язання, термін погашення яких перевищує дванадцять місяців з дати балансу. Але існують  нюанси в тлумаченні: за П(С)БО 11 до довгострокових зобов’язань  відносяться зобов’язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Класифікацію зобов'язань  для їх відображення в бухгалтерському  обліку відповідно до П(С)БО 11 наведено на рис. 1.1.

Слід розглядати як довгострокове  зобов’язання, якщо первісний термін погашення був більше, ніж дванадцять місяців і до затвердження фінансової звітності існує угода про  переоформлення цього зобов’язання на довгострокове.Об’єктами довгострокового  кредиту банку можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення діючих основних фондів, на нове будівництво, приватизацію та ін.

 

Рис. 1.1. Класифікація зобов’язань відповідно до П(С)БО 11 «Зобов’язання»

Зобов'язання виникають через  існуючі (завдяки минулим операціям  чи подіям) борги підприємства щодо передачі певних, активів чи надання  послуг іншому підприємству в майбутньому. Отже зобов'язаннями виступає заборгованість підприємства, яка виникає, головним чином у зв'язку з придбанням товарів  та послуг, в кредит, або кредити, які, підприємство отримує для свого  фінансування.

Суб'єкт господарювання –  юридична особа має право випускати  від свого імені облігації  підприємства і реалізовувати їх громадянам та юридичним особам, які  також є довгостроковими зобов’язаннями. Облігація – це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цінного паперу в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Право на випуск облігацій підприємства виникає у суб'єкта господарювання з дня реєстрації цього випуску у відповідному органі державної влади.

Облігації підприємства можуть випускатися залежно від:

• типу зазначення (не зазначення) власника (іменні, на пред'явника);
• нарахування доходу за облігаціями (процентні, безпроцентні);
• умов обертання (вільно обертаються, з обмеженим колом обігу);
• наявності додаткового забезпечення (додатково забезпечені, звичайні);
• можливості обміну на акції емітента (конвертовані, неконвертовані);
• терміну обертання (короткострокові, середньострокові, довгострокові).

Продаватися облігації можуть за номіналом, з дисконтом (тобто  нижче номіналу) або з премією (тобто вище номіналу). Ціна реалізації визначається різницею між:

• встановленою за облігацією ставкою процентів;
• ринковою ставкою процентів

Зобов'язання за довгостроковими  облігаціями, на які нараховуються  відсотки, відображають у Балансі  на дату продажу за вартістю продажу, тобто теперішньою вартістю.

Обліковуються не всі господарські зобов'язання, а лише ті, що випливають з виконання укладених підприємством  договорів чи здійснення дій, з якими  фінансове право пов'язує виникнення зобов'язань із внесення платежів до бюджету та відповідних позабюджетних  органів. За терміном погашення зобов’язання поділяються на довгострокові та короткострокові.

В курсовій роботі було досліджено один вид зобов’язань – це довгострокові зобов’язання.  До довгострокових зобов’язань відносяться отримані позики, випущені облігації, видані закладні, векселі видані, зобов'язання по оренді тощо, якщо вони розраховані на строк погашення більше одного року.

Всі довгострокові зобов’язання в П(С)БО 11 розділені на чотири групи:

1) кредити банків;

2) інші фінансові зобов’язання;

3) відстрочені податкові  зобов’язання;

4) інші зобов’язання.

В структурі балансу вони представлені чотирма статтями: довгострокові  кредити банків, інші довгострокові  фінансові зобов’язання, відстрочені  податкові зобов’язання та інші довгострокові  зобов’язання. Для визнання зобов'язань  повинні бути дотримані дві умови  відповідно до П(С)БО 2 [5]:

1) оцінка їх може бути  достовірно визначена;

2) існує ймовірність зменшення  економічних вигод внаслідок  їх погашення.

Проте в П(С)БО  відсутнє визначення критеріїв визнання того чи іншого виду зобов'язань. Зобов'язання виникають на балансі підприємства та відображаються у фінансовій звітності  в наступних випадках:

• при визнанні активу, придбаного в борг;
• при створенні забезпечення за рахунок витрат (резерв на оплату відпусток та інші забезпечення) звітного періоду, що супроводжується збільшенням витрат та збільшенням зобов'язань;
• при зменшенні забезпечення та збільшенні зобов'язання.

П(С)БО 11 також дає перелік  даних, які повинні відображатися  в примітках до фінансової звітності.

П(С)БО 11 "Зобов'язання" в Балансі (ф. № 1) всі поточні зобов'язання відображаються за сумою погашення, тобто у фінансовій звітності  в розділі поточних зобов'язань  відображається сума, яка буде фактично сплачена при погашенні такого зобов'язання.

Дуже важливим є питання  визначення вартості зобов’язань, за якою вони відображаються в балансі. Особливо це стосується довгострокових зобов’язань, по яких нараховуються відсотки.  В п. 10 П(С)БО 11[9] з цього приводу сказано, що такі зобов’язання відображаються в балансі за теперішньою їхньою вартістю.

Теперішня вартість - дисконтована сума майбутніх платежів (за мінусом  суми очікуваного відшкодування), що, як очікується, буде необхідна для  погашення зобов’язання в процесі  звичайної діяльності підприємства.

Визначення теперішньої  вартості залежить від умов і виду зобов'язання. За теперішньою вартістю відображаються довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки: суми довгострокових кредитів облігаційних позик довгострокових відсоткових  векселів; платежів за довгостроковою орендою; позик небанківських фінансово-кредитних  установ підлягають дисконтуванню. За П(С)БО 11 «Зобов’язання» в Балансі (ф.№1) всі поточні зобов’язання відображаються за сумою погашення, тобто у фінансовій звітності  в розділі поточних зобов’язань  відображається сума, яка буде фактично сплачена при погашенні такого зобов’язання. Визначення теперішньої вартості залежить від умов і виду зобов’язання. За теперішньою вартістю відображаються довгострокові зобов’язання, на які  нараховуються відсотки: суми довгострокових кредитів; облігаційних позик; довгострокових відсоткових векселів; платежів.

 

2.2. Нормативно  – правове регулювання обліку  та аудиту довгострокових зобов’язань  в Україні

Дотримання балансу взаємних інтересів користувачів інформації досягається за допомогою різних видів регулювання бухгалтерського  обліку: економічного, правового та морально-етичного. Правове регулювання  здійснюється державою, яка встановлює правові норми, окреслюючи межі можливої поведінки суб’єктів господарювання. В Україні поступово створюється  система взаємодії економічного та правового регулювання, яка проявляється в тому, що підприємства при введенні обліку обирають для себе економічно доцільні напрями поведінки, але  при цьому вони змушені враховувати  правові норми, порушення яких призводить до юридичної відповідальності та економічних  втрат.

Принциповою основою переходу України на міжнародні стандарти  бухгалтерського обліку та аудиту стало  визнання загальних Принципів підготовки та складання фінансової звітності (Framework for the Preparation and Presentation of Financial Statements). Принципи підготовки та складання фінансової звітності сформульовані у вигляді  окремого документу, який не є стандартом і не містить обов’язкових вимог  і рекомендацій. Але якщо якесь  положення стандарту суперечить Принципам, то змінюються положення  стандарту.

Фінансова звітність, яка  складалася у відповідності з  вимогами радянської системи обліку, використовувалася органами державного управління і статистики для контролю та реєстрації фактів господарської  діяльності. У відповідності з  Принципами мета фінансової звітності  полягає у наданні інформації про фінансовий стан, результати діяльності  і зміни у фінансовому стані  компанії. Ця інформація необхідна  широкому колу користувачів для вироблення економічних рішень”. До користувачів фінансової звітності належать інвестори, співробітники, позичальники, постачальники  і інші торгові кредитори, покупці, уряди і їхні органи, громадськість  (п. 7 МСФО 1).  Система обліку довгострокових зобов’язань  в Україні регулюється нормативно-правовими актами, які формують правове поле для ведення фінансового та податкового обліку даного об’єкта, і яке представлене наступними нормативними документами (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 Нормативно-правова база обліку довгострокових зобов’язань підприємства

№з./п.	Назва нормативно-правового акту	Номер, коли і ким прийнятий		Характеристика
1	2	3		4
1.	Закон України «Про оподаткування  прибутку підприємств”	№ 283/97-ВР від 22 травня 1997 року зі змінами і доповненнями	Визначає порядок включення  сум довгострокових зобов’язань  до складу валових витрат з метою  визначення оподатковуваного прибутку та відображення даної інформації в  податковому обліку та звітності.

 

 

2.	Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»[1]	№ 996-XIV від 16 липня 1999року	Визначає правові засади регулювання організації, ведення  бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, в тому числі обліку розрахункових операцій.
3.	Положення (стандарт) бухгалтерського  обліку 2 «Баланс»[5]	Наказ МФУ № 87 від 31 березня 1999 року	Визначає зміст і форму балансу та загальні вимоги до розкриття його статей.
4.	Положення (стандарт) бухгалтерського  обліку 11 «Зобов’язання »[9]	Наказ МФУ № 237 від 08 жовтня 1999 року	Визначає порядок визнання, оцінки, класифікації та обліку зобов’язань підприємства та розкриття інформації в звітності
5.	План рахунків бухгалтерського  обліку активів, капіталу, зобов’язань, господарських операцій підприємств і організацій [3]	Наказ МФУ № 291 від 30 листопада 1999 року	Визначає перелік і  схем реєстрації та групування фактів фінансово-господарської діяльності (кореспонденція рахунків) у бухгалтерському  обліку.
6.	Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського  обліку активів, капіталу, зобов’язань, господарських операцій підприємств[3]	Наказ МФУ №291 від 30 листопада 1999 року	Встановлює порядок ведення  рахунків бухгалтерського обліку для узагальнення методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов’язань та фактів фінансово-господарської діяльності підприємств.

 

7	Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті	Постанова Правління НБУ  № 22 від 21 січня 2004 року	Визначає порядок здійснення безготівкових розрахунків за допомогою  платіжних доручень, вимог-доручень, векселів, акредитивів, чеків тощо.
8	Закон України  „Про аудиторську діяльність”	Затверджений Постановою Верховної Ради № 3126-XII від 22.04.93	Визначає правові засади  здійснення аудиторської діяльності в Україні і   спрямований на створення  системи незалежного фінансового  контролю з метою захисту   інтересів користувачів фінансової та іншої економічної інформації

 

Головний нюанс  у нормативно – правовому забезпеченні обліку довгострокових зобов’язань стосується довгострокових зобов’язань за кредитним  договором, за яким існує зобов’язання підприємства погасити його на вимогу кредитора в найкоротший термін у випадку, якщо підприємство порушує  певні умови кредитування, які  стосуються його фінансового стану. Такий договір відноситься до довгострокових, але у випадку  порушення підприємством умов його кредитування в кредитора з’являється  право зажадати негайного погашення підприємством кредиту. Якщо не відомо скористається чи ні кредитор своїм правом вимоги негайного погашення кредиту, то формально, за строком погашення, такий кредит не відповідає критеріям довгостроковості. Тому і виникає питання – чи можливо надалі обліковувати ці зобов’язання як довгострокові.  Відповідно до вимог П(С)БО 11 такий договір продовжує значитися як довгостроковий, якщо: «…позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагати погашення зобов’язання внаслідок порушення; не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди протягом дванадцяти місяців з дати балансу».

Також групування довгострокові  зобов’язання за П(С)БО 11 на чотири групи, яке було визначено у п.1.2. ,  не відповідає тому групуванню, що дане в Плані рахунків, затвердженому  на два місяці раніше П(С)БО 11. В Плані  рахунків для відображення довгострокових зобов’язань виділений найменший  за кількістю рахунків п’ятий розділ. Він має шість рахунків і тринадцять субрахунків. У таблиці  даний  розподіл рахунків і субрахунків  п’ятого розділу Плану рахунків відповідно до групування довгострокових зобов’язань підприємства, запропонованого  П(С)БО 11.

Таким чином, на сьогодні нормативно-правова  база з обліку довгострокових зобов’язань  є недосконалою, а норми законодавчих актів суперечать один одному та сприяють подвійному трактуванню обліковцями.