Незалежність як основа іміджа аудиторської профессії

     Принцип конфіденційності отриманої інформації забороняє аудитору розголошувати  факти виявлених порушень. За Законом  України «Про аудиторську діяльність» (ст. 23) конфіденційність інформації, отриманої аудитором у процесі аудиторської перевірки, є його незаперечним обов'язком. Сутність поняття конфіденційності визначена Законом «Про підприємства в Україні» від 27.03.91 p., де згідно із ст. 30 до комерційної таємниці підприємства відносяться відомості щодо виробництва, технологічної інформації, управління, фінансові відомості тощо, що не є державними таємницями, розголошення (передача) яких може завдати шкоди інтересам підприємства.

     Встановлення  складу, обсягу відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядку їх захисту  є правом керівника підприємства. Відомості, що не можуть становити комерційну таємницю, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.93 №611. Це – установчі документи, ліцензії на здійснення окремих видів підприємницької діяльності; державна звітність, інформація про кількість працюючих та їхню заробітну плату, дані для визначення податків та обов'язкових платежів тощо (Кримінальний кодекс України, ст. 148–7 «Розголошення комерційної таємниці»). Відповідальність за розголошення комерційної таємниці передбачена ст. 67 Кримінального кодексу.

     В Україні єдиним винятком із загального правила (розголошення будь-якої інформації лише з дозволу клієнта) є рішення  суду або санкції прокурора. Ця вимога не враховує необхідності розголошення інформації під час здійснення перевірки  якості аудиту.

     З огляду на світовий досвід, забезпечення високої якості аудиторських перевірок  потребує ширшого переліку випадків розголошення конфіденційності інформації.

     Міжнародна  практика передбачає розкриття конфіденційної інформації з дозволу клієнта, на вимогу законодавства чи професійних  організацій (перевірка якості роботи аудитора уповноваженими органами професійних  організацій, обмін інформацією  з слідчими чи дисциплінарними органами професійних організацій тощо).

     Забороняється аудиторська перевірка у випадку  родинних або ділових (дружніх) стосунків  аудитора з клієнтом. Така вимога передбачена  і Законом України «Про аудиторську  діяльність» (ст. 34), але вона поширюється лише на прямі родинні стосунки з керівництвом підприємства, що перевіряється. Не коригується ця вимога і національними нормативами України з аудиту.

     Етичні  вимоги обмежують також тривалість співпраці з одним клієнтом. Такої  вимоги дотримуються багато країн. У  Португалії, наприклад, аудитори призначаються  на строк від 3 до 9 років, у Швейцарії  найбільший термін співпраці з одним  і тим самим аудитором визначено 3 роками, у Великобританії визнана  необхідною зміна партнерів, які  співпрацюють з одним і тим  самим клієнтом. Ще конкретніше визначено  строки ротації партнерів у США: новий партнер призначається після 7 років безперервної співпраці, а попередній може повернутися до цих обов'язків лише через 2 роки.

     Згідно  з міжнародними нормами аудиту (МНА), економічний аспект професійної  незалежності поданий:

• обмеженням видів діяльності;
• регламентацією видів послуг, що надаються одному клієнтові одночасно;
• обмеженням суми винагороди від одного клієнта;
• регламентацією форм діяльності;
• відсутністю фінансового інтересу у справах клієнта;
• забороною отримання товарів і послуг від клієнта.

Закон України «Про аудиторську діяльність» (ст. 23, 24) передбачає лише деякі економічні аспекти незалежності:

• обмеження діяльності з надання аудиторських послуг іншими видами робіт, які безпосередньо стосуються надання аудиторських послуг у формі консультацій, перевірок або експертиз;
• обмеження загального розміру частки засновників (учасників, акціонерів) аудиторської фірми, які не є аудиторами: 30% у статутному фонді;
• заборона проведення перевірки аудитором, що має особисті майнові інтереси, є членом правління, засновником чи власником підприємства, його працівником чи працівником дочірнього підприємства, філії або представництва.

     Наведені  в Законі України «Про аудиторську  діяльність» економічні аспекти  незалежності аудитора обмежені і не враховують вимог міжнародних нормативів. Ці проблеми не регулюються і національними  нормативами з аудиту.

     Законодавство України потребує коригування з  урахуванням світового досвіду  щодо правового регулювання відповідальності аудитора, особливо за суттєві спотворення  звітності внаслідок обману чи помилки. Так, Закон «Про аудиторську діяльність»  містить лише вимогу щодо повідомлення власників, уповноважених ними осіб, замовників про виявлені під час  проведення аудиту недоліки у веденні  бухгалтерського обліку і складанні звітності.[4] 

Проблеми  практичної реалізації принципу незалежності у діяльності аудитора 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаних джерел

1. «Про аудиторську діяльність» Закон України від 14.09.2006 №140-V.

2. Чорна  Н.А., Гречаник І.А. Незалежність  аудиту: етичний або технічний  аспект // Аудитор України. –   2007. – №19(125). –С.17 – 19.

3. Удачина  І.М. Нові форми контролю –  нові етичні норми // Фінансовий  контроль. – 2006. – №2(31). – С.24 –  26.

4. http://revolution.allbest.ru/audit/00009745_0.html

5. Петрик О.А. Аудит: методологія і організація: Монографія. – К. КНЕУ. – 2003. – 260с.

6. Шульман М.К. Проблеми практичної реалізації принципу незалежності у діяльності аудитора// Аудитор України. – 2007. - №14. С.23 – 25.