Незалежність як основа іміджа аудиторської профессії

Вступ

     Новим імпульсом до порушення питання  основних етичних норм аудитора стала  фінансова криза, тобто її наслідки, які негативно позначились на економічній ситуації в державі. Знову гостро постає проблема незалежності та професійності аудиторів під  час виконання своїх обов’язків.

       В Законі України «Про аудиторську  діяльність» зазначається, що право  на отримання сертифіката мають  фізичні особи, які мають вищу  економічну або юридичну освіту, документ про здобуття якої  визначається в Україні, необхідні  знання з питань аудиту, фінансів, економіки та господарського  права, досвід роботи не менше  трьох років підряд на посадах  ревізора, бухгалтера, юриста, фінансиста, економіста, асистента (помічника)  аудитора[1, с.34].

     Генеральний директор АФ «Інсайд - Центр» Чорна  Н.А. зазначає, що сьогодні від аудитора також вимагається широкий економічний  кругозір, знання в галузі урядової політики, соціальної психології, вміння мислення на майбутнє. Тобто, аудитор  має володіти широким спектром знань. Оскільки аудитори повинні володіти не тільки глибокими знаннями у вузькоспеціальній  сфері, але і широким економічним  кругозором, знаннями в галузі урядової політики, законодавства, соціальної психології, а також розбиратися в питаннях галузевої специфіки клієнтів тощо. Аудитор покликаний акумулювати  цей комплекс знань і використовувати  свій досвід та інтуїцію для масштабного  бачення і сприяння в вирішенні  проблем розвитку господарюючого суб'єкта, що перевіряється, у цілому[2, с.18].

     Крім  вище перелічених вимог сучасний аудитор зобов’язаний суворо дотримуватися  норм професійної етики, передбачені  Кодексом професійної етики аудитора. Аудитор має бути незалежним, об’єктивним  у своїй роботі, чесним, передбачливим, зобов’язаний зберігати таємниці клієнтів.

Професійна  етика визначає:

- моральні  норми для спеціалістів, які повинні  забезпечити найкраще виконання  професійних обов’язків;

- взаємовідносини  у професійних колективах;

- специфічні  моральні норми, притаманні конкретній  професії;

- особливості  професійного виховання [3, с.25].

     Зараз як ніколи постає проблема незалежності аудитора. Тобто, незалежність аудитора можна розглядати з декількох  сторін: незалежності з боку державних  органів виконавчої і законодавчої влади;  незалежності з боку будь – яких інших фізичних чи юридичних  осіб з корисливих мотивів; незалежності з боку  виплати гонорарів. Аудитор, по закінченні своєї перевірки, повинен  винести свою незалежну думку  про достовірність фінансової звітності  суб’єкта господарювання та дотримання законодавства України і сформувати її у звітні документи у вигляді  аудиторського висновку.

     Світова практика також немає єдиного  підходу до вирішення цієї проблеми. Хоча, необхідно зауважити що на відміну від України, в США  існує обмеженість незалежності аудиторів, а контроль над аудиторською діяльністю носить відкритий і публічний  характер.

     Проблема  незалежності аудиторської діяльності притаманна не лише для України, але  й для країн всього колишнього Радянського Союзу. Ця проблема існувала і буде існувати в нашому демократичному суспільстві. Нам потрібно просто зменшити, а по можливості ліквідувати умови  за яких можливе порушення основного  принципу аудиту – незалежності.

     Особливу  увагу при вирішенні даного питання  потрібно приділяти керівникам аудиторських фірм. Керівникам можна запропонувати  особливу увагу звертати при доборі кадрів в аудиторську фірму, на їх практику та досвід;  керівництво  повинно регулярно переглядати  мінімальні вимоги щодо рівня підготовки аудиторів, які добираються; проводити  інформаційні роботи і повідомляти  свій персонал про вимоги незалежності; повідомлення аудитора про можливість існування загрози незалежного  аудиту.

               Можна також виділити деякі  пріоритетні заходи для підвищення  незалежності аудитора від менеджменту  підприємства й одержання від  аудитора більш об'єктивної інформації, а саме: ротація аудиторів не  рідше, ніж раз на 5 років і  заборона надання аудиторських  і консалтингових послуг однією  і тією ж компанією з метою  запобігання    «зрощування»  аудитора  з  менеджментом компанії (хоча останнє питання спірне); проведення контролю якості роботи аудиторських компаній силами професійних організацій (САУ); проведення конкурсу серед незалежних    аудиторів    за участю професійних організацій (САУ) тощо[2, с.19].

Аудитор не тільки повинен бути незалежним на ділі, але і не може допускати  виникнення обставин, здатних поставити  його незалежність під сумнів в очах громадськості. Потрібно завжди пам’ятати, що успіх аудитора максимально залежить від його чесності, незалежності, сумлінності, компетентності, об’єктивності і професіоналізму.

Говорячи  про професійну етику, аудитор має  пам’ятати про репутацію професії, утримуючись від будь – яких дій, що дискредитують її. Аудитор повинен  розуміти важливість функціонування дієвої, об’єктивної аудиторської діяльності, а також свою роль у досягненні загальної довіри до аудиторської перевірки. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Принцип незалежності аудиторської професії

     Незалежність - це один із найважливіших принципів  оскільки неодмінною умовою якісного зовнішнього аудиту є  незалежність його виконавців — аудиторів. Слід неухильно дотримуватись вимог статті 24 «Спеціальні вимоги» Закону України «про аудиторську діяльність», у якій сказано, що забороняється проведення аудиту:

1. аудитором, який має прямі родинні відносини з керівницвом господарюючого суб'єкта, який перевіряється;
2. аудитором, який має особисті майнові інтереси у господарюючого суб'єкта, що перевіряється;
3. аудитором — членом керівництва, засновником господарюючого суб'єкта, який перевіряється;[5,с.54]
4. аудитором – працівником господарюючого суб`єкта, який перевіряється;
5. аудитором – працівником, співвласником дочірнього підприємства, філії або представництва господарюючого суб`єкта, який перевіряється.

     У частині B кодексу етики МФБ, яка застосовується до публічно практикуючих (що виконують незалежні перевірки звітності) професійних бухгалтерів (аудиторів), наголошується на тому, що публічно практикуючі професійні бухгалтери повинні бути вільними і виглядати вільними від будь – якої заінтересованості, що може бути визначена (незалежно від її справжніх наслідків) несумісною з принципами порядності, об`активності та незалежності.

     Проблема  незалежності аудитора висвітлюється  у численних працях вітчизняних  та зарубіжних науковців, у тому числі  в періодичних виданнях.

     Н.І. Дорош вважає, що «незалежність у  контексті аудиторської діяльності означає можливість здійснювати аудит, оцінку одержаних результатів і складання аудиторського висновку неупереджено». Тобто ототожнюється незалежність з неупередженістю. На мій погляд, такий підхід є не досить коректним, оскільки неупередженість скоріше стосується такого принципу аудиторської етики, як об`активність. А незалежність аудитора зумовлюють інші чинники та обставини.

     З метою дотримання принципу незалежності при виборі потенційного підприємства – клієнта аудитор повинен  оцінити наявність прямої чи непрямої фінансової заінтересованості і тільки за відсутності таких давати згоду на проведення аудиту. Пряма фінансова заінтересованість аудитора у результатах перевірки може виникати, якщо аудитор: має пряме право власності на майно (чи його частку) підприємства; влодіє значним пакетом акцій клієнта; має право розпорядження (опікування) майном; має спільні капіталовкладення з підприємством – клієнтом; є членом вищого органу управління підприємства або його Спостережної ради; має сам або його найближчі родичі інші майнові чи фінансові стосунки з підприємством. Непряма фінансова заінтересованість спричиняється наявністю непрямого права власності, тобто у разі тісних, але не безпосередніх відносин володіння між аудитором і клієнтом (наприклад, батьки батьків аудитора або його далекі родичі володіють акціями клієнта).

     Вивчення  зарубіжної практики щодо визначення прямої і непрямої фінансової заінтересованості  аудитора дає змогу виділити [5,с.55] деяки винятки та зробити певні пояснення. Винятками є обставини, коли прямий чи непрямий фінансовий інтерес характеризується незначною частотою контактів чи наявності великої фізичної відстані. Це стосується суттєвих фінансових інтересів, капіталовкладень чи ділових контактів родичів аудитора, наприклад дітей, що не перебувають на утриманні, братів чи сестер, батьків дружини чи чоловіка, а також чоловіків чи дружин цих родичів. Суттєвість фінансової заінтересованості враховується тільки щодо непрямих прав власності. Рівень суттєвості визначається залежно від особистого статку (майна) та особистих доходів членів сім`ї аудитора. Якщо один з партнерів аудиторської фірми володіє акціями підприємства, яке не є клієнтом аудиторської фірми, але клієнт також володіє акціями цього підприємства, то суттєвість володіння клієнтом не повинна перевищувати 5% від загальної  суми активів цього клієнта чи 5% від загальної суми прибутку оподаткування.

     У більшості випадків вважається небажаним, щоб аудитор для підприємства-клієнта, звітність якого він перевіряє,надавав консультації, складав бухгалтерську звітність, був штатним чи позаштатним радником на підприємстві з економічних питань, не виконував будь-яких управлінських функцій.

     З метою уникнення порушення принципу незалежності практикуючими аудиторами, а саме виявлення прямої фінансової заінтересованості конкретних аудиторів у результатах роботи певних підприємств, які можуть стати їх клієнтами, щороку зарубіжні аудиторські фірми проводять анкетування своїх співробітників-аудиторів про володіння акціями підприємств. Цей позитивний досвід бажано було б запровадити й у вітчизняних аудиторських фірмах.

     Аудитор також не має права перебувати в інших формах фінансової заінтересованості чи залежності від підприємства - клієнта, наприклад, не отримувати і не надавати позичок, кредитів (сума та строк не мають значення); не отримувати оплати за свою роботу товарами, продукцією, послугами і не придбавати їх на пільгових умовах; безумовно, виключаються винагороди у вигляді будь-яких подарунків, оплат особистих рахунків аудитора, участь його у спеціальних бенкетах та прийомах тощо.

     Разом з тим, якщо клієнтом аудитора є банк, він може мати свій поточний рахунок у ньому на загальних підставах. Крім того, аудитору дозволяється здійснювати перевірку, якщо він є почесним директором (президентом) або опікуном некомерційної організації та не бере участі у голосуванні або не виконує будь - яких функцій у сфері управління[5,с.56].

     Суттєву роль у забезпеченні незалежності аудитора відіграє його оплата праці. При цьому принципове значення має те, щоб оплату праці аудитора за аудиторську перевірку здійснювала аудиторська фірма, від імені якої проводився аудит, а не безпосередньо підприємство - клієнт (виняток становлять індивідуальні практикуючі аудитори).

     Для забезпечення незалежності аудитора велике значення має величина його гонорару. Надто низька оплата його праці не створює матеріальних і соціальних умов незалежності. З іншого боку, небезпечним явищем є і надто високі гонорари.

     У Великій Британії Актом про компанії 1985 р. і Положенням про професійну незалежність аудиторів, розробленим АССА, введено обмеження щодо одержання надто великого доходу від одного клієнта чи групи пов'язаних клієнтів. Зарубіжний досвід з цієї проблеми полягає в тому, що для забезпечення незалежності аудитора й об'єктивності його висновку не допускається, щоб дохід аудиторської фірми або особистий гонорар, отриманий аудитором від одного підприємства-клієнта, перевищував 15—25 % від середнього загальнорічного доходу або гонорару (в різних країнах величина встановлених відсотків різна, але перебуває у зазначених межах). За цих умов аудитор не боятиметься втрати одного із своїх клієнтів. Вважаємо, що АПУ обов'язково повинна розглянути цю проблему і відповідним рішенням обмежити можливу величину доходу аудиторської фірми (аудитора) від одного підприємства-клієнта на рівні 15—17 % її загального річного доходу.

     У випадках, коли аудитор є або був  протягом поточного звітного періоду чи безпосередньо перед призначенням на проведення аудиту членом ради директорів, посадовою особою або службовцем компанії, він буде вважатись заінтересованим у результатах перевірки, що може перешкодити йому бути незалежним при наданні звіту по такій компанії. Взагалі вважається, що у випадку, коли аудитор у минулому працював на керівних посадах на підприємстві-клієнті, то здійснювати аудиторську перевірку цього підприємства він може лише через 2—5 років (залежно від законодавства конкретної держави). Водночас аудитор безперешкодно, не порушуючи правил професійної етики, може перейти з аудиторської фірми на будь - яке з підприємств, яке він перевіряв.

  Незалежність  аудитора буде поставлена під сумнів (або взагалі втрачена), якщо проти нього чи аудиторської фірми, від імені якої він виступає, адміністрацією підприємства-клієнта порушено судову справу або є підстави для її порушення, або якщо, навпаки, аудиторська фірма (аудитор) ведуть судовий процес проти [5,с.57] керівництва  підприємства – клієнта (наприклад, за порушення умов договору, нанесення матеріальної чи моральної шкоди тощо).