Методика проведення аудиту поточних зобовязань

    При перевірці розрахунків з персоналом за іншими операціями необхідно встановити наявність укладених договорів  за окремими іншими розрахунками з  персоналом, достовірність і реальність заборгованості по цих рахунках. З  цією метою необхідно перевірити акти інвентаризації розрахунків, розрахунково-платіжні відомості, журнал №3, відомість №3.5.

    Перевірка розрахунків з іншими кредиторами  передбачає з’ясування обґрунтування, законності виникнення обставин та умов таких розрахунків, наявності та правильності оформлення договорів, обсягу послуг, правильності визначення сум, строків платежів. Ці дані зіставляються з виписками банку, платіжними дорученнями, записами на субрахунку 685.

    Кредиторська  заборгованість, що обліковується на рахунку 68, повинна розглядатися з точки зору законності її виникнення і правильності погашення. При цьому потрібно встановити, чи не обліковуються на балансі суми кредиторської заборгованості, за якими закінчився термін позовної давності .

    Якщо  в процесі дослідження виявлено прострочену кредиторську заборгованість, необхідно з’ясувати причини її виникнення і які заходи були застосовані для її недопущення. 
 

4. Узагальнення  результатів аудиторської перевірки та складання  аудиторського висновку.

    На  етапі завершення аудиту аудитор складає аудиторський Звіт про результати аудиторської перевірки та аудиторський висновок.

    Аудиторський  Звіт — це неофіційний документ в якому аудитор зазначає виявлені відхилення і висловлює незалежну думку, що ґрунтується на нормативно-правовій базі. Це документальне відображення аудитором виявлених порушень, помилок та відхилень від чинного законодавства та встановлених стандартів здійснення господарської діяльності, ведення обліку та складання звітності, а також проведена аудитором оцінка стану бухгалтерського обліку та достовірності звітності на певну дату.

    Інформація, що наводиться в аудиторському Звіті, має бути більш детальною, надійною і компетентною, а також незалежною, об’єктивною і правдивою. Аудиторський Звіт складається тільки для замовника і може бути опублікований тільки за його дозволом [15].

    У вступній частині вказують місце  і дату складання звіту, назву  аудиторської організації та її адресу, № і дату видачі Сертифіката та Свідоцтва про включення до Реєстру  суб'єкта аудиторської діяльності, період, за який здійснюється перевірка, склад облікової та звітної документації, посилання на Закон і П(С)БО якими керувався аудитор.

    В аналітичній частині аудиторського  Звіту наводять результати перевірки бухгалтерського обліку і фінансової звітності, стану внутрішнього контролю, спосіб перевірки (суцільний, вибірковий), факти порушень законодавчих, інших нормативно-правових актів та встановлених правил ведення бухгалтерського фінансового обліку і складання фінансової звітності.

    Третя, підсумкова частина аудиторського Звіту включає висновок за результатами аудиторської перевірки.

    Аудиторський  висновок - це офіційний документ, який регламентується Законом України «Про аудиторську діяльність» (ст.7), засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який складається у встановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить в собі висновок стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності. Зміст цього документа залежить від конкретних обставин та результатів перевірки. В зв’язку з цим форма аудиторського висновку може бути довільною, але обов’язково в ньому мають бути такі розділи: заголовок, адресат, вступний або початковий параграф, параграф, що описує обсяг, параграф, у якому висловлено думку аудитора, дата висновку, адреса аудитора, підпис аудитора (дод.21).

    У заголовку аудиторського висновку повинно бути записано, що аудит  здійснювався незалежним аудитором, серію та номер сертифіката аудитора, номер свідоцтва про включення до Реєстру аудиторів і аудиторських фірм. Також наводиться інформація, що є підтвердженням того, що під час аудиту не було жодної обставини, яка могла б перешкодити проведенню незалежної перевірки.

    У вступній частині аудиторський висновок має містити інформацію про склад  фінансової звітності та дату підготовки звітності. У цьому ж розділі  йдеться про те, що відповідальність за правильність підготовки звітності  покладається на керівництво підприємства, про відповідальність аудитора за аудиторський висновок, який обґрунтовується результатами проведеної перевірки.

    В розділі «Параграф, що описує обсяг» необхідно наводити масштаб аудиту і зміст проведених робіт. У цьому  розділі говориться, що перевірка була спланована і підготовлена з достатнім рівнем впевненості у тому, що фінансова звітність не має суттєвих помилок [7]. Під час аудиторської перевірки аудитор повинен робити оцінку помилок у системах обліку та внутрішнього контролю підприємства на предмет їх суттєвого впливу на фінансову звітність. Оцінюючи суттєвість помилок, аудитор повинен керуватися положеннями Міжнародного стандарту аудиту № 320 «Суттєвість в аудиті». Далі аудитор відмічає, що в ході аудиту ним використовувалися принципи вибіркової перевірки інформації і що під час перевірки він брав до уваги тільки суттєві помилки. Також дається інформація про принципи бухгалтерського обліку, які використовувалися на підприємствах у період перевірки [7].

    У розділі «Параграф, у якому висловлено думку аудитора» дається висновок аудитора про фінансову звітність, про її правильність за всіма суттєвими аспектами.

    У розділі «Дата висновку» аудитор  повинен проставити дату аудиторського  висновку на день завершення аудиторської перевірки. Дата на аудиторському висновку проставляється в той самий день, коли керівництво підприємства підписує акт приймання-передачі аудиторських послуг.

    В аудиторському висновку вказується адреса дійсного місцезнаходження аудиторської фірми та номер свідоцтва про  включення до Реєстру аудиторів  і аудиторських фірм. Ця інформація може розміщатися як наприкінці аудиторського  висновку, після підпису аудитора, так і в матриці бланку аудиторської фірми.

    Аудиторський  висновок підписується директором аудиторської фірми або уповноваженою на це особою, яка має відповідну серію  сертифіката аудитора України на вид проведеного аудиту.

    Згідно  МСА 700 «Аудиторський висновок про фінансову звітність» існують такі види аудиторського висновку: позитивний, умовно-позитивний, негативний, відмова від надання висновку. У двох останніх випадках в аудиторському висновку може наводитися короткий перелік аргументів, які підштовхнули аудитора видати такий висновок, який відрізняється від позитивного.

    Позитивний  висновок представляється клієнту у випадках, коли, на думку аудитора, виконано такі умови:

• аудитор отримав усю інформацію й пояснення, необхідні для цілей аудиту;
• надана інформація достатня для відображення реального стану справ на підприємстві;
• є адекватні і достовірні дані з усіх суттєвих питань;
• фінансова документація підготовлена у відповідності з прийнятою на підприємстві системою бухгалтерського обліку, яка відповідає вимогам українського законодавства;
• фінансова звітність складена за дійсними обліковими даними й не містить суттєвих протиріч;
• фінансова звітність складена належним чином за формою, затвердженою у встановленому порядку.

Враховується  також стан обліку та фінансової звітності підприємства [15].

    Отже, безумовно-позитивна думка беззастережно вказує на те, що всі зміни у принципах бухгалтерського обліку й методах їх застосування, а також їх вплив належно визначені та розкриті у фінансових звітах (дод.15, 16, 17, 18, 19).

    У випадку, коли в аудитора існує фундаментальна невпевненість, складається також  позитивний аудиторський висновок, але  з окремими поясненнями — умовно-позитивний висновок.

    Існують основні причини фундаментальної  невпевненості: значні обмеження в обсязі аудиторської роботи у зв’язку з тим, що аудитор не може одержати всю необхідну інформацію й пояснення (наприклад, через незадовільний стан обліку), не може виконати всі необхідні аудиторські процедури (наприклад, через обмеження у часі перевірки, які диктуються клієнтом); ситуаційні обставини, невпевненість у правильності висновків у конкретній ситуації (наприклад, подвійне тлумачення окремих пунктів українського законодавства, що може призвести до значних негативних наслідків і загрожуватиме існуванню в майбутньому).

    Якщо  аудитор має намір представити  клієнтові позитивний висновок, у  якому наявна фундаментальна невпевненість  з окремих питань, і наводить свої зауваження, пов’язані з наявністю  фундаментальної невпевненості, то в аудиторському висновку висловлюється аргументована незгода з окремих питань (операціях, проводках, позиціях звітності), і після цього дається остаточний висновок про достовірність і повноту фінансової звітності підприємства.

    Невпевненість або незгода вважаються фундаментальними у тому випадку, коли вплив факторів на фінансову інформацію, які викликали непевність чи незгоду, настільки значний, що це може суттєво викривити дійсний стан справ у цілому або в основному. Необхідно також враховувати сукупний ефект усіх невпевненостей та незгод на фінансову звітність.

    Аудитор може не погодитися з управлінським  персоналом стосовно таких питань, як відповідність обраної облікової  політики, метод її застосування або  відповідність розкриття інформації у фінансових звітах. Якщо такі незгоди є суттєвими для фінансових звітів, аудитор повинен висловити негативну думку. Тобто наявність фундаментальної незгоди може призвести до представлення клієнту негативного аудиторського висновку. Наявність фундаментальної невпевненості також може стати підставою для відмови від видання аудиторського висновку [7].

    У всіх випадках, коли аудитор складає  висновок, який відрізняється від  позитивного, він повинен дати опис усіх суттєвих причин його невпевненості  і незгоди. Ці причини необхідно коротко навести в окремому розділі висновку, до того розділу, де аудитор висловлює негативний висновок або дає відмову від аудиторського висновку.

    Акт приймання-передачі аудиторських робіт  – документ, який складається по закінченні аудиторської перевірки. Документ має назву та номер. В текстовій частині документа вказується що акт був складений Замовником з одного боку та Виконавцем з іншого. Останнім були проведені роботи (послуги) по договору, їх вартість. Потрібно також  вказати що сторони не мають претензій одна до одної. Обов’язковими реквізитами документа є підписи представників Замовника та Виконавця, дата складання документа, назва, адреса та банківські реквізити сторін. 
 
 
 

Висновок 

     Отже, в даній роботі було розкрито методику аудиту поточних зобов’язань та розрахунків підприємства.

     Зобов’язання  підприємства займають дуже важливе  місце в системі управління діяльністю підприємства. Це аргументується тим, що приймаючи управлінські рішення  щодо тактичних чи стратегічних планів підприємства, керівник в першу чергу робить аналіз чи перевірку фінансової звітності, а особливо зобов’язань підприємства, що дає змогу визначити його фінансову стійкість, незалежність та в кінцевому результаті прибутковість

     Кожне підприємство у процесі своєї  діяльності вступає у господарські відносини з постачальниками, покупцями та іншими юридичними особами, а також проводить розрахунки з бюджетом та позабюджетними фондами, працівниками, звісно, адже такі відносини забезпечують нормальне функціонування підприємства і при їх встановленні виникають між сторонами певні зобов’язання. І оскільки такі відносини регламентуються договором, то виникнення зобов’язань однієї сторони перед іншою відображається після здійснення однією зі сторін дій, саме передбачених договором.

     В даній курсовій роботі розглянуто методику проведення аудиту поточних зобов’язань і розрахунків на прикладі ТОВ «Ідея-Трейдинг», метою якого було встановлення правильності розрахунків з кредиторами, виявлення реальної заборгованості перед персоналом підприємства з оплати праці та за іншими операціями.

     Для аудиту зобов’язань підприємства важливим етапом є планування перевірки. Особливу увагу при цьому приділяють вивченню бізнесу клієнта. При здійсненні перевірки враховують як загальні моменти  діяльності, що є характерними для  всіх підприємств, так і специфічні дані, що стосуються зобов’язань. До них, зокрема, відносяться:

• класифікація основних постачальників та підрядчиків;
• порядок організації аналітичного обліку кредиторської заборгованості на підприємстві;
• визначення наявності поточної заборгованості та правильності її відображення.