Контрольная работа по "Бухгалтерскому учету"

     Банк-кредитор має право вимагати у клієнта список банків і фінансових установ, з якими він має і мав відносини в минулому. Він повинен з’ясувати питання про стан поточних розрахунків клієнта з постачальниками, своїми працівниками.

     Тільки  на підставі результатів ретельної  аналітичної роботи банк робить висновки про здатність клієнта повертати борги, а отже, і про можливість укладання з ним кредитної угоди. 
 
 
 
 

     ЗАЛІКОВИЙ МОДУЛЬ І 

     Варіант 1 
 

     1.  Характеристика валютних операцій. 

     Валютні операції — це контракти агентів  валютного ринку щодо купівлі-продажу та надання позик в іноземній валюті на певних умовах, у певний момент часу.

     Валютна операція у широкому розумінні —  це конкретна форма прояву валютних відносин у народногосподарській практиці, у вузькому розумінні — операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обороті, увезенням, вивезенням, переказуванням на територію країни та за її межі валютних цінностей.

     Валютні операції поділяються на такі види:

     - касові або готівкові (операції "спот"), при яких покупець отримує від продавця іноземну валюту (платіжні документи в іноземній валюті) одразу ж після платежу у національній валюті;

     - строкові (форвардні операції), при яких відбувається купівля-продаж іноземної валюти на заздалегідь узгоджений термін з передачею її до закінчення цього терміну за курсом, що зафіксований у момент укладання угоди;

     - операції "своп", які об'єднують дві операції - готівкову і строкову,

     - арбітражні, при яких учасники операції використовують відмінності у валютних курсах на різних валютних ринках з метою отримання прибутку.

     Найбільш  поширеною формою валютних операцій є операції з негайною поставкою  валюти (реальні, касові, "спот"). Це приблизно 60% усіх операцій з іноземною валютою. Характерною рисою таких операцій є те, що купівля-продаж валюти здійснюється банками-контрагентами на умовах її поставки у наступний робочий день, не рахуючи дня укладання угоди. Це дозволяє перевести кошти в будь-яку країну і здійснити оформлення угоди. У ряді країн можна за домовленістю здійснювати розрахунки в той же або в наступний день, однак розрахунки будуть проводитися за особливим курсом.

     Валюта  перераховується, як правило, по телеграфу. Якщо переказ валюти відбувся несвоєчасно, то винна сторона платить проценти за прострочення. Касові валютні операції насамперед застосовуються для своєчасного отримання іноземної валюти, необхідної для здійснення зовнішньоторговельних операцій.

     Завдяки готівковим операціям з іноземною  валютою банки постійно підтримують мінімально необхідні робочі залишки на спеціальних рахунках в іноземних банках, своєчасно позбуваються надлишків одних валют і покривають потребу в інших валютах. Завдяки цим операціям банки регулюють свою робочу позицію таким чином, щоб на їх рахунках не створювалися непокриті залишки.

     З переходом до плаваючих валютних курсів посилився спекулятивний  елемент касової торгівлі валютою. Існують різні способи вилучення  додаткової вигоди з курсових коливань на валютному ринку, наприклад, використання тимчасового розриву між надходженням валюти і її реалізацією. Широкого поширення набула практика дострокового платежу або, навпаки, максимального його зволікання зі сплатою залежно від очікуваної динаміки процентних ставок валютних курсів. Імпортер прагне сплатити рахунок максимально швидко, якщо очікується ревальвація встановленої валюти платежу (при фіксованих валютних курсах) або динаміка плаваючого курсу даної валюти підвищується. При зворотних тенденціях розвитку курсу валюти платежу оплата буде максимально зволікатися. В обох варіантах імпортер прагне отримати курсовий прибуток, а експортер буде відразу ж обмінювати отриману іноземну валюту на національну, якщо курс його валюти підвищується щодо курсу іноземної валюти. У протилежному випадку він зачекає з обміном з метою отримання курсового прибутку за рахунок дещо пізнішої реалізації валюти.

     Інша  можливість використання курсових коливань пов'язана із зміною позицій на валютних рахунках у національних (валютні  рахунки) або закордонних (інвалютні  рахунки) банках. Операція "спот" може бути як двостороння, так і багатостороння. При двосторонній торгівлі обмінюються національні валюти сторін, які беруть участь в операції.

     Широкого  поширення, як готівкова операція, набув  арбітраж.

     Валютний  арбітраж - це одночасно купівля і продаж однієї валюти з метою вилучення спекулятивного прибутку, у зв'язку з діючою на момент укладання угоди різницею в курсах валют. Операції бувають простими (з участю двох банків і двох валют) і складними (з участю більшої кількості банків і грошових одиниць). Останні проводяться на основі використання крос-курсів.

     Широка  мережа банків і банківських відділень, що знаходяться в усьому світі, а  також оснащеність банків сучасними  засобами зв'язку забезпечують вирівнювання курсів валют. Тому тільки наявність  великих валютних ресурсів, що мають  у своєму розпорядженні банки, дозволяє їм вигідно займатися валютним арбітражем. Крім цього, важливою запорукою успіху цих операцій є швидкість їх здійснення. Валютні курси на ринку можуть змінитися в лічені хвилини; це не дає інколи можливості завершити розпочату операцію з прибутком.

     У міжнародній торгівлі валютою склалися певні норми і правила, що не встановлені  у законодавчому або договірному  порядку, але яких майже завжди додержуються при здійсненні операцій. Нарівні  з правилами перерахування встановленої суми, затвердженої касовою угодою не пізніше двох днів після її укладання, великого значення набули традиційні правила, яких необхідно дотримуватися у щоденній практиці.

     1. Оголошення котирування. Валютна операція здійснюється приблизно таким чином: дилер, що пред'являє попит на валюту або пропонує її, передусім з'ясовує становище на валютному ринку. Для цього він користується, як правило, міжнародною інформаційною системою, яка є в банку. На екрані дисплея він спостерігає за котируванням на міжнародних фінансових ринках. Дилер зв'язується з найбільш відповідним йому банком і з'ясовує у нього курси продавця і покупця щодо валюти, яка його цікавить, причому нічого не повідомляє про купівлю або продаж валюти. При цьому в інтересах підтримки ділової репутації вказаного банку дилер, якого запитують, повинен повідомити обов'язкові курси, що свідчить про його готовність продати або купити валюту за названими курсами і в прийнятому на ринку мінімальному розмірі. На практиці торгівля здійснюється сумами, які в декілька разів перевищують мінімальні. Дилер, що запитує, має певну перевагу, оскільки він приймає рішення про купівлю або продаж валюти лише після того, як дізнається про результати котирування. У разі, якщо дилер, якого запитують, не повідомляє обов'язкові курси валюти, то дилер, який запитує, задовольняється інформативними курсами, які не зобов'язують укладати угоду взагалі або укладати її на мінімальну суму.

     2. Залучення з допомогою "люб'язності". Велике значення для укладання  угоди має різниця між курсами  продавця і покупця, що одночасно визначає розмір прибутку банку, який встановлює курси. При цьому незначна маржа вважається люб'язністю, а велика -нелюб'язністю банку. Для дилера, що запитує, більш приваблива перша. Однак такі люб'язні курси можуть бути встановлені тільки у тому випадку, якщо банківський прибуток досить великий, що забезпечується точним знанням ринку і великими обсягами торгівлі. Люб'язні курси встановлюються для тих торгових партнерів, з якими існує багаторічна співпраця і взаємна торгівля у великих обсягах.

     3. Безпосереднє укладання угоди. Оскільки мова йде, як правило, про дуже великі суми, укладання угоди відразу ж підтверджується документами, які засвідчують міру їх надійності. Укладання угоди повинно включати: вибір валют, що обмінюються; фіксацію курсів; встановлення круглої суми операції; вказівку адреси, за якою буде доставлятися валюта.

     Ризик при здійсненні касових валютних операцій

     Найбільший  потенційний ризик при таких  операціях полягає в тому, що одна із сторін, яка бере участь в операції, не може виконати передбачені умови операції вчасно або встановлена сума невірна. Існує ризик розорення одного з учасників операції і в період між обговоренням операції і фактичним її здійсненням. Інший учасник операції, можливо, повинен буде укласти угоду з новим партнером і зазнати згодом нового ризику, пов'язаного із зміною валютних курсів.

     Може  статися, що одна валюта доставлена на декілька годин раніше, ніж інша. Це створює ризик того, що партнер, який доставив валюту для продажу, не отримає оплату від учасника операції, що розорився.

     Наступним видом валютних операцій є строкова, або форвардна, валютна операція.

     Форвардними валютними операціями називаються  операції, розрахунок за якими проводиться  більш ніж через два робочих  дні після їх укладення за курсом, що встановлений у момент укладання угоди. Вони використовуються для захисту покупців валют від зміни курсів валют у часі або для вилучення прибутку у зв'язку із зміною курсів. Необхідність у проведенні операцій на умовах "форвард" витікає, як правило, з короткострокових вимог і зобов'язань експортерів та імпортерів клієнтів банку, а також фінансових операцій самих банків. Як правило, форвардні угоди укладаються на терміни 1, 3, 6, 9 або 12 місяців.

     Серед строкових операцій спекулятивного характеру розрізнюють гру на зниження курсу і гру на підвищення курсу валюти. Якщо очікується падіння курсу валюти, то гравці на зниження продають цю валюту за існуючим у даний момент курсом "форвард з тим, щоб через певний термін здати покупцеві цю валюту, яку продавець тепер може дешево купити на ринку "спот". Якщо очікується підвищення курсу валюти, то гравці на підвищення скуповують валюту за існуючим курсом, щоб при настанні терміну прийняти цю валюту, яка уже подорожчала і отримати прибуток завдяки різниці курсів.

     Спекулятивні  операції, як правило, здійснюються без наявності валюти.

     Валютний  спекулянт продає її на термін з  надією отримати різницю з часом у курсі.

     Таким чином, у більшості випадків гра  на підвищення і зниження курсу іноземної  валюти - це гра на "різницю". При  цьому не потрібен великий капітал у тій валюті, яку продають (купують). Строкові угоди з іноземною валютою, що укладаються з метою хеджування, покриття валютного ризику, застосовуються при великих комерційних і фінансових операціях. 
Імпортери придбавають валюту на термін для оплати одержаних у кредит товарів, якщо вони розраховують, що курс валюти протягом тривалого часу буде підвищуватися.

     Експортери, які займаються покриттям можливого  валютного ризику, грають на зниження курсу іноземної валюти. Вони продають свою валютну виручку за національні гроші ще до її отримання, тобто на термін за форвардним курсом, що існує в момент укладання товарного контракту.  
Валютні операції на термін виступають і як елемент покриття ризиків при переміщенні капіталу за кордон. Наприклад, американський банк, розміщуючи частину капіталу в Англії, для чого йому необхідно передусім закупити фунти стерлінгів за долари за курсом "спот" для здійснення депозитної операції, одночасно укладає угоду на продаж фунтів стерлінгів на термін за курсом форвард. Термін залежить від часу, протягом якого капітал буде знаходитися на депозиті на англійському грошовому ринку (3, 4, 6 і більше місяців). Строкова операція в цьому випадку є елементом покриття ризику падіння курсу фунта стерлінгів щодо долара до моменту закінчення терміну внеску.

     З існуючих форм строкових операцій найбільш поширені прямі, або аутрайт, - купівля (продаж) іноземної валюти на термін за курсом, який зафіксовано в момент укладання угоди. Розвиненого ринку  з операцій "аутрайт" між банками немає. Вони, як правило, укладаються банками з клієнтами, які хеджують свої надходження та платежі від валютних (курсових) ризиків.

     Банки самі хеджуються від курсових ризиків  в основному за допомогою операцій "своп" купівлі (або продажу) валюти на умовах "спот" з одночасним укладанням зворотної угоди на термін. Як результат, готівкові і строкові операції взаємозараховуються і втрати відносно первинного курсу зводяться до мінімуму. Поєднання з депозитними операціями дозволяє збільшити прибутковість від операцій "своп".

     Строкові  біржові (так звані, ф'ючерсні) операції з валютами з 1972 р. почали практикувати спочатку в США, а потім і в  інших країнах, їх особливість полягає  у тому, що торгівля ведеться окремими стандартизованими контрактами  у певних валютах (долари США і Канади, фунти стерлінгів, марки ФРН, японські ієни, швейцарські і французькі франки). У них детально регламентуються всі умови операції: сума, термін, метод розрахунків і т.д. При укладенні угоди вноситься певний гарантійний депозит. Курси валют з ф'ючерсних операцій котируються у формі "аутрайт", тобто прямо, без виділення премії або знижки. Сума цих контрактів значно менша величини строкових міжбанківських операцій, їх використовують дрібні і середні фірми з метою хеджування валютних ризиків.