Контроль випуску і реалізації готової продукції

 

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ КОНТРОЛЮ ВИПУСКУ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ГОТОВОЇ ПРОДУКЦІЇ

 

1.1 Економічний  зміст випуску та реалізації  готової продукції

 

Основним вихідним елементом будь-якого виробництва є готова продукція.

У літературних джерелах визначення готової продукції трактується по різному. М. Ф. Огійчук вважає, що готова продукція– це вироби, обробка яких на данному підприємстві повністю завершена, що відповідають визначеним параметрам і стандартам якості.[15, с.87].

О. І. Коблянська вважає, що готовою вважається продукція, яка повністю відповідає стандартам, а у разі їх відсутності – технічним, договірним або іншим умовам, прийнята з виробництва на склад.[ 10, с. 209]

Готову продукцію класифікують відповідно до її характеру та призначення. Дану класифікацію відображено на рисунку 1.1.

 

виробництво

 

Рисунок 1.1 Класифікація продукції за її характером.[25, с  ]

Згідно П(С)БО 9 до готової продукції відносяться вироби, виготовлені на підприємстві, призначені для продажу, які відповідають технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом. Для цілей бухгалтерського обліку готова продукція включається до складу запасів. [9, с.259].

Собівартість продукції  – виражені в грошовій формі витрати  підприємства на виробництво та реалізацію продукції (робіт, послуг).

Розрізняють такі види собівартості:

1 Виробнича собівартість (відображає  витрати на виробництво продукції)

2 повна собівартість (крім витрат  на виробництво, включає витрати  на збут) [26, с 122]

У балансі готова продукція оцінюється за фактичною собівартістю, а в поточному обліку протягом місяця бухгалтер оприбутковує іі за умовними цінами – плановими чи продажними. Отже, виникають розбіжності в оцінці готової продукції. Щоб позбутися таких розбіжностей, треба визначити відхилення між фактичною та умовною вартістю продукції після складання калькуляцій та скласти виправні проводки.

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємств усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ) та її розкриття у фінансовій звітності регламентуються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

Витрати — це процес споживання або використання матеріалів, товарів, робіт і послуг у процесі одержання доходу. Здійснення витрат прямо або опосередковано пов'язується з процесами виробництва та реалізації продукції.

Витрати – це найважливіша частина фінансової діяльності підприємства.

Трактування терміну витрати також наведені у П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» та П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати», за якими витрати – це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу ( за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) за звітний період, за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені

П(С)БО 16 “Витрати”  визначає два поняття собівартості готової продукції:

1) собівартість реалізованої  продукції;

2) виробнича  собівартість продукції.

Витрати які входять до виробничої собівартості продукції наведені на рисунку 1.2

Рисунок 1.2. Склад витрат виробничої собівартості готової продукції [26, c123]

Реалізованою є продукція (товари, роботи, послуги), продана на ринку споживачів. Обсяг реалізації продукції – один із показників діяльності господарюючих суб’єктів. За економічним змістом фактичне значення реалізації продукції характеризує кінцевий результат роботи підприємства, виконання обов’язків перед споживачами, ступінь участі в задоволенні потреб ринку тощо. [14, с123].

Ю. Ляшенко пропонує таке визначення: «Реалізація продукції  – це кінцева стадія кругообігу засобів підприємства, яка вказує на завершення процесу виробництва  і доведення продукції до споживача.

Рух товарів і коштів створює основу економічних відносин між постачальниками, посередниками і покупцями. Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням того, що вона за споживчими властивостями, якістю і асортиментом відповідає суспільному попиту й потребам покупців». Під час відвантаження готової продукції, товарів підприємство визначає процес реалізації за принципом нарахування та відповідності. За принципом нарахування у момент відвантаження готова продукція (товари) вважається проданою, тому в обліку треба відображати дохід (пасив). І на цю суму збільшити актив – дебіторську заборгованість.

Реалізація продукції  окремого підприємства – це передусім, відчуження активів, що належать підприємству, завдяки їх продажу з метою  відтворення використаних засобів  підприємства та отримання прибутку для задоволення різноманітних потреб підприємства та його власників.

Відповідно до пункту 8 П(С)БО 15 «Дохід» «Реалізація продукції (робіт, послуг) – це господарча операція суб’єкта підприємницької діяльності, що передбачає передачу права власності на продукцію (роботи, послуги) іншому суб’єкту підприємницької діяльності в обмін на еквівалентну суму коштів або боргових зобов’язань. Для цілей оподаткування датою реалізації вважається передання права власності на зазначену продукцію (роботи. послуги) згідно з базисними умовами поставки, визначеними сторонами незалежно від строків здійснення оплати».

На нашу думку успішне  просування продукції на ринку можливе  за мінімальної собівартості на її виробництво. Різниця між чистим доходом і собівартістю є прибутком, обсяг якого збільшується за зниженням останньої. Отже, за обсягом собівартості можна встановити якісні та кількісні зміни в технології виробництва продукції конкретного підприємства, характеризуючи його діяльність як виробника товарів. Функціонування споживачів доцільно аналізувати за обсягом реалізації відповідної продукції. Отже, важливо встановити взаємозв’язок між собівартістю і обсягом реалізації конкретної продукції, а саме за собівартістю визначити обсяг реалізації.

Найоб’єктивнішим показником, який слід використовувати для визначення фінансових результатів від реалізації, є повна собівартість, тобто фактична собівартість, збільшена на частину витрат на збут. При цьому вважається, що збутові витрати слід зараховувати до собівартості реалізації, оскільки вони безпосередньо стосуються продукції, виробленої підприємством, і такої, що реалізується покупцям. Проте слід зауважити, що до собівартості необхідно додавати не всю суму адміністративних витрат і витрат на збут за звітний період, а лише ту їх частку, котра припадає на реалізовану продукцію.

Дохід від реалізації продукції (товарів, інших активів), відповідно до пункту 8 П(С)БО 15 «Дохід», визнається за наявності всіх нижчеподаних умов:

• покупцеві передані ризики і вигоди. Пов’язані з правом власності на продукцію (товари, інший актив);
• підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами);
• сума доходу може бути достовірно визначена;

у результаті операції неодмінно  відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов’язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.[6]

Отже на основі дослідження  даної теми уточнена економічна суть термінів “витрати”, «готова продукція»,узагальнена класифікація витрат виробництва спрямована на відображення в обліку затрат. Можемо зробити висновок, що реалізація продукції є найважливішим джерелом доходів не тільки підприємства, а й формує прибуткову частину бюджету держави як об’єкт оподаткування. У зв’язку з цим потребує необхідної організації облік реалізації готової продукції. Адже від якості обліку залежить правильне формування фінансового результату діяльності підприємства.

 

 

 

2. Нормативно-правове забезпечення контролю випуску та реалізації готової продукції

 

Ведення обліку готової продукції регламентується наступною нормативною базою:

1. Закон України “Про  бухгалтерський облік та фінансову  звітність в Україні ” від 16.07.1999 р. № 996/XIV цим законом регламентуються правові принципи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Даним законом визначається ціль бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Згідно з законом ціль ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності являється надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої і неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів на підприємстві.

Цим законом передбачаються загальні вимоги до фінансової звітності, а саме на підставі даних  бухгалтерського обліку підприємство повинне складати фінансову звітність, яка підписується керівником і бухгалтером підприємства.

Також Законом України  “Про бухгалтерський облік та фінансову  звітність” передбачається, що контроль за дотриманням законодавства про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні здійснюється відповідними органами в межах їхньої компетенції, передбачених законами.

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 “Запаси”, затверджене наказом Мінфіну України від 20.10.1999 р. № 246.Це положення визначає методологічні засади формування в обліку інформації про запаси і розкриття їх у фінансовій звітності.

Терміни що наведені в  П(С)БО, мають таке значення :

Запаси – активи, які  утримуються для подальшого продажу  за умов звичайної господарської діяльності, перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримують для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт , надання послуг, а також управління підприємством.

Чиста вартість реалізації запасів – очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 “Доходи” затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 р. № 290. Цим положенням (стандартом) визначаються методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкритті у фінансовій звітності.

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 “Витрати” затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318. Цим положенням (стандартом) визначаються методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкритті у фінансовій звітності.

5. План рахунків обліку активів, капіталу, зобов’язань та господарських

операцій підприємств  та організацій, затверджений наказом  Мінфіну України від 30.11.1999 р. № 291.

6. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку, активів капіталу, зобов’язань та господарських операцій підприємств та організацій, затверджена наказом Мінфіну України від 30.11.1999 р. № 291.

7. Положення про порядок уцінки та реалізації продукції, що залежалась, із групи товарів широкого вжитку, продукції виробничо-технічного призначення та надлишкових товарно-матеріальних цінностей, затверджене спільним наказом Мінекономіки України та Мінфіну України від 15.12.1999 р. № 149/300, зареєстроване в Мінюстицій України 29.12.99 р. № 921/4214.

8. Положення про порядок реалізації і ведення бухгалтерського обліку операцій пов’язаних з продажем товарів, затверджене наказом Міністерства фінансів України № 14 – 401 від 05.07.1993 р. (з послідуючими змінами та доповненнями).

9. Порядок ведення в обліку приросту (втрат) балансової вартості покупних товарів (крім активів які належать амортизації, цінних паперів

та дивідендів) матеріалів, сировини (палива), комплектуючих виробів  та напівфабрикатів на складах, в незавершеному виробництві та залишків готової продукції (в тому числі малоцінних предметів на складах), затверджений наказом Мінфіну України від 11.06.1998 р. № 124 зареєстрований в Мінюстицій України 03.07.1998 р. № 417/2857.

10. Наказ Міністерства Аграрної політики України “Про затвердження регістрів та Методичних рекомендацій з організації та ведення бухгалтерського обліку за журнально-ордерною формою на підприємствах агропромислового комплексу” від 07.03.2001 р. № 49. Цей Наказ визначає основні вимоги щодо правильності ведення та списання залишків готової продукції відповідно до регістрів бухгалтерського обліку.

11. Наказ Міністерства Статистики України “Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів” від 21.06.1996 р. № 193. Цей Наказ визначає основні вимоги щодо виконання заходів по реалізації державної програми переходу України на міжнародну систему обліку і статистики. В ньому зазначаються первинні документи, які необхідні для переміщення, відвантаження готової продукції на підприємстві та їх суть, а це акти (акт приймання матеріалів), картки (складського обліку, лімітно-забірні), накладні та інші документи.

12. Наказ Міністерства Фінансів України “Про інструкцію по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків” від 11.08.1994 р. № 69.