Економічний аналіз як база прийняття управлінських рішень

Економічний аналіз як база прийняття управлінських  рішень

Ухвалення рішень - це основа діяльності організації. Від  якості розробки, прийняття та впровадження управлінських рішень залежить ефективність використання людських, матеріальних, фінансових, енергетичних та інформаційних  ресурсів конкретної організації. За результатами рішень відбуваються процеси порівняння, аналізу та оцінки.

Ухвалення та виконання  управлінських рішень - найголовніший  оціночний критерій керівних здібностей. Адже від оцінки рішень та процесу  їх ухвалення, форм впровадження, виконання  залежать продуктивність праці, раціональне  використання спожитих ресурсів, мотивація  персоналу, структура інформаційної  системи та багато інших аспектів керівництва.

Ухвалення управлінського рішення - це вибір однієї з кількох  можливих альтернатив. Тобто, це модель, у якій фігурує певне число  варіантів та можливість обрати кращий з них. Відсутність вибору ускладнює  процес ухвалення рішення. Ця ситуація передбачає, що рішення вже ухвалив  хтось інший або втрутилися непідвладні  сили. Результатом обраного рішення  повинна бути якась дія. Можна  дійти висновку, що "прийняття  рішень означає процес, завдяки якому  обирається лінія поведінки, як вирішення  певної проблеми". Тут ключовими  словами є процес, лінія поведінки, вибір, вирішення і проблема. Звідси, дві умови ухвалення рішення - визначення проблеми і вибір рішення.

Прийняття рішень - це реакція на зміни, які відбуваються у зовнішньому середовищі. Та обставина, що рішення приймається окремою  особистістю, свідчить про суб'єктивний характер цього процесу. На формування рішення сильний вплив здійснює упередженість, вибіркове сприйняття, суб'єктивна оцінка, бачення ситуації з точки зору окремої особистості.

Найповніше визначення процесу прийняття рішень в організаціях звучить так: "Ухвалення рішень в організаціях охоплює створення  вибору для зміни певного існуючого  стану, вибір однієї лінії поведінки  з кількох можливих, мобілізацію  певних організаційних та індивідуальних рейсів на виконання рішення і  діяльність, спрямовану на досягнення бажаного результату".

Ухвалення рішень потребує витрат ресурсів. Це - виконавча фаза ухвалення рішення. Процес ухвалення  рішень передбачає якусь визначену  ціль чи мету діяльності - розв’язання  проблеми, створення нового рівня  виконання чи запобігання певній ситуації (рис. 2).

Управлінські рішення  можна класифікувати насамперед за такою ознакою: одне й те саме рішення ухвалюється за схожих обставин або ж різка зміна останніх змушує ухвалювати нове рішення. Тобто  на цій основі розрізняють програмовані та непрограмовані рішення.

Програмовані рішення  базуються на звичці, заведеному порядку  або процедурній політиці і ухвалюються  за типових обставин. Програмовані рішення найкраще впроваджуються у  бюрократичних організаціях, зважаючи на раціональність та ефективність їхньої діяльності.

 

 

 

Методи оперативного контролінгу та їх характеристика

Найважливішою метою підприємства є покращення рентабельності, забезпечення ліквідності і підвищення ефективності роботи. Щоб досягти цієї мети, на виробництві необхідно систематично використовувати інструменти оперативного управління. Керівники усіх рівнів повинні більш ефективно використовувати  оперативний інструментарій.

Зміст будь-якої системи контролінгу полягає у ЇЇ орієнтації на мету, майбутнє і "вузькі місця". За допомогою оперативних методів можна своєчасно виявити відхилення від накресленого курсу. Таким чином керівники усіх рівнів можуть проводити цілеспрямовані заходи в різних галузях діяльності, щоб забезпечити досягнення встановлених цілей.

До оперативних методів  контролінгу слід віднести такі види:

• облік результатів;

• аналіз результатів;

• планування результатів (середньо- і короткострокове);

• управління результатами;

• контроль результатів;

• "вузькі місця "результатів  діяльності;

• мотивація для досягнення результатів;

• пошук та прийняття до уваги граничних величин. Охарактеризуємо  дещо детальніше суть кожного із наведених  вище оперативних методів контролінгу.

Облік результатів — полягає у виборі правильно методу обліку затрат і на цій основі визначення результатів діяльності: обліку результатів на основі повних затрат чи методу обліку затрат на реалізовану продукцію (на базі граничних або виробничих витрат), які в зарубіжній практиці носять назву І і ІІ типів організації обліку часткових затрат.

Облік затрат і результатів — це комбінація обліку затрат за видами, місцями виникнення і носіями, коли безпосередньо облікованим затратам протиставляються відповідні їм розміри виторгу, завдяки чому стає можливим облік результату. Розширення цього обліку за рахунок кошторисного обліку і аналізу планових і фактичних показників, а також аналізу відхилень дозволяє доповнити інформацію про поточні події системою прямого зв'язку.

Розрахунок виробничого  результату (прибутку) на короткотерміновий  період є важливим методом управління для керівництва підприємством  і менеджерів. Тому такий розрахунок потрібно робити щомісяця і в кумулятивному  вигляді. Найбільш суттєві дані, які необхідні для прийняття рішень впродовж року, можна взяти з цих розрахунків.

Розрахунок результату показує  сильні і слабкі сторони підприємства, тому він не повинен зникати в  письмовому столі керївництва, не пройшовши опрацювання. Підготовлені дані повинні стати базою для щомісячних нарад керівництва та менеджерів.

Для розрахунку та контролю виробничого результату використовують методи розрахунків на базі загальних  витрат і на базі затрат на реалізовану  продукцію. Однак ці методи мають  неоднакове значення для керівництва  підприємства у зв'язку з їх різною інформативністю. Для управлінських  цілей більше підходить розрахунок на базі витрат на реалізовану продукцію, який притаманний обліку сум покриття.

Розрахунок на базі загальних  витрат використовується як при обчисленні прибутків (збитків), так і при  визначенні виробничого результату.

З метою порівняння організації  обліку сум покриття (І і II типів) та обліку повних затрат подивимось їх зіставлення на поданому рисунку (рис. 5.2) та проведемо відповідний аналіз.

Як видно з рисунка, при розрахунку виробничого результату на базі загальних витрат виторгу  від реалізації протистоять витрати  на виробництво продукції, або надання  послуг з урахуванням змін запасів  готової продукції і незавершеного  виробництва, якщо обсяг продажу  і обсяг виробництва відрізняються.

При розрахунку виробничого  результату на короткотерміновий період, із загального виторгу від реалізації з урахуванням змін запасів віднімають загальні затрати, які згруповані за елементами. Метод розрахунку результату на базі загальних витрат при використанні системи обліку за повними затратами  в спрощеній формі виглядає таким  чином: Виторг від реалізації за період

+ Збільшення запасів готової  продукції і незавершеного виробництва.

- Зменшення запасів готової  продукції і незавершеного виробництва.

= Загальний випуск за  період у вартісному виразі.

- Змінні витрати цього  періоду = Сума покриття цього  періоду

- Постійні витрати цього  періоду

= Виробничий результат  цього періоду.

Таким чином, цей метод  в меншій мірі підкреслює досягнутий ринковий успіх, ніж результат випуску  продукції підприємством.

Розрахунок виробничого  результату на короткотерміновий період може бути зроблений або в рамках бухгалтерського обліку по рахунку  виробничого результату, або за його рамками з використанням статистичних даних.

Якщо критично оцінити  цей метод, то можна зробити певні  висновки про його переваги і недоліки.

Переваги методу розрахунку виробничого результату на базі загальних  витрат:

а) такий розрахунок має  таку ж структуру, як і розрахунок прибутків / збитків у фінансовій бухгалтерії. Розрахунок виробничого  результату у разі застосування даного методу побудований за тими ж критеріями, що й розрахунок прибутків/збитків  у фінансовій бухгалтерії;

б) розрахунок на базі загальних  витрат простий з математичної точки  зору. При зміні запасів для  визначення виробничих затрат на готову продукцію та незавершене виробництво потрібні дані обліку затрат за місцями виникнення і об'єктами їх калькулювання;

в) такий розрахунок можна  застосувати як для використання у фінансовій бухгалтерії, так і  в системі управлінського обліку.

Недоліки методу розрахунку виробничого результату на базі загальних  витрат:

а) інформативність даного розрахунку для прийняття рішень з точки зору внутрішньогосподарської  політики невелика, тому що загальні витрати  згруповані за елементами, а виторг від реалізації — за продуктами і продуктовими групами;

б) для визначення щомісячної зміни запасів готової продукції  і незавершеного виробництва  в натуральному виразі необхідна  інвентаризація. Особливо важко обліковувати запаси в ході процесу виробництва. Цього недоліку можна уникнути, якщо детально обліковувати всі виробничі  дані;

в) даний метод не дозволяє аналізувати окремі товари або товарні  групи. Цей недолік має важливе  значення, тому що неможливо визначити, який вклад в досягнення виробничого  результату вони внесли;

г) для точного аналізу  відхилень необхідно розмежувати  виторг від реалізації і витрати.

Складність цього завдання дозволяє зробити такий розподіл тільки за допомогою комп'ютера. При  ручному опрацюванні і веденні  записів обсяг роботи дуже великий  і трудомісткий;

д) можливий лише контроль витрат за елементами і місцями виникнення. Контроль в розрізі товарів або  товарних груп неможливий.

При розрахунку виробничого  результату на базі витрат на реалізовану  продукцію диференційований за товарами або товарними групами виторг протистоїть структурованим таким  же чином витратам. Це дає можливість отримати уяву про прибутковість  окремих товарів чи продуктових  груп на підприємстві.

Даний метод можна використовувати  як при короткотерміновому розрахунку виробничого результату, так і  при розрахунку прибутку/збитку. Цьому  методу розрахунку не властиві недоліки, які характерні для розрахунку на базі загальних витрат, і він орієнтований на ринковий успіх підприємства.

При бухгалтерській формі  пред'явлення даних рахунок виробничого  результату виглядає наступним чином:

Для отримання виробничого  результату з виторгу від реалізації віднімають собівартість проданих товарів  чи наданих послуг. Таким чином, товари (послуги), які виготовлені підприємством, але не реалізовані, залишаються  не облікованими.

Статистична форма подання  розрахунку на базі витрат на реалізовану  продукцію за схемою повних витрат така:

Виторг від реалізації

— Собівартість реалізованих товарів чи послуг = Виробничий результат

+/— Нейтральний результат

= Результат діяльності  підприємства.

Виробничий результат  ми отримуємо, коли із виторгу від  реалізації віднімаємо розраховану  за схемою повних витрат собівартість реалізованих товарів і послуг. З  урахуванням нейтрального результату отримуємо результат діяльності підприємства.

Розрахунок на базі витрат на реалізовану продукцію в комбінації з розрахунком суми покриття виглядає в скороченому вигляді таким  чином:

Виторг від реалізації

— Змінні витрати реалізованих товарів =Сума покриття

— Постійні витрати

= Виробничий результат  +/— Нейтральний результат

= Результат діяльності  підприємства.

До переваг методу розрахунку виробничого результату на базі витрат на реалізовану продукцію можна  віднести:

а) видно вклад кожного  виду продукції (товарної групи) у виробничий результат;

б) не потрібна інвентаризація для визначення змін залишків;

в) є змога отримання  важливої інформації для вирішення  завдань внутрішньогосподарського планування, насамперед, для оптимізації  програм виробництва і реалізації продукції;

г) окремі види продукції, які  мають подібну структуру витрат, можна об'єднати в товарні групи  і не втратити при цьому важливої інформації.

Недоліком методу розрахунку виробничого результату на базі витрат на реалізовану продукцію є те, що даний метод розрахунку потребує організації обліку витрат за місцями  їх виникнення. Однак слід відмітити, що введення такого обліку оправдане, тому що дозволяє отримати кращу уяву про структуру витрат.

> Аналіз результатів— здійснюється за основними параметрами прийняття рішень з деталізованим визначенням і аналізом порядку переваги (ранжування) товарів (в умовах повного завантаження і недовантаження) потужностей.