Аудит фінансової звітності

     Будь-яке  підприємство у ході діяльності  використовує грошові ресурси,  за допомогою яких здійснюються  комунікаційні зв’язки підприємства з юридичними і фізичними особами. Грошовий потік визначає ефективність роботи підприємства, яку необхідно так організувати, щоб приплив грошей за певний період перевищував їх відтік з підприємства. Метою складання “Звіту про рух грошових коштів” є надання користувачам фінансової звітності повної, правдивої та неупередженої інформації про зміни, що відбулися у грошових коштах підприємства та їх еквівалентах за звітний період. Звіт складається з трьох розділів: I. Рух коштів у результаті операційної діяльності, II. Рух коштів у результаті інвестиційної діяльності, III. Рух коштів у результаті фінансової діяльності.

     Найважливішою  складовою фінансових ресурсів  підприємства виступає власний  капітал, що бере участь у  формуванні робочого капіталу (власного оборотного капіталу). Величина капіталу свідчить про потенціал та фінансовий стан підприємства, тому зміни в його структурі та загальній величині є об’єктом контролю та аналізу. Метою складання звіту є відображення змін у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду. Для заповнення “Звіту про власний капітал” (форма № 4) необхідні дані рахунків класу 4 “Власний капітал та забезпечення зобов’язань”.

     Крім  фінансових звітів, передбачених  стандартами обліку 2, 3, 4, 5, наказом Міністерства фінансів України від 29.11.2000 р. за №302 затверджено примітки до річної фінансової звітності. Вони передбачають деталізацію деяких статей “Балансу”, “Звіту про фінансові результати” та забалансових рахунків, які дозволяють провести глибший аналіз фінансового стану, отримати додаткову інформацію про активи і зобов’язання підприємства та їх ефективність. У складі форми № 5 “Примітки до річної фінансової звітності” наводиться 10 розділів: І. Нематеріальні активи, ІІ. Основні засоби, ІІІ. Капітальні інвестиції, IV. Фінансові інвестиції, V. Доходи і витрати, VI. Грошові кошти, VII. Забезпечення, VIII. Запаси, IX. Дебіторська заборгованість, X. Нестачі і втрати від псування цінностей.

     Отже, фінансова звітність це система взаємопов’язаних та взаємодоповнюючих показників, що в сукупності характеризують фінансовий стан та результати діяльності підприємства. На основі отриманої інформації, в першу чергу, зовнішні користувачі, отримують можливість провести детальне дослідження динаміки та структури активів і пасивів підприємства, розрахувати співвідношення між окремими статтями балансу (елементи фінансового аналізу), виявити тенденції зростання (розширення) чи згортання (звуження) діяльності, виокремити фактори, що зумовили зазначені зміни. Крім того, отримана інформація дозволяє, використовуючи метод екстраполяції, передбачати майбутній стан підприємства. Саме в цьому контексті фінансова звітність виконує основну функцію фінансового обліку – забезпечення управлінського апарату і зовнішніх користувачів необхідною інформацією для прийняття рішень в процесі діяльності.  
 
 
 
 

Розділ 2. Аудит фінансової звітності

2.1    Концептуальні основи  проведення аудиту  фінансової звітності 

     Аудиторська  перевірка фінансової звітності  – це, певним чином, процес  зворотній процесу накопичення  облікових даних, їх систематизації, відображення у регістрах аналітичного та синтетичного обліку та зрештою у звітних формах. Успішне проведення аудиту потребує чіткого уявлення про систему обробки та накопичення інформації у сфері фінансового обліку. Загалом, інформаційні потоки, в межах бухгалтерського обліку на абстрактному рівні, можна представити наступною схемою.

     Національний норматив аудиту  №3 зазначає, що метою аудиту  фінансової звітності є висловлення  аудитором висновку про те, чи  відповідає фінансова звітність в усіх суттєвих аспектах інструкціям, які регламентують порядок підготовки і представлення фінансових звітів.

     Інформаційною  базою та джерелом отримання  аудиторських доказів крім власне  форм звітності є первинна  документація, регістри бухгалтерського обліку (журнали-ордери),  Головна книга, відомості аналітичного обліку, статистична звітність, податкова звітність, бізнес-плани, кошториси, калькуляції, матеріали перевірок проведених державними податковими інспекціями та іншими органами управління, матеріали внутрішньогосподарського контролю, письмові та усні заяви робітників  підприємства і третіх осіб стосовно досліджуваних об’єктів та ін.

     Проведення  аудиту фінансової звітності  проходить у кілька етапів, серед  яких можна виділити наступні:

• планування аудиторської перевірки;
• ознайомлення з системою бухгалтерського обліку на підприємстві; дослідження системи внутрішнього контролю; збір загальних даних та інформації про бізнес клієнта; визначення критеріїв оцінки фінансової звітності;
• оцінка аудиторського ризику;
• визначення джерел та шляхів пошуку аудиторських доказів;
• власне перевірка фінансової звітності, оцінка окремих статей, застосування додаткових аудиторських процедур, аудит фінансового стану підприємства;
• доведення до відома керівництва необхідності коригування фінансових звітів (якщо виникає така потреба);
• остаточний висновок (офіційний аудиторський висновок).

     В  свою чергу, програма аудиторської  перевірки фінансової звітності  детально описує діяльність аудитора.

Таблиця 2.1.1

Програма  проведення аудиторської перевірки  фінансової звітності

Починається аудиторська  перевірка фінансової звітності з загального огляду. Звертається увага на заповнення адресної частини форми. Вид діяльності підприємства повинен відповідати його Статуту, а у випадку ліцензування даного виду діяльності необхідно перевірити наявність у підприємства ліцензії і строку її дії. Визначення виду діяльності підприємства забезпечує правильне розмежування доходів і витрат підприємства по основній та іншій діяльності.

      Необхідно перевірити правильність  заповнення звітності за формою: наявність всіх передбачених  показників, відсутність підчисток та виправлень. Провадиться логічний аналіз показників з метою визначення ділянок у звітності з найбільшим інформаційним ризиком. В залежності від цього визначають ті операції і активи, які повинні бути перевірені більш ретельно. Це дасть можливість встановити масштаб та глибину, а також сукупність необхідних методів та процедур перевірки.

     Важливий  етап – рахункова перевірка,  тобто зіставлення  і взаємозв’язок  показників, відображених в різноманітних  формах бухгалтерської звітності. При цьому необхідно користуватися методичними рекомендаціями Міністерства фінансів. У додатку 1 наводиться взаємозв’язок показників звітів.

     У  ході подальшої перевірки окремих  статей фінансових звітів використовуються  такі аудиторські методи як обстеження, опитування, зустрічна перевірка, підтвердження, документальна перевірка, фактична перевірка та інші. Особливо ретельно здійснюється аудит потенційно ризикованих ділянок діяльності підприємства (наприклад, операції з матеріальними цінностями), а також статей які викликали підозру під час попереднього огляду. 

     Проводячи  перевірку аудитор керується  певними критеріями оцінюючи  достовірність відображення у  фінансовій звітності активів  та пасивів, доходів та витрат. Наприклад, під час аудиту матеріальних запасів мають місце наступні критерії:

• повнота – матеріальні запаси відображені у фінансовій звітності в повному обсязі;
• оцінка – перевірка правильності оцінки матеріальних запасів протягом усього звітного періоду, сталості застосовуваних метолів оцінки запасів;
• фактична наявність – перевірка реального існування, наявності конкретних видів, найменувань запасів, що відображені у звітності;
• належність – необхідність перевірки чи усі матеріальні запаси, фактично наявні та відображені у звітності, належать підприємству;
• законність – перевірка законності здійснення операцій з придбання, збереження, контролю наявності, використання, реалізації наявних матеріальних запасів відповідно до чинних законодавчих актів і нормативних документів.

     Завершується аудит фінансової звітності складанням аудиторського висновку. Відповідно до ННА № 26 “Аудиторський висновок”: аудиторський висновок складається у вільній формі, але обов'язково в ньому мають бути наступні розділи: заголовок; вступ; масштаб перевірки; висновок аудитора про фінансову звітність; дата аудиторського висновку; адреса аудиторської фірми; підпис аудиторського висновку. В змістовній частині подаються основні відомості про аудитора (аудиторську фірму) та про клієнта, умови угоди про проведення аудиту, висновок про повноту та відповідність фінансової звітності встановленим нормативам бухгалтерського обліку, підтвердження правильності оцінки та класифікації активів, зобов’язань, підтвердження факту проведення інвентаризації активів та зобов’язань, підтвердження правильності та адекватності визначення величини та структури власного капіталу, результати аудиту фінансового стану підприємства. Позитивний аудиторський висновок надається лише за умови відповідності показників аналітичного та синтетичного обліку та взаємної узгодженості показників звітності, а також у разі виявлення незначних (несуттєвих) помилок, які не мають впливу на показники фінансової звітності, про що зазначається у пояснювальному параграфі. Якщо виявлено помилки в межах 4-5 % від загального результату фінансової звітності, надається умовно позитивний висновок із зазначенням причин нефундаментальної незгоди чи нефундаментальної невпевненості в окремому розділі, який передує формулюванню висновку. Відхилення більші встановлених меж спричиняють видачу негативного висновку. Як зазначається у [25, 48] “Такий висновок не буде задовольняти ні клієнта, ні користувачів фінансової звітності, тому рекомендується запрошувати аудитора перевіряти фінансову звітність до її офіційного оприлюднення, щоб можна було вчасно виправити суттєві помилки у фінансовій звітності.” 

     Отже, аудит фінансової звітності  – це складний та багатоетапний  процес, що вимагає від аудитора  високої кваліфікації та наявності  практичного досвіду. Знання, на  концептуальному рівні, системи бухгалтерського обліку та окремих її елементів сприяє проведенню якісної роботи. Попереднє планування забезпечує раціональне використання робочого часу, дає можливість приділити належну увагу найважливішим напрямам аудиту і сприяє більш ефективному розподілу роботи серед перевіряючих. В сукупності з напрацьованими вітчизняною і зарубіжною наукою і практикою процедури аудиторського контролю надають аудитору необхідний інструментарій для успішного виконання своїх обов’язків.  
 
 
 

2.    Аудит “Балансу” (форма №1)

     Розпочинаючи  аудит Балансу необхідно пересвідчитися  чи проводилася інвентаризація  активів і зобов’язань перед  складанням фінансової звітності,  шляхом огляду інвентаризаційних  описів і перевірки правильності  коригувальних записів у бухгалтерському обліку.

     Аудитор  звертає увагу на наступні  моменти:

• вступне сальдо балансу повинно дорівнювати кінцевому сальдо за попередній рік, тобто підприємство послідовно застосовує обрану облікову політику. При наявних розбіжностях повинні бути дані відповідні пояснення;
• суми статей балансу по розрахунках з фінансовими, податковими органами, установами банків потребують взаємної звірки;
• сальдо балансу на кінець періоду повинне дорівнювати оборотам і залишкам по рахунках Головної книги кінець звітного року;
• дані балансів на початок і кінець року повинні бути зіставленими. Будь-які розбіжності в методології формування однієї і тієї ж статті вступного і кінцевого балансів повинні бути поясненні.

     Далі  послідовно перевіряються конкретні  статті активів та пасивів: необоротні активи, запаси, грошові кошти, дебіторська заборгованість, власний капітал, поточні зобов’язання і т. д.

     Перевіряючи  правильність відображення в  балансі нематеріальних активів  і основних засобів, необхідно  впевнитись у тому, що відповідні активи підприємства дійсно є в наявності. Для цього проводиться документальна перевірка інвентаризаційних карток, інвентаризаційних описів, а також підтверджується фактична наявність. Далі провадиться аналіз поділу основних засобів та нематеріальних активів на групи за якими ведеться бухгалтерський облік. Необхідно перевірити правильність документування та відображення в обліку надходження і вибуття основних засобів та нематеріальних активів. Перевірка зносу необоротних активів передбачає оцінку доцільності вибору того чи іншого методу нарахування амортизації та безпосередні вибіркові розрахунки за кілька кварталів.