Аналіз використання прибутку підприємства

Прибуток як найважливіша економічна категорія ринкових відносин виконує низку функцій:

1)                 прибуток є критерієм і показником ефективності діяльності підприємства. Іншими словами, сам факт прибутковості уже свідчить про ефективну діяльність підприємств. Однак підприємству потрібен не прибуток взагалі, а конкретний його розмір для задоволення потреб усіх зацікавлених осіб: власника підприємства, його працівників і кредиторів. Розмір прибутку залежить від багатьох факторів, що будуть розглянуті нижче.

2)                 прибуток має стимулюючу функцію. Виступаючи кінцевим фінансово-економічним результатом діяльності підприємств, прибуток відіграє ключову роль у ринковому господарстві. За ним закріплюється статус мети, що визначає економічну поведінку господарюючих суб'єктів, добробут яких залежить від розміру та від прийнятого в національній економіці алгоритму розподілу прибутку, включаючи його оподатковування. Прибуток у ринковій економіці — основне джерело приросту власного капіталу, оскільки рішення про дивідендну й інвестиційну політику приймаються тільки з орієнтацією на розмір прибутку, що залишається у підприємства після оподаткування. З іншого боку, прибуток також є рушійною силою і джерелом відновлення виробничих фондів та продукції, що випускається. І нарешті, прибуток є джерелом соціальних благ для членів трудового колективу, оскільки з його залишку здійснюються матеріальне заохочення, надання соціальних пільг, утримання об'єктів соціальної сфери.

3)                 прибуток є джерелом формування бюджетів різних рівнів. Він надходить до бюджетів у вигляді податків, а також економічних санкцій та використовується для різних цілей, ви значених видатковою частиною бюджету і затверджених у законодавчому порядку [20, c. 93].

Таким чином, прибуток як економічна категорія відбиває чистий дохід, створений у сфері матеріального виробництва в процесі поєднання факторів виробництва (праці, капіталу, природних ресурсів) і корисної виробничої діяльності. Результат цього – вироблена продукція (послуги), що стає товаром за умов її реалізації.

На стадії продажу до вартості товару включать витрати минулого (упредметнені) і живої праці. Установивши ціну на продукцію, що реалізується, продавець одержує виручку від реалізації. Для одержання фінансового результату треба зіставити виручку від продажу з витратами на виробництво – собівартість виробництва продукції (робіт, послуг). Можливі три випадки:

1) виручка перевищує собівартість – отримуємо прибуток – позитивний фінансовий результат;

2) виручка дорівнює собівартості – вдається тільки відшкодувати витрати на виробництво і реалізацію – немає ні збитку, ні прибутку;

3) виручка менша, ніж витрати – зазнали збитків – негативний результат.

Сучасний стан української економіки характеризується глибоким спадом виробництва, кризовими явищами, включаючи кризу неплатежів, що спричиняє погіршення фінансового стану підприємств і нестачу, а найчастіше – й відсутність прибутку.

Для підприємця прибуток – це сигнал, де можна домогтися найбільшого фінансового результату, він створює стимул для інвестування. Збитки теж відіграють свою роль, тобто показують наявність помилок і прорахунків у напрямку використання коштів, організації виробництва і збуту продукції.

1.2 Основи формування і використання прибутку підприємства

Основним об’єктом фінансово-економічного аналізу серед тих, які визначають результативність фінансово-господарської діяльності підприємств, є прибуток. Він є реальним показником того, наскільки ефективно працює підприємство, визначає реальні, дійсні можливості підприємства фінансувати науково-технічний та соціальний розвиток, більше того, тільки прибуток є джерелом спроможності підприємства сплатити до бюджету податок на прибуток.

Отриманий підприємством прибуток є об’єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити 2 етапи. Перший етап – це розподіл балансового прибутку. Балансовий прибуток – це загальна сума прибутку від усіх видів діяльності підприємства за звітний період. Одна частина його у вигляді податків і зборів сплачується в бюджет держави, а друга – залишається в розпорядження підприємства [10, c. 160].

Другий етап – це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства після здійснення платежів в бюджет. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди (рис. 1.3.).

Рис. 1.3. Структурно-логічна схема розподілу балансового прибутку

Фактори, що впливають на пропорції розподілу прибутку підприємства, поділяють на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні фактори розподілу прибутку:

1)                 правові обмеження (ставки податку на прибуток, мінімальний розмір резервного капіталу і норми відрахувань до нього, тощо);

2)                 системи податкових пільг при реінвестуванні прибутку, його спрямування на доброчинні та інші цілі;

3)                 середньоринкова норма прибутку на інвестиційний капітал, зниження якої супроводжується тенденцією до зростання частки прибутку, яка скеровується на споживання, і, навпаки, її зростання створює передумови для зростання частки прибутку, що реінвестується (капіталізується);

4)                 вартість альтернативних зовнішніх джерел формування фінансових ресурсів (при її зростанні вигідніше реінвестувати прибуток і навпаки);

5)                 темп інфляції (його зростання стимулює спрямування більшої частини чистого прибутку на споживання);

6)                 стадія коньюнктури товарного ринку (в періоди підйому коньюнктури ринку, на якому підприємство реалізує свою продукцію, ефективність капіталізації прибутку зростає).

Внутрішні фактори розподілу прибутку:

1)                 рівень рентабельності діяльності підприємства, від якого залежить сума чистого прибутку і можливості його спрямування на ті чи інші цілі;

2)                 наявність у портфелі підприємства вископрибуткових реальних інвестиційних проектів, які можуть бути реалізовані в економічно обгрунтовані терміни;

3)                 необхідність прискореного завершення розпочатих інвестиційних проектів і програм;

4)                 стадія життєвого циклу підприємства (на ранніх стадіях свого життєвого циклу підприємство вимушене більшу частину прибутку інвестувати у свій розвиток, обмежуючи частку, що спрямовується на споживання);

5)                 наявність альтернативних внутрішніх джерел формування фінансових ресурсів, яка дає можливість збільшити використання чистого прибутку на споживання;

6)                 рівень поточної платоспроможності підприємства, при низькому значенні якого підприємство змушене зменшувати суму прибутку, що скеровується на споживання [12, c. 370].

Підприємства розподіляють чистий прибуток за напрямками використання на власний розсуд. У процесі розподілу чистого прибутку формуються грошові фонди цільового призначення:

1)                 фонд коштів, які спрямовуються на розвиток і вдосконалення виробництва;

2)                 фонд коштів, які спрямовуються на соціальні потреби;

3)                 фонд коштів для матеріального заохочення;

4)                 резервний фонд;

5)                 фонд коштів, які спрямовуються на виплату дивідендів;

6)                 відрахування на інші цілі.

При прийнятті рішень про розподіл чистого прибутку підприємство повинно знайти оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів на цілі виробничо-технічного розвитку, соціального розвитку, матеріального заохочення трудівників (акціонерів, пайовиків) і на інші цілі.

Фонд коштів на розвиток і вдосконалення виробництва (фонд накопичення) витрачається на задоволення потреб, які пов’язані зі зростанням обсягів виробництва, технічним переозброєнням, вдосконаленням технології виробництва та інших потреб, що забезпечують зростання і вдосконалення матеріально-технічної бази підприємство.

Конкретно ці витрати являють собою капітальні вкладення в будівництво нових виробничих площ, реконструкцію підприємств, придбання і монтаж нового устаткування, інші витрати капітального характеру, включаючи природоохоронні і такі, що спрямовані на поліпшення умов праці і техніки безпеки. Це також витрати на проведення науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт, підготовку та освоєння нових прогресивних технологій та видів продукції.

За рахунок цієї частини чистого прибутку підприємства сплачують заборгованість по довготермінових банківських кредитах на інвестиційні цілі, а також по процентах за ці кредити.

Фонд коштів, які спрямовуються на соціальні потреби, використовуються в основному на такі витрати, що сприяють соціальному розвитку колективу підприємства:

1)                 будівництво, реконструкцію і капітальний ремонт житлових будинків і об’єктів соціально-культурної сфери;

2)                 утримання об’єктів соціально-культурної сфери (дитячих дошкільних закладів, лікарень, будинків і баз відпочинку, клубів і палаців культури тощо);

3)                 проведення оздоровчих, культурно-масових заходів, у тому числі придбання путівок на відпочинок і лікування;

4)                  інші подібні витрати (на здешевлення харчування робітників і службовців в заводських їдальнях, оснащення клубів, кімнат відпочинку, гуртожитків теле- і радіоапаратурою, іншим обладнанням тощо).

Фонд коштів для матеріального заохочення використовується з метою стимулювання зацікавленості трудящих підприємства в досягненні високих кінцевих результатів роботи. В даному напрямку прибуток використовується на виплату винагороди за загальні результати роботи за підсумком року, на одноразове преміювання окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань, виплату премій за інші досягнення в роботі, а також надання одноразової матеріальної допомоги робітникам і службовцям.

Ці два фонди мають ще назву фонд споживання.

Резервні фонди можуть створюватися за рахунок прибутку підприємствами всіх форм власності для використання на випадок різкого погіршення фінансового становища в результаті тимчасової зміни ринкової кон’юктури, стихійних лих тощо. Що стосується акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю та інших господарських товариств, створення ними резервних фондів за рахунок прибутку є обов’язковим у порядку і розмірах, що визначаються установчими документами.

Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за корпоративними правами кожної категорії приймають власники (загальні збори власників) підприємства за рекомендацією наглядової ради чи пропозицією виконавчих органів.

Нараховуються дивіденди власнику корпоративних прав пропорційно його частці в статутному капіталі підприємства.

В акціонерних товариствах (АТ) право на одержання дивідендів мають акціонери, які є власниками акцій на початок строку виплати дивідендів незалежно від періоду, протягом якого акціонери володіли акціями. Дивіденди за акціями виплачуються один раз на рік за результатами календарного року в повному обсязі.

З прибутку підприємства можуть перераховувати кошти на спеціально відкриті рахунки благодійних фондів, робити внески установам культури, освіти, охорони здоров’я, фізкультури і спорту, громадським організаціям інвалідів тощо.

За рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, воно повинно відшкодувати збитки і видатки, які згідно з діючим законодавством не відносяться на зменшення балансового прибутку. Це, зокрема, стосується штрафів і пені з платежів до бюджету і до позабюджетних цільових фондів, штрафів за недодержання вимог щодо охорони навколишнього середовища від забруднення і шкідливих впливів, за недодержання санітарних норм і правил, штрафів за порушення умов господарських договорів, які визнані підприємством або щодо яких одержані рішення судів (арбітражних судів) та ін [21].

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Аналіз формування чистого прибутку підприємства

Для проведення аналізу використання чистого прибутку підприємства було вирішено взяти відкрите акціонерне товариство «Металовиріб», що було засноване в 1965 році як самостійне підприємство важкої промисловості. Метою діяльності даного підприємства є отримання прибутку за рахунок виробничої та підприємницької діяльності.

Предметом діяльності є:

1)                 виробництво металорізальних верстатів, ковальсько-пресових машин, слюсарно-монтажних, контрольно-вимюрювальних, допоміжних інструментів для машинобудівних підприємств, підприємств різних галузей народного господарства, майстерень ремонтного профілю, сільськогосподарських підприємств, транспорту;