Профілактика наркотичної залежності серед учнів, молоді у роботі соціального педагога

1) виховувати  правильне розуміння природи  наркогенних речовин, особливостей  їх впливу на ЦНС людини, віддалених  наслідків зловживань;

2) формувати  поняття про морально-психологічну стійкість особистості як основу здорового способу життя;

3) виховувати  культуру потреб, бажань, захоплень  підлітків;

4) формувати  поняття про норми моралі у  вихованні власної стійкості  до деяких антиособистісних захоплень  – паління, пияцтва, наркоманії, токсикоманії;

5) виховувати  критичне ставлення до деяких  атрибутів НМС;

6) виховувати  свідоме бережливе ставлення  до свого здоров'я, власного  організму, формувати уміння раціонально  використовувати його психологічні  можливості;

7) стимулювати  саморегуляцію власних психофізичних  можливостей особистості шляхом  її включення у позитивну альтернативу  фізичних та психологічних випробувань,  загартування, тренінгу;

8) формувати  науково обґрунтовані уявлення  про анатомо-фізіологічні та психологічні зміни, що відбуваються в організмі у ситуаціях стресу, інформаційних перевантажень, аутотренінгу, самопсихотерапії, умінь самоконтролю та самооцінки у поведінці;

9) формувати  основи моральних звичок індивідуальної  поведінки та прийняття рішення у ситуаціях можливих зловживань наркогенними речовинами;

       Реалізація вказаних завдань здійснюється шляхом антинаркогенної освіти у процесі вивчення навчальних дисциплін на основі включення до змісту навчального предмету відповідної антинаркогенної інформації та у позакласній виховній роботі.

      Вторинна профілактика передбачає в основному діагностування та виявлення залежності підлітків від наркоречовин.

      Основними завданнями вторинної профілактики є:

1) визначення  рівнів інформованості підлітків про дію наркогенних речовин на людський організм та наслідки їх вживання;

2) вивчення можливих  умов та факторів, що сприяють  виникненню схильності до адиктивної  поведінки;

3) виявлення  таких індивідуально-психологічних  станів особистості, що передують проявам адиктивної поведінки;

4) вивчення виділених  умов і факторів виникнення  схильності особистості до адиктивної  поведінки, станів, що їй передують  і на цій основі встановлення  осіб групи "ризику";

5) діагностика  мотивів адиктивної поведінки  підлітків;

6) визначення  найбільш чутливих, сенситивних  до виховного впливу компонентів  у структурі особистості учня (рис характеру, особливостей  темпераменту, інтересів тощо).

    Визначені завдання зумовлюють різноманітність методів психолого-педагогічної діагностики та перелік основних заходів вторинної профілактики:

вивчення особових справ учнів, включаючи довідку  про стан здоров'я;

знайомство  з сім'єю, вивчення її соціально-психологічного клімату;

бесіди з  іншими вчителями -предметниками;

спостереження за поведінкою підлітка на уроці та у позанавчальній діяльності за такими параметрами: успішність, відношення до навчання, до праці, до товаришів, до себе, до близьких, батьків, участь у суспільному житті класу, школи, навички культури поведінки;

організація безпосереднього спілкування з такими підлітками;

спостереження за індивідом групи "ризику" у  педагогічно значущих ситуаціях.

     Третім видом профілактики адиктивної поведінки є система заходів, спрямованих на корекцію поведінки учня, його перевиховання, переорієнтацію та реабілітацію хворих на алкоголізм та наркоманію. Здійснюється на основі результатів організаційно–аналітичних заходів вторинної профілактики.

    Завданнями третинної профілактики є:

– на основі встановлених груп "ризику" здійснювати індивідуальний виховний профілактичний вплив на особистість учня шляхом використання доцільного та професійно виваженого арсеналу відповідних педагогічних засобів;

– створення  сприятливих для корекції адиктивної поведінки учнів умов соціального  оточення, психологічного клімату, позитивного психологічного самопочуття тощо.

Зокрема у загальноосвітній школі педагогічна профілактика адиктивної поведінки учнів може здійснюватись за умови міцної взаємодії  між класним керівником, вчителем–предметником, психологом, медпрацівником, при необхідності і спеціалістами медичної (лікар–нарколог) та правоохоронної (служба у справах неповнолітніх, кримінальна міліція) служб.

     Стосовно організації заходів щодо попередження зловживання наркогенними речовинами можна назвати такі соціально–виховні інститути:

а) школу як головну  організаційну ланку;

б) сім'ю (батьків), за умови їх міцної взаємодії зі школою;

в) спеціальні: медичну(лікар – нарколог, шкільний лікар), юридичну (служба у справах  неповнолітніх, правоохоронні органи) та психологічну (шкільний психолог) служби, що відіграють роль консультативних одиниць та безпосередніх учасників пропаганди спеціальних знань, організації відповідних спостережень за учнями, допомоги батькам, організації окремих виховних заходів антинаркогенного спрямування тощо;

г) громадські організації (шефські, за місцем проживання, як консультанти та безпосередні учасники виховного  процесу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки  до другого розділу

 

       Соціальна технологія є сукупністю засобів діагностування соціальних процесів або явищ (у нашому випадку це моніторинг поширення наркотизму серед молоді), коригування поведінки соціального об’єкта, вироблення механізмів вирішення наявних суперечностей, визначення алгоритму вирішення соціального завдання. Соціальна технологія дає змогу розчленувати процес на елементарні процедури й операції з подальшою їх координацією й синхронізацією. Вихідним етапом є соціальне проектування — це формування образу майбутнього об’єкта й обчислення принципової можливості його створення.      Соціальна технологія визначає способи досягнення, а соціально-інженерна діяльність трансформує соціально-наукове знання безпосередньо в практичну, перетворювальну діяльність. Об’єктом такої діяльності є ті стани суспільних явищ і процесів, яких планується досягти.

      На сучасному етапі розвитку та становлення українського суспільства особливе занепокоєння викликають поширення наркоманії в молодіжному середовищі, зниження віку, з якого починають вживати наркотичні засоби та психотропні речовини, проникнення наркотиків до закладів освіти. Мають місце непоодинокі випадки виявлення фактів незаконного обігу наркотиків безпосередньо в навчальних закладах та на прилеглих до них територіях, затримання неповнолітніх у стані наркотичного сп’яніння, вилучення наркотичних засобів та психотропних речовин у школах та вищих навчальних закладах.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. РОБОТА СОЦАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З ПРОФІЛАКТИКИ НАРКОТИЧНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ

     

3.1 Організація  і проведення дослідження щодо  проблем профілактики наркозалежності

     Певна антинаркогенна виховна робота з учнями середніх навчальних закладів здійснюється під час вивчення літератури, географії, історії, біології тощо. Особливе місце в антинаркогенному вихованні учнів належить курсу анатомії, фізіології та гігієни людини, кожна тема якого дає змогу говорити про шкідливість наркогенних речовин для організму людини та її діяльності.    На уроках правознавства розглядаються правові основи боротьби з наркоманією.

      Дієвим засобом антинаркогенної виховної роботи зі школярами є використання конкретних прикладів.

      У позакласній антинаркогенній роботі використовують різноманітні методи і форми: бесіди, лекції, диспути, конференції тощо. Для підготовки і проведення вибіркового виховного заходу важливо передусім з'ясувати ставлення учнів до вживання тютюну, алкоголю і наркотиків, неабияку роль відіграє й позиція вчителя.

     Приводимо приклад дослідження, проведеного соціальним педагогом загальноосвітньої школи з подальшим використанням результатів аналізу анкети в проведенні профілактичних заходів щодо наркогенної залежності учнів цієї школи.

     Проблема дослідження. В житті сучасного суспільства особливо гостро постала проблема пов’язана з наркоманією. Особливо велике розповсюдження ця негативна звичка отримала в середовищі молоді. Наркоманія негативно впливає не тільки на життя суспільства в цілому, а також на життя та діяльність особи окремо. На даний час ця проблема стала дійсно глобальною. По статистичним даним, розповсюдження такої негативної звички як наркоманія в великих масштабах, в окремих країнах, пов’язано з нестабільністю політичної та економічної ситуації, з наявністю великої кількості криз та недосконалістю економічного та політичного механізмів. Відносно нашої країни ця проблема є особливо актуальною і розповсюдження її пов’язано з низькою культурою суспільства. З даною проблемою повинно боротися не тільки суспільство, але й кожна людина повинна усвідомлювати для себе велику шкоду від наркоманії і намагатися боротися з цією негативною звичною. Тільки після цього можна говорити про рішення поставленої проблеми.

Мета  дослідження. Мета дослідження полягає у вивченні розповсюдження наркоманії серед молоді. А також, зібрати якомога більше інформації про поставлену проблему.

Завдання  дослідження. Завданням дослідження є: за допомогою соціологічного опитування зібрати інформацію про наркотики та наркоманію і з’ясувати причини розповсюдження наркоманії, та шляхи вирішення даної проблеми.

Гіпотези. Наркоманія глибоко вкоренилась серед молоді; Більшість випадків вживання наркотичних засобів молодими людьми пов’язане з метою підвищити свій настрій, а причиною, через яку вони почали вживати наркотики є бажання спробувати; Наркотичні засоби шкодять здоров’ю.

Спосіб  збору інформації. Було проведено вибіркове дослідження за допомогою анкетування, що не претендує на високу репрезентативність Анкети заповнили 30 осіб: 20 хлопців та 10 дівчат.

 

Питання	Варіант відповіді	Кількість відповідей		Процентне співвідношення		Загальне  процентне співвідношення
		Чол.	Жін.	Чол.	Жін.
1	а)	18	4	90%	40%	93%
	б)	2	6	10%	60%	27%
2	а)	2	0	10%	0%	7%
	б)	14	3	70%	30%	57%
	в)	4	1	20%	10%	17%
3	а)	9	2	45%	20%	37%
	б)	2	1	10%	10%	10%
	в)	5	1	25%	10%	20%
	г)	2	0	10%	0%	7%
4	а)	10	4	50%	40%	47%
	б)	6	0	30%	0%	20%
	в)	2	0	10%	0%	7%
5	а)	10	10	50%	10%	67%
	б)	2	0	10%	0%	7%
	в)	6	0	30%	0%	20%
6	а)	20	10	100%	10%	100%
	б)	0	0	0%	0%	0%
7	а)	2	1	10%	10%	10%
	б)	18	9	90%	90%	90%

 

    Зроблено висновки, що гіпотеза про те, що наркоманія глибоко вкоренилася серед школярів не справдилася, регулярно вживають наркотики лише 10% респондентів; з’ясувалося, що причиною першого вживання наркотиків є спроба зняти стрес (10%), бажання спробувати (27%), вплив компанії (37%), а також серед 7% респондентів з’ясувалося, що причиною може бути бажання стати старшим, бажання нових відчуттів та інші; більшість респондентів вважають, що наркотики – це порок, якого важко позбутися.

     Всі респонденти погодились з тим, що наркотики мають згубну дію на організм людини.

   Далі подаємо копію бланку анкети, використаної в цьому дослідженні.

Друже! Прошу виділити небагато часу для цієї анкети і відповісти на декілька запитань. Анонімність та конфіденційність гарантується. Більшість питань припускають однозначну відповідь, тільки там, де є вказівки можливі декілька варіантів відповіді; питання, що не відносяться до вас можна пропускати. Дякую!

1. Чи  вживали Ви коли – не будь  нехай навіть слабкий наркотик?

а) так;

б) ні.

2. В  якому році Ви спробували вперше  наркотики?

а) до 15 років;

б) від 16 до 20 років;

в) після 20 років.

3. Через  яку причину Ви вирішили вжити  наркотики?

а) вплив компанії;

б) спроба зняти  стрес;

в) бажання попробувати;

г) свій варіант  відповіді________________________

4. Які  найсильніший наркотик Ви вживали  (вживаєте)?

а) “ травку ” ;

б) “ ангідрид ” ;

в) свій варіант  відповіді________________________

5. Чи  завжди Ви можете відмовитись  від пропозиції вжити наркотик?

а) так;

б) не завжди;

в) ні.

6. Як  Ви вважаєте, наркотики шкодять  здоров’ю?

а) так;

б) ні.

7. Ви  регулярно вживаєте наркотики?

а) так;

б) ні.

Вкажіть вашу стать:

а) жіноча;

б) чоловіча.

3.2 Дослідження  у фокус - групі 

    Цей метод соціологічного дослідження є найефективнішим і досить гнучким у вивченні цінностей, орієнтацій, проблем стану молодіжної свідомості в сучасних умовах. Саме тому ми і вибрали його для з’ясування відношення до наркотиків старшокласників ЗОШ І—ІІІ ступенів № 1 с. Джулинка Бершадського р-ну, Вінницької області.   

     Метод "фокусовані групові інтерв’ю" в Україні вперше почав застосовуватись у 1992 р. У таких інтерв’ю зазделегіть визначалась загальна тематика бесіди і певне коло відкритих запитань. На відміну від групових інтерв’ю, сфокусоване групове інтерв’ю – не просто чергування запитань інтерв’юера і відповідей респондентів, а своєрідна дискусія.

      Респонденти мають більше свободи у виборі форми вираження своїх почуттів і думок щодо заданої теми. Застосування сфокусованих інтерв’ю стимулює виникнення нових запитань, а предмет розмови може бути несподіваних обрисів, у цьому гнучкість методу. Дискусія спроможна краще показати різноманітність думок, ніж масове опитування, оскільки тема сприймається тут динамічно завдяки впливові людей один на одного під час спілкування.     Важливою умовою плідного використання сфокусованих групових інтерв’ю є комфортність обстановки. Важливо, щоб кожен учасник фокус-групи не був скутий, обмежений часом, відчував увагу до себе, зумів налаштуватися на тому, що цікавить дослідника, мав змогу трохи відпочити під час дискусії. Іншою особливістю методу є те, що дискусія має сфокусований характер. Це означає, що тема дискусії, логіка і форма запитань визначаються зазделегіть і фіксуються в інструкції ведучого. Запитання обов’язково мають бути відкритими. Ведучий має спрямувати дискусію в русло необхідної теми, оскільки підходи до відповідей не завжди можна передбачити. Збирання інформації відбувається в процесі спостереження за обговоренням пропонованих запитань, а також за невербальною поведінкою. В цьому метод близький до спостереження.     Думки учасників сприймаються не самі собою, а у вербальному і невербальному контексті дискусії: адже учасники під час дискусії можуть як змінювати власну думку, так і використовувати думки один одного.