Профілактика наркотичної залежності серед учнів, молоді у роботі соціального педагога

РОЗДІЛ 2. ПРОФІЛАКТИКА НАРКОТИЗМУ ЯК СОЦІАЛЬНА ТЕХНОЛОГІЯ

2.1.  ПРОФІЛАКТИКА НАРКОТИЗМУ ЯК СОЦІАЛЬНА ТЕХНОЛОГІЯ

       Оскільки у кожному конкретному випадку методологія попередження наркотизму повинна розроблятися з урахуванням реально існуючих місцевих умов і одночасно відповідати умовам універсальності, то кінцевою метою розробки подібної методології є соціальна технологія профілактики наркотизму, що приводить до поліпшення наркотичної ситуації (у країні або конкретному регіоні).

      Потреба в соціальних технологіях виникає тоді, коли є необхідність керувати соціальними процесами (латентне поширення наркотизму, профілактичні програми тощо), а також вибирати й використовувати найбільш раціональні з погляду ефективності дії. Соціальна технологія — це стандартизація масової діяльності, що дає можливість оптимізувати співвідношення «ресурси–ефект».

     Соціальна технологія є сукупністю засобів діагностування соціальних процесів або явищ (у нашому випадку це моніторинг поширення наркотизму серед молоді), коригування поведінки соціального об’єкта, вироблення механізмів вирішення наявних суперечностей, визначення алгоритму вирішення соціального завдання. Соціальна технологія дає змогу розчленувати процес на елементарні процедури й операції з подальшою їх координацією й синхронізацією. Вихідним етапом є соціальне проектування — це формування образу майбутнього об’єкта й обчислення принципової можливості його створення.      Соціальна технологія визначає способи досягнення, а соціально-інженерна діяльність трансформує соціально-наукове знання безпосередньо в практичну, перетворювальну діяльність. Об’єктом такої діяльності є ті стани суспільних явищ і процесів, яких планується досягти.

    За спрямованістю діяльності, характером впливу на соціальні системи, зазвичай, виокремлюють чотири типи соціальних технологій:

1. Технології формування соціальних систем (формуючі технології).
2. Функціональні технології, спрямовані на підтримку стабільності соціальних систем і процесів, що задають певні межі соціальних процесів (стримуючі технології).
3. Технології, спрямовані на перетворення й розвиток соціальних систем (стимулюючі технології).
4. Технології соціальної боротьби як засіб захисту соціальних систем, придушення небажаних явищ, спрямовані на підрив і усунення негативних процесів (деструктивні технології).

     Актуальним завданням є розробка соціальної технології 3 і 4 типу, а саме — соціальної технології профілактики наркотизму з метою оптимізації наявної системи профілактики наркотизму, а також обмеження його епідемічного поширення.

     Соціальна технологія, як будь-яка форма науково організованої діяльності, має свою внутрішню структуру, що включає в себе: зміст соціальної технології; її ціль; зміст і організацію технологічної діяльності; засоби й методи досягнення мети; рівень кваліфікації, що визначає, хто саме буде здійснювати реалізацію технології; методи оцінки результатів застосування соціальної технології, а також оцінки її валідності й надійності.

Зміст соціальної технології, зазвичай, задається проблемною ситуацією. Саме проблемна ситуація відповідає на запитання, навіщо розробляється  й впроваджується конкретна соціальна  технологія. У цьому випадку проблемна ситуація, що задає зміст соціальної технології профілактики наркотизму, полягає в епідемічному поширенні наркотизму серед молоді в Україні й неминуче негативному характері його соціальних наслідків.

Соціальна технологія профілактики наркотизму допускає дослідження технологічного аспекту соціального феномена наркотизму й розробку ефективних способів і прийомів соціального впливу на нього. Відповідно до цього ми пропонуємо блок-схему (рис. 4.1) соціальної технології профілактики наркотизму, що містить у собі чотири етапи (блоки).

СОЦІАЛЬНА ТЕХНОЛОГІЯ ПРОФІЛАКТИКИ НАРКОТИЗМУ

Мал. 1. Блок-схема соціальної технології профілактики наркотизму

     Перший етап охоплює процедури оцінки наявної наркотичної ситуації, зокрема, визначення кола соціальних показників наркотизму; маркетинг профілактичної програми (цільові групи профілактики, потреби населення в профілактиці, пріоритетні канали інформації для її проведення, соціальні інститути, які з цією метою необхідно задіяти); пошук ресурсів, які можуть бути задіяні в профілактичній програмі; цільове орієнтування превентивної програми й початок «наскрізного» моніторингу наркотичної ситуації, що триває на всіх етапах технології.

      Другий етап включає процедури корекції наркотичної ситуації. Діяльність агентів профілактики наркотизму на цьому етапі спрямована на зниження як попиту, так і пропозиції, крім того, повинні бути використані не тільки наявні профілактичні програми, а й сконструйовані свої, засновані на регіональних особливостях.

     Третій етап зводиться до координації профілактичних впливів: з одного боку, централізоване державне управління, з іншого — громадські ініціативи. На нашу думку, найдоцільніше здійснювати координацію превентивної діяльності в рамках єдиного регіонального координаційного центру із профілактики наркотизму.

      Четвертий етап виконує контрольну функцію стосовно ефективності самої технології профілактики наркотизму.

 

2.2 Особливості і тенденції підліткової і юнацької наркоманії

       На сучасному етапі розвитку та становлення українського суспільства особливе занепокоєння викликають поширення наркоманії в молодіжному середовищі, зниження віку, з якого починають вживати наркотичні засоби та психотропні речовини, проникнення наркотиків до закладів освіти. Мають місце непоодинокі випадки виявлення фактів незаконного обігу наркотиків безпосередньо в навчальних закладах та на прилеглих до них територіях, затримання неповнолітніх у стані наркотичного сп’яніння, вилучення наркотичних засобів та психотропних речовин у школах та вищих навчальних закладах.

         На сьогодні наркоманію зараховують до проблем соціальних. У виникненні адиктивної поведінки звинувачують і безробіття, і політичну нестабільність, і моральну розбещеність. Отже, необхідною складовою роботи з профілактики наркоманії є своєчасне виявлення підлітків "групи ризику" та надання їм психолого-педагогічної допомоги. Для цього соціальні педагоги повинні мати достатній рівень поінформованості про причини виникнення потягу до наркотиків у підлітків і володіти відповідними соціально-психологічними техніками й методами профілактичної антинаркотичної роботи.

        На сучасному етапі соціальні педагоги повинні зробити все можливе, щоб не допустити проникнення такого негативного соціального явища, як наркоманія в навчальний заклад та вберегти наш генофонд від цієї загрози.

        Зловживання наркотичними речовинами стає глобальною проблемою всіх країн світу, незалежно від рівня їх розвитку, оскільки призводить до рухливих наслідків:

• згубний вплив на здоров’я людей;
• зростання злочинності, насильства, корупції;
• виснаження людських, природних та фінансових ресурсів, які могли бути використані для соціально-економічного розвитку держави;
• загибель людей, розпад сімей, деградація громад тощо.

     Сьогодні в Україні проглядаються наступні особливості і тенденції підліткової і юнацької наркоманії:

• ріст обсягів наркотичних речовин на ринку, і їхня доступність;
• високі темпи росту наркоманії, особливо дитячої і підліткової;
• значне розширення асортименту наркотиків, наростає поширення героїну, кокаїну і синтетичних наркотиків;
• полінаркоманія (вживання усього підряд у немислимих сполученнях);
• тенденція омолодження, більш ранньому віку вживання наркотичних речовин;
• широка доступність так званих наркотиків, що утягують, і включення їх у молодіжну субкультуру, що забезпечує рекламу наркотиків і зниження "порогу страху" перед їхнім застосуванням, існування налагодженої системи залучення у вживання наркотиків дітей і підлітків, зміна структури наркоманії від хвороби, характерної для визначеного кола осіб (соціально неблагополучними, страждаючими психічними порушеннями, що мають кримінальне минуле), до стану, характерному для більшої частини молоді;
• фемінізація (усе більша кількість молодих дівчат починають уживати наркотики);
• неграмотність і суперечливість профілактичної інформації, що часто приводять до протилежного ефекту;
• проведені профілактичні заходи (освітні) характеризуються малою широтою поширення, відсутністю наукового підходу, не адаптованістю до українських умов , некомпетентною активністю;
• усе зростаючий страх дорослих і прагнення дистанціюватися, піти від проблем підліткової і юнацької наркоманії і наркоманів, перекласти її рішення на правоохоронні органи;
• тенденції вирішувати проблеми наркоманії шляхом культурно-масових заходів;
• усе більша очевидність неефективності і недостатності медичної (медикаментозної) допомоги при лікуванні і реабілітації наркоманії;
• існуюча система лікування і реабілітації наркозалежних характеризується спрямованістю на стару соціальну структуру хворих (психічно хворі, кримінальні елементи тощо);
• у реабілітації і профілактиці переважає відомчий підхід, що перешкоджає комплексному рішенню проблеми реабілітації і профілактики; існуючі підходи до реабілітації не дають ефективності, порівняно зі світовим показником;
• існуюча система фінансування реабілітації, наукових досліджень у цій області й оплата праці фахівців не сприяє поліпшенню якості роботи;
• ситуація з реабілітацією приводить до створення міфу про невиліковність наркоманії, що ускладнює положення наркоманів;
• наркоманія на сьогоднішній день стала основним джерелом поширення венеричних захворювань і навіть СНІДу.

     Підвівши підсумки результатів дослідження причин уживання школярами, молоддю наркотичних речовин, можна сказати, що основу внутрішніх спонукальних сил складає дію механізму пошуку вражень на тлі нерозвиненості сфери потреб, наслідування дорослим (або одноліткам), перекручування процесу соціалізації, потреба в саморегуляції внутрішнього стану, особливо в психотравмуючі ситуації, порушення в емоційній і пізнавальній сферах, недолік наукових знань про здоровий спосіб життя, про алкоголь, тютюн, наркотиках, їхніх властивостях, наслідках їхнього вживання для особистості і суспільства.

       Спровокувати інтерес до наркотиків і токсичних речовин і бажання поексперементувати з ними може також когнітивно – эмоцийний дисонанс у структурі уявлень школярів про наркоманію і токсикоманію, що виникає при некомпетентності антинаркотичної контрпропаганди – не враховуючої статевовікових особливості школярів і сучасні методи ведення первинної профілактичної антинаркотичної роботи.

 

2.3. Впровадження профілактики наркозалежності

    Особливо актуальною для вирішення соціально-педагогічних проблем, попередження яких є простішим, ніж подолання їх негативних наслідків, є соціально-педагогічна профілактика. Термін "профілактика" (з грец. – попередження) – це комплекс науково-обґрунтованих і своєчасно застосованих дій, спрямованих на попередження вживання наркотичних засобів підлітками, виникнення пов’язаних з цим психологічних, соціокультурних відхилень.

     Соціально-педагогічна профілактика – це система форм, методів, засобів соціального виховання, спрямованих на створення оптимальної соціальної ситуації розвитку підлітків, яка сприятиме прояву їхньої активності в різних видах соціально значущої діяльності.

Залежно від  вибору об’єкта впливу виділяють  такі типи соціально-педагогічної профілактики:

1. Загальна профілактика — охоплює школярів певної вікової групи в загальноосвітньому навчальному закладі та спрямована на подолання найбільш загальних, універсальних факторів і причин уживання наркотичних засобів.

2. Спеціальна  профілактика — орієнтована на підліткові групи, котрі знаходяться в умовах, які підвищують імовірність загострення цієї проблеми (підлітки групи ризику).

3. Індивідуальна  профілактика — спрямована на окремих підлітків з метою подолання специфічних для них проблем.

     Залежно від того, на якому етапі розвитку проблеми та її впливу на підлітків проводяться профілактичні заходи, виділяють такі види соціально педагогічної профілактики: первинна, вторинна й третинна. Первинна спрямована на попередження проблеми задовго до можливого моменту її виникнення, на створення сприятливих умов розвитку, навчання, виховання, адаптації підлітка до умов навчального закладу. Вторинна або рання профілактика ґрунтується на результатах діагностики соціальної ситуації розвитку конкретного підлітка, і є як індивідуальною, так і колективною в плані корекції системи його життєдіяльності. Третинна профілактика – це цілеспрямована діяльність з метою попередження переходу відхилень у поведінці у важковиховуваність. Третинна профілактика містить заходи, які проводяться з підлітками, котрі мають відхилення в поведінці та спрямована на попередження несприятливих їх наслідків.

    У профілактиці наркоманії вченими виділяється два види: загальна та індивідуальна.

    Загальна профілактика наркоманії — комплекс заходів щодо виявлення причин, які породжують протиправне діяння, і умов, що сприяють здійсненню правопорушень, з подальшим їх усуненням з метою формування вільного від наркотиків суспільства.

     Основними напрямами загальної антинаркотичної профілактики в навчальних закладах мають бути:

упровадження  інноваційних методик профілактики наркоманії та ВІЛ/СНІДу з метою  формування здорового способу життя  підлітків та вміння чинити опір негативному  тиску однолітків;

виявлення серед  молоді лідерів, які за принципом "рівний-рівному" могли б інформувати своїх однолітків, проводити з ними семінари, круглі столи, тренінги;

проведення  навчальних ігор та вправ з метою  розвитку у дітей навичок спілкування, уміння працювати в групі, планувати  свій день, тиждень, місяць, рік тощо.

       Індивідуальна профілактика наркоманії — сукупність заходів впливу на окрему особу з метою недопущення зловживання нею наркотичними засобами і психотропними речовинами з використанням правових, соціальних, психологічних, медичних та інших методів впливу.

      Основна мета індивідуальної профілактичної роботи з неповнолітніми:

уживання вичерпних  заходів для запобігання першій спробі вжити наркотики, сприяти  повній відмові від них у разі початку немедичного їх уживання.

      Ця робота повинна проводитися в межах вирішення загального завдання індивідуального впливу на підлітка, що полягає в нейтралізації негативних якостей особистості.

     Форми виявлення підлітків категорії "групи ризику" різноманітні:

особисті спостереження  вчителів, соціальних педагогів та психологів;

чергові медичні  обстеження підлітків;

спеціалізовані  групові заняття, рольові ігри, психологічні тренінги;

відвідування  місця проживання підлітків; інформація соціальних служб;

проведення  працівниками органів внутрішніх справ  рейдів у місцях концентрації молоді: дворах, парках, скверах, підвалах, нежилих приміщеннях.

     На основі термінології ВОЗ у визначенні видів профілактики та особливостей об'єкта профілактичного впливу виділяються такі види педагогічної профілактики адиктивної поведінки: (рис. 2)

     Первинна профілактика передбачає виховання антинаркогенної спрямованості особистості учня, його морально-психологічної стійкості як основного характерологічного утворення, що відіграє вирішальну роль у критичних ситуаціях, ситуаціях вибору, пропозиції наркогенних речовин. Завданнями первинної профілактики є:

для учнів підліткового віку.