Особливості прояву агресивності у підлітковому віці

Дата добавления: 22 Февраля 2013 в 12:07
Автор: Пользователь скрыл имя
Тип работы: курсовая работа
Скачать полностью (84.38 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

повна курсова.docx

  —  86.93 Кб

Реактивна агресія виникає як реакція суб'єкта на фрустрацію і супроводжується  емоційним станом гніву, ворожості, ненависті тощо.

Виділяють:

  1. агресію афективну;
  2. агресію імпульсивну;
  3. агресію експресивну.

Визначення  агресії включає в себе два  різні типи агресії. Обидва вони належать тваринам: це соціальна агресія, для  якої характерні демонстративні спалахи  люті, і мовчазна агресія, схожа на ту, коли хижак підкрадається до своєї жертви. Пітер Марлер (1974) зазначає, що соціальна і мовчазна агресія пов'язані з функціонуванням різних відділів головного мозку.

У людей  психологи розрізняють два типи агресії: ворожу і інструментальну.

Джерело ворожої агресії — це злість, її єдина мета — причинити шкоду. У випадку інструментальної агресії  причинення шкоди — не самоціль, але засіб досягнення будь-якої іншої позитивної мети, особистих бажань.

Цілі, що не передбачають нанесення шкоди, та стоять за багатьма агресивними діями, включають примус і самоствердження. У випадку примусу зло може бути нанесене з метою впливу на іншу людину чи «настояти на своєму». Наприклад, за спостереженнями Петтерсона (1976), діти використовують різні форми негативної поведінки: стукають кулаками, вередують і відмовляються слухатися — і все це робиться з метою втримати владу над членами сім'ї. Така поведінка закріплюється, коли маленькому агресору вдається змусити своїх «жертв» іти на поступки. Аналогічна агресія може служити метою самоствердження чи підвищення самооцінки, якщо така поведінка схвалюється з боку інших [Агрессия у детей и подростков: учебное пособие / под ред. Н.М. Платоновой. - СПб.: Речь, 2004. - 336 с.;;; Ениколопов С. Понятие агрессии в современной психологии / С. Ениколопов. // Прикладная психология. - 2001. - № 1. - С. 60-72.].

Яскравий  приклад інструментальної агресії  являє собою поведінка підліткових  банд, які розгулюють вулицями міст у пошуках можливості витягти  гаманець у нічого не підозрюючого перехожого, заволодіти грошима чи зірвати прикраси. Насилля може знадобитись при крадіжках у випадках, коли жертва чинить опір. Але основна мотивація таких дій — нажива, а не заподіяння болю і страждань наміченим жертвам (Стівенс, 1971). Додатковим підкріпленням агресивних дій у цих випадках може бути захоплення з боку приятелів.

Додж і Койї (1987) запропонували використовувати терміни «реактивна» і «проактивна» агресія. Реактивна агресія передбачає відповідь на усвідомлену погрозу. Проактивна агресія, як і інструментальна, породжує поведінку (наприклад, вплив залякування, примус), що спрямоване на те, щоб отримати певний позитивний результат [Берон Р. Агрессия. / Р. Берон, Д. Ричардсон. - СПб.: Питер, 1997. - 336 с.;;; Берковиц Л. Агрессия: причины, последствия и контроль. - М., 2001. – С.24-30.].

Дослідження по виявленню різниці між цілями агресій показало, що учні, які проявляють реактивну агресію, а це хлопчики, які схильні перебільшувати агресивність своїх ровесників, і тому відповідають на ворожість, що їм здається агресивними  діями. Учні, що демонстрували проактивну агресію, не припускали подібних помилок в інтерпретації поведінки своїх однолітків.

Аналізуючи  причини ворожої інструментальної агресії, психологи висунули чотири важливі теоретичні концепції:

1) вроджені  агресивні спонукання;

2) агресія  як природна реакція на фрустрацію;

3) пізнавальні  і емоційні посили до агресії;

4) агресивна  поведінка як результат научіння.

Філософи  давно сперечалися, чи є людина за своєю природою добродушним і поступливим «благородним дикуном» чи в основі своїй вона представляє собою некеровану, імпульсивну тварину. Перша позиція, зазвичай пов'язана з філософом Жан-Жаком Руссо, накладає провину за соціальне зло на суспільство, але не на людську природу. Друга позиція, яку пов'язують з філософом Томасом Гоббсом (1588-1679), розглядає соціальні обмеження як необхідні для приборкання тваринних проявів людської натури, яка потребує суворого контролю. У нашому столітті погляди Гоббса про те, що агресивні спонукання є вродженими, і тому неминучими, поділяли Зигмунд Фройд і Конрад Лоренц.

Існує велика різноманітність теоретичних напрямів, які по-різному пояснюють сутність і витоки людської агресії. Розглянемо основні з них [Асеев В.Г. Мотивация поведения й формирования личности / В.Г. Асеев. - М.: Мысль, 1976. – 386 с.;;; Бандура А. Подростковая агрессия. Изучение влияния воспитания и семейных отношений / А. Бандура, Р. Уолтерс. - М.,2000. - 512 с.;;; Берон Р. Агрессия. / Р. Берон, Д. Ричардсон. - СПб.: Питер, 1997. - 336 с.;;; Ениколопов С. Понятие агрессии в современной психологии / С. Ениколопов. // Прикладная психология. - 2001. - № 1. - С. 60-72.;;; Іванова В.В. Причини та форми агресивної поведінки підлітків / В.В. Іванова. // Практична психологія та соціальна робота. - 2000. - №5. - С. 14-16.;;; Маковская И. Агрессивность: проявление, причины, предупрежление / И. Маковская. // Семья и школа. - 1983. - № 9. - С. 36.;;; Охрімчук Р. Багатолика агресія / Р. Охрімчук. // Початкова школа. - 2003.- №6. - С. 4-7.;;; Романов И. Теории агрессивности и детская агрессия / И. Романов, С. Бондаренко. // Вопросы психологи. - 1992. - № 5-6.;;; Теорія дає ключ до розуміння агресії / Шкільний світ. - 2006. - №9. - С.6-7.;;; Що викликає агресивні почуття і дії у дітей // Журнал для батьків. - 2001 - № 3-4 . - С. 43-49.].

Теорія інстинкту 3. Фройда. Учений вважає агресивну поведінку вродженою. У ранніх роботах він тяжів до того, що людська поведінка зумовлена інстинктом життя — еросом, енергія інстинкту життя (лібідо) — спрямована на його збереження і відтворення. А коли цьому щось перешкоджає, енергія інстинкту життя намагається зруйнувати перешкоду. Це і є агресія.

Згодом З. Фройд змінив свою думку щодо джерела агресії. Побачивши жахи Першої світової війни, учений дійшов висновку про наявність ще одного основного інстинкту — інстинкту смерті (танатос). Людська поведінка є складною взаємодією цих двох інстинктів. Постійний конфлікт між еросом і танатосом спричинює напруженість. Є механізми (наприклад, механізм зміщення), що забезпечують спрямування руйнівної енергії танатосу назовні, оберігаючи, таким чином, «Я».

Згідно  з З. Фройдом, агресія людини є вродженою і неминучою, якщо енергія танатосу не буде спрямована проти інших. У такому випадку вона руйнуватиме саму особистість. Якщо ми приймаємо таке пояснення, то мусимо визнати, що прогноз подолання агресії песимістичний. А спосіб зниження агресії, що випливає з такого розуміння її сутності, слід шукати серед способів розрядити внутрішню напруженість і, тим самим, зменшити ймовірність спрямування її проти інших людей. Сам З. Фройд способом розрядки вважав катарсис.

Еволюційний підхід. Теоретики цього підходу джерелом агресії вважають інший вроджений механізм — інстинкт боротьби. Найвідомішими його представниками є Лоренц (засновник етіологічного підходу) та Андрі (автор мисливського підходу).

Згідно  з Лоренцом, за джерелом агресії приховується вроджений інстинкт боротьби за виживання, притаманний як тварині, так і людині. У процесі тривалої еволюції сформувався механізм боротьби за виживання, який забезпечував поліпшення генетичного фонду (давати потомство, захищати його, здобувати їжу могли найсильніші). Механізм боротьби за виживання і є джерелом агресії.

Чи можна  агресію пригнітити або спрямувати в інше русло? Лоренц вважав, що агресивна енергія утворюється в організмі постійно, у певному ритмі і спонтанно. І чим більше цієї енергії нагромадилося, тим меншої сили зовнішній чинник може спричинити агресивну поведінку. З гіпотези Лоренца про взаємозв'язок між кількістю нагромадженої енергії та стимулами, що її вивільняють, випливає важливий для педагогічної діяльності наслідок. Суть його така.

Відомо, що лише людина, з-поміж інших істот, схильна до насильства над представниками свого виду. Вовк загризає зайця, тигр розриває косулю, і лише людина вчиняє насильство проти собі подібного  — людини. Лоренц пояснює цей факт тим, що поряд із наявністю у всіх істот вродженого інстинкту боротьби, є інстинкт пригнічення прагнення до насильства. Сила пригнічення і сила агресії — взаємопов'язані: чим вища здатність живого організму завдавати жертві серйозних пошкоджень, тим більша сила пригнічення агресії. Отже, у левів та тигрів, які можуть легко знищити велику кількість слабших тварин, сила, що стримує агресію, також велика і стримує напад на представників свого виду. Серед людей імовірність завдавати фізичної шкоди одне одному невелика і, отже, невелика й сила пригнічення агресії. Утім, за відносно невеликий проміжок часу людина винайшла технології, які дають їй можливість завдати іншим людям значну шкоду (ідеться про винайдення зброї масового знищення). Проте стримуюча сила людини залишилася невеликою. Прагнення лідерів тоталітарно-фашистських режимів знищувати цілі нації Лоренц пояснював саме домінуванням у людини здатності до насильства над стримуючими імпульсами, які пригнічують агресивні дії.

Лоренц вважав агресію неминучою, утім, бачив і способи її послаблення: загрозі вибуху агресії можна запобігти, якщо нагромаджену енергію спрямовувати у різноманітні дії. Блокуючим чинником агресії, за Лоренцом, є любов та дружба.

У руслі  еволюційного підходу є ще одна цікава гіпотеза агресії, її висунув Андрі. Це так звана «мисливська гіпотеза». Андрі вважає, що саме мисливський інстинкт складає основу людської агресивності. У результаті природного відбору з'явився новий вид істот — мисливці: вони нападали, аби здобути їжу, виробили мову, щоб об'єднуватися для нападу, а розвиток мозку та поява зброї, що вбиває на відстані, остаточно ствердили силу людини як істоти, здатної до насильства у межах свого виду.

Теорії біологічної  обумовленості агресії. Мають місце пояснення агресії з біологічної точки зору. А.Стор розглядає її як біологічно обумовлену, вроджену форму поведінки, яка в людському світі набула найбільш деструктивного характеру. Основою для широкого розповсюдження ідеї про вирішальну роль біологічних факторів стали відкриття з приводу природи Y-хромосоми. Генетичний підхід до проблем насильства отримав особливе розповсюдження приблизно 15 років тому назад.

Багаточисельними дослідженнями синдрому ХYY (В.Прайс, 1964; Т.Курейлді, 1970) встановлено, що ця патологія у чоловіків з’являється з частотою 1:700 (у народжених хлопчиків) і при ній відмічається більш висока злочинність, поширеність сексуальних девіацій, ніж у контрольній групі. Тобто, дана гіпотеза говорить про те, що «зайва» Y – хромосома у чоловіків може призвести до більш вираженого прояву агресивності [Причини адиктивної поведінки підлітків // Практична психологія та соціальна робота. - № 7. - 1999. - С. 19-21. ;;; Клейберг Ю.А. Психология девиантного поведения / Ю.А. Клейберг. - М., 2001. - 321 с.].

Дослідники відмітили те, що незвичний  набір хромосом найбільш характерний  не для основної маси населення, а  для осіб, що знаходяться в ув’язненні. Більше того, вони дали опис синдрому XYY, який характеризується проявами надмірної  агресії, раптовими спалахами насилля, а також затримкою у розумовому розвитку. Був зроблений висновок, що хромосомний тип XYY серед злочинців  зустрічається значно частіше, ніж  серед індивідуумів, що представляють  інші групи населення.

Хоч деякі фактори досить переконливо  підтверджують існування зв’язку  між схильністю до агресії і набором  хромосом (наприклад, відмінності у  проявах агресивності у чоловіків  і жінок, високий відсоток утримання  у виправних закладах осіб з аномаліями статевих хромосом), існує порівняно  мало даних, що свідчать про те, що статеві  хромосоми мають вирішальний  вплив у формуванні агресивної поведінки. Виявлений дослідниками зв’язок  деяких хромосомних аномалій з агресивною поведінкою є відображенням швидше недостатнього розумового розвитку.

Теорії спонук. Спонукою агресії є неінстинктивна мотиваційна сила, яка виникає в результаті депривації. У цьому випадку прагнення завдати шкоди іншим зумовлене зовнішніми щодо особистості причинами. Однією з теорій, що належать до цього напряму, є теорія фрустрації агресії (Доллард). Фрустрацією називають психічний стан, що виникає внаслідок реальної чи уявної перешкоди у досягненні значущої мети.

Хоча  ця теорія має багато прихильників, очевидно, що фрустрація не завжди призводить до агресії. Фрустрація викликає агресивну  поведінку тих людей, які мають  звичку реагувати на фрустрацію чи інші аверсивні стимули агресії. Крім того, агресія є наслідком багатьох чинників.

Фрустрований індивід падає на підлогу і б'є ногами, кричить чи кидається з кулаками на однокласника. Але може статися, що страх покарання за подібну поведінку стримує його. Тоді для розрядки агресії фрустрований індивід може повернути свої агресивні дії проти того, кого він не боїться, наприклад, молодшого братика, собаки. Вибір жертви для агресії зумовлюється кількома чинниками — силою прагнення до агресії та тими чинниками, що перешкоджають агресії і стимулюють схожістю потенційної жертви із фруструючим чинником. Таким чином, зміщена агресія найімовірніше розряджається на тих моделях, щодо яких сила гальмівних чинників невелика (не дадуть здачі, ніхто не покарає за напад), але у яких висока стимульна схожість із фрустратором.

Лабораторні дослідження теорії фрустрації-агресії  дали змішані результати: інколи фрустрація посилює агресивність, а інколи —  ні. Модель, що пояснює появу зміщеної агресії, розроблена Міллером.

У теорію фрустрації вносили поправки і такі відомі вчені як Берковіц та Зільман.

Л. Берковіц (1965) вніс найбільш значні поправки й уточнення в теорію фрустрації-агресії. Він стверджував, що фрустрація — один із багатьох різних аверсивних стимулів, які здатні лише спровокувати агресивні реакції, але не приводять до агресивної поведінки напряму, а, швидше, створюють готовність до агресивних дій. Така поведінка виникає лише тоді, коли присутні відповідні посили до агресії — стимули середовища, пов'язані з актуальними й попередніми факторами, що провокують злість чи агресію в цілому.

Згідно Берковіцу, стимули набувають здатність провокувати агресію (тобто потенційно можуть усувати агресію) за допомогою процесу, що схожий на класично випрацьований умовний рефлекс. Стимул може набути агресивне значення, якщо пов'язаний з позитивно підкріпленою агресією чи асоціюється з пережитими раніше дискомфортом і біллю. Тільки успішні атаки, що супроводжуються нанесенням шкоди об'єкту агресії, здатні послабити чи повністю усунути агресивне спонукання [Берковиц Л. Агрессия: причины, последствия и контроль. - М., 2001. – С.24-30.;;; Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков / А.Е. Личко. - Л., 1983. – 245 с.].

Описание работы
.Мета дослідження: теоретично обґрунтувати прояв агресії у підлітковому віці.
Гіпотеза дослідження: прояви агресії у дітей підліткового віку обумовлені індивідуально-психологічними та соціальними особливостями.
Завдання дослідження:
1.Проаналізувати психолого-педагогічну літературу по проблемі агресивного поводження підлітків.
2.З’ясувати психологічні особливості прояву агресії у дітей підліткового віку.
3.Розглянути індивідуальні особливості прояву агресивності в підлітковому віці.
4.Установити взаємозв'язок деяких властивостей особистості з агресивним поводженням підлітків.
5. Вивести механізми агресивної поведінки у підлітків за віком.
Содержание
1.Вступ

2.Розділ 1. Теоретичні аспекти вивчення агресивності у психології
1.1 Загальне поняття агресивності
1.2 Причини виникнення агресивності

3.Розділ 2. Дослідження виникнення агресивності у підлітковому віці
2.1 Статевовікові та індивідуальні особливості прояву агресивності в підлітковому віці
2.2 Особливості прояву агресивної поведінки у підлітковому віці

4.Висновки
5.Список використаної літератури