Типи політичної свідомості

1.3 Визначення

Таким чином, у літературі виділяється кілька варіантів розуміння слова "анархія": 1) стан безвладдя, неорганізованості, некерованості, безладдя в політичному житті суспільства; 2)ідеал анархізму - майбутнє високорозвинене суспільство, що самоорганізується; 3) риса стихійної, саморегульованої економіки, економічних ринкових відносин, a також договірної і стихійної природи міжнародного права (наприклад, у A.C. Ященко); 4) синонім анархізму. У понятті "анархізм" також можна відзначити кілька основних значень: 1) світогляд, сукупність філософських, економічних, релігійних, етичних, эстетических і інших ідей, що складають єдину систему з анархічним типом політичної свідомості; 2) тип, полюс, підсистема політичної свідомості; 3) ідеологія анархістського руху ; 4) визначений політичний рух ; 5) мислима в анархічній свідомості ступінь соціального розвитку, суспільна формація. При цьому варто розмежовувати такі суміжні поняття як анархічна свідомість, анархізм як тип політичної свідомості, анархізм, як політична і правова свідомість анархістського руху і, нарешті, анархізм як ідеологія, теорія і психологія. Анархічна свідомість - частина, тип суспільної свідомості, що відбиває початок хаосу в природі, суспільстві і свідомості ("хаотична свідомість", що існує поряд з "свідомістю порядку"). Воно містить у собі не тільки анархічний тип політичної свідомості, але і компоненти інших форм суспільної свідомості - філософського, економічного, естетичного, релігійного , природно-наукові ідеї і концепції і т.д. Елементи його можуть існувати і за межами власне анархічного типу політичної свідомості, зокрема, інтегруватися в окремі теорії етатичної свідомості. Анархічний тип політичної свідомості - основна частина анархічної свідомості (стосовно до політико-правової сфери), що представляє собою цінністно-негативно орієнтовану, негативно "заряджену" стосовно держави, законодавству і т.д. підсистему, полюс усередині системи суспільної політичної свідомості. Може виявлятися як у рамках організованого анархістського руху, так і за його межами. Виражає початок "хаосу" у політичному житті й у політичній свідомості, багато в чому визначає анархічний "полюс" у правовій свідомості. Політична і правова свідомість анархістського руху - найбільш концентрована частина, екстракт анархічного типу свідомості. Містить у собі яскраво виражену анархічну ідеологію (теорію) і психологію.

Політична і правова ідеологія анархізму (теорія анархізму) теоретичний шар анархічної свідомості, у тому числі анархічного типу політичної свідомості. Це система політичних і правових ідей, концепцій, теорій, доктрин широкого спектра течій анархізму.

Політична і правова психологія анархізму - це психологічний шар анархічної свідомості, - сукупність почуттів, емоцій, настроїв і т.д. стосовно явищ політичного і правового життя, обумовлених насамперед ціннісними орієнтирами цієї свідомості. Анархічна психологія виражає високий ступінь соціальної нестійкості, настрою розпачу, вичерпаності терпіння окремих суспільних груп, прошарків. У періоди соціальних криз, революцій може виступати як свого роду "психологічна оболонка" масових, особливо ліворадикальних політичних рухів.

Основним поняттям у даному ряді є, як видно, поняття анархізму як типу суспільної свідомості. З ним співвідносяться (доповнюючи його або виділяючи його визначену частину) інші суміжні вищезгадані поняття. Тому особливе значення має виділення його ознак і визначення. До таких ознак анархічного типу суспільної свідомості, у тому числі його теоретичного шару, що характеризують цю свідомість як якісно відособлене, відносно самостійне і цілісне явище, відносяться:

1. Відображення моментів і явищ хаосу в політичному житті і політичній свідомості як частки випадку прояву початку хаосу в природі і суспільстві.

2. Негативне ціннісне відношення до політико-юридичних інститутів (держави, партії, і т.д. ).

3. Протилежність анархічного ("анти державницького") і етатичного ("державницького") типів політичної свідомості як основних підсистем усередині системи суспільної політичної свідомості.

4. Еволюційний розвиток і складний, неоднозначний склад анархізму як підсистеми політичної свідомості (складні ідейні комплекси, розмаїтість і багатоваріантність ідей, що еволюціонують, теорій, доктрин, течій анархізму, його глибокі історичні корені).

5. Світоглядний плюралізм і гносеологічний релятивізм.

6. Невід'ємний атрибут теорій анархізму - високий ідеал гіпотетичного бездержавного, що розвивається, самокерованого і процвітаючого суспільства, високоморальних вільних особистостей.

7. Наявність визначеного утопічного елемента пов'язано з недооцінкою історичного потенціалу ряду політичних і юридичних явищ, з обґрунтуванням можливості досягнення ідеалу анархізму в різних історичних умовах, з розумінням шляхів і термінів його здійснення, а також з періодично повторюваними практичними спробами реалізації ідеалу анархізму. У той же час анархістська утопія може історично виступати як антиутопія стосовно утопій етатичної свідомості.

8. Вираження інтересів різноманітних суспільних прошарків, груп з високим ступенем нестійкості їхнього соціального стану і досить незадоволених своїм місцем і роллю в суспільстві.

Періодична активізація цієї свідомості в історії відбувається в зв'язку з різким ростом соціальної нестійкості цих шарів, їх абсолютним і відносним ростом у складі населення, у періоди соціальних криз і зростання загального рівня нестійкості і напруженості у соціальній системі. Сукупність даних ознак (деякі з них докладніше розкриваються в наступному параграфі) досить повно характеризує анархізм як цілісне й у той же час складне-складене, різноманітне й історично мінливе суспільне явище. Відзначені ознаки відрізняють анархізм і від іншого типу політичної свідомості - етатизму.

2. Типи політичної свідомості

Потреби подальшого розвитку історії політичних і правових навчань поряд з вивченням різних просторово-тимчасових параметрів і рівнів політичної і правової думки, навчань окремих політичних мислителів вимагають проведення багатоаспектних досліджень "наскрізного", що узагальнює, синтетичного плану, а також розробки загальних питань теорії історії еволюції суспільної свідомості. Початі в 1970-х - початку 1990-х рр. у цьому напрямку роботи створюють передумови для продовження і розширення наукових пошуків. Завершення колишніх і початок нових циклів еволюції політичних і правових систем, а також суспільної свідомості в країнах СНД і деяких інших країнах світу, створюють нові можливості для історико-теоретичного аспекту дослідження розвитку політичної і правової свідомості.

2.1 Діалектика хаосу і порядку

У сучасних умовах, коли намітилася загальнонаукова тенденція формалізації знань у різних галузях наук і зростання ступеня точності "гуманітарних наук", нового значення набувають загальнонаукові підходи, що з'явилися, категорії, поняття й інші форми загальнонаукової інтеграції, синтезу накопиченої інформації. Так, на початку 1970-х рр. на базі успіхів кібернетики склалася нова наукова дисципліна - синергетика[1]. Вона вивчає спільну дію багатьох підсистем неупорядкованих систем усілякої природи (фізичних, хімічних, біологічних, технічних, економічних, соціальних і т.д. ), у результаті якого відбувається самоорганізація системи, а також загальні принципи і закономірності самоорганізації. Досліджується і зворотній процес - перехід системи від стану порядку до хаосу. Ця дисципліна, що виникає на стику фізики, хімії, математики, кібернетики, біології, соціології і т.д. одержує висновки, що мають загальнонаукове значення з проблем самоорганізації й організації, діалектики хаосу і порядку в різних системах. Деякі загальні положення синергетики уже використовуються як методологічні основи в історичній науці[2]. Представляється перспективним використання даних синергетики і стосовно до дослідження системи суспільної політичної свідомості. Однієї з важливих функцій загальнонаукових засобів пізнання є перенос знань з одних галузей наук в інші[3]. При цьому найбільш коштовний не механічний, прямий перенос раніше добутого, зафіксованого і визнаного знання з одних галузей в інші, а "перенос", якщо можна так сказати, "творчий", що має евристичний зміст, коли стерпне знання якісне переробляється, трансформується, внутрішньо видозмінюється й у результаті породжує нове знання - з урахуванням специфіки саме тієї галузі науки, де воно індукціюється. Це скоріше навіть не перенос, а саме індукція, індукування (своєрідне "наведення") одного фрагмента знання іншим "[4]. В даний час у зв'язку з розвитком синергетики, статус загальнонаукових категорій здобувають категорії "хаос" і "порядок", досить ґрунтовно розроблювальні в сучасних природничих науках і у філософії[5]. "Наведення" зазначених категорій на типи (полюса) політичної свідомості (анархізм і етатизм) дозволяє одержати нове теоретичне знання про суспільну свідомість і онтологічну природу анархізму. У літературі питання про співвідношення типів політичної свідомості з категоріями "хаос" і "порядок", що виражають основні стани і фундаментальні початки природи і суспільства, не розглядалося. Діалектика категорій "хаос" і "порядок" ідеально відбиває об'єктивну діалектику співвідношення різних складних системних взаємодій явищ і процесів, а також узагальнено виражає діалектикові стану і принципів організації і самоорганізації динамічних систем. Приватними проявами, окремими сторонами, моментами "хаосу" і "порядку" (іноді іменованого "законом") є такі суміжні поняття, що співвідносяться, і категорії як спонтанність - планомірність, неорганізованість - організованість, неформальність - формальність, невизначеність - визначеність, дисгармонія - гармонія, нерівномірність - рівномірність, нерегулярність - регулярність, мимовільність - довільність, незалежність - залежність, розмаїтість (різноманіття) - одноманітність, багатозначність - однозначність, асинхронність -синхронність, нестійкість - стійкість , нерівновага - рівновага , ірраціональність - раціональність, асиметрія -симетрія, революція - реформа і т.д. Ці різні сторони , грані відзначених явищ, що співвідносяться, форми складних їхніх взаємозв'язків у комплексі характеризують фундаментальну багатозначну пару категорій "хаос" і "порядок". Перш ніж розглянути прояви "хаосу" і "порядку" у політичній свідомості, відзначимо деякі моменти діалектики цих початків, станів. При всій їхній протилежності, між ними існує багатоплановий, глибокий, взаємо проникаючий і зворотній зв'язок. У космологічних, геологічних, хімічних і інших процесах і явищах у природі, в економічних, політичних і соціально-психологічних і т.п. процесах і явищах у соціально-історичному розвитку "хаос" і "порядок" виступають як категорії, що фіксують динамічні внутрішньо системні співвідношення між предметами, явищами, процесами і т.д. При ближчому розгляді більш визначеної стає відносність і умовність протиставлення цих категорій. Наростання в системі елементів хаосу є наслідком порушення рівноваги сил, енергій, форм їхньої взаємодії; наслідком стагнації, дизфункції, кризи, дезинтеграцї, розпаду системи, включення її в руйнівні для неї взаємодії з іншими системами і т.д.. У той же час хаос усередині системи, що зберігається як ціле, виявляється як би її поверненням у стан, з якого відкриваються нові можливості руху, формоутворення, змістовних змін. Відбувається свого роду "стирання" колишньої системної пам'яті, розпад існуючих структур, відносин, взаємодій, і "розчищається" місце для будівництва радикально обновленої або якісно нової системи. Повний розпад системи може наступити при переході в стан хаосу макросистеми, у яку вона входить. Наступна стабілізація макросистеми може привести до формування в ній нових структурних системних елементів (наприклад, поява нових держав, союзів , блоків, і т.п. у ході криз і революцій у великих державних утвореннях , у результаті світових воєн і т. д.). Хаос виявляється переходом від одного рівноважного стану системи до іншого, з появою якого може змінитися і система. Момент хаосу - закономірна стадія в еволюції предмета, явища, системи явищ (системи систем), перехідний стан від одного рівня і форми організації до інших. У цьому відношенні хаос виступає як форма і засіб "переупорядкування", "переорганізації", як зміна ритму еволюції, розвитку, як ускладнений динамічний порядок у формі безладдя, як момент розвитку циклу форм, ступінь еволюції динамічних процесів, станів. І навпаки, порядок у визначеному відношенні, при деяких умовах виявляється підставою, джерелом початку хаосу або його схованою формою (наприклад, в умовах тривалої стагнації виникають багатошарові "тіньові" явища в економіці, політиці, праві і т.д., що сприяють нагромадженню, посиленню дестабілізації системи факторів у свідомості, суспільних відносинах, функціонуванні державних органів). Не випадково один з "батьків" синергетики розглядає порядок і хаос як відносно протилежні явища, "невіддільні один від одного"[6]. У свій час А.А. Богданов, незаслужено "забутий " в історії суспільно-політичної думки, розглядав стан порядку і хаосу в зв'язку з проблемами організованості і неорганізованості громадського життя. Тенденцію до наростання неорганізованості в суспільному житті вчений зв'язував з неоднорідністю елементів суспільного цілого, стихійністю його розвитку і зовнішніх впливів. Неорганізованість по Богданову, є в цілому неефективна, марнотратна форма існування, оскільки "у всіх областях життя" вона означає "непродуктивну розтрату її сил, антагонізм її форм, суперечливість її проявів". Надалі ця неорганізованість соціальної системи породжує боротьбу класів, що загострюється, приймаючої різної форми. Ця боротьба виступає як суперечлива єдність: з одного боку - як наслідок неорганізованості, з іншої, як форма, - засіб організації, силового зрівноважування суспільних сил. "Неважко зрозуміти, - писав він, - яке величезне значення для розвитку має все те, що вносить який-небудь порядок у цей хаос, що скільки-небудь організує ту неорганізованість, що ставить які-небудь рамки цієї дисгармонії, як це роблять примусові норми. От чому суспільна творчість у цій області розгортається з величезною силою і породжує величезне багатство форм. Це результат суворої життєвої необхідності"[7]. Очевидно, цим порозумівається й активна багатопланова розробка "державницького" типу свідомості, що моделює різні форми організованості і протистоїть у сфері ідеології початкові хаосу.

Між "хаосом" і "порядком" існують визначені зворотні генетичні зв'язки. У ряду випадків системи можуть еволюціонувати від порядку до хаосу. Цей напрямок еволюції фіксує другий закон термодинаміки. Подібний напрямок розвитку може мати місце й у правовій сфері, коли надлишкове ускладнення і жорсткість порядку, що збільшує потік суперечливих законів, указів, інших актів без відповідної їхньої координації, може створити ефект хаосу з порядку. В інших випадках має місце протилежна спрямованість еволюції систем - від хаосу до порядку. Лауреат Нобелівської премії Ілля Пригожий і його співавтор Ізабелла Стенгерс констатують, що тепер у науці "відомо, що нерівний розподіл - потік речовини або енергії - може бути джерелом порядку"[8]. Хаос виступає як "перетворений" порядок, як прояв внутрішньої еволюції порядку. Переосмислюючи концепцію хаосу, синергетика, зокрема, уводить поняття "детермінованого хаосу" як "надскладної упорядкованості", що існує неявно, потенційно і може проявитися у величезному різноманітті упорядкованих структур"[9]. Сучасні уявлення про світ, його кінечності і нескінченності, єдності його хаотичності і закономірності приводять до уточненого розуміння природознавства. З області знання про закони природи, у міру проникнення в таємниці світобудови, природознавство "стає знанням про діалектика закону і хаосу. Нерозривність закону і хаосу, що колись усвідомлювалася в основному на інтуїтивному рівні, у даний час усе частіше виступає як свідомо фіксуємий вихідний принцип досліджень"[10]. В даний час "хаос" перестав бути синонімом відсутності порядку і знайшов структуру, подібно тому, як перестав бути синонімом "ніщо" фізичний вакуум[11]. У цьому змісті сучасна наука як би наново "перевідкриває" глобальність діалектики явищ "хаосу" і "порядку", нові прояви й аспекти протиріч і протилежностей. Відкриття передвіщених раніше численних античастинок, антиречовини (антиматерії), явищ анігіляції у фізиці, дослідження антитіл і антигенів у біології і медицині, різних ступенів стабільності і нестабільності елементарних частинок, поглиблення знань про стан систем у "не урівноважених" ситуаціях, про еволюцію систем від "хаосу" до "порядку" і назад, розробка проблем несиметричності Всесвіту, про величину симетрії і її порушень[12] і т.д. - усе це уточнює ряд загальнонаукових понять, розширює уявлення про співвідношення, зміст і зміст явищ порядку і хаосу. Подібні явища виявляються й у будівлі, функціонуванні суспільної свідомості. У цьому відношенні анархізм як тип політичної свідомості виступає і як якась політична антисвідомість стосовно етатизму.

2.2 Етатизм і анархізм

Ці різновиди суспільної свідомості виступають і як форми відображення, і як форми відносин суб'єкта, що пізнає, (окремого мислителя, великих і малих соціальних груп, суспільства в цілому) до пізнаваного об'єкта, як "діяльність у формі відносин"[2]. З обліком тісного онтологічного і гносеологічного зв'язку політичної і правової свідомості з державою і супутньої йому такою формою права як законодавство представляється плідним виділення такого критерію типізації політичної свідомості, як його ціннісне відношення до цих явищ. У рамках ціннісного відношення суб'єкта до об'єкта "предмет може бути не тільки цінністю, але й антицінністю або нейтральним в аксиологічному змісті "[3]. Для типів політичної свідомості такою цінністю й антицінністю виступають держава, законодавство і деякі інші явища. Наявність визначеного ціннісного знака або заряду ("плюса" або "мінуса"), що позначають позитивне або негативне відношення політичних ідей, теорій до державності, кристалізує внутрішню полярну структуру суспільної політичної свідомості, пояснює механізм його генезису і функціонування. Дане ціннісне відношення виступає як суперцінність, що утворює протилежні типи усередині політичної свідомості. Відзначене відношення "і є та серцевина типу політичної свідомості, його інтегруючий фактор"[4].

У сучасній літературі виділяється два основних типи політичної свідомості по їхньому полярному відношенню до держави - "державницький" тип (етатизм) й антидержавницький тип (анархізм)[5]. Кожний з них має свою складну структуру, широкий спектр ідей та теорій, є підсистемою системи політичної свідомості. У правовій свідомості анархізм також є визначеним полюсом-підсистемою ідей, теорій. Тут об'єкт його негативного ціннісного відношення - законодавство держави. Стосовно законодавства в анархічній правовій свідомості утримується значний негативний "заряд". Різні варіанти правових ідей анархізму досить співзвучні ідеалам соціологічної й особливо психологічної шкіл у теорії права, а також доктринам природного права. Однак категоричне заперечення законодавства (свого роду антизаконодавча спрямованість) і різке протиставлення його деяким іншим, визнаним анархізмом формам права, відрізняє анархічну правову свідомість від інших теорій права. У крайньому варіанті анархізм мислить подолання законодавства через його граничний розвиток як тимчасової історичної форми (А. Л. Гордін). У негативно-ціннісній спрямованості анархічної правової свідомості виявляється його значна політизація і єдність політичної і правової анархічної свідомості в аксиологічному плані. У цьому змісті вони мають багато загальних рис і властивостей. Анархічна правова свідомість багато в чому виступає як політико-правова свідомість визначеної ціннісної орієнтації. Анархізм і этатизм, як типи політичної свідомості відбивають та освоюють політичну дійсність і у визначеній мірі творчо сприяють формуванню і різносторонньому розвиткові суперечливих процесів у політичному житті, їх прискоренню або уповільненню. Внутрішня цілісність типів політичної свідомості визначає особливості понятійного, категоріального апарата відповідних його підсистем, що мають як внутрішньопідсистемні, внутрішньогрупові так і визначені міжпідсистемні, міжтипові зв'язки і взаємодії. Представниками этатичного типу політичної і політико-правової думки в Росії наприкінці XІ - початку XX вв. (різних частин спектра цього типу свідомості) були, наприклад, ліберали Б.Н. Чічерін, М.М. Ковалевский, Н.М, Коркунов, ліберал, конституційний демократ CA. Муромцев, соціал-демократ Г.В. Плеханов, соціал-революціонер А.Ф. Керенський, комуністи В.І. Ленін, Л.Д. Троцкий, Н.І. Бухарін, Й.В. Сталін і багато хто інші. До числа великих теоретиків анархізму другої половини XІ - початку XX вв. у Росії, менш відомих, але мислителів європейського і світового масштабу, відносяться, наприклад, теоретик революційного анархізму-колективізму M А. Бакунін, анархісти-комуністи П.А. Кропоткін, А.А. Карелін, анархіст-гуманіст А.А. Боровий, анархіст-універсаліст Гордін, теоретик асоціаційного анархізму П.Д. Турчанінов (Лев Чорний), прихильник містичного анархізму А.А. Солонович та інші. Імена теоретиків анархізму не випадково менш відомі. У 1920-х - 1930-х рр. А.А. Боровий , А.А. Солонович, А.Л. Гордын і багато хто інші піддавалися репресіям, багато їхніх робіт заборонялися і замовчувалися, відомі випадки конфіскації і пропажі неопублікованих рукописів (наприклад, при арешті А.А. Солоновича в 1930 р. була конфіскована його тритомний машинописний рукопис "М.А. Бакунін і культ Ільдабаофа", доля якої невідома)[6]. Довгий час замовчувалось і про анархізм великого російського письменника Л.М. Толстого[7], до останнього часу не досліджувалися політичні і правові погляди і такого найбільшого теоретика анархізму як П.А. Кропоткін. Сучасний рівень розвитку історії політичних і правових навчань і знань про структуру, систему і функції суспільної свідомості, а також історичний досвід дозволяють визнати некоректною, з наукового погляду , постановку питання про "гарний" або "поганий" тип політичної і правової свідомості. Кожний з них має різноманітні форми, варіації, що часом істотно відрізняються один від одного(як, наприклад, тоталітарний сталінізм від лібералізму в "державницькому" типі ). У різних ситуаціях, відносинах, комбінаціях між собою вони можуть мати як прогресивне, так і реакційне значення, грати різну практико-політичну і пізнавальну роль. Це не означає, що типи свідомості не мають специфічні риси, властивостями, що мають те або інше значення в політичній і юридичній дійсності, на практиці, для визначених історичних ситуацій, періодів і т.д. Так, анархічний тип політичної свідомості характеризується більшою часткою утопізму і більш вираженим суб'єктивізмом, волюнтаризмом і максималізмом. Ці якості, тією чи іншою мірою, властиві і різним варіантам етатизму, де, наприклад, у тоталітарній свідомості вони виявляються не менш активно, чим в анархізмі. У цьому відношенні крайності, у визначеній мірі сходяться. Анархічний тип політичної свідомості, як і етатичний, іде своїми коренями в глибокі історичні шари, видимо, синхронні появі перших держав. Можна припускати, що ранні ідеї з цінністно-негативним відношенням до держави і закону виникали як ідеалізація колишнього родоплеменного ладу, пам'ять про яке збереглася в суспільній свідомості, а з іншого боку, що як спонтанно виникає в деяких груп населення, у соціально-напружених ситуаціях, відношення до держави, його конкретним представникам і органам, включеним у механізм експлуатації і гноблення в рабовласницькому і феодальному суспільствах. Як відомо, уже політична і правова думка стародавнього світу дає яскраві зразки цього типу свідомості (Лао-цзи в Стародавньому Китаю, частина софістів, кініки в древній Греції, почасти раннє християнство в Стародавньому Римі і т.д. ). У середні століття цю традицію зберігали політичні ідеї деяких течій релігійного сектантства. У середньовічній Росії представником цього типу свідомості був вільнодумець Теодозій Косой[8]. Його "нове навчання" склалося в 50-60-х рр. XVІ ст., приблизно в той же історичний період, що і теорія "Москва - Третій Рим" старця Філофея - представника етатичної політичної свідомості цього часу. Період російського централізованої держави і формування станово-представницької монархії дає, мабуть, перший зафіксований в історичних джерелах і досить відомий у літературі значний майже одночасний "сплеск" полярних типів політичної свідомості в Росії. Теоретична кристалізація анархізму, перехід від докласичного до класичного анархізму відбувається в XІХ ст. (М. Штирнер, П.Ж. Прудон, М.А. Бакунін, Элізе Реклю, Дж. Гільом, П.А. Кропоткін та ін.). В XІХ - початку XX ст. завершується оформлення біполярної системи політичної свідомості і його підсистем - етатизма й анархізму. Надалі йде процес ускладнення підсистем, вироблення варіацій ідей і доктрин відповідних типів, внутрішньотипове угруповання теорій, течій політичної думки. Формується постклассичний анархізм, так сказати, теорія анархізму "нового" покоління. У Росії в 1920-х роках найбільшими його теоретиками були А.А. Боровий, Гордін, А.А. Солонович і деякі інші. Л.С. Мамут не без основ думає, що загальні риси будівлі політичної свідомості як відносини "не можна знайти і пояснити лише з вглядування в нього самого, тому що задає них йому композиція тієї макросистеми, у яку воно (через "суспільну свідомість" і "ціннісні форми свідомості") входить, а саме свідомість у цілому"[9]. Погоджуючись з даним судженням, думаємо, що для дослідження типів політичної свідомості необхідно враховувати деякі онтологічні моменти, що визначають діяльність свідомості, зокрема, і інші макросистеми, у які включене суспільна свідомість і його форми (культура, суспільство , природа). Загальнонаукові підходи, що формуються, дозволяють це зробити в першому науковому наближенні. Використання в дослідженні суспільної свідомості загальнонаукових даних, закономірностей, може, згодом відкрити реальну перспективу широкого застосування математичних і інших методів більш точної обробки інформації про стан і динамік політичної і правової свідомості, їх структурі, змісті й еволюції. Анархізм і етатизм як типи політичної свідомості являють собою пари протилежних типів-полюсів. Однак ця протилежність не виключає визначених можливостей їхньої взаємодії (у тому числі і часткового взаємообміна деякими елементами - ідеями, фрагментами теорій і т.д.) у ході історичної еволюції типів політичної свідомості. Характерною рисою еволюції, співвідношення і місця цих типів свідомості в політичному житті є наступна історична закономірність: етатизм завжди був одночасно й опозиційним, і офіційною, підтримуваною державною владою (яка б вона не була) типом політичної свідомості. Анархізм же існував в історії тільки як неофіційний і опозиційний тип політичної свідомості, хоча ступінь і форми опозиційності мінялися, а часом мало місце і часткове тимчасове співробітництво анархічного руху з владою, що відбивало й у появі специфічних елементів в анархічній свідомості, наприклад, у період революцій. Різне відношення державної влади до "державного" і "антидержавному" типам політичної свідомості створювало і розходження в умовах їхнього розвитку - більш-менш сприятливі для етатизма і, як правило, менш сприятливі або гранично несприятливі для анархізму. Це відбивалося на рівні розробки різних проблем, особливостях структурування теорій, повноті категоріального апарата, що домінує співвідношенні пізнавальних і пропагандистських задач ідеології і т.д.. У цьому відношенні найбільш розвинуті зразки теоретичної етатичної свідомості конкретного періоду звичайно більш ретельно розроблені в цілому ряді аспектів у порівнянні із сучасною анархічною свідомістю, хоча пізні анархічні теорії можуть бути грунтовніше і глибше розроблені, чим більш ранні етатичні. Однак можна відзначити визначне історичне відставання анархізму (у порівнянні з етатизмом) у позитивному освоєнні політичної реальності, що зв'язано з його специфічною цінністно-пізнавальной орієнтацією. Але це відставання не відноситься до нерідко випереджального розвитку (знову ж у порівнянні з етатизмом) критичного сприйняття анархізмом мінливої політичної дійсності.