Використання наочності в процесі вивчення української мови в початкових класах

ine-height:14pt">Навчання складоподілу теж  відбувається на основі слухання слова (вимовляємо за правилами вимови). Розвиток умінь ділити слова на склади та наголошувати здійснюється практичним шляхом: діти вистукують, „відбивають" плеском наголошений склад, виділяють  голосом при промовлянні слова (но-рà).

Перевірку виділеного звуку  навчаємо школярів здійснювати у  складі повного слова теж на основі прослуховування. Для цього учень  вимовляє слово з виділеними звуками (звуком) і вслуховується, чи правильне  воно. Наприклад, у слові пітьма учень назвав перший звук [п], вийшло слово „питьма" - такого слова немає в українській мові. В слові п’ять, наприклад, учень в процесі звукового аналізу не вимовив і не почув звук [й’] і вийшло слово „пять". У таких випадках вчитель вимагає ще раз сказати слово або сам його вимовляє, протягуючи звук [й’], при цьому пропонує вслухатися у вимовлене слово [96].

Для розвитку у дітей чітких уявлень про звукову структуру  слова звуковий і складовий аналізи  доцільно супроводжувати складанням моделей (схем) - звукове моделювання (безпосередньо мовна зорова наочність).

У звуковому моделюванні  голосний звук позначається кружечком, твердий приголосний - однією горизонтальною рискою, м’який - двома горизонтальними (див. додаток Є).

У складовому моделюванні  позначаємо тільки склади (див. додаток  Ж).

Складання схем (графічне позначення складового і звукового складів  слова) обов’язково супроводжується  попереднім слуханням слова (корегується  вимова, якщо допущені помилки), згодом - усним складовим (виділяють склади, встановлюють їх кількість для схеми) і звуковим (називають послідовно кожний звук, чітко його вимовляють) аналізами.

Паралельно з складанням схем слід практикувати і аналіз готових  схем, виконаних у підручниках  або на дошці. Вчитель або учень  вимовляє слово і далі аналізує схему: слово включає два (три) склади (називає  їх), наголос на останньому складі (називає  його), слово складається із звуків (називає послідовно звуки і говорить, якими графічними знаками вони позначаються в схемі). Аналіз схем сприятиме вдосконаленню  умінь виконувати звукове моделювання.

Одночасно з складанням і  записом складових і звукових схем на дошці і в зошитах діти можуть складати схеми слів, користуючись сигнальними картками із зображенням  кружечків і рисок. Учень будує  схему почутого слова, потім показує  вчителю.

У випадках допущення помилок  звертається до часткового усного звукового  аналізу.

Сигнальні картки з графічними позначеннями можуть бути використані  і в процесі часткового звукового  синтезу: вчитель вимовляє слово, просить  назвати, наприклад, третій звук_; діти вимовляють його, а потім піднімають відповідну сигнальну картку, щоб „розповісти" вчителю про цей звук.

Для виховання у молодших школярів правильних уявлень про  звуковий склад слів, розвитку навичок  вимови використовується також методичний прийом „живі звуки": записане (надруковане  в підручнику) слово, „живі звуки" створюють його орфоепічний зразок, „виштовхуючи” букви у випадках якісних змін голосних або приголосних  звуків при вимові. За допомогою  таких графічних засобів можна  наочно показати особливості вимови слів, їх звукову структуру. Паралельний  аналіз графічної і звукової форм слова сприятиме формуванню уявлень  про відсутність повної відповідності  в написанні і вимові слів, що дуже важливе на етапі навчання при  формуванні навичок читання і  письма.

Успіх в оволодінні знаннями, уміннями і навичками з фонетики визначається рядом чинників, серед  яких одне з найважливіших місць  займає використання в цій роботі наочних засобів навчання, що підвищує не лише розуміння школярами матеріалу, але й мотиваційний компонент  навчання, роблячи урок більш ефективним з різних точок зору [51; 234].

2.1.6 Використання  наочності на уроках читання

Наочність на уроках читання  допомагає повніше й точніше  усвідомити читаний матеріал, створює  образне уявлення про прочитані  предмети, явища, дає можливість зрозуміти  предмети, речі в їх дії, поширює  відомості за межі читаного тексту. Наочність допоможе учням краще  застосувати набуті знання в практиці, урізноманітнює роботу при читанні, викликає інтерес до читаного матеріалу.

Залежно від змісту читаного матеріалу наочність на уроках читання  може бути різноманітна. Так, на уроках читання науково-популярного матеріалу  часто можуть використовуватись  предмети, речі, зібрані колекції, гербарії рослин, про які йде мова (городні, хлібні рослини, листя різних дерев, зразки металів, дерев, зерна і ін.). Широко використовуються моделі машин, макети, чучела птахів, звірів, фізичні  прилади. Ілюстративний матеріал у  читанках (картини, малюнки) завжди треба  розбирати з учнями при читанні  того матеріалу, до якого відносяться  ці малюнки.

Кожна школа має зараз  багато спеціальних навчальних картин з різних галузей суспільного  життя, з природознавства, географії, їх також потрібно широко використовувати  на уроках читання. Школи одержують  багато періодичної літератури (газет, журналів). Ілюстрації в цих журналах можуть бути теж використані для  унаочнення на уроках читання.

З уроками читання, особливо з читанням природничого, географічного  та історичного матеріалу, пов’язується проведення екскурсій у природу, на поле, до річки, в ліс, музей, на сільськогосподарську виставку. Ілюстративним матеріалом до читання можуть служити переглянуті  класом кінофільми, вистави [54].

Іноді можна почути скарги деяких учителів на відсутність у  школах матеріалу для унаочнення як виправдання на те, що уроки читання  вони проводять без унаочнення. Безперечно, такі скарги нічим не виправдовуються. Адже більшість із згаданої вище наочності  може мати кожна школа. Так, різні  колекції можуть зібрати самі учні. Окремі вчителі навіть недостатньо  або й зовсім не розглядають з  дітьми малюнків, уміщених у читанках, мовляв, діти їх бачать, що ж тут ще говорити про них. Такі вчителі знецінюють значення наочності. Видатний педагог  К.Д. Ушинський говорив: „Почніть показувати малюнки - і клас заговорить” [95; 261].

Як використовувати наочність, коли її показувати на уроці пояснювального читання?

На уроках читання здебільшого доцільно показати і розібрати наочність перед читанням тексту, під час вступної бесіди чи розповіді вчителя на дану тему. Іноді можна закінчити читання текстового матеріалу розглядом відповідних картин чи іншого унаочнення. При читанні художнього матеріалу буває доцільно при самому розборі тексту з учнями проілюструвати малюнок, що є в читанці, чи принесений учителем.

Діапозитиви і діафільми  можна демонструвати після вступної бесіди вчителя з учнями з даної  теми, супроводжуючи демонстрування поясненням учителя, а після перегляду  фільму прочитати про це в читанці. Таке читання й бесіда після прочитаного  матиме узагальнюючий характер.

При розгляді малюнків, предметів, речей треба привчати учнів добре  вдивлятися в них, бачити особливості  кожного предмета, деталі, аналізувати  їх. Буває, що демонстровані предмети, речі та й картини учні бачили раніше, і їм, здавалось би, нічого знову  розглядати. Але вчитель постановкою  запитань, своїми поясненнями допоможе учням глибше пізнати предмети, речі, розкриє те учням, чого вони раніше не помічали. Особливо важливо при  використанні наочності в зв’язку  з читанням навчити учнів бачити, розпізнавати на картині те, про  що вони читають у книзі, уміти  зіставляти читане з наочністю [54].

Наочність може бути використана  у вступній бесіді до читання, в процесі  читання тексту учнями й розбору  його, а іноді і в заключній  бесіді. Якщо розгляд наочності в  І-II класах потребує більше докладного пояснення з боку вчителя, то в III-IV класах учні на основі ширшого досвіду  і спостереження за навколишнім  життям, внаслідок одержаних відомостей із читаного ними раніше в розгляді наочності зможуть виявити більше самостійних міркувань і пояснень. Якщо учнів І-II класів цікавить наочність, що відтворює зовнішній рух, динаміку, то учні старших (III-IV) класів можуть зрозуміти, скажемо, певну історичну картину способом зіставлення, порівняння з чимось їм відомим [52].

2.1.7 Використання  наочності при вивченні граматики  і правопису

Однією з важливих передумов  свідомого засвоєння матеріалу  з граматики й орфографії є  використання наочності.

Використання наочності  при вивченні граматики й орфографії раціоналізує роботу вчителя, пожвавлює  процес викладання, економить час  і енергію, допомагає зосередити увагу учнів на найбільш важливому, суттєвому, підносить інтерес до виучуваного матеріалу, активізує  процес навчання, полегшує засвоєння  учнями граматико-орфографічного матеріалу. Наочність служить ілюстративним  матеріалом для зорових сприймань  учнів, допомагає вчителеві застосовувати  під час навчання спосіб зіставлення, порівняння, полегшує застосування аналізу  й синтезу при вивченні граматичних  явищ [42].

Школи мають чимало друкованих таблиць з мови, але не можна  обмежитись використанням лише цих  таблиць. Учитель мусить і сам  виготовляти потрібні таблиці. Так, наприклад, учитель може виготовити таблицю слів, що їх напис не перевіряється  правилами, слів, важких з правописного боку для даного класу, порівняльні  таблиці правопису тих самих  слів в українській і російській мовах.

Є і готові таблиці з  граматики й правопису для  початкових класів. Основні правописні орфограми в них виділено червоним кольором, а другорядні - синім. До таблиць  додано і методичні вказівки про  їх використання.

Використовувати таблиці  можна по-різному. Вивчаючи новий  матеріал, учитель вивішує таблицю  на дошці, учні розглядають її. Потім  учитель проводить аналіз слів, закінчень, поданих на таблиці, пояснює особливості  форм, наводить аналогічні приклади, формулює відповідне правило.

Можна застосовувати й  такий прийом: після детального зв’язного  викладу вчителем матеріалу, що підкріплюється прикладами, записаними на дошці, вчитель  вивішує таблицю і пояснює  виучуваний матеріал з метою глибшого усвідомлення його учнями.

Як за першого, так і  за другого прийому використання таблиці важливо, щоб розгляд  її учнями супроводжувався розбором і поясненням з боку вчителя. Таблицю  слід показувати учням саме в той  час, коли вчитель підводить учнів  до суттєвого, найважливішого. Так, при  вивченні в III класі родового відмінка іменників І відміни можна  використати таблицю відмінювання цих іменників. За запитаннями вчителя  учні наводять приклади (трава, пісня, Сава, тиша, їжа, армія). Ці іменники записуються на дошці. За викликом учителя учні з місця відмінюють усно 2-З іменники. Вчитель дає завдання учням навести приклади іменників І відміни і поставити їх в родовому відмінку однини, назвавши закінчення цих іменників у називному і в родовому відмінках. Цим самим учитель зосередив увагу учнів на тому, які закінчення можуть мати іменники першої відміни в родовому відмінку однини, що саме ці закінчення сьогодні і будуть вивчати. Після цього вивішує таблицю (див додаток З).

Учні за допомогою вчителя  легко розберуться в таблиці, побачать наочно і швидко зрозуміють особливості закінчень іменників  І відміни в родовому відмінку однини.

Закріплюючи на письмових  вправах цей матеріал, учитель  весь час скеровує увагу учнів  на таблицю і вимагає ставити  іменники І відміни в родовому відмінку за зразком таблиці. Саме за такого способу використання наочності  при вивченні нового матеріалу в  усвідомленні матеріалу братиме  участь зорове сприймання, а це сприятиме  кращому засвоєнню виучуваного  матеріалу.

Іноді можна давати учням  завдання списати в зошити приклади з таблиці, а потім переходити до виконання вправ з підручника, з дошки, наприклад, на перенос слів з рядка в рядок, на подвоєння  приголосних.

При використанні таблиць, принесених учителем, необхідно привчати учнів  розбиратись в аналогічних таблицях, поданих у підручнику.

Даючи учням вправи на відмінювання іменників у класі чи вдома, вчитель  зазначає, що вони можуть використати  таблицю із зразками відмінювання, подану в підручнику.