Використання наочності в процесі вивчення української мови в початкових класах

Принцип мотивації навчання.

Цей принцип має важливе  значення для активізації процесу  навчання. Він передбачає реалізацію мотивів навчання, тобто тих внутрішніх імпульсів, які спонукають учнів  до активної навчально-пізнавальної діяльності.

У психології і педагогіці виділяється декілька груп мотивів, які, в свою чергу, об’єднуються в  соціальні і пізнавальні мотиви.

Соціальні мотиви покликані  виховувати в учнів позитивне  ставлення до учіння, щоб зробити  свій внесок у національну розбудову  нашої України або ж заслужити  похвалу, схвалення в колі друзів, сім’ї і т.д. Ці мотиви формуються класоводами.

Пізнавальні мотиви формуються у процесі вивчення різних навчальних предметів, у тому числі й рідної мови, з метою розширення і поглиблення  знань, умінь і навичок, прищеплення  інтересу до знань і процесу їх набуття (зацікавленості, допитливості, кмітливості та ін.).

Отже, для формування мотивів  навчання потрібна раціональна організація  навчально-виховного процесу, при  якій школярі виступали б активними  учасниками пізнавального процесу. У дітей з’являється внутрішня  потреба до учіння, позитивне ставлення  до навчального процесу в тому випадку, якщо вони мають можливість зайняти активну позицію у  навчально-пізнавальній діяльності. Для  цього потрібно зрозуміло викладати  матеріал, вміло організовувати самостійну роботу для оволодіння знаннями, уміннями й навичками, показувати практичну  значимість навчального матеріалу, добирати цікаві тексти з різних стилів рідної мови, формувати життєво важливі  вміння (написати твір, скласти діловий  документ, план прочитаного твору  та ін), вміло поєднувати різні методи і прийоми, навчання та способи навчальної роботи, створювати проблемні ситуації, використовувати елементи зацікавленості, вдаватися до гумору, викликати емоції, переживання подій тощо [89].

Оскільки серед пізнавальних мотивів першорядне значення має

інтерес до знань і процесу  їх набуття, учителі-словесники повинні  організовувати навчальний процес з  рідної мови так, щоб максимально  зацікавити учнів змістом мовного  матеріалу і самим процесом набуття  мовних і мовленнєвих знань, умінь  і навичок. При вивченні багатьох тем можна зацікавити дітей навчальним матеріалом з мови. Так, поглиблюючи відомості про український алфавіт, доцільно навчити школярів користуватися словником, швидко складати алфавітні списки, що викликає значний інтерес до виучуваної теми. Розширюючи відомості про речення, його відмінність від словосполучення, доцільно пояснити комунікативну функцію мови, завдяки якій вона служить засобом спілкування. Вивчаючи порядок слів у реченні, доречно показати, що в українській мові, як і в російській, порядок слів виконує головним чином стилістичну функцію. Змінюючи порядок слів, ми робимо логічний наголос на головному слові, яке набуває більшого смислового навантаження, наприклад: - Я посадив квіти. - Квіти посадив я. Однак іноді порядок слів виконує синтаксичну функцію, наприклад, у реченнях „Гнів викликає біль” і „Біль викликає гнів” на першому місці стоїть підмет, а тому має форму називного відмінка однини. Після присудка стоїть додаток у формі знахідного відмінка. Отже, місце слова у реченні визначає його форму і синтаксичну роль. Показ широкого використання мовних категорій у мовленні дасть змогу зацікавити дітей навчальним матеріалом, пробудити інтерес до усвідомлення цих життєво необхідних категорій мови [101; 204].

Отже, основні вимоги до процесу навчання при використанні принципу мотивації навчання:

1. Формування в учнів  мотивів навчання.

2. Прищеплення дітям інтересу  до мовних та мовленнєвих знань,  умінь, навичок і до процесу  їхнього набуття.

Принципи активності й  самостійності (при керівній ролі вчителя.)

Питання активності й самостійності  навчання школярів привертало увагу  відомих учених - К.Д. Ушинського, Т.Г. Лубенця та ін. [95, 44]. Вони залишили цінну  педагогічну спадщину. У подальшому розробкою цієї проблеми займались  педагоги, психологи, методисти: Г.С. Костюк, В.О. Онищук, О.Я. Савченко, А.М. Медушевський та ін. [78, 79].

Так, більшість методистів вважають, що принцип активізації  учнів на заняттях з рідної мови слід здійснювати запровадженням розумових  операцій, організацією самостійного застосування знань на практиці; створюванням проблемних ситуацій тощо.

При вивченні будь-якого  мовного матеріалу діти повинні  повністю проявити свої пізнавальні  здібності; а тому завдання полягає  в постійній активізації розумової  діяльності учнів; у формуванні вмінь  і навичок самостійної роботи.

Активність школярів на уроках рідної мови може бути високою тільки в тому разі, коли їх діяльність не зводиться  до самого лише слухання вчителя, простого відтворення вивченого, а включає  спостереження над фактами мови, їх осмислення і зіставлення, застосування знань на практиці. Значить, учитель  мусить розвивати активність дітей не тільки при відтворенні засвоєного матеріалу, але й на основі їх самостійного підходу до розв’язання пізнавальних завдань, тобто розвивати творчу активність, яка проявляється в їх бажанні усвідомити суть завдання, підібрати відомі способи його розв’язання, застосувати їх у нових умовах, знайти необхідний ілюстративний матеріал [44].

Мовні явища, як відомо, пізнаються внаслідок аналітико-синтетичної  діяльності думки, спрямованої на сприймання й усвідомлення основних ознак тієї чи іншої мовної категорії. Активізація  мислительної діяльності підвищує ефективність процесу пізнання і значно прискорює  його. Більшість лінгвістичних визначень  і правил створюються на основі узагальнення, яке є продуктом роботи думки. Тому при вивченні їх необхідно виділяти істотні і неістотні ознаки, створювати проблемні ситуації, показувати протиріччя між відомим і невідомим і  т.д.

Важливою передумовою  активізації учнів у процесі  навчання мови є пробудження інтересу до навчання мови, ініціативи в роботі, спрямованої на розширення знань  і підвищення грамотності в широкому розумінні цього слова [101; 169].

Як свідчить досвід, значний  інтерес в учнів викликає цікавий  ілюстративний матеріал, спрямований  на активізацію пізнавальної діяльності їх. Так, до теми „Порядок слів у реченні" можна дібрати такі приклади:

1. Я зустрів брата товариша. - Я зустрів товариша брата.

2. Веселий настрій викликає  сміх. - Сміх викликає веселий  настрій.

Школярі охоче зіставляють  інтонацію і пунктуацію у таких  реченнях:

1. „Віктор, - сказав Анатолій, - здобув перемогу". - Віктор сказав: „Анатолій здобув перемогу".

2. Їхати не можна, затриматися. - Їхати, не можна затриматися.

3. Ми поспішаємо; нас чекають. - Ми поспішаємо, нас чекають.

Активну розумову діяльність учнів передбачає розвиваюче навчання, а тому при вивченні лінгвістичного матеріалу необхідно залучати школярів у мислительний процес. Щоб зацікавити дітей процесом здобуття знань, слід створювати проблемні ситуації шляхом постановки питань, на які учні дадуть відповідь після спостереження  конкретного мовного матеріалу, порівняння й аналізу мовних категорій  і т.д.

Великий інтерес до вивчення мови викликає застосування технічних  засобів навчання. Шкільна програма висуває вимогу підвищення мовленнєвої  культури учнів, а тому потрібно більше уваги приділяти роботі над орфоепією  та інтонацією, а також над розвитком  мовлення, в тому числі і зв’язного. З цією метою слід систематично застосовувати технічні засоби навчання на уроках мови. У практиці школи для цього здебільшого використовуються звукозаписи (магнітофон, грамзаписи та ін.) і екранні посібники (кіно, телефільми тощо). Для розвитку орфографічних навичок застосовуються аудіовізуальні технічні засоби (кодоскоп, графопроектор, діапроектор та ін.). Різноманітні технічні засоби використовуються і для розвитку усного і писемного зв’язного мовлення.

Вищою формою прояву свідомості й активності школярів є їх самостійність. Самостійна діяльність учнів завжди складається із мислительних операцій і практичних дій, а тому її необхідно  здійснювати як для набуття знань, так і для закріплення знань, умінь і навичок з мови. При  цьому важливо дбати про те, щоб діти навчилися спостерігати мовні явища, робити висновки і узагальнення. В процесі узагальнення і конкретизації  необхідно розкривати причинно-наслідкові зв’язки, користуючись відповідними питаннями. В такому випадку буде розвиватися не тільки мовлення, а й мислення. Розвиток навичок самостійного мислення школярів сприяє підвищенню їх загальної культури. Таким чином, самостійна робота тісно пов’язана з розвитком мислення і стимулює його [101].

Самостійна робота на різних етапах уроку має свої особливості. Школярі можуть самостійно сприйняти  і усвідомити багато тем шкільного  курсу української мови, читаючи  підручник, виконуючи практичні  завдання. Проте керівна роль належить учителеві.

В умовах самостійної роботи школярів, яка проводиться з метою  закріплення нового матеріалу чи повторення вивченого, є великі можливості для диференціації завдань з  української мови. Цьому значною  мірою сприяють додаткові завдання, які подаються у підручниках  під текстами вправ. Сильні учні виконують  усі завдання, а слабші - лише деякі  з них. Крім того, вміло підібраний і добре підготовлений роздавальний матеріал сприятиме диференціації завдань. Цей роздавальний матеріал доцільно використовувати і для перевірки знань школярів у класі, і для домашньої роботи. На необхідність індивідуалізації домашніх завдань неодноразово вказували педагоги, методисти.

Добре знаючи підготовку учнів, а також прогалини в їх знаннях, учитель готує картки з питаннями  і завданнями практичного характеру  для класної і домашньої роботи.

Завдання в картках  можуть бути різноманітними: вставити пропущені букви, утворити ту чи іншу частину мови префіксальним чи суфіксальним способом, скласти словосполучення  й речення, виправити речення, побудоване стилістично неправильно, перекласти з російської мови на українську окремі слова, написати твір-мініатюру на вказану  тему, використовуючи певні граматичні категорії (звертання, вставні слова  і словосполучення, однорідні члени  речення, діалог, пряму мову тощо).

У сучасних умовах урок як основна  організаційна форма навчання набуває  нового змісту, нової структури. А  тому посилюється вимога до активізації  навчально-пізнавальної діяльності всіх учнів на уроці і разом з  тим до обліку індивідуальних особливостей, які необхідно добре знати. Як же забезпечується активна робота класу  на уроках мови? Пояснюючи дітям  нову тему (наприклад; „Поняття про  займенник" або „Поняття про словосполучення”), учитель формулює пізнавальну задачу для всіх учнів, серед яких одна група  дає відповідь на поставлене питання; друга - наводить приклади, третя - робить висновок. Краще підготовлені школярі  розповідають першими і позитивно  впливають на інших. Однак на цьому  робота не припиняється. Усі учні виконують  те ж саме завдання, відповідно пояснюють (і сильніші, і слабші). Далі доцільно диференціювати завдання для закріплення  теми самостійною роботою [82].

Отже, основні вимоги до процесу навчання при застосуванні принципів активності й самостійності (при керівній ролі вчителя):

1. Запровадження розвиваючого  навчання рідної мови.

2. Пробудження інтересу  до процесу набуття знань.

3. Вироблення навичок  самостійної роботи учнів на  всіх етапах навчання.

4. Застосування технічних  засобів навчання.

Принцип наочності.

Принцип наочності тісно  пов’язаний з принципами свідомості і доступності, оскільки реалізація його дає змогу в доступній  формі викласти навчальний матеріал і свідомо його засвоїти.

Як відомо, в пізнанні має місце чуттєве і абстрактне мислення: перше відображає лише зовнішній  бік явища, а друге - суть явища. Пізнання йде від чуттєвого, конкретного  до абстрактного, щоб потім перейти  до мисленого конкретного на більш  високому рівні.

Мова, як відомо, функціонує в двох формах - усній і писемній, а тому чуттєво сприймається органами слуху і органами зору і слуху. Це й потрібно мати на увазі при  створенні засобів унаочнення для  засвоєння мови. Зорові і слухові  відчуття викликають зорові і слухові  враження, які у дітей дуже стійкі і полегшують сприймання мовного  матеріалу, його осмислення і запам’ятовування. Особливо важкими для учнів є  граматичні категорії, бо вони мають  абстрактний характер. Для усвідомлення їх потрібна слухова і зорова наочність. Як слухова наочність широко використовуються технічні засоби навчання - магнітофон, програвач і ін. Вони дають змогу  добре відпрацювати найбільш важкі  види інтонації, ритм, паузи, темп, тембр, логічний наголос при вивченні синтаксису й інших розділів шкільного курсу  мови. Зорова наочність полегшує сприймання писемної форми мови. Вона може становити собою конкретні мовні ілюстрації з виділеними елементами на таблиці, з формулюванням визначень чи правил і т.д. або ж умовно-схематичне зображення мовного матеріалу у вигляді схем [74].