Історія виникнення інтерактивних методик

2.1. Вивчення і класифікація  даних.

2.2. Пошук взаємозв'язків  і побудова логічних висновків.

2.3. Висунення гіпотез.

3. Перевірка передбачуваної  відповіді.

3.1. Збір даних.

3.2. Організація даних.

3.3. Аналіз даних.

4. Формулювання висновків.

5. Застосування висновків. 

Дослідницька модель за Фентоном:

 

1. Бачення проблеми на  основі існуючих даних.

2. Формулювання гіпотез.

3. Розуміння логічних наслідків  гіпотез.

4. Збір даних з метою  перевірки гіпотез.

5. Аналіз, оцінка та інтерпретація  даних.

6. Оцінка гіпотез на  основі існуючих даних.

7. Формулювання узагальнення  або висновку.

Дослідницька модель за Гоулсоном:

(модель трьох питань):

 

Стосовно до поточних подій?

 

1. Що відбулося?

2. Чому це відбулося?

3. Які можливі наслідки?

 

Стосовно до історії:

 

1. Що відбулося?

2. Чому це відбулося?

3. Якими були наслідки?

 

 Усі наведені М.В.  Кларіним моделі мають низку  загальних дослідницьких процедур:

 

- виявлення проблеми;

- формулювання проблеми;

- прояснення незрозумілих  питань;

- формулювання гіпотези;

- планування і розробка  навчальних дій;

- збір відомостей;

- аналіз і синтез зібраних  даних;

- зіставлення відомостей  і висновків;

- підготовка і оформлення  повідомлень;

- виступ з підготовленим  повідомленням;

- переосмислення результатів  у процесі відповіді на питання;

- перевірка гіпотез;

- формулювання узагальнень;

- формулювання висновків. 

 

 Впродовж навчального  процесу вчитель спонукає учнів  до дослідження, доброзичливо, із  зацікавленням він реагує на  всі висловлювання дітей, створює  атмосферу пізнавального пошуку. Тому ці моделі представляють  собою не новий засіб викладання, а засіб навчання, який формує  важливі пізнавальні вміння, які  так само потрібні для розвитку  дитини, як читання та арифметика.

Синектика

 

 Модель групового вирішення  проблем за допомогою метафоричного  мислення має назву  "синектика". Це модель групової творчої  діяльності та навчального дослідження,  яка розробляється у зарубіжній  педагогіці з 1960-х років.  Синектика  (synectics) охоплює досвід застосування  відомого методу групової генерації  ідей, який має назву "мозкової  атаки", або "мозкового штурму" (Brainstorming). Синектика розвивалася  як спільна пошукова діяльність  у вирішенні проблем експертними  групами з використанням домислів, сміливих гіпотез, "хибних ідей" та інтуїтивних рішень. На початку  розвитку ця модель створювалася  як методика стимулювання творчої  роботи у пошуках інноваційних  вирішень проблем у промисловості  та управлінні. У 60-х роках у  США, де були започатковані  "промислові" зразки синектики,  почалися експерименти із впровадження  її "навчального" варіанта у  початкову, середню та вищу  школи. Головним для дидактичних  пошуків було стимулю-вання пошукової  навчальної діяльності, яка заснована  на емоційно-образному, метафоричному  мисленні. Організація навчальної  роботи за синектикою передбачає:

 

1. Початкове висунення  проблеми, яка є досить складною  для вирішення. 

2. Аналіз проблеми та  повідомлення необхідної інформації. Роль експерта, який повинен компетентне  оцінити доповідь-повідомлення, може  виконувати вчитель або підготовлений  до такої роботи учень. На  цьому етапі залучають різноманітні  інформаційні джерела, тому що  збирання фактів закладає підвалини  для вирішення проблеми.

3. З'ясування можливостей  вирішення проблеми шляхом детального  аналізу та коментування вчителем  та експертом усіх висунутих  варіантів з поясненням причин, за якими відкинуто деякі з  них. 

4. Переформулювання проблеми  кожним учнем самостійно своїми  словами так, як він її розуміє,  з метою наближення завдання  до себе самого.

5. Спільний вибір одного  з варіантів переформульованої  проблеми, початковий варіант тимчасово  відкидається.

6. Висунення образних аналогій  із залученням "метафоричних" описів тих явищ, які містить  проблема. Важливо на цьому етапі  роботи поряд із прямим зіставленням  предметів і явищ наводити "особистісні"  та "символічні" аналогії (два-три  слова), можливі навіть аналогії "фантастичні".

7. "Пристосування" окреслених  групою підходів до вирішення  або готових рішень до вимог,  що закладені у самій проблемі. На цьому останньому етапі  з'ясовуємо, чи проблему вирішено, чи потрібно обрати новий шлях  для пошуку правильного рішення. 

 

 Отже, слід пам'ятати,  що синектика як метод організації  роботи передбачає уявлення про  природу творчої діяльності та  можливостей її цілеспрямованого  включення у навчальний процес.

 

 Можливі два варіанти  використання моделі: 1) створення  нових уявлень (від відомого  до невідомого); 2) оволодіння новими  уявленнями (від невідомого до  відомого).

Дискусії

 

Дискусію як навчальну  форму роботи зі студентським колективом не потрібно перетворювати у псевдообговорення, псевдопошук тих завдань, які  відомі викладачеві. Дискусія повинна  бути проблемною. Світовий педагогічний досвід накопичив низку прийомів організації обміну думок, які є  згорнутими формами дискусії [19, с. 134-149]. До них належать:

 

- "круглий стіл":  бесіда, у якій на рівних бере  участь невелика група учнів  (до 5 чоловік), відбувається обмін  думками як між учнями, та з  "аудиторією" (решта класу);

- "засідання експертної  групи"  ("панельна дискусія"): спільне обговорення висунутої  проблеми учасниками групи (4-5 учнів з визначеним заздалегідь  головою) та обговорення доповіді (досить стислої, у якій кожен  доповідач висловлює свою позицію; 

- "форум":  обговорення,  що нагадує "засідання експертної  групи", у ході якого ця група  обмінюється думками з "аудиторією";

- "дебати":  формалізоване  обговорення, яке побудоване на  основі виступів учасників-представників  двох протилежних команд-суперників  та заперечень до цих виступів. Варіантами такого обговорення  є "британські дебати", що  нагадують процедуру обговорення  проблемних питань у Британському  парламенті;

- "засідання  суду": обговорення, що імітує слухання  справи у суді, на якому розподіляються  чітко ролі всіх учасників. 

 

 Серед форм навчальної  дискусії можна виділити і  "техніку акваріума" - особливий  варіант організації групової  взаємодії [19, с. 135-136]. Цей різновид  дискусії застосовується у роботі  з матеріалом, зміст якого пов'язаний  із суперечливими підходами, конфліктами,  розбіжностями. 

 

 М.В. Кларін вважає, що саме такий варіант дискусії  робить акцент на процес презентації  точки зору та її аргументації  і пропонує наступну процедуру  роботи за "технікою акваріума":

 

-  постановка проблеми  перед класом;

- вчитель розподіляє клас  на групи, що сидять у колі;

- вчитель або самі учасники  обирають того, хто буде представляти  позицію цілої групи;

-  групи швидко обговорюють  проблему, щоб дійти згоди; 

- представники груп збираються  у центрі класу і відстоюють  свої позиції, допомагати дозволяється  лише записками, де сформульовано  вказівки;

- вчитель дозволяє представникам  взяти "тайм-аут" для консультацій;

- обговорення закінчується  або після закінчення призначеного  часу, або після вирішення проблеми ;

- проводиться критичне  обговорення "техніки акваріума"  цілим класом.

Роль вчителя у підготовці та проведенні дискусії

 

 Навчальна дискусія  передбачає питання вчителя і  відповіді учнів. Головна роль  у дискусії належить учителю,  його вмінню задавати питання,  вести діалог, тримати паузи, очікуючи  відповіді. Протягом дискусії  роль вчителя не повинна зводитися  до директивних реплік або  висловлювання особистих суджень.  Багаторічна практика показує  високу ефективність питань відкритого  типу, що стимулюють мислення. Це "дивергентні" або "оцінюючі" за своїм змістом питання. Вони  не передбачають (на відміну від  закритих "конвергентних") короткої, однозначної відповіді, спонукають  до пошуку, творчого мислення. Це  питання типу: Як? Чому? За яких  умов? Що може скоїтися, якщо...? "Оцінюючі" питання допомагають студентові  виробити свою власну оцінку  того чи іншого явища, власне  судження.

 

 Продуктивність генерації  ідей збільшується, якщо вчитель:

 

- надає час для обміркування  відповідей;

- уникає питань, які нечітко  сформульовані;

- не ігнорує жодного  питання;

- розширює думку або  змінює її напрям;

- уточнює висловлювання;

- уникає узагальнень;

- спонукає учнів до  поглиблення думки. 

Правила дискусії:

 

1. Доброзичливе ставлення  і увага до кожного учасника.

2. Утримання від схвальних  або несхвальних висловлювань.

3. Зосередження всієї дискусії  на темі, фіксація уваги учасників  на питаннях, які обговорюються. 

4. Стислість, змістовність, аргументованість як у процесі  дискусії, так і під час підведення  підсумків. 

5. Загальний висновок - не  кінець роздумам над проблемою,  а наступний крок у дослідженні  нової теми.

Міжгруповий діалог

 

 Одним з ефективних  засобів організації навчальної  діяльності, яка збільшує самостійність  дітей, - є розподіл студентів  на малі групи (по п'ять-шість  чоловік) і організація діалогу  між групами.

 

 Розподіл ролей-функцій  у дискусійній групі: 

 

"Ведучий"  (організатор): організовує обговорення питання,  проблеми, втягує в роботу усіх  членів групи; 

"Аналітик":  задає  питання учасникам під час  обговорення, піддає сумніву ідеї  та формулювання;

"Протоколіст":  фіксує  все, що стосується розв'язання  проблеми, формулює позицію групи; 

"Споглядач":  оцінює  участь кожного члена групи. 

Хід дискусії:

 

- Висунення проблеми.

- Розподіл учасників на  групи, розподіл ролей.

- Обговорення проблеми.

- Представлення результатів  обговорення.

- Продовження обговорення  і підведення підсумків. 

Рольові ігри

 

Дидактична  (навчальна) гра - це гра за правилами, підпорядкованими досягненню заздалегідь накресленого ігрового результату (за М.В. Кларіним) [19, с. 90-123]. На відміну від ігрової  діяльності цілеспрямована гра передбачає момент змагання. У 60-80 роках XX ст. у  США поряд із грою у навчальний процес було включено імітаційне моделювання: ретельне дослідження реальної або  імітованої ситуації з метою виявлення  її конкретних і загальних якостей. Методика вивчення конкретних ситуацій., де головною особою є учень, була розроблена у Гарварді і застосовувалася  у бізнес-школах, а пізніше у  системі професійної освіти для  навчання менеджменту. Модель навчального  процесу, який ґрунтується на грі, вводить  учнів в ігрове моделювання явищ, що вивчаються, та надає їм новий  життєвий досвід.

 

 Структура навчального  процесу, який передбачає дидактичну  гру, складається з 4 етапів:

 

1.  Орієнтація. Вчитель  характеризує тему, яка вивчається, основні правила гри та її  загальний хід. 

2. Підготовка до проведення.  Розподіл ролей, вивчення ігрових  завдань, процедурні питання. 

3. Проведення гри.  Вчитель  стежить за грою, фіксує наслідки (підрахунки балів, прийняття  рішень), роз'яснює те, що незрозуміле. 

4. Обговорення гри.  Вчитель  керує дискусійним обговоренням  гри (що сподобалося; коли виникали  труднощі; які ідеї з'явилися протягом  гри). Увага приділяється зіставленню  імітації з реальним світом, установленню  зв'язку гри зі змістом навчальної  теми.

 

 Повноцінне розгортання  навчального процесу, побудованого  на дидактичній грі, передбачає  від вчителя, який у процесі  навчання виконує різні ролі, значного особистісно-професійного  потенціалу. Атмосфера гри трансформує  позицію вчителя, який балансує  між ролями організатора, помічника  і співучасника загальної дії.  Він забезпечує тонку межу  між ігровою дією, у яку втягнуті  учні, і спеціальною фіксацією  навчально-пізнавальних результатів  гри. Таким чином, використовуючи  дидактичну гру у своїй педагогічній  роботі, вчитель сам може виконувати  такі функції: 

 

 Інструктора:  допомагає  учасникам гри зрозуміти правила  (детальне інструктування учасників  до самої гри може їх заплутати,  тому його потрібно звести  до мінімуму).

 

 Судді-рефері:  контролює  процес, не втручається в гру.

 

 Тренера:  може надавати  учасникам допомогу.

 

Ведучого:  якщо попередні  ролі були пов'язані з підготовкою  та проведенням імітаційної гри, то ця роль належить до завершального  етапу - обговорення.

 

 Аналізуючи різні моделі  навчання на основі гри, можна  представити їх загальну схему: 

Створення ігрової проблемної ситуації

 

Хід гри:

 

- дії учасників за ігровими  правилами, 

- розгортання ігрового  сюжету,

- Підведення підсумків, 

- самооцінка гравців, 

- аналіз ігрової ситуації,

- навчально-пізнавальні підсумки  гри. 

"Кейс"- метод

 

 Сутність навчання, за  Л. Виготським, полягає у тому, що воно викликає, пробуджує і  урухомлює низку внутрішніх процесів  розвитку учнів. "Ці процеси  можливі лише у сфері взаємовідносин  із довкіллям, у дискусії і  співробітництві з товаришами, але  продовжуючи внутрішній хід розвитку, вони стають внутрішнім надбанням  самого учня" [25, с. 156]. Навчити  учнів співпрацювати дуже важливо  вже тому, що це залучає їх  до предметної діяльності. В цьому  і полягає сутність діяльнісно-кооперативного  підходу до навчання.