Биографический метод исследования в гуманитарных науках

21

ЗМІСТ

  ВСТУП....................................................................................................................3    

  РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ БІОГРАФІЧНОГО МЕТОДУ      у навчанні гуманітарних наук.............5

1.1.Аналіз базових понять...................................................................5
1. 2.Генезис біографічного методу у наукових дослідженнях..............................9

1. 3.Опис біографічного методу  в соціології

1.4.Особливості використання  біографічного методу в психології,  та історії.

1.4. Використання біографічного методу в літературознавстві.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1………………………………….

  РОЗДІЛ 2. ЗБІР ТА ОБРОБКА БІОГРАФІЧНИХ ДАНИХ…………...15

  2. 1.Психологічні механізми впливу біографічного методу .
2. 2. Специфіка біографічного методу в педагогіці, методиці.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2……………………………………………………

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.............................................29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................30

ВСТУП

Актуальність проблеми даного дослідження зумовлена тим, що у сучасній педагогічній науці й практиці проблема дослідження, діагностики, корекції і проектування життєвого шляху особистості. Головне заперечення проти біографічного методу свідчить, що розповіді власної автобіографії, власних автобіографічних фактів передає тільки індивідуально модифіковану картину. Отже, якщо автобіографічне відновлення фактів, дійсності не передає об'єктивну картину, виникає методологічна проблема відновлення стійких об'єктивних структур цієї дійсності, фактів. Ця герменевтична проблема до цих пір ще не вирішена задовільним способом.

Аналіз наукової літератури з проблеми дослідження показав, що oцінка працездатності біографічного методу суперечлива: якщо біографічний матеріал не може оцінюватися як об'єктивне відновлення дійсності, фактів, то при суб'єктивній обробці соціальної дійсності і соціальних процесів біографічний метод може мати велике значення для наукової постановки питань.

  Особистість людини формується в складних процесах соціальної взаємодії і поєднує в собі властивості пластичності і стійкості. Вкрай рідко виникають ситуації, в яких людина може яскраво і наочно виявити всі наявні на певний момент часу особистісні якості, тому судити про його особу можна, лише аналізуючи великий масив інформації про його вчинки в типологічно різних ситуаціях, в яких людині доводиться вирішувати різноманітні проблеми. Завдання накопичення та аналізу значущої для дослідження особистості інформації вирішується Н.А. Рибніковим, Б.Г. Ананьєвим, К.Шоу, Г.Гарфінкеля, М.Вебера та ін.. в своїх наукових роботах. Разом з тим залишаються невирішеними проблеми, пов’язані з використанням проблеми біографічного методу  у навчанні гуманітарних дисциплін, що і зумовило вибір теми нашого дослідження «Біографічний метод у навчанні гуманітарних дисциплін».

    Об’єкт дослідження- біографічний метод  у педагогічних дослідження.

   Предметом дослідження виступає біографічний метод у навчанні гуманітарних дисциплін.

  Мета дослідження полягає у виробленні  теоретичних заходів використання біографічного методу у процесі вивчення гуманітарних предметів.

  До завдань дослідження даної теми належать: аналіз стану досліджуваної проблеми у наукових джерелах, визначення базових понять біографічного методу,.

   Для вирішення поставлених завдань були використані наступні методи дослідження: теоретичні – метод термінологічного аналізу для визначення базових понять дослідження; метод структурно-системного аналізу – з метою теоретичної розробки проблеми.

   Теоретичне значення роботи полягає в тому, що проаналізовано стан досліджуваної проблеми у наукових джерелах; виявлено та теоретично обґрунтовано характерні особливості дій соціального робітника;  визначено важливість урахування біографій у вивчення суспільного життя людини, вивчення груп і суспільств.

Практичне значення полягає у розробці методичних рекомендацій вживання біографічного методу у навчанні гуманітарних дисциплін.

  Структура дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків та списку використаних джерел.

Основний зміст викладено на 47 сторінках. Список використаних джерел містить 32 найменувань, з них 6 англійською мовою.

РОЗІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ БІОГРАФІЧНОГО МЕТОДУ

ДОСЛІДЖЕННЯ В ПЕДАГОГІЦІ

У розділі «Теоретичні засади  біографічного методу дослідження в системі освіти» проаналізовано історію біографічного методу, базові поняття дослідження, визначено види біографічних підходів  до вивчення педагогічних явищ.

     1.1. Характеристика базових понять

    Біографічний метод являє собою метод синтетичного опису людину як особистості й суб'єкта діяльності. У цей час він є єдиним методом, який дозволяє вивчити особистість у процесі розвитку. Біографічний метод - історичний і одночасно генетичний, тому що дозволяє простежити динаміку життєвого шляху. Недоліки цього методу - описовість і схильність минулого помилкам пам'яті - можуть бути скоректовані більш об'єктивними даними комплексного дослідження особистості. Головне заперечення проти біографічного методу говорить, що розповіді власної автобіографії, власних автобіографічних фактів передає тільки індивідуально модифіковану картину. Отже, якщо автобіографічне відновлення фактів, дійсності не передає об'єктивну картину, виникає методологічна проблема відновлення стійких об'єктивних структур цієї дійсності, фактів. Ця герменевтична проблема дотепер ще не вирішена задовільним способом. Оцінка працездатності біографічного методу суперечлива: якщо біографічний матеріал не може оцінюватися як об'єктивне відновлення дійсності, фактів, то при суб'єктивній обробці соціальної дійсності й соціальних процесів біографічний метод може мати велике значення для науковій постановці питань. Окремі соціологи схиляються до того, що біографічний метод - "кращий спосіб заповнення вченими свого незнання людської особистості, її поведінки й психічному життя" [1].

Герменевтикою називають мистецтво і теорію тлумачення текстів. Основні засади її були закладені Шлейєрмахером і Дільтеєм. Дільтей розвивав герменевтику як методологічну основу гуманітарного знання.

Головна операція у герменевтиці — розуміння. Процес розуміння являє собою комплексну і методологічну проблему, яка досліджується герменевтикою з різних боків: семантичного;логічного;психологічного;гносеологічного; соціологічного; математичної теорії прийняття рішень.

За Гадамером, герменевтика є філософією "тлумачення": від тлумачення текстів до тлумачення людського буття, знання про світ і буття в ньому. Він не зводить герменевтику до розробки методології розуміння текстів, а визначає її як філософію розуміння. Предметом розуміння, на думку Гадамера, є не смисл, вкладений в текст автором, а той предметний зміст, з осмисленням якого пов'язаний даний текст [34].

Лонгитюд - (від англ. longitude - довжина) тривале і систематичне вивчення одних й тих самих випробовуваних, що дозволяє визначати діапазон вікової і індивідуальної мінливості в психічному розвитку дитяти [35].

Аксіологія (грец. цінність і вчення, слово) - філософське дослідження природи цінностей.

Онтогенетіка - розділ генетики, що вивчає генетичні основи індивідуального розвитку організму, роль генотипу в загальній системі онтогенезу

Онтогенез - процес розвитку індивідуального організму.

Каузометрі́я - метод дослідження суб'єктивної картини шляху життєвого і часу психологічного особи. Відноситься до методів біографічних; спрямована на опис не лише минулих, але і передбачуваних майбутніх етапів шляху життєвого. Каузометрия проводиться у формі інтерв'ю, що складається з шести процедур :  біографічна розминка; формування списку значимих подій;  їх датування;  причинний аналіз міжподієвих стосунків; цільовий аналіз; позначення сфер приналежності подій.

        1.2. Історія розвитку біографічного методу

     Спочатку біографічний метод розвивався в гуманітарних науках, часто у вигляді біографічного жанру, предметом якого є життя чудових людей, історія їх боротьби, шукань і помилок, тісно переплетена з сучасністю. Філософська, ідеологічна орієнтація біографів істотно впливає на характер життєписів, на відбір та  інтерпретацію фактів, так що «кореляція» між характеристиками в дослідженнях різних авторів, що відносяться до однієї і тієї ж історичної особи,іноді  виявляється вельми низькою. Радянські учені виступають проти вузького біографізму, коли творчість, діяння історичних діячів пояснюються переважно особливостями їх приватного життя, фактами раннього розвитку, структурою особи. Спираючись на теоретичний фундамент історичного матеріалізму, на марксистські ідеї про суть особи і її ролі в історії, вони добиваються справжньої науковості у вивченні біографій відомих людей.   

           Вільний від ідеалізму і в значній мірі від суб'єктивізму, біографічний жанр отримав визнання і вважається незамінним для розуміння психологічної атмосфери епохи, особового аспекту розвитку науки та  філософії. У 1940- х рр. біографічний метод широко застосовувався представниками Чиказької школи [1]. Так, наприклад, в 1920- е рр. чиказький соціолог К. Шоу вивчав підліткову злочинність, використовуючи написані на його прохання автобіографічні замітки юного правопорушника, доповнені поліцейськими й судовими документами, результатами медичних огляді й т.п. Усю сукупність цих даних він розглядав як "історію випадку". Біографічний метод має дуже багато загального з методом включеного спостереження й по суті є ще одному різновидом етнографічного підходу до "аналізу випадку". Відмінністю біографічного методу можна вважати більшу націленість  на унікальні аспекти історії життя людини ( іноді-групи, організації) і на суб'єктивний, особистісний  підхід до опису людського життя, кар'єри, історії любові. У центрі уваги дослідника  тут виявляється документальний, або усний, опис події з погляду самого "випадку", тобто ті відомості, які в медицині називають суб'єктивним анамнезом. Як і метод включеного спостереження, біографічний метод має "етнографічні" коріння. Культурні антропологи й історики часто опиралися (і опираються) на "усні історії" або щоденникові записи й мемуари, коли їм доводиться вивчати відповідно "доісторичні" письмові традиції, що не мають, співтовариства, або "закулісні" політичні механізми. Ще очевидніше той внесок, який внесли в розвиток біографічного методу документальна журналістика й мемуаристика. (досить згадати про настільки ранній приклад використання порівняльно-біографічного методу, як "Життєпису" Плутарха) [7].  

         Н. Дензин дав одне з найпопулярніших визначень біографічного методу (методу "історій життя", "життєписів"): "...біографічний метод представляє переживання й визначення одної особи, одної групи або єдиної організації в тій формі, у якій ця особа, група або організація інтерпретують ці переживання. До матеріалів життєвої історії стосуються будь-які записи або документи, включаючи "історії випадку" соціальних організацій, які проливають світло на суб'єктивну поведінку індивідів і груп. Такі матеріали можуть варіювати від листів до автобіографій, від газетних повідомлень до протоколів судових засідань". Припущення про необхідність обліку "перспективи діяча", його змістового  обрію й визначення ситуації відіграє провідну роль при використанні біографічного методу. Тому що метою тут в остаточному підсумку виявляється розуміння тих або інших аспектів "внутрішнього миру" суб'єкта, необхідним стає й припущення про те, що досліджувані володіють досить складною структурою суб'єктивного досвіду й здатні відокремити власний "образ Я" від образа навколишнього світу, здатні "сприйняти себе як активного суб'єкта своєї власної історії життя, відмінного від соціального миру.

          Наступна фундаментальна особливість біографічного методу - його направленість на відтворення історичної, розгорнутої в часі, перспективи подій. Використовуючи біографічний метод, дослідник стає до певної міри соціальним істориком. Історія соціальних інститутів і соціальних змін тут розкриває себе через розповіді людей про їхнє власне життя. Це відкриває додаткові можливості для перегляду "офіційних" версій історії, написаних з позицій пануючих класів і груп і зіставлення цих версій із заснованим на повсякденному досвіді знанням соціальному життя, яким розташовують непривілейовані й "безмовні" соціальні групи. Хто говорить і кого слухають - це політичні питання; факт, що стає особливо очевидним, коли голос одержують люди, що володіють низьким статусом і владою".

Особлива увага проблемі надання права голосу "безмовним" приділяє традиція символічного интеракціонізма. Тут ця проблема розглядається не стільки в політичному, скільки в теоретичному аспекті. Передбачається, що у всякому суспільстві існує певна "ієрархія правдоподібності" у виробництві й поширенні значень і соціального знання. Ті, хто перебувають на "верхньому поверсі" цієї ієрархії, мають перевага у формулюванні правил, використовуваних для приписування змісту діям і визначення ситуації. У результаті хтось диктує правила й норми у відповідності зі своїми інтересами, а хтось, також дотримуючись своїх інтересів, порушує ці правила й норми, виявляючись у положенні аутсайдера, маргінала або злочинця. Якщо соціолог ухвалює одну крапку, що панує, зору при описі фрагмента соціальної реальності, він свідомо ігнорує ті інтереси, знання й змісти, які визначають учинки іншої сторони. Біографічний підхід з погляду символічного интеракционізма збільшує шанси дослідника в розумінні нестандартних або ", що відхиляються" від загальноприйнятого значеннєвих перспектив, хоча саме в цьому випадку його нерідко обвинувачують в однобічному або тенденційному аналізі: "Коли ми обвинувачуємо себе або колег - соціологів у необ'єктивності? Я думаю, що розгляд типових прикладів показав би, що ці обвинувачення виникають - якщо звернутися до одного  важливого  класу таких випадків,- коли слідчий виявляє скільки-небудь серйозну довіру перспективі підлеглої групи в якомусь ієрархічнім відношенні.

      У випадку девіантів таким ієрархічним відношенням виявляється відношення моралі. Тут у положенні переваги виявляються ті учасники відносин, які представляють сили офіційної й схвалюваної моралі, а підлеглими стають ті, хто нібито порушив цю мораль... (іншими словами), обвинувачення в упередженості, що ставляться до нас або до інших, провокуються відмовою проявляти довіру й повагу до складеного статусного порядку, де право бути почутим і доступ до істини розподілені нерівномірно" [11, 51-62]. Природно припустити, що спрямованість біографічного методу на те, щоб представити суб'єктивний досвід діяча через його власні категорії й визначення, вимагає якогось переосмислення критеріїв об'єктивності дослідження. Дійсно, дослідник тут повинен насамперед визначити, яка "власна історія", особисте трактування суб'єкта. Те, як суб'єкт сам визначає ситуацію, у цьому випадку важливіше, чим те, яка ситуація "сама по собі" . Ця "власна історія" може й повинна бути доповнена відомостями про те, як визначають ситуацію інші учасники. Зіставлення точок зору й відомостей, отриманих за допомогою різних методів і з різних джерел, дозволяє повно й досить об'єктивно відтворити не тільки зовнішню картину подій, але і їх суб'єктивний зміст для учасників. На закінчення короткого історичного екскурсу відмітимо, що біографічний метод випробував сильну дію ідеалістичних теорій - психоаналізу З. Фрейда, персоналізму В. Штерна, "розуміючої" психології В. Дильтея, гуманістичною психологиї [2, 76]. На противагу цим впливам в марксистській філософії і психології створені основи наукового розуміння життєвого шляху як соціально-історичної форми індивідуального буття і розвитку людини. Нині в цьому плані обговорюються такі питання, як закономірності розвитку на всьому протязі життя індивіда, природа життєвого шляху і соціальної життєдіяльності, відображення структури біографії в самосвідомості суб'єкта життя, психологічний час особи у біографічному масштабі ([3, 32], [4, 37], [5, 50]), запропонована нова "техніка" виміру біографічних феноменів, наприклад каузометрия [6, 58], багатофакторний статистично-біографічний аналіз