Формування і розвиток інтелектуального капіталу підприємства

     Тим часом процес управління не обмежується  питаннями формування цілей і  стимулів: він допускає реалізацію, як мінімум, трьох основних функцій  управління - планування, організації  та контролю. В даному ж випадку  частково розкривається лише перша  з них. Крім того, у пропонованому цими авторами формулюванні не дістали відображення і такі найважливіші елементи механізму управління, як його методи і структура.

     При цьому Ю. Лисенко і П. Єгоров справедливо  зазначають, що "ядром організаційно-економічного механізму є система стимулів, які формують спонукальні мотиви до підвищення ефективності функціонування виробничих систем". У свою чергу, цю систему вони поділяють на дві підсистеми: командно-адміністративних і соціально-економічних стимулів, перші з яких примушують до праці, а другі - викликають у співробітників інтерес до високоякісної праці та ефективної роботи.

     Заслуговує  на увагу визначення організаційно-економічного механізму управління, запропоноване  Г. Астаповою, яка розглядає його як систему елементів організаційного та економічного впливу на управлінський процес. У даному випадку системний підхід до формулювання визначення механізму розкривається і конкретизується за допомогою організаційної та економічної складових. Однак, на нашу думку, їх розгляд виключно як "елементів впливу" на управлінський процес не є методологічно аргументованим. Згідно з таким формулюванням, механізм управління слугує фактором впливу на процес управління. При цьому виникає суперечність у самій суті категорії "організаційно-економічний механізм управління", основою якого виступає управлінський процес як комплекс і послідовність функцій управління, що підкреслює академік М. Чумаченко.

     Звернімо  увагу на визначення О. Єрьоменко-Григоренко, яке багато в чому збігається з  думкою дослідника Б. Іваненка. В інтерпретації першого з авторів "організаційно-економічний механізм управління підприємством являє собою систему технологічного, економічного, організаційного і соціального блоків, які включають до себе їх елементи". Тут взагалі відсутній змістовий бік власне механізму управління. Відбувається ототожнення організаційно-економічного механізму управління з функціональною структурою підприємства або з підприємством як системою названих автором блоків, тобто з об'єктом управління, що, на нашу думку, є неправомірним.

     Очевидно, розуміючи недоліки запропонованого  формулювання, дослідник дає ще одне визначення організаційно-економічного механізму управління підприємством  як "сукупності соціально-економічних  і організаційно-економічних відносин. Однак і тепер сама по собі "сукупність відносин" не допускає управління як цілеспрямованої діяльності та, відповідно, механізму управління як засобу здійснення процесу управління.

     Більш аргументованої позиції дотримується І. Булєєв, який розглядає організаційно-економічний механізм управління як сукупність форм, методів та інструментів управління. Тут ми вже бачимо відображення процесу управління і засобів його здійснення. Водночас залишається нерозкритим термін "механізм", оскільки сама по собі "сукупність форм, методів та інструментів" не допускає перетворення впливу одних її елементів на необхідну зміну інших.

     Очевидно, що неоднозначність і суперечливість формулювань, пропонованих різними  дослідниками, вимагають не тільки узагальнення наявних думок, але  й додаткового дослідження гносеології самого поняття "організаційно-економічний механізм управління".

     Базовим елементом визначення є поняття "механізм". Саме це поняття було запозичено економістами з механіки і в загальному випадку означає систему ланок, які перетворюють рух одних ланок на необхідний рух інших, причому існують вхідна і вихідна ланки.

     Так, ґрунтуючись на цій базовій посилці, французький дослідник А. Кульман, говорячи вже про механізм економічний (у макроекономічному аспекті), підкреслює, що його можна визначити як необхідний взаємозв'язок, який виникає між різними економічними явищами. Механізм містить певну послідовність економічних явищ: його складовими елементами одночасно виступають вхідне і вихідне явища, а також весь процес, який відбувається в інтервалах між ними. Дослідник також зауважує, що механізми - це системи взаємозв'язків економічних явищ, які виникають за певних умов під впливом початкового імпульсу.

     Отже, "механізм управління" можна розглядати як систему елементів (цілей, функцій, методів, організаційної структури і суб'єктів) та об'єктів управління, в якій відбувається цілеспрямоване перетворення впливу елементів управління на необхідний стан або реакцію об'єктів управління, що має вхідні посилки і результуючу реакцію.

     Кожне підприємство на всіх своїх рівнях, у всіх своїх функціональних блоках має механізми управління. Як зазначає Н. Брюховецька, "від переваги акцентів на ті чи інші методи управління механізм управління буде мати свою назву". Далі автор конкретизує: "Економічний механізм включає економічні методи впливу суб'єкта управління на об'єкт управління. Але, крім економічних методів управління, впливу на об'єкт управління, є й інші методи: організаційні, психологічні й ін. ". При цьому дослідник підкреслює, що "на рівні підприємства навіть економічні методи реалізуються через систему організаційно-розпорядницьких форм управління", у такий спосіб обґрунтовуючи правомірність використання поняття "організаційно-економічний механізм управління".

     У нашому випадку об'єктом управління є інтелектуальний капітал підприємства, а цілі його використання є, безумовно, економічними. Інакше кажучи, коли йдеться про організаційно-економічний механізм управління інтелектуальним капіталом, економічна складова цього механізму полягатиме не тільки у методах, але й у цілях його функціонування.

     Відповідно, організаційна складова наповнюється ширшим змістом як організація досягнення економічних цілей взагалі, а  не обмежується організаційними  методами управління, тобто вона містить  і організаційно-структурні, і соціально-психологічні, і адміністративні аспекти. У процесі взаємодії відбувається взаємопроникнення економічних і організаційних елементів механізму управління. Отже, механізм управління інтелектуальним капіталом має, насамперед, організаційно-економічну природу, що робить гносеологічно і, відповідно, термінологічне вірною назву "організаційно-економічний механізм управління інтелектуальним капіталом".

     Таким чином, можна сформулювати визначення: організаційно-економічний механізм управління інтелектуальним капіталом підприємства являє собою систему елементів (цілей, функцій, методів, організаційної структури і суб'єктів) та об'єктів (видів інтелектуального капіталу) управління, в якій відбувається цілеспрямоване перетворення впливу елементів управління на необхідний стан або реакцію інтелектуальних ресурсів, яка має вхідні впливи у формі зовнішніх вимог і результуючу реакцію у вигляді економічного ефекту.

     Формування  організаційно-економічного механізму  управління інтелектуальним капіталом  як системи управління повинне здійснюватися на науково обґрунтованих принципах, які пред'являються до подібних систем.

     Принцип цільової суміщеності  допускає створення цілеспрямованої системи управління, в якій усі її елементи складають єдиний механізм, спрямований на вирішення загального завдання. Управління різними видами інтелектуального капіталу здійснюється у такий спосіб, щоб у результаті в необхідний строк було забезпечено максимальну економічну ефективність їх використання.

     Принцип безперервності та надійності проявляється у створенні таких організаційно-економічних умов, за яких досягаються стабільність і безперервність ефективного функціонування інтелектуального капіталу. Вирішення цього завдання забезпечується надійністю і погодженістю функціонування керуючої підсистеми, наявністю зворотного зв'язку між усіма структурними елементами цієї підсистеми та об'єктами управління, певними процедурами і конкретними заходами щодо усунення дисфункціональних відхилень.

     Принцип планомірності означає, що система управління має бути націлена на вирішення не тільки поточних, але й довгострокових завдань розвитку інтелектуального капіталу. Механізм управління цим капіталом зв'язує у часі функціонування цілого ряду інтелектуальних ресурсів. Інтеграція механізму управління інтелектуальним капіталом із загальним господарським механізмом підприємства, стратегією його розвитку і поточними завданнями є можливою лише за умов стратегічного, тактичного та оперативного планування.

     Принцип динамізму допускає, що механізм управління повинен мати високу адаптивність до вимог зовнішнього і внутрішнього середовищ.

     Принцип ефективності управління пов'язаний з можливістю використати безліч варіантів досягнення однієї й тієї самої мети, і завдання полягає в тому, щоб вибрати з них найкращий.

     Принцип наукової обґрунтованості  методів управління виходить з того, що методи, форми і засоби управління інтелектуальним капіталом мають бути науково обґрунтовані та перевірені на практиці.

     Головне завдання організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним  капіталом - забезпечити його ефективне використання і розвиток. Диференціація основної функції, перехід до окремих завдань є найважливішим методологічним питанням. Відповідно, з огляду на головне завдання, призначення організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом повинне полягати у:

• формуванні системи управління інтелектуальним капіталом підприємства і забезпеченні її адекватності існуючим зовнішнім і внутрішнім умовам діяльності підприємства;
• забезпеченні ефективного функціонування інтелектуального капіталу;
• відтворенні інтелектуального капіталу;
• раціональному використанні всіх видів інтелектуального капіталу;
• реалізації стимулів, спрямованих на ефективне використання і відтворення
• інтелектуального капіталу;
• створенні нормативної бази управління інтелектуальним капіталом з метою обґрунтування управлінських рішень, які приймаються;
• розподілі обов'язків між суб'єктами управління інтелектуальним капіталом.

     Організаційно-економічний  механізм управління інтелектуальним  капіталом як система повинен  мати структуру, яка б визначала сталі зв'язки і відносини всередині нього, а також основні напрями управлінських впливів, що забезпечувало б цілісність механізму і його тотожність самому собі. Отже, обґрунтування структури механізму є одним з ключових завдань розробки його загальної концепції.

     Як  і будь-яка система управління, організаційно-економічний механізм управління інтелектуальним капіталом  складається з двох підсистем - керуючої та керованої, які перебувають у  діалектичному взаємозв'язку. У даному випадку керована підсистема представлена інтелектуальним капіталом і його функціями. Структура і зміст керуючої системи, яка є основою механізму управління, вимагає детальнішого аналізу й обґрунтування.

     Як  зазначається у працях провідних  спеціалістів у галузі менеджменту П. Друкера, М. Мескона, М. Альберта, Р. Фатхутдінова, Б.Мільнера та ін., вихідними посилками системи управління є цілі, які мають бути актуальними, конкретними, вимірними, стимулюючими і позначеними у часі. У свою чергу, цілі конкретизуються через завдання, які являють собою короткострокові орієнтири. Поставлені завдання вирішуються шляхом виконання відповідних функцій.

     Функції управління є основою для формування структури керуючої системи та взаємодії  її компонентів, а також визначають сутність і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях і етапах управління. Не знаючи цього, визначити резерви і можливості такої діяльності, оцінити її ефективність неможливо.

     Поняття "функція" (від латинського  Ллікііо - "виконання, здійснення") характеризує діяльність, роботу, зовнішній прояв властивостей якого-небудь об'єкта в даній системі відносин, роль, призначення того чи іншого виконавчого органу (ланки, елемента) будь-якої системи у здійсненні її цілей. У науковій економічній літературі можна зустріти різні точки зору на сутність функцій управління. Результати аналізу думок з даного питання, подані в дисертаційному дослідженні, дозволили зробити таке узагальнення: під функцією управління слід розуміти об'єктивно необхідний вид управлінської діяльності, який є продуктом процесу поділу та спеціалізації праці у сфері управління, виражається у цілеспрямованому впливі суб'єкта на

     керований об'єкт і органічно зв'язаний з  організаційною структурою управління та іншими функціями управління.

     Як  підкреслює академік М. Г. Чумаченко, відповідно до відомого положення діалектики, зміст і форма будь-якого явища є взаємозалежними та взаємозв'язаними. Тому, якщо зміст управління виробництвом реалізується через функції, а форма управління - через структуру управління, то склад функцій і структура управління є взаємозалежними та взаємозв'язаними.