Ціноутворення на олігопольному ринку

     До  сказаного доцільно додати таке. По-перше, в останні роки конкуренція з  боку іноземних фірм посилила суперництво  на традиційних олігопольних ринках (цигарки, автомобілі, бензин, сталь, кольорові метали, мінеральні добрива) та підірвала цінову поведінку за моделями "лідерство у цінах" і "витрати плюс". По-друге, олігополії з метою перешкоджання входженню у галузь можуть свідомо підтримувати ціни нижче рівня, що максимізує прибутки у короткостроковому періоді.

     З’ясуємо проблему "ефективність – олігополія"у довгостроковому періоді.

     По-перше, конкуренція забезпечує стимули  для розвитку НТП. Адже для отримання  прибутків у короткостроковому  періоді та виживання у довгостроковому  фірми мусять безперервно поліпшувати  свої продукти і знижувати за допомогою  нововведень виробничі витрати.

     По-друге, в олігополії можуть існувати стимули  до стримування інновацій та гальмування НТП. Великі фірми прагнуть максимізувати свої прибутки завдяки повному використанню наявних виробничих капіталів. Між тим розробка і впровадження нового продукту приведуть до морального старіння основного капіталу, за допомогою якого виробляли попередній продукт.

     По-третє, сучасна науково-дослідна діяльність з розробок нових продуктів є  неймовірно дорогою. Через те тільки найзначніші олігопольні структури можуть фінансувати великі програми у сфері НДДКР. Для прискорення технічного прогресу потрібні багаті олігопольні фірми [7, с. 498].

     По-четверте, існування бар’єрів для входження у галузь дає олігополістові певну гарантію того, що він зможе отримати винагороду у вигляді прибутку від своїх зусиль довкола інновацій. Якщо цей погляд є правильним, то в довгостроковому періоді олігополії можуть сприяти зниженню витрат виробництва, цін і збільшенню обсягів виробництва та зайнятості.

     Проте олігополія — найпоширеніша ринкова  структура сучасної економіки в  розвинутих країнах. Найвагомішою причиною її існування є наявність ефекту масштабу, що обумовлює зниження довгострокових середніх витрат виробництва. В умовах олігополії мінімально ефективний розмір фірми має бути досить значним, адже за даного обсягу споживчого попиту достатня ефективність галузі може бути досягнута  лише малою кількістю великих  підприємств [5, c.183].

     3.2. Поведінка фірм  в умовах олігополії

     Поведінка фірм в умовах олігополії може характеризуватися  як загостреною (агресивною, хижацької) конкуренцією, аж до цінових війн, так і співпрацею, наприклад через картельні угоди про ціновому лідерстві або проведенні єдиної збутової політики. У будь-якому випадку кожен з олігополістів при виробленні своєї ринкової стратегії змушений приймати рішення з урахуванням відповідної реакції конкурента.

     Олігополістична структура ринку зазвичай найбільш характерна для галузей з відносно високою концентрацією виробництва (автомобілебудування, сталеливарна та алюмінієва промисловість) [12, c.243].

     При оцінці ступеня конкурентності того або іншого ринку особлива роль відводиться фактору бар’єрів "входу" і "виходу". Відповідно до теорії змагальних ринків, якщо бар’єри невисокі і, отже, проникнення на ринок і відхід з нього легко здійсненні, то виникає загроза вторгнення на нього нових конкурентів. В результаті фірми можуть вести себе як конкуруючі і тоді, коли їх кількість на ринку невелика або навіть коли на ньому діє тільки одна фірма. Така ринкова структура кваліфікується як потенційна конкуренція, для якої характерні, з одного боку, приблизно рівні витрати для знову входять і вже діють на цьому ринку фірм, з іншого боку – відсутність або незначна величина безповоротних витрат, тобто тих витрат, які не можуть бути покриті при догляді з даного ринку. Так, активи фірми, наприклад, на ринку транспортного або дорожнього будівництва мають вузькоспеціалізований характер і не можуть бути швидко реалізовані. У той же час активи агентів фінансового ринку, як правило, більш мобільні. У цьому випадку неповоротні витрати при переході з одного сегмента ринку на інший відносно невисокі. У цілому, чим легше і "дешевше" вихід з ринку, тим вища ймовірність того, що даний ринок є змагальним [3, c.324]. 

     Особливості поведінки олігополіста на ринку:

     Вони  визначаються двома тенденціями, що діють в протилежних напрямках.

     З одного боку, фірми зацікавлені в  максимізації сукупного прибутку галузі через змову та спільні дії, оскільки це дає змогу реалізувати монопольну владу.

     З другого боку, кожна фірма прагне отримати надприбуток за рахунок  конкурентів, порушуючи угоду, а  це відповідно суттєво загострює  суперництво.

     На  олігополістичному ринку точний прогноз щодо вибору ціни та обсягів виробництва неможливий, на сам перед через безліч варіантів олігополії. У галузі може бути як 2 – 4 панівні фірми (жорстка олігополія), так і 10 – 20 (м’яка олігополія). Механізми взаємодії фірм за таких умов будуть різними. Крім того, загальна взаємозалежність ускладнює передбачення відповідної реакції конкурента та унеможливлює розрахунок попиту та граничного доходу для олігополіста [6, c.115]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки

     Оцінюючи  значення олігополістичних структур, необхідно відзначити, по-перше, неминучість їхнього формування як об'єктивного процесу, що випливає з відкритої конкуренції й прагнення підприємств до досягнення оптимальних масштабів виробництва. По-друге, незважаючи як на позитивну, так і на негативну оцінку олігополій у сучасному економічному житті, варто визнати об'єктивну неминучість їхнього існування.

     Позитивна оцінка олігополістичних структур зв'язується, насамперед, з досягненнями науково-технічного прогресу. Дійсно, в останні десятиліття в багатьох галузях з олігополістичними структурами досягнуті значні успіхи в розвитку науки й техніки (космічна, авіаційна, електронна, хімічна, нафтова промисловість). Олігополія має величезні фінансові ресурси, а також помітним впливом у політичних і економічних колах суспільства, що дозволяє їм з тим або іншим ступенем доступності брати участь у реалізації вигідних проектів і програм, фінансованих нерідко із суспільних фондів. Невеликі конкурентні підприємства, як правило, не мають достатньо коштів для реалізації наявних розробок.

     Негативна оцінка олігополій визначається наступними моментами. Це насамперед те, що олігополія дуже близька по своїй структурі  до монополії, а отже можна чекати таких же негативних наслідків, як і  при ринковій владі монополіста. Олігополії шляхом висновку таємних  угод ідуть з-під контролю держави  й створюють видимість конкуренції, тоді як насправді прагнуть покористуватися  за рахунок покупців. В остаточному  підсумку, це позначається на зниженні ефективності використання наявних  ресурсів і погіршенні задоволення  потреб суспільства.

     Незважаючи  на значні фінансові ресурси, зосереджені  в олігополістичних структурах, більша частина нових продуктів і технологій розробляється незалежними винахідниками, а також невеликими й середніми підприємствами, що здійснюють дослідницьку діяльність. Однак технологічними можливостями практичної реалізації досягнень науки й техніки нерідко володіють тільки великі підприємства, що входять в олігополістичні структури. У зв'язку із цим олігополії використають можливість досягнення успіхів в області технології, виробництва й ринку на основі розробок дрібного й середнього бізнесу, що не має достатній капітал для їхньої технологічної реалізації.

     Виходячи  із проведеного дослідження можна  зробити висновок, що хоча олігополія й не задовольняє абстрактним  умовам ефективного використання й  розподілу ресурсів, у реальній дійсності  вона ефективна, тому що вносить важливий вклад в економічний ріст, активно  беручи участь у дослідженнях і розробках  нових продуктах і технологій, а також впроваджуючи ці винаходи у виробництво. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     СПИСОК  ЛІТЕРАТУРИ

     1. Андреюк Н. Мікроекономіка : Навч. посібник для студ. вузів/ Наталія Андреюк,. -К.: Кондор, 2004. -174 с.

     2. Бойчик І.М. Мікроекономіка. – К.: Каравела, 2008 – 298 с.

     3. Богиня В. Д. Основи економіки праці. – К.: Знання, 2003. – 432 с.

     4. Ватаманюк Остап З. Мікроекономіка: Навч. посіб.. — Л. : Інтелект-Захід, 2004. — 176с.

     5. Горобчук Т.Т. Мікроекономіка. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 272 с.

     6. Задоя А. Мікроекономіка : Курс лекцій та вправи: Навч. посібн./ Анатолій Задоя,. -К.: Знання, 2001. -211 с.

     7. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка: Навч. посібник / За ред. Ватаманюка З., Панчишина С. - К.: Видавничий дім “Альтернативи”, 2001. - 606 с.

     8. Економічний словник-довідник / За ред. С.В. Мочерного – К.: Феміна, 2007 – 368 с.

     9. Єнова А.Д. Мікроекономіка. – К.: Знання, 2008 – 654 с.

     10. Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е. Мікроекономіка: Навч. посіб. – К.: Центр навч. літ., 2004. – 256 с.

     11. Лісовий А.В. Мікроекономіка: Курс лекцій. – К.: ЦУЛ, 2003. – 200 с.

     12. Мікроекономіка: Навч. посіб. / М. М. Рудий, В. В. Жебка. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 360 с.

     13. Мікроекономіка: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2007. – 677 с.

     14. Майорова Т.В. Макроекономіка. – К.: ЦУЛ, 2007 – 376 с.

     15. Нарижна Л.Д., Пономарьова Л.Н. Мікроекономіка в схемах: Навчальний посібник для самостійної роботи студентів. – К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 160 с.

     16. Основи ринкової економіки / За ред. В.М. Петюха.- К.: Урожай, 2004- 400 с.

     17. Самуельсон П. Макроекономіка. – К.: Вища школа, 2007 - 354 с.

     18. Стеблій Г. Я. Мікроекономіка: Навч. посіб. — К.: "Фірма "ІНКОС"; ЦНЛ, 2007. — 221 с.

     19. Ткачук В.П. Мікроекономіка. – К.: Знання, 2008 – 435 с.

     20. Франчук М.Ф. Мікроекономіка. – К.: Знання, 2008 – 384 с.