Ціноутворення на олігопольному ринку

     Рис. 3. Криві реакції  фірм і

     рівновага у моделі Бертрана

     Рівновага Бертрана представлена точкою Е на рис 3. Зазначимо, що обидві криві реагування Бертрана, на відміну від кривих реагування Курно, висхідні. Це означає, що ціні дуополістів Бертрана мають виражену тенденцію до наближення.

     Рівновага Бертрана досягається, якщо припущення дуополістів щодо цінової поведінки один одного здійснюються.

     Ця  модель має стійку рівновагу в  точці перетину двох кривих реагування (Е), де обидві фірми встановлюють однакову ціну (Р₁^*=Р₂^*). Якщо врахувати також і витрат виробництва (чого не враховує модель Бертрана), то стійка рівновага досягатиметься якраз у стані конкурентної рівноваги, а саму модель можна розглядати як формалізований сценарій певної цінової війни [10, c.231].

     Цінова  війна - цикл послідовних зменшень ціни фірмами, що змагаються на олігополістичному ринку. Вона є одним з багатьох можливих наслідків олігополістичного суперництва. Війни цін хороші для споживачів, але погані для прибутків продавців [18, c.206].

     Легко зрозуміти, як фірми втягуються в  цю війну. Оскільки кожен продавець  думає, що інший не реагуватиме на його пониження ціни, то у кожного  з них є спокуса збільшити  продажі, скорочуючи ціни. Знижуючи ціну нижче за ціну свого конкурента, кожен продавець може захопити весь ринок - або він так думає - і  може тим самим збільшити прибуток. Але конкурент відповідає пониженням ціни. Війна цін продовжується  до тих пір, поки ціна не падає до рівня середніх витрат [8, c.274]. У рівновазі обидва продавці призначають одну і ту ж ціну P=AC=MC. Загальний ринковий випуск такий же, який мав би місце при довершеній конкуренції. Припускаючи, що кожна фірма завжди підтримує свою поточну ціну, інша фірма завжди може збільшити прибуток, вимагаючи на 1 грн. менше, ніж її суперниця. Звичайно, інша фірма не збереже колишню ціну, оскільки вона усвідомлює, що може отримати великий прибуток, вимагаючи на 1 копійку менше конкурента.

     Рівновага існує тоді, коли жодна фірма більше не може отримувати вигоди від пониження  ціни. Це відбувається, коли Р=АС, а економічні прибутки рівні нулю. Зниження ціни нижче за цей рівень приведе до збитків. Оскільки кожна фірма допускає, що інші фірми не мінятимуть ціну, то у неї немає стимулу збільшувати  ціни. Зробити так, означало б втратити всі продажі на користь конкурентів, які, як передбачається, утримують свою ціну незмінною на рівні Р=АС. Загалом на олігополістичному ринку рівновага залежить від припущень, які роблять фірми про реакцію своїх суперників [16, c.438].

     До  нещастя для споживачів, цінові війни  зазвичай недовговічні. Олігополістичні фірми випробовують спокусу вступити між собою в співпрацю, щоб встановлювати ціни і ділити ринки так, щоб уникнути перспективи цінових воєн і їх неприємної дії на прибуток [20, c.516]. 

     Розділ 2. Ціноутворення  в умовах олігополії

     2.1. Ламана крива попиту

     Модель  ламаної кривої попиту, або модель Свізі, пояснює необхідність дотримання тактики стабільності цін фірмами-олігополістами. Ця модель основується на припущенні про реакцію олігополістів на зміну цін однієї з фірм. Припускається, що кожна фірма виходить з того, що в разі, коли вона знизить свої ціни, то фірми-конкуренти зроблять те ж саме, а коли вона їх підвищить, то фірми-конкуренти її не підтримають.

     У першому випадку, коли одна з фірм знизить свої ціни, то конкуренти зроблять те саме, не допускаючи втрати своїх  покупців. Число продажу в галузі зросте, через що збільшаться і  загальні витрати. Попит на товар  стане нееластичним, а отже, і загальний дохід, і прибутки фірми зменшаться. І знову олігополія зазнає втрат.

     У другому випадку, коли одна з фірм підвищить ціни, то конкуренти не зроблять аналогічного кроку у відповідь. Вони збільшать продаж товарів за рахунок покупців фірми, що підвищила  ціни. Їх загальні витрати зростуть. Попит на товари стане еластичним, а отже, і загальний дохід, і  прибутки фірми зменшаться. І знову олігополія зазнає втрат [19, c.151-152].

     Ціноутворення за олігополії характеризується двома  важливими особливостями: 1) ціни на олігопольному ринку є порівняно негнучкими, вони змінюються рідше, ніж за інших ринкових структур; 2) за олігополії фірми змінюють ціни, здебільшого, одночасно.

     

     Рис. 4. Модель ламаної  кривої попиту

     Водночас  ламана крива граничного виторгу  передбачає, що у певних межах (між  МС₁ та МС₂ на рис.4) вагомі зміни витрат не спричинятимуть впливу на обсяг виробництва і ціну товару. Тобто і з погляду попиту, і з погляду витрат існують вагомі підстави, щоб ціни на олігопольному ринку залишалися стабільними.

     Модель  ламаної кривої попиту досить просто пояснює негнучкість цін за олігополії [4, c.104]. Ціни на олігополістичному ринку є негнучкими, адже ініціатор зміни ціни не має виграшу ні при її підвищенні, ні при зменшенні. Крім того, ламана крива граничної виручки означає, що в певний момент зміни граничних витрат не впливають на ціну та обсяги виробництва. Проте вона не пояснює, як визначається сама початкова ціна. З іншого боку, нерідко на олігопольних ринках простежуються і доволі часті зміни ціни [11, c.129].

     2.2. Ціноутворення, зумовлене  таємним зговором

     Таємна  угода – це мовчазна або письмова угода фірм щодо встановлення цін  та розподілу ресурсів, що дозволяє олігополістам навіть в умовах інфляції зменшити ризики і збільшити прибутки. Таємна угода застерігає від вступу нових фірм у галузь.

     Графічне  зображення цінової моделі таємної  угоди передбачає, що для фірм, які  уклали угоду, криві попиту, середніх загальних витрат, граничних витрат і граничного доходу є однаковими.

     

     Рис. 5. Таємна угода

     Оптимальним обсягом виробництва для кожної фірми є рівень Q₁ за ринкової ціни Р₁. Узгодженість щодо однакового обсягу виробництва і ціни  дозволяє кожній фірмі отримати максимальний прибуток за умови MR = MC та уникнути цінових розбіжностей з їх негативними наслідками, що мали місце при ламаній кривій попиту [19, c.153].

     Таємна  угода може набувати низки форм. Найпоширенішою з них є картель  – формальна письмова угода про  ціну та обсяги виробництва фірм-олігополістів із метою максимізації загального прибутку олігополії.

      Фактори, що протидіють укладанню картельних угод: 

а)  адміністративна, матеріальна та кримінальна відповідальність

учасників цінової змови;

б) відмінності  у витратах та обсягах продаж фірм олігополістів, тому

важко домовитись за ціну;

в) при "м'якій" олігополії кількість  фірм у галузі надто велика для

погодження  дій;

г) серед  учасників угоди можливе порушення  угоди (зниження цін) з метою

отримання додаткових замовлень;

д) економічний  прибуток у галузі може приваблювати нових виробників [11, c.130].

      Прикладом успішно діючого міжнародного картелю  є ОПЕК (Організація країн –  експортерів нафти). ОПЕК була заснована 1960 року, особливо ефективно діяла  у 70-ті роки ХХ ст. і нині об’єднує 13 країн. Проте за останні роки частка ОПЕК у світовому виробництві  нафти різко знизилася, оскільки:

• появилися нові нафтові держави, що не входять в ОПЕК;
• попит на нафту зменшився внаслідок використання альтернативних джерел енергії;
• виникла проблема порушення домовленостей картельної угоди про ціни та обсяги виробництва країнами – учасницями ОПЕК через значні економічні відмінності цих країн.

      На  практиці досить важко створити і зберегти картелі та подібні до них таємні угоди, оскільки цьому перешкоджають:

• відмінності у витратах виробництва та попиті на товари;
• кількість фірм;
• шахрайство;
• спад ділової активності;
• залучення нових виробників;
• антитрестівське законодавство [7, c.506].

 

2.3. Лідерство в цінах  та ціноутворення  за принципом

«витрати  плюс»

      Лідерство у цінах – це форма джентльменської  угоди, коли олігополісти координують свої дії у сфері цін, не вдаючись до прямої таємної змови.  З мовчазної згоди інших учасників ринку одній з фірм, найбільшій або найефективнішій, відводиться провідна роль у визначенні ціни на продукцію галузі. За потреби лідер ініціює зміни ціни, а решта олігополістів повторюють його кроки [4, c.106].

      Ціновий лідер дотримується тактики:

1) зміна  цін відбувається досить різко,  оскільки існує ризик, що конкуренти  можуть не наслідувати лідера;

2) зміна  цін відбувається лише у разі, коли в усій галузі серйозно  змінюються умови витрат і  попиту.

      Наприклад, ціна підвищиться у відповідь  на зростання податків або ж відбувається підвищення цін на працю чи електроенергію. Про перегляд цін лідер повідомляє усіх адміністраторів фірм попередньо, тим самим він заручається  підтримкою конкурентів про підвищення ціни. Ціновий лідер вибирає ціну, яка не завжди дозволяє максимізувати прибутки галузі в короткостроковому періоді, але обов’язково перешкоджає вступу нових фірм у галузь.

      Остання модель цінової політики монополії  засновується на методі «витрати плюс» [19, c.154-155].

      Ціноутворення за принципом «витрати плюс» - встановлення фірмою ціни через додавання до середніх загальних витрат певного відсотка надбавки. Тобто фірма оцінює свої витрати на виробництво товару і  прагне до деякого запланованого прибутку [4, c.106].

      Оскільки  витрати виробництва на одиницю  продукції змінюються зі зміною обсягу виробництва, то використовується певний плановий, або типовий, рівень виробництва. Величина середніх витрат виробництва  може показувати, як працює фірма, наприклад, у разі використання виробничих можливостей  на 75% або 80%. Визначаючи ціну, до середніх витрат виробництва додають надбавку в розмірі певного відсотка, що забезпечує досягнення планового прибутку в галузі.

      Формула ціни:

P = AVC + m (AVC),

      AVC – середні змінні витрати;

      m – коефіцієнт надбавки.

      Величину  коефіцієнта можна визначити  за формулою, використовуючи цінову еластичність попиту (Ed):

m = [(-1 : (1+Ed))].

      Отже, що вища еластичність попиту, то нижчий коефіцієнт надбавки, і – навпаки. Зниження ціни на ринку олігополії буде відбуватися внаслідок підвищення еластичності попиту товарів.

      Цінову  модель «витрати плюс» застосовують фірми, що виробляють багато різноманітних  товарів і ціни на які змінюються.

      Попри різноманітні оцінки стосовно економічної  ефективності олігополії, можемо стверджувати, що нині це – найпопулярніша ринкова  структура. Такий рейтинг зумовлюється фактором масштабу, що передбачає зниження довгострокових середніх витрат виробництва [19, c.155]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 3. Суспільна ефективність олігополії

3.1. Олігополія та  проблеми економічної  ефективності

     Щодо  питання економічної ефективності олігополії існують різноманітні погляди. Багато західних економістів (Шумпетер, Гейлбрейт) вважають, що лише великі фірми, які володіють значними фінансовими, технічними, інтелектуальними ресурсами, здатні забезпечити науково-технічний прогрес. Їх опоненти доводять, що численні винаходи були зроблені на дрібних фірмах і навіть окремими винахідниками самостійно. Існує також думка, що олігополія, з точки зору суспільства, навіть гірша за монополію, оскільки остання підлягає державному регулюванню, а за олігополії лише утворюється видимість конкуренції [14, c.396].

     Чи  є олігополія ефективною структурою ринку? Порівняємо поведінку олігополіста у сфері цін та обсягів виробництва з поведінкою за умов досконалої конкуренції. На відміну від досконалої конкуренції олігополіст виробляє у точці, в якій ціна перевищує граничні витрати. Інакше кажучи, як і за монополістичної конкуренції, за олігополії не досягають ні розподільної (Р = МС), ані виробничої ефективності (P = ATC min).

     Чиста монополія перебуває під державним  контролем для зменшення її можливостей  зловживання ринковою владою. Олігополія може створювати видимість існування  кількох незалежних фірм, що конкурують між: собою, і тому часто не підпадає під державне регулювання. Крім того, таємна угода між олігополістами може привести до такого рівня цін та обсягу виробництва, що існують за чистої монополії [3, c.317].