Ціноутворення на олігопольному ринку

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ КОНДРАТЮКА

Кафедра економічної теорії та регіональної економіки 
 
 
 
 
 

Курсова робота з мікроекономіки

Тема  «Ціноутворення на олігопольному ринку» 
 
 
 

Науковий  керівник:

к.е.н., доцент

Шинкаренко  Раїса Василівна

Роботу  виконала студентка ІІ курсу

групи 201-ЕФ

Михальченко Альона Володимирівна

Шифр10084 
 
 
 
 

Полтава

2011

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Олігополія: суть та форми її прояву…………………………………..5

1.1. Характеристика  олігопольного ринку………………………………………5

1.2. Кількісна  олігополія………………………………………………………….7

1.3. Цінова олігополія……………………………………………………………..9

Розділ 2. Ціноутворення в умовах олігополії…….…………………………...12

2.1. Ламана  крива попиту…………………………….…..…………………...12

2.2. Ціноутворення,  зумовлене таємним зговором……………………….…13

2.3.Лідерство  в цінах та ціноутворення за  принципом «витрати плюс»…………………………………………………………………………… 15

Розділ 3. Суспільна ефективність олігополії…………………………………18

3.1. Олігополія  та проблеми економічної ефективності…………  ………….. 18

3.2. Поведінка  фірм в умовах олігополії.………………………………...… 20

Висновки……………………………………………………………………...…22

Список  використаної літератури……………………………………………   24 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Як  правило на олігополістичних ринках домінує від двох до десяти фірм, на які припадає половина чи більше загального обсягу продажів продукту. На таких ринках декілька або й усі фірми у довгостроковому часовому масштабі одержують значні прибутки, оскільки вхідні бар’єри ускладнюють або унеможливлюють вхід фірм-новачків до ринку.

     Олігополія  – переважаюча форма ринкової структури. До олігополістичних галузей належать автомобільна, сталеплавильна, нафтохімічна, електротехнічна та комп’ютерна індустрії.

     На  олігополістичних ринках деякі фірми можуть впливати на ціну завдяки великій долі своєї продукції у загальній кількості товару. Продавці на олігополістичному ринку знають, що коли вони або їх суперники змінять ціни чи обсяг продажів, наслідки позначаться на прибутках усіх фірм на ринку. Продавці усвідомлюють свою взаємозалежність. Передбачається, що кожна фірма в галузі визнає, що зміна її ціни чи випуску викликає реакцію з боку інших фірм. Реакція, яку який-небудь продавець очікує від фірм, які суперничають з ним, у відповідь на зміни встановлених ним ціни, обсягу випуску чи зміни діяльності в області маркетингу, є основним чинником, що визначає його рішення. Реакція, яку окремі продавці чекають від своїх суперників, впливає на рівновагу на олігополістичних ринках.

     У багатьох випадках олігополії захищені бар’єрами для входу на ринок, схожими з тими, котрі існують  для монопольних фірм. Природна олігополія має місце коли кілька фірм можуть поставляти продукцію для всього ринку при більш низьких довгострокових витратах, чим були б у багатьох фірм.

     Існує два види олігополії. Перший вид  припускає, що кілька фірм роблять ідентичний продукт. Другий – коли невелика кількість  виробників випускають диференційовані  товари.

     Однак в тому і іншому випадку фірми  усвідомлюють взаємозалежність своїх  продажів, обсягів виробництва, інвестицій і рекламної діяльності. Так, якщо одна фірма буде посилено рекламувати  свою продукцію чи брати участь у створенні нової моделі виробу, то вона повинна очікувати аналогічних дій з боку своїх конкурентів. У такій ситуації кожна фірма знає, що, принаймні деякі рішення конкурентів залежать від її власного поводження, і тому, приймаючи те чи інше рішення, вона зобов’язана мати на увазі цю обставину. Олігополістична взаємозалежність фірм піднімає суперництво між ними на якісно новий рівень, перетворює конкуренцію в безперестанну боротьбу «всіх проти всіх». У цьому випадку можливі найрізноманітніші рушення конкурентів: вони можуть спільно домагатися деяких цілей, перетворюючи галузь у подобу чистої монополії, чи ж – як іншу крайність – боротись один з одним аж до повного знищення. Останній варіант найчастіше здійснюється у формі цінової війни – поступового зниження існуючого рівня цін з метою витиснення конкурентів з олігополістичного ринку. Якщо одна фірма знизила ціну, то її конкуренти, відчувши відтік покупців, у свою чергу теж знизять ціни. Цей процес може жати кілька етапів. Але зниження цін має свої межі: воно можливо доти, поки у всіх фірм ціни не зрівняються із середніми витратами. У цьому випадку зникне джерело економічного прибутку і на ринку виникне ситуація, близька до досконалої конкуренції. Від подібного результату у виграшному положенні залишаються споживачі, у той час як виробники усі до одного ніякого виграшу не одержують. Тому найчастіше конкурентна боротьба між фірмами приводить до прийняття ними рішень, заснованих на обліку можливого поводження своїх суперників.

 

Розділ 1. Олігополія: суть та форми її прояву

1.1. Характеристика олігопольного ринку.

     Термін  «олігополія» походить від грецьких слів «oligos» - декілька і «poleo» - продаю. В європейську лексику запроваджений англійським гуманістом і державним діячем Томасом Мором у всесвітньо відомому романі «Утопія». Нині цей термін використовується економістами для  означення певного типу будови ринку, при якому пропозиція представлена невеликою кількістю порівняно великих підприємств – продавців однорідної продукції або близьких субститутів [12, c.227]. Припущень, на яких ґрунтується виокремлення олігополії як особливого типу будови ринку небагато вони і реалістичніші порівняно з припущеннями, що лежать в основі моделей досконалої конкуренції та монополії.

     Незначна  кількість продавців, яким протистоїть  безліч дрібних покупців. Це означає, що покупці на олігополістичному ринку є ціноодержувачами, кожен з них переконаний, що його поведінка не впливає на ринкові ціни. З другого боку, самі олігополісти є «ціношукачами», кожен з них розуміє, що його поведінка суттєво впливає на ціни, які можуть отримати за свою продукцію суперники [12, c.228].

     Не  можна конкретно сказати, скільки фірм повинно діяти на ринку, щоб його віднести до олігополії. Їх може бути три або десять, оскільки олігополія займає весь проміжок між чистою монополією та монополістичною конкуренцією.

     Продукт, який виробляють олігополісти, може бути як однорідним (стандартним), так і не однорідним (диференційованим). Типовими олігополістичними ринками є ринки сталі та автомобілів. Якщо у першому випадку виробляється стандартний продукт, то у другому він диференційований. В теорії зручніше розглянути цю велику кількість субститутів як однорідний агрегований продукт [20, c.435].

     Можливості  вступу у галузь (на ринок) нових  виробників змінюються в широких  межах: від повністю блокованого  входу (як в моделі монополії) до абсолютно вільного (як в моделі досконалої конкуренції). Високі бар’єри до вступу у галузь пов’язані, насамперед, з економією на масштабі виробництва(ефект масштабу), яка є найважливішою причиною широкого розповсюдження і тривалого збереження олігополістичних структур.

     Серед інших причин – монополія контролю над рідкісними джерелами сировини, високі витрати на рекламу. Є й  інші бар’єри що склалися природно або створені штучно. Перешкоди різні за міцністю і хоча немає таких, які не можна здолати, все ж вони виникають знову і знову.

     Загальна  взаємозалежність поведінки фірм на олігополістичному ринку. Олігополія виникає тоді, коли кількість фірм настільки мала, що кожна з них при формуванні своєї економічної політики змушена брати до уваги реакцію з боку конкурентів. Фірма – олігополіст не може не рахуватися з тим, що співвідношення між обраним нею рівнем ціни і обсягом продукції, яку вона зможе за цією ціною продати, залежить від поведінки її суперників, які своєю чергою,залежать від прийнятого рішення. Тому олігополіст не може розглядати криву попиту на свою продукцію як задану. А це означає, що, намагаючись максимізувати прибуток, він не може скористатись відомим принципом рівності граничних витрат і граничного доходу. Адже величина граничного доходу залежить від характеристики функції попиту, яка для олігополіста невідома [12, c.229].

     Саме  ця «нездатність» функції попиту на продукцію олігополіста при прийнятті ним рішення щодо рівня цін чи обсягу виробництва визначає особливості ринку, який має олігополістичну будову. Тому олігополіст повинен передбачати реакцію суперників на свої рішення та дії. Таким чином, загальна взаємозалежність фірм являє собою основну рису олігополістичних ринків. Результати суперництва на таких ринках великою мірою залежать від реакції суперників на дії один щодо одного, яка може суттєво відрізнятися. Тому й не існує єдиної, загальної моделі олігополії, як це є у випадку моделі досконалої конкуренції та монополії. Замість цього відомо, декілька моделей олігополії, які відрізняються характером намірів олігополістів та особливостями їх взаємовідносин.

     Насамперед  олігополістичні ринки розрізняють за тим, як діють виробники: незалежно один від одного, на свій страх і ризик, або, ж, навпаки, вони вступають у змову, яка може бути явною, (відкритою) чи таємною, (закритою). В першому випадку йдеться про некооперовану, в другому – про кооперовану олігополію [15, c.120].

     При аналізі поведінки олігополістів,що діють незалежно один від одного, провідну роль відіграють відмінності в припущеннях щодо реакції суперників. Залежно від того, чи вибирає олігополіст керованою змінною обсяг випуску чи ціну, розрізняють кількісну та цінову олігополію.

     1.2. Кількісна олігополія.

     Для спрощення можна розглянути галузь, в якій існує лише два продавці, - дуополію. Дуополія – це окремий найпростіший випадок олігополії.  Статистичний аналіз взаємовідносин двох фірм за умов дуополії запропонував в 1838 р. французький математик, економіст і філософ Антуан Огюстен Курно (1801-1877). Він виходив з того, що обидві фірми (1 і 2) виробляють однорідний товар. Їм відома крива ринкового попиту, і вони приймають рішення щодо виробництва одночасно, самостійно і незалежно одна від одної. Ціна, яку фірми приймуть, залежатиме від сумарного обсягу виробництва обох фірм. Обидві фірми мають рівну економічну силу і випускають однорідну продукцію за відомої їм лінійної функції ринкового попиту:  
де і – обсяги випуску фірми 1 і фірми 2. Граничні витрати приймаються нульовими або постійними, що є спрощенням і не впливає на висновки аналізу. Якби фірма 2 зовсім не випускала продукцію, тобто , крива попиту

     на  продукцію фірми 1 співпадала б з  кривою ринкового попиту.

     Рис. 1. Максимізація прибутку дуополістом

     в моделі Курно

     Графічно  крива попиту для фірми 1 одержується  шляхом зміщення вертикальної осі праворуч на величину обсягу виробництва другої фірми (рис. 1). Частина початкової кривої ринкового попиту , що знаходиться праворуч від нової вертикальної осі (пунктирна вісь ), є кривою попиту фірми 1. Її називають кривою залишкового попиту. Їй  відповідає крива граничного виторгу. Фірми максимізують прибуток, виробляючи оптимальний обсяг продукції, визначений за правилом, згідно з своїх функцій реакції ; [12, c.230-231].

Функція реакції – це крива, що показує, який обсяг продукції буде виробляти  один олігополіст за кожного заданого обсягу виробництва іншого [18, c.220].

Рис.2. Криві реакції  фірм і рівновага  Курно

     Позначаючи  на графіку (рис. 2) , як змінюється випуск фірми 1 залежно від зміни випуску  фірмою 2 отримаємо криву реакції  фірми 1 R₁(Q₂). Аналогічний аналіз можна здійснити щодо фірми 2 отримавши в результаті ще одну криву реакції – R₂(Q₁). Перетин кривих реагування цих двох фірм (точка Е)показує рівновагу Курно: кожна фірма правильно визначає поведінку конкурента і приймає оптимальне для себе рішення, жодна з фірм не має стимулу змінити свій обсяг виробництва.     

      Таким чином, за умов рівноваги кожен з  дуополістів Курно забезпечує своєю продукцією третину ринкового попиту при єдиній ціні. Забезпечуючи спільно дві третини ринкового попиту, кожен дуополіст забезпечує  максимум свого, але не галузевого прибутку [4, c.102].     

1.3. Цінова олігополія

     За  умов нецінової конкуренції підприємство, як уже відомо, може обирати стратегічною змінною або обсяг виробництва, або ціну (але не одне й друге  одночасно ). З пропозицією стратегічною змінною обирати ціну виступив в 1883р. французький математик Ж. Бертран (1822-1900). Дуополісти Бертрана в усьому схожі на дуополістів Курно, відрізняється лише їх поведінка. Для дуополістів Бертрана не обсяг виробництва суперника, а призначена ним ціна є параметром, константою.

     Графічно  рівновага Бертрана, визначається перетином  кривих реагування обох дуополістів, але не в просторі обсягів виробника (як в моделі Курно), а в просторі цін [12, c.233].