В.М.Сосюра в контексті українського літературознавства

                                 Міністерство освіти та науки України

           Таврійський національний університет  імені В. І. Вернадського 
 

Факультет української філології

                                         Кафедра теорії та історії літератури 
 
 
 

В.М.Сосюра в контексті українського

літературознавства 
 

                                                                               
 

                                                                                  Курсова робота

                                                                                   з української літератури

                                                                                 студента 3 курсу групи В

                                                                                    Кузнєцова Андрія Анатолійовича                                                                            

                                                                                    Науковий керівник:

                                                                                   Кандидат філологічних наук

                                                                                    Доцент Левицька Н.Є. 
 
 

                                     

                                      Сімферополь – 2011

                                            

       ЗМІСТ

ВСТУП…………………………...................................................................................3

РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ТВОРЧОГО ШЛЯХУ ДМИТРА ПАВЛИЧКА ……5

РОЗДІЛ 2. ІДЕЙНО-ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ ІНТИМНОЇ ЛІРИКИ ДМИТРА ПАВЛИЧКА…………………………………………………………………………..16

2.1. Динаміка  інтимного мотиву в поезії  Дмитра Павличка………………………16

2.2. Ідейно-художні  особливості поезій Дмитра Павличка……………………......25

2.3. «Червоне - то любов,  а чорне –то журба»………………………………………………………………………………...28

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………….31

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………..33 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                ВСТУП 

          Важливим завданням сучасної освіти є розвиток індивідуальності учня та виявлення його творчих здібностей. В умовах розвитку української мови та набуття нею статусу державної мови в Україні, дуже актуальним питанням стає необхідність у вдосконаленні вивчення творів українських національних письменників та їх детального розбору. 

     Творчість Дмитра Павличка – це згусток добра, любові і правди. Він є сіячем і вирощувачем духовних якостей  народу. Гарний смак і володіння  словом стали запорукою того, що тема кохання знайшла в його творчості надзвичайно гармонійне втілення. Тому тема курсової роботи є актуальною, особливо у даний час, коли більшість людей у процесі своєї життєдіяльності цікавляться думкою про різноманітні питання життя таких великих українських поетів, як Дмитра Павличка.

          Метою курсової роботи є визначення мистецької своєрідності інтимної лірики Дмитра Павличко.

          Для реалізації мети ставляться  такі завдання:

• прослідкувати особливості становлення мистецького хисту поета;

-   з'ясувати специфіку співвідношення духовного й еротичного в інтимній ліриці поета;

• проаналізувати вірш «Два кольори»;
• зробити висновок в чому саме полягає мистецька своєрідність інтимної лірики поета.

     Предметом аналізу  є мистецька своєрідність інтимної лірики  як окремого блоку творчості поета.

          Об'єктом вивчення є процес мистецької своєрідності інтимної лірики Дмитра Павличка, підстави її виникнення, і виявлення чинників, що впливають на цей процес.

          Методологічною основою є підхід до  літератури як до цілісної системи, що перебуває в постійній динаміці, розуміння літератури як суспільного явища, положення про співвідношення форми до змісту літературних одиниць тощо.

Основна увага літературознавців (В. Земляк, М. Ільницький, В. Моренець, Ю. Бурляй, Г. Вознюк, Р. Іваничук, П. Кононенко, Р. Лубківський, О. Никанорова, Н. Костенко, С. Барабаш, Л. Скирда) була зосереджена на вивченні творчості митця та її проблемах. Існує праця М. Ільницького, у якій йдеться про весь творчий доробок Д. Павличка. Деякі аспекти цієї творчості висвітлювалися в статтях таких літературознавців, як В. Брюгген, М. Ільницький, Г. Вознюк, М. Слабошпицький та ін.

     Основними методами дослідження є описовий, історико-порівняльний та психологічний.

          Джерелом дослідження є інтимні вірші Д.Павличка, а саме збірки «Пахощі хвої», «Таємниця твого обличчя», «Золоте яблуко» , «Відлуння десятиліть».

     Теоретичне  та практичне значення полягає у застосуванні  матеріалів й одержаних результатів на заняттях української літератури під час вивчення творчості Дмитра Павличка та у подальших наукових дослідженнях стосовно цієї теми. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ТВОРЧОГО ШЛЯХУ ДМИТРА ПАВЛИЧКА 

     Справедливо говорять, що біографія поета —  в його віршах. З поезії Дмитра Павличка справді можна дізнатися про життєвий шлях, становлення характеру, про погляди та переконання чи не більше, ніж з підручників, монографій, досліджень, де йдеться про цього талановитого поета.

     Народився Дмитро Васильович Павличко 28 вересня 1929 року в селі Стопчатові Яблунівського району на Івано-Франківщині — тоді ця територія була під Польщею — в селянській сім'ї. Із розсипаних у віршах уламків спогадів, як із шматочків смальти, переважно похмурих, темних кольорів, можна відтворити мозаїку його дитинства. 

     Народився Дмитро, пригадує мати, «коли копати картоплю з батьком йшли вони». Майбутньому  поетові «тверда земля була за ліжко, Шорсткий киптар за пелюшки» («Мені  приходять телеграми»). Доля судилася Дмитрові така, як і всім українцям, та ще бідакам: нужда, тяжка праця, бідненька освіта — до того ж чужою мовою. Такий шлях і слався сину лісоруба. Кпини та знущання за рідну мову, за босі ноги…

     В одному з ранніх віршів «Дві ялинки»  йдеться про те, як у передноворічний  вечір хлопчик продає ялинку, бо ж «Треба купить бараболі Матері хворій своїй».

     З цих та інших віршів постає узагальнена  картина гіркої долі гуцульської бідноти, безнадії, горя.

     Та  ось — вересень 1939-го. Звичайно ж, «син простого лісоруба» з радістю  й надією зустрів його. Певна річ  — не міг він тоді бачити, знати, що приніс він Західній Україні й депортації, арешти, колгоспи. Які ж зміни він відчув на власній долі? Школа рідною мовою. Українські книжки. А далі — університет. Про це й пише захоплено молодий поет у щирих віршах:  
          Відкривались ясні школи

     Тим, що вийшли із колиб,

          Тим, що мріяти ніколи

          Про науку й не могли б. 

     («1939 рік») [1, c.25] 

     Проріс, як пагінець із землі, й забуяв поетичний  талант, народилися перші вірші, а  далі й книжки. Певна річ, писав  молодий поет і про визволення, й про партію, й про нову Радянську Батьківщину. Писав щиро. Чи міг він розібратися в складнощах часу, прозирнути в майбутнє, осягнути колонізаторські імперські плани? А якщо й розібрався, то чи міг писати про це? Щоправда, міг не писати і про інше. 

     При всьому тому Дмитро Павличко не скотився в багно кон'юнктурщини, прислужництва, хоч, мабуть, може дорікнути собі за багато чого з написаного в ті роки. Та втримала його на крилі совісті  любов — справжня, синівська, не показна й не фальшива — любов до України, до рідного народу, його історії, його мови.

        У дитячому серці жила Україна —

        Материнські веселі і журні пісні,

        Та за мову мужицьку не раз на коліна

        Довелося у школі ставати мені.

        Непокривлену душу хотіли зламати,

        Та лишилися тільки болючі киї,

        Наді мною ночами відплакала мати,

        Я ж не зрікся ні мови, ні пісні її. 

     («У  дитячому серці жила Україна»)[1, c.45]

     У перших збірках Павличка — «Любов і ненависть» (1953), «Моя земля»(1955), «Бистрина» (1959), «Днина» (1960) та ін. трапляються речі, оцінювані неоднозначне. Проте треба сказати на честь поета, що він один із перших розібрався в складних і політичних, і літературних перипетіях післясталінського періоду. Воно-то так, і XX з'їзд компартії відбувся, й культ особи Сталіна осуджено, й репресованих реабілітують — Але все це якось непевно, хто знає — чи не повернеться все на круги своя? Адже ж кати — Каганович, Молотов, інші сталінські приспішники на волі, на колишні крісла поглядають... Чи не краще перемовчати, пересидіти нишком? Так думало багато, й багато письменників у тому числі.  

     І саме тоді — 1958 року — виходить у  Львові збірка поезій Дмитра Павличка «Правда кличе!» На перший погляд, у ній все було гаразд. Червона  обкладинка, відкривалася книжка циклом «Ленін іде», були вірші проти націоналістів... 
      Та не добачили компартійні цензори найголовнішого: різкого осуду тоталітаризму, який, певна річ, не помер разом із Сталіним. 
       Не спостерегла й гарячої залюбленості в рідну мову, гнівний осуд перекинчиків, які забули, зрадили її «заради лакомства нещасного». Й отого українського національного духу, яким перейнятий характер ліричного героя поезій Павличка. Та всього цього не добачили, доки книжка була надрукована. А тоді спостерегли, вдарили на сполох — і майже весь тираж пішов під ніж, був знищений, уціліло лише кільканадцять примірників.[2, c.45]

     У збірці «Правда кличе!», як, до речі, й багатьох інших книгах Павличка, є чимало віршів, написаних у ключі  тих радощів, надій і сподівань, що були викликані вереснем тридцять дев'ятого. Та писав її вже зрілий поет, який усвідомив, що не все так робиться, як говориться. Знав уже він про криваві проскрипції, депортації, табори... І в час, коли багато хто боявся повороту до старого й обережно промовчував, Павличко у вірші «Коли умер кривавий Торквемада» відтворює дух страху, непевності, нерішучості, який панував у країні. В образі Іспанії часів середньовічної інквізиції поет змальовує «великий, могучий Союз».

     Коли  помер Сталін, проводилися жалобні мітинги, зібрання, а недремне кагебістське око спостерегло: «чи не майне де усміх на лиці». А люди й справді глибоко приховували свою радість, привчені боятись доносів, перелякано принишкли в очікуванні, зображаючи скорботу. Точнісінько, як у Павличковому вірші:

       Ченці (читай: кагебісти та іже з ними)

       Самі усім розповідали,

       Що інквізитора уже нема,

       А люди, слухаючи їх, ридали,

       Не усміхались навіть крадькома;

           Напевне, дуже добре пам'ятали,

           Що здох тиран, але стоїть тюрма![2, c.34]

     Надто вже прозорою була алегорія, щоб  дійшлі компартійні прислужники  її не розкусили. Та ще якби ж то сам  Торквемада! А то й ряд крамольних віршів про мову, віршів, які відверто суперечили офіційній політиці щодо мови сколонізованого народу».