Автор: Пользователь скрыл имя, 24 Февраля 2012 в 20:13, курсовая работа
Метою цієї роботи є дослідження процесу формування світогляду генія слова, почуття патріотизму, який спостерігаємо скрізь усе її життя та творчість.
Задачі: - ознайомитися особисто з батьківщиною Лесі Українки.
- зібрати ілюстративний матеріал з цього краю.
- дослідити спеціальну наукову літературу з теми.
- проаналізувати думки видатних людей про вплив на
її творчість особливостей волинського краю.
Отже, радістю в житті маленької Лесі була книжка. Які ж книжки читали Михайло і Леся? Мати Лесі вважала, що спеціально пристосована до дитячого сприймання книжка – це “кисло-солодке сюсюкання” що може попсувати дитині – людині природний смак. Тому Леся з Михайлом прилучаються до такої літератури, як “Труди” Чубинського, байки Глібова, Гулака-Артемовського, оповідання Куліша та Марка Вовчка, “ Мифи классической древности” німецького автора Штоля, “ Сербські народні думи та пісні” у перекладі Михайла Старицького. Ці твори діти знали майже напам’ять. Леся гарно декламувала, гралася з братом у різні пригоди з грецьких міфів.(5,12)
Так, через книжку, Леся прилучилася до українського життя, зміцнювала свою свідомість як маленька україночка, так вироблялася натура майбутньої геніальної діячки української культури. Читаючи міфи класичної давнини мала дівчинка прилучалася до захоплюючого світу античної культури, пізніше з’явиться бажання оволодіти старогрецькою мовою, латинню. Читаючи сербські народні думи та пісні, Леся переймалася почуттям необхідності свободи, волі у людському житті. Отже книжка ще в дитячому віці впливала на формування Лесі – творчої читачки, Лесі – дослідниці у майбутньому – великої трудівниці на ниві рідної культури в жорстокі, грізні часи її повної заборони, переслідувань та утисків.
Час кличе використати досвід родини Косачів по вихованню свідомого представника свого народу.
2.3Розвиток літературних здібностей маленької Лариси.
Йшов 1876 рік, 2-й рік діяв царський указ про заборону українського книгодрукування, вистав, шкіл... “ Може, ніколи не було так грізно поставлено питання, чи жити, чи згинути нашій нації? , як тоді”, - писав І. Франко.(5,12)
А в звягельській домівці Косачів “ підручниками “, “ настольними” , “якимись святими книгами”, як свідчить Ольга, мали Леся з Михайлом, поруч з трудами Чубинського “ Міфи класичної давнини” Штоля.( див. додаток №1, фото№24) Можливо, саме з тих пір зародився інтерес до грецької мови, до античної культури? . Хтозна, можливо, саме тому Леся так рано розвивається як читачка, зі сформованими науковими й творчими інтересами. За аналізом К.Квітки, освіта у класичному стилі була у Лесі чимала з дитячих літ. Куліша Леся вважала “ настоящим письменником” і своїм учителем, казала, що до самого пізнього періоду в дитячі літа ніхто не мав на неї такого впливу, як читання Куліша. Другим своїм учителем вважала М. Старицького – перекладача. До кінця днів, за розповідями Квітки, Леся тішилася рідкісною і “ спеціально їй інтересною книжкою” з дитячою радістю.(5,14)
До школи у Звягелі Леся , як і Михайло, не пішла, бо матері думалось, що офіційна ( російська, казенна) школа “зараз же зруйнує моє змагання виховати дітей в українській мові” і лише тоді, “коли дітей вправлено в українській мові то тоді школа цієї мови не руйнує”. Батьки намагалися дати хороше виховання дітям, без “різних реверансів” та “хороших манер”. За спогадами Ольги вдома прищеплювали любов до мови простих людей, їх духовної культури. Правда, у доносі на Косачів вони характеризуються як такі, “которые по образу жизни своей старались вводить на каждом шагу хлопоманию, сближаясь с низким классом народа”.(5,11)
Уже в зрілому віці Леся Українка цілком розділяє погляди матері на “ народное образование” в Росії: “ Я що далі, то більше впевняюся, як то добре, що мама не віддала мене в гімназію, бо гімназія хоч би не зломила мене, то все-таки пригнітила б”. Вона сміливо поставить свій підпис поряд з підписами Олени Пчілки, Павла Житецького, Миколи Лисенка під листом до Міністра народної освіти в Петербурзі – з проханням-вимогою дозволити дітям на Україні вчитися рідною мовою. Вочевидь, від матері перейняла дочка найкращі риси педагога-гуманіста вміння розвивати в молодших братові і сестрах усе природне найкраще, закладених природою, заохочувати їх в навчанні, учити підтримувати одне одного, бути цілеспрямованими, вірити в рідну мову і в наших людей, в те, що вони від природи розумні і їх навіть офіційна школа не зробить дурнями, хоч для цього не мало прикладається роботи.
Літо 1876 Леся з Михайлом та мамою провела у селі Жабориця над Случем, неподалік від Новоград-Волинського. Тоді Леся запам’ятала багато тамтешніх повір’їв та звичаїв. Особливий слід в душі залишили материні розповіді про мавок та пісні. Взагалі тихенька і зосереджена маленька Леся любила співати народні пісні. Вона ”подовгу співає з сестриною мамкою Мотрею Дяченко з Миропілля, але ще не може вірно співати”. (5,14)
Відзначається тривкою пам’ять. “ Пам’ятаю, як я ще зовсім мала була- розказує Ольга, - мама чи сама Леся заспіває якусь пісню чи розкаже про якусь книжку чи придибашку, або приповістку, або щось вишиває Леся та й каже: – “цю пісню співала Мотря, а цю – Килина , а це розказувала баба Коржицька ...” “ Я маю надзвичайну пам’ять на обличчя, місцевості, які бачила ще в дитячих місцях”, - пише Леся М.П.Драгоманову 21грудня 1891 року. Добре пам’ятала вона й дядька, й дядину, “дарма, що мала всього шість літ, коли їх бачила у Звягелі.”(5,90)
Свій перший вірш “ Надія” Леся напасала, коли їй було всього дев’ять років. Він присвячений улюбленій тітці Олені Косач. (2,26)
Пізніше вона напише “На шлях я вийшла ранньою весною
В усе рідне, Волинсько-Поліське вростала Леся в ранньому віці через слово, пісню. Народна мовно-пісенна енергія Звягельщина закладалася в дитячу натуру майбутньої геніальної жінки в ранньому віці. Згадуватимуться у поетичній творчості слова, мотиви, образи, винесені з раннього віку. Обізветься дивовижним чином в авторській свідомості Жабориця.
Народні пісні, веснянки, колядки, обряди та легенди - до них Леся Українка ставилася з глибоким розумінням.
Народне слово, народна мелодія могутньо впливали на формування митця . В одному з листів до матері Леся Українка пише, що література манить її не ради “конвенансів” чи “фальшивих гордощів”, а ради того, “чому служила ще з дитячих літ”.
Глава 3 Волинь в творчості Лесі
3.1 Народні джерела творів Лесі Українки для дітей.
Сім’я, родина стали колискою формування літературного обдарування Лесі Українки. Будучи другою серед дітей у багатодітній родині, Леся рано пізнала спочатку обов’язок, а потім потребу духовного піклування про братів і сестер. Вчила усіх їх грі на фортепіано, іноземних мов. Лесин “білий” будиночок у Колодяжному часто збирав дітвору з усього села. З великою охотою вони вчила читати і писати селянських дівчат і хлопців, бо школи у Колодяжному не було. О.Косач-Кривинюк писала: “ З переїздом на життя до с.Колодяжного ... Леся, як і ми всі, поринула в його народну поліську стихію. Наша сім’я жила в дуже близьких стосунках з селянами, всі ми, в тому числі й Леся, може ще більше, ніж хто, мали між колодяженцями не лише знайомих, а й приятелів, і товаришок, і товаришів, тому весь їх побут дуже скоро став нам відомим, а далі й рідним.(5,21)
Ми, діти, так органічно зрослися зо всім волинським, що уважали себе тоді й потім усе життя не за чернігівців, як батько, не за полтавців, як мати а за волиняків-поліщуків”. (5,21)
Проблеми дитинства, освіти, виховання цікавили Лесю впродовж усього життя. Звідси її інтерес до дитячої літератури.(2,46)
У дитячому читанні Леся Українка представлена лірикою, піснями, казками, оповіданнями. В усіх жанрах вона виявила себе високохудожнім майстром.
У творах поетеси для дітей є й пейзажна лірика. Леся Українка змалку любила бори і прислучанські луки. А природа Волині назавжди лишила у Лесиній душі любов до її таїн, краси, допомогла усвідомлено сприймати природу інших країв, стала джерелом для написання цілого ряду творів.
У юності Леся написала підручник “ Стародавня історія східних народів” для своїх братів і сестер. У літературному гуртку “ Плеяда” перекладала для українських школярів зарубіжні твори, співпрацювала в дитячому журналі “ Дзвіночок”. Писала для дітей твори : “Колискова”, “ Вишеньки”, “ Лілея” та ін.
(5,91)
3.2 Образ малої батьківщини у творчості Лесі
Українки.
Давно , в дитячий любий вік
В далекім ріднім краю
Я чула казку.
Чула раз, а й досі пам’ятаю.
Цими рядками починається казка “ Про велета” Лесі Українки. А ось останні:
Кохана сторона моя!
Далекий рідний краю!
Щораз згадаю я тебе
То й казку, цю згадаю.
Єгипет, 3.02.1913р. (3,363)
Далеко від рідного Полісся тяжко хвора 42-річна Леся Українка за якихось півроку до смерті згадує казку, яку розповідав їй у дитинстві сільський хлопчина. А хіба не під впливом спогадів про розповіді матері в с. Жабориці про лісову мавку, написана поетесою у далекій Грузії безсмертна “ Лісова пісня”. Багато творів, навіяних спогадами про “малу батьківщину”. (3,171)(5,481)
Коли 20-річна Леся дізналася що у Львові видаватиметься журнал “ Життя і слово”, то вона одразу ж написала листа до І. Франка, в якому повідомляла, що з великою охотою надішле для друку свої етнографічні матеріали. Ці матеріали побачили світ у першому номері журналу за 1894 рік. Переважно це були купальські пісні та описи обрядів стародавнього купала. Це наслідок колишніх фольклорних екскурсій , які робила Олена Косач для своїх дітей. Вона виїздила у навколишні села, прилучала до скарбниці народно –пісенної творчості, вчила з пошаною ставитися до вікових народних традиції, - бо ж і сама вона була досвідченим фольклористом і етнографом.(5,127)
Важливе значення для творчого зростання Лесі мало знайомство у 1898 році з Климентом Квіткою, майбутнім її чоловіком. Довідавшись що Квітка захоплюється народними піснями, Леся запропонувала йому записати ті, які вона пам’ятала. Почалися зустрічі, бесіди, обмін думками про народне мистецтво, про літературу. Лесю Українку та К. Квітку зближувала спільність поглядів та ідей, любов до народу і художніх скарбів фольклору. З 1899 р. Квітка систематично відвідує Лесю Українку, записує наспіви українських народних пісень з її голосу.(5,225)
Фольклористична діяльність Лесі Українки стає дедалі інтенсивнішою. 1903 року в Києві виходить з друку збірка “ Дитячі ігри, пісні і казки з Ковельщини, Лущини і Звягельщини, зібрала Л. Косач. Голос записав К. Квітка.”(5,344)
У наступні роки Леся їде лікуватися до Грузії, потім переїжджає до Ялти. Весь той час Квітка продовжує записувати наспіви з голосу Лесі. За десятирічний період він записав від Лесі Українки 225 українських народних пісень.(4,13)
Вже після смерті поетеси, К .Квітка видає збірку “ Мелодії з голосу Лесі Українки” . У передмові до збірки К. Квітка зазначає: “ Ці пісні переймала Леся Українка найбільше від люду свого рідного і коханого волинського краю в дитячі літа і в ранній молодості... За складанням цього збірника застала остання смертельна стадія її хвороби. Вона диктувала ці тексти ще кілька день, після того як покинула від знесилення свою останню повість” Екбаль-Ганем”... .Отож її життєва праця, почавшись з народної пісні і відбігши потім дуже далеко, скінчилася народною піснею”. (3, 17)
Нині психологи стверджують, що основі людської особистості формуються у дитині протягом перших п’яти років життя. Якщо це так, то саме Новограду-Волинському маємо завдячувати як місцю, де вперше розкрилися духовні орієнтири, став закладатись характер майбутньої письменниці, сформувались риси, що опісля здивують світ.
Глава 4 Пам’ять Лесиного краю
4.1 “Поріг священний і дорогий”
Мила, свята біла хато!
Вікна, як очі в світи...
Як ти дала нам багато!
В душі – довіку світи!
Крізь віки тече Случ, на мальовничих берегах якої стоїть рідна домівка Лесі. Тут народилась Леся , тут пройшли перші найщасливіші роки її життя.
До 50 – річчя з дня смерті Лесі Українки в будиночку відкрито музей-бібліотеку.(див. додаток №1 фото № 14,15,16) Згідно з наказом Міністерства культури України від 11 вересня 1970 року створено літературно-меморіальний музей Лесі Українки на правах відділу Житомирського обласного краєзнавчого музею. 25 лютого 1971 року відкрито літературно-меморіальний музеї поетеси. В ті дні земля України щиро вітала гостей з усіх кінців світу: з Києва – Олеся Гончара, Володимира Манівця, з Росії – Анатолія Софронова, з Білорусії – Євдокію Лось, з США – Юрія Косача, з Канади – Марію Скрипник, з Німеччини – Гюнтера Штейна та багатьох інших гостей. У книзі відгуків (див. додаток №2) Ю. Косач залишив такий запис: “З великим хвилюванням переступив поріг будиночку, де жили мій дід і бабуня. І де народилася Леся. Велика і глибока подяка керівникам музею-будинку від себе та усієї родини за таку любов до Лесі, за таку натхнену працю для збереження пам’яті її на славу Українського народу. Будинок-музей в Новограді-Волинському - це вагома ланка, для вивчення життя письменниці, до ще більшого наближення її виняткової особистості до нашої сучасності і до майбутнього – її ім’я житиме вічно.