Автор: Пользователь скрыл имя, 24 Февраля 2012 в 20:13, курсовая работа
Метою цієї роботи є дослідження процесу формування світогляду генія слова, почуття патріотизму, який спостерігаємо скрізь усе її життя та творчість.
Задачі: - ознайомитися особисто з батьківщиною Лесі Українки.
- зібрати ілюстративний матеріал з цього краю.
- дослідити спеціальну наукову літературу з теми.
- проаналізувати думки видатних людей про вплив на
її творчість особливостей волинського краю.
Актуальність теми:
Ми живемо в часи, коли все більше згладжується різниця між культурами різних народів. Все більше різних культур змішуються між собою і втрачають свою самобутність. З радіо та телевізора надходить інформація, яка несе стандарти західних культур. Це дуже впливає на морально-етичне виховання молоді. Пізнавати культури інших народів необхідно, але в першу чергу треба пам’ятати та знати витоки свого народу, його культуру та традиції. Серед молоді більш популярною стає сучасна література, а шедеври української літератури залишаються на полицях бібліотек. Молодь все менше звертається до видатних імен України, цікавиться творами видатних українських людей, які оспівують в своїх працях рідну Батьківщину. Особливе місце серед них займає видатна українська поетеса, улюблена донька України - Леся Українка. Вся її творчість пронизана любов’ю до рідного краю, до свого народу.
До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
Метою цієї роботи є дослідження процесу формування світогляду генія слова, почуття патріотизму, який спостерігаємо скрізь усе її життя та творчість.
Задачі: - ознайомитися особисто з батьківщиною Лесі Українки.
- зібрати ілюстративний матеріал з цього краю.
- дослідити спеціальну наукову літературу з теми.
- проаналізувати думки видатних людей про вплив на
її творчість особливостей волинського краю.
Отже для розуміння цих питань в першу чергу потрібно звернутися до місцевості в якій вона народилася та зростала. Як сказав Олесь Гончар в своїй промові на урочистому мітингу в Новограді – Волинському у 1971 році: “Звідси Леся пішла у широкий світ. Тут вона вперше побачила життя, сонце, почула рідне слово. Тут в її душі народилося ще не назване тоді почуття любові до свого народу, безмежної любові до батьківщини.”
Прекрасна природа Волині надихала її на творчість. З дитячих років Леся спілкувалася з волинянами. Це дало їй змогу створювати свої поетичні образи. Родини Косачів та Драгоманових сформували світогляд маленької Лесі, з дитинства прищеплювали патріотичні ідеї та почуття, знання життя народу і любов до нього.
Джерела:
Для вивчення цієї теми, я відвідала батьківщину Лесі Українки – місто Новоград-Волинський (до 1795р. м. Звягель). Була у будинку, в якому народилась Лариса Косач, який нині є музеєм – садибою Лесі Українки. Відвідала ще два будинки де жила родина Косачів. Милувалася краєвидами, що відкриваються з вікон будинку Косачів, які споглядала маленька Леся.
Основним джерелом стала творча спадщина самої поетеси. Також зверталася до літературних праць, таких як “Літопис життя та творчості Лесі Українки” М.О. Мороза , “Історія міст і сіл Української РСР”, “Леся Українка” М.В. Гуця, Н.Л.Россошинської, “ Леся Українка” твори в двох томах віидавництво “Наукова думка” та ін. де описується її мала батьківщина, її життя та творчість.
До моєї роботи додається багато цікавих власних фотографій зроблених під час поїздок до Новоград-Волинська та книга відгуків відвідувачів музею “На сповідь до Лесі”.
Новоград-Волинський. В минулому Возвягель, Возвягль, Звяголь, Звягель, вперше згадується в Іпатівському літописі 1257 року, як місто Галицько-Волинського князівства. 1340 року його захопили литовські феодали. В ХV столітті Звягелем оволоділи Василь і Андрій Семеновичі , які називалися князями звягельскими. Після їх смерті в 1502 році великий князь литовський Олександр подарував місто маршалу Волинської землі Костянтину Острожському . 1507 року дозволено побудувати в ньому замок, зведення якого закінчено в першій половині XVI століття. Руїни замку височать над Случем і в наші часи. Відреставровані в кінці XX століття ( див. Додаток №1, фото №1,7,8). Після Люблінської унії 1569 року Звягель разом з іншими населеними пунктами Правобережжя потрапив під владу шляхетської Польщі. Він увійшов до складу Луцького повіту Волинського воєводства.
Населення міста займалося ремеслами, торгівлею, землеробством, бджільництвом, мисливництвом. 1577 року тут налічувалось 30 ремісників, 50 торгівців та велика кількість ловців, стрільців, бортників і бобрівників. Щотижня відбувалися торги, а раз на рік – ярмарки. Власники міста стягували мито з приїжджих купців. Великі прибутки надходили й від сплати подимного. Населення Звягеля терпіло від міжусобиць феодалів, знущання з боку польського війська. Зокрема , 1609 року жовніри пограбували жителів міста, багатьох побили а одного закатували до смерті. Польська шляхта глумилася над українськими національними звичаями, насильно насаджувала католицьку віру. В 1600 році з метою поширення католицизму в Звягелі був збудований костьол.
На посилення утисків міська біднота відповідала боротьбою. Вона брала участь у повстанні 1594-1596 р. під проводом Северина Наливайка. 1648 року , коли вибухнула визвольна війна українського народу проти польсько-шляхетського гноблення, звягельці спалили ненависний їм костьол, розгромили замок, допомогли повстанцям Максима Кривоноса влітку 1648 року вигнати шляхту з міста. На початку 1649 року в Звягелі були дислоковані окремі сотні Чернігівського та Лубенського полків під командуванням полковника Г. Яцкевича.На місці зруйнованого костьолу в кінці XX століття був відбудований новий костьол (див. додаток №1, фото №10).
В зв’язку з запровадженням полкового поділу місто у 1649 році стало центром Звягельского полку. Його очолив полковник І.Тиша, який повів козаків на Острог. Скориставшись цим, загін шляхтичів несподівано напав на місто і вчинив розправу над населенням. Рятуючись від смерті, близько 500 селянських родин із Звягеля та навколишніх сіл втекли до містечка Вільська. Того ж року козаки знову визволили Звягель і з невеликими перервами перебували в ньому до 1667 року. За Андрусівським перемир’ям місто на тривалій час залишилося під владою шляхетської Польщі і населенню довелося й далі терпіти гніт з боку польської шляхти. 1701 року Звягель був пограбований князем Радзивіллом.
Коли в 1702-1704 рр. На Правобережжі спалахнуло народне повстання під проводом Семена Палія, жителі Звягеля поповнювали його загони.
У першій чверті XVIII ст.. містом заволоділи князі Любомирські, які посилили гноблення населення. 1731 року вони затвердили статут для звягельських ремісників, де зазначалося, що всі ремісники повинні мати мушкети для захисту фортеці й міста, мусять сплачувати костьолу свічковий податок, цех майстром може бути тільки католик.
Незважаючи на утиски, розвивалися ремесла. Тут існувало 9 цехів: ковалів, слюсарів, бондарів, мечників, гончарів, сідельників, шкіряників, ткачів, шевців.
Після возз’єднання Правобережної України з Росією 1793 року Звягель за рішенням царського уряду мав стати адміністративним центром Волинської губернії. Його було викуплено у Любомирських за 338 тис. крб. і 1796 року перейменовано на Новоград –Волинський.( див. додаток №1, фото №2) Однак через брак приміщень для адміністративних установ губернським центром став Житомир, а Новоград-Волинський – з 3 липня 1804 року – повітовим містом.
У першій половині XIX ст.. в Новоград-Волинському помітно розвивалося промислове виробництво. Тут було три шкіряні, поташний, цегельний, свічковий та винокурний заводи. 1816 року діяла найбільша на Волині суконна мануфактура, на якій працювало 1356 кріпаків і 6 вільнонайманих робітників. З 1773 року діяв один з перших на Україні чавуноливарний завод.
1806 року в Новограді-Волинському розташовувалася штаб-квартира М.І. Кутузова. За його вказівкою на Уварівському заводі, поблизу міста, розпочалось виробництво ядер і і картечі для російської армії.
Під час Вітчизняної війни 1812 року жителі Новоград-Волинського збирали гроші, продовольство та фураж для потреб російської армії.
У 1823-1825 рр. Новоград –Волинський був одним із центрів декабристського руху. Тут розташувався штаб 8-й артилерійської бригади першої армії, я якій служили революційно настроєні офіцери брати Борисові – засновники Товариства об’єднаних слов’ян, яке 1825 року злилося з Південним товариством. У створенні товариства брав також участь польський революціонер, уродженець міста Юліан Люблінський.
Поступово місто зростало. 1839 року в ньому налічувалося 522 будинку ( з них лише 5 мурованих) і 6120 чоловік населення. Місто залишалося невпорядкованим. Криниць не було. Воду носили із Случі.(див. додаток №1, фото №4,6, 9)
У першій половині XIX ст. дещо поліпшилося медичне обслуговування. Діяли військовий лазарет та лікарня на 20 ліжок.
1825 року відкрилася парафіяльна школа, де навчалося 25 дітей. З 1837 року працювало повітове училище, в якому навчалося 94 учні, переважно діти заможних громадян.
Своя історія, своя доля, і своя гордість у Новоград-Волинського. Звичайне повітове містечко розташоване на мальовничому березі річки Случ, оспіване Великим Кобзарем Т.Г. Шевченком у повісті “Варнак” після відвідування його 1846 року. (7,460-462)
1.2 Звягель – прекрасна колиска поетичного генію Лесі Українки.
І ось в цьому славетному мальовничому місті 25 лютого 1871 року народилася Лариса Петрівна Косач, видатна українська поетеса Леся Українка, чиє ім’я стало нашою славою, національною гордістю.
“ Властивий, найрідніший рідний край для мене – Волинь...а Київ і Полтавщина для мене однакова Україна.” З листа Лесі до матері від 22 березня 1898 р. (2, 19)
Мати Лесі Українки, Ольга Петрівна Косач згадує : “ ... жили ми там вперше на вулиці Корецькій, а в чийому домі-сказати вам не можу, бо наймано його без мене, се і була готова домівка Петра Антоновича, що він наймав ще сам, як оселився у Звяглі. Будинок був новий, просторий. В кожнім разі в цій першій оселі на Корецькій вулиці уродився як раз через рік у липні 1869 року, дорогий, незабутній син наш Михайло.
... Потім у 1870 році восени, перейшли ми в друге помешкання – найняли невеличкий домочок у міщанина Окружка. Може бути, се була Завіринська вулиця, але такої назви я ніколи не чула, про двір Окружкових говорилося просто – “коло Случі”. Бо й справді, та малесенька вуличка була коло самої Случі. Там були гарні скелі над водою і хороше місце для купання. От у сьому домочку старого добродія Окружка вродилася 13 лютого 1871 року дочка наша Лариса, відома під іменем Лесі Українки”.
“В Окружків ми жили 2 роки, а потім перейшли жити в 1873 році , восени на вулицю Завадських, найнявши цілу садибу таки в пані Завадський, польки. Це була найкраща з наших домівок звягельських, де ми, Косачі, проживали. Мали-бо ми в Завадських дуже великий, хоч і одноповерховий, будинок, а до того розкішний садок, теж дуже великий. Давня правдива панська оселя.
Садок був до деякої міри запущений, але через те ще кращий, так вільно росло в ньому садове і всяке інше дерево: липи, тополі, тощо. І сила кущів бузків різноманітних, жасминів і всяких довголітніх квіток. Нашим малим дітям було так добре в цій чудовій оселі. Власне, ради дітей ми й найняли ту домівку в Завадських, бо в Окружка нам, при побільшенні нашої сім’ї стало тіснувато, та й садка при цьому домочку не було. В домі Завадських у 1877 році 26 мая вродилася друга наша дочка Ольга”.(4,8) (див. додаток №1, фото №11, 12, 13)
В майбутньому Ольга - лікар, найдостовірніший біограф Лесі Українки. Леся, хрещена 23 лютого у Соборній во ім’я Преображенія Господня церкві і названа Ларисою. (5,8) Згодом з весни 1873 року батьки найняли цілу садибу у пані Завадської, тут проходило раннє дитинство Лесі – з 2 до початку дев’ятого року життя. (див. додаток №1, фото №13) (5,9)