Старовинне місто на Волині

               7 листопада 1878 року наказом по міністерству внутрішніх справ голова з’їзду мирових посередників Новоград-Волинського повіту Петро Антонович Косач був переведений на таку ж посаду в Луцько-Дубнівський повіт.”В “ приказі” про це не говориться, але було відомо, що батька, нашого переведено з обжитого місця, щоб покарати за його “ українофільство” та за побачення під час подорожі до Парижа на виставку  1878 року з емігрантом, батьковим другом , а материним братом Михайлом Петровичем...” - писала пізніше Ольга Косач-Кривинюк.(5,16)

     В Луцьк П.А.Косач приїхав наприкінці 1878 року, а весною наступного року привіз туди і свою сім’ю. (5,16)

        Ось так несподівано для Косачів, закінчився їх звягельський період життя. Доля розпорядилась так , що Леся більш ніколи не була у місті над Случчю, але життєдайні джерела дитинства давали їй сповна творчу наснагу протягом усього життя.

     Яке місце займає дитинство та враження дитячих літ у творчому житті поетеси? Леся має велику творчу енергію. Місце її народження є важливим фактором , який вплинув на формування її вдачі, її творчої натури уже на ранній порі.

     Характерні власні міркування нашої славної поетеси, висловлені у листі до О. Кобилянської: “ ... маю надто українську, а навіть спеціально волинську вдачу”. Виразними штрихами її вдачі є безприкладна скромність ( хоча слави зазнала ще за життя), духовна незламність, “ Життя ламало тільки обстанову навколо мене ( ну, і кості мої, як траплялось), а вдача моя, виробившись дуже рано, ніколи не мінялась та вже вряд чи зміниться”, - такий  “самоаналіз” робить Леся Українка у листі до А. Кримського. Правдивою і нелицемірною є її муза. (5,479)

     Читаючи художні  твори Лесі Українки, аналізуючи витоки багатьох поетичних образів можна зробити висновок: тим краєм, що виколихував поетичний геній Лесі Українки на ранній порі, є безсумнівно, Звягель.

     Все ж - які сліди лишив у Лесиній душі Звягель? Образ “ свого Звягеля” окреслює 22-річна Леся у листі до Михайла Петровича Драгоманова, відправленому у травні 1893року : “ ... хочу в кінці мая рушити з тіткою до Полонного, звідти – отбігти до Звягля”.

        Звягель - це перше усвідомлення батька, як щирого друга, котрий рано, раніше матері, оцінив свою дочку, як “ найдорожчої ціни скарб”, “за все життя не поклав марної стеблинки поперек Лесиної дороги, а навпаки, як тільки міг, промітав тую дорогу до неї”. Це у Звягелі батько учив малу Лесю декламувати, і вона з почуттям читала на пам’ять байку Глібова “ Кущ та билина”.  (2,21)

       Звягель – це і перші прагнення народної мови, народної пісні, народного мистецтва. “Як гарно, як вільно жилося нам у тому Новоград-Волинську!” – згадує літо 1875 року двоюрідна сестра Лесі Лідія Драгоманова-Шишманова. Розповідаючи про поїздки на возі в ліс, про полювання, додає : “ Леся тим часом сиділа і плела віночки з квіток та жита та співала вже трошки зі мною та мамою своєю українських пісень”. Серед інших пісень Лідія згадує і пісню “Звягельські люди”, яку Леся пам’ятала усе життя.(5,9-10)

        Як сказав О. Гончар на урочистому мітингу  в Новограді –Волинському в 1971 році : “ Звідси Леся пішла у широкий світ. Тут вона вперше побачила життя, сонце, почула рідне слово. Тут в її душі народилося ще й не назване тоді почуття любві до свого народу, безмежної любові до Батьківщини”.  (2,15)          

      Глава 2    Дитячі роки Лесі Українки.                   

      2.1 Виховання дітей в сім’ї  Косачів.

        Сім’я Косачів була однією з небагатьох прогресивних дворянських сімей , де панувало рідне слово, українська пісня, а дітей виховували у національному українському дусі.

Ольга Петрівна (див. додаток №1 , фото №19) належала до славної родини Драгоманових. В українській літературі вона відома під псевдонімом Олени Пчілки. Цей псевдонім характеризує її працьовитість.

    Вона як трудолюбива бджілка , весь свій вік працювала на літературній, науковій, громадській і педагогічній ниві. Як людина, Олена Пчілка вирізнялась мужністю, принциповістю, наполегливістю. Ці риси материнської вдачі успадкували і її діти, зокрема Леся Українка.

       Шестеро дітей росло в сім’ї  Косачів. Виховувались вони в середовищі демократично настроєної інтелігенції. Діти мали якнайсприятливіші умови свого виховання. Чудова природа рідної Волині, пізніше життя в Києві, в оточенні видатних українських діячів, виїзд на літо в с. Колодяжне, а потім на хутір Зелений Гай коло Гадяча на Полтавщині, живий зв’язок зі своїм народом – все це виховувало велику любов до України, до рідного народу.

      Олена Пчілка добре зналася на рідній літературі. Багато зусиль доклала, щоб дітям прищепити любов до українського слова, до народу і його звичаїв, вивозила їх на село, щоб вчились пісень та мови. Мати пильно стежила, щоб діти не потрапили в панську стихію та не набралися там не бажаних звичок.

      Дотримуючись демократичних традицій у власному житті, Олена Пчілка будувала систему виховання на засадах народної педагогіки. Дбаючи про українську літературу для дітей, вона підготувала збірник перекладів “Українським дітям.” Пізніше Ольга Петрівна написала багато творів для дітей: поезій, оповідань, драматичних творів.  Діяльність Олени Пчілки, як письменниці нерозривно зв’язано з її виховно-педагогічною діяльністю.

      Петро Антонович Косач ніколи не чинив ніяких перепон проти того, що Олена Петрівна виховувала своїх дітей українцями. Він був приятелем багатьох українських письменників: Михайло Драгоманов, Іван Франко, Михайло Старицький, Микола Лисенко. Був чи не найактивнішим членом “старої громади” - у всіх культурно-літературних справах він брав участь і матеріально, і роботою. (3,5)

        Петро Антонович був начитаною людиною. Добре знав світову літературу, літературу російську знав досконально, а відтак намагався та й не без успіху, як найширше ознайомити з нею своїх дітей та прищепити їм шанобу до неї. Він завжди зачаровував дітей своїм вмінням читати щедрінські оповідання. Крім того, любив розповідати про своє знайомство з українськими письменниками, наприклад  , про байкаря Глібова, свого вчителя в Чернігівськім гімназії.(2,21)

      “З шістьох дітей найбільш подібна до батька була Леся ... і вродою і вдачею. Вони обоє однаково були лагідні та добрі безмежно. Обоє були бездоганно принципові люди. Була в батька та Лесі ще одна спільна надзвичайно цінна риса: вони на диво високо цінували людську гідність у всякої людини хоч би у найменшої дитини”, – згадувала Ольга Косач-Кривенюк. (2, 19)

        Як дитиною бувало ,                   “Що, болить?”  - мене питали,

       Упаду собі на лихо,                      Але я не признавалась -

       То хоч в серце біль доходив,      Я була малою горда, -

       Я собі вставала тихо.                     Щоб не плакать, я сміялась.

                                 Леся Українка. 1897 (2,18)

        Старший син Михайло був першою дитиною у батьків. Вдався він вродою гарних, вдачею яскравий, показний, навіть талановитий, розумний, веселий, з феноменальною пам’яттю.

         Леся була не показна, зате, може, глибша.  Вона мала чудову пам’ять прекрасно розуміла, тонко відчувала, але мала стриману , замкнену батьківську вдачу. “Миша й Леся” в родині то ніби формула якась була. Як вони були зовсім невеличкі, ще в Звягелі, то їм давали навіть колективне ім’я “ Мишелосіє”, бо вони дітьми , років до 13-14 були нерозлучні:   гралися, вчилися, читали, - робили все разом. З самого дитинства і все життя вони мали одне до одного не лише правдиво братерські почуття, а були найщирішими друзями.(2,20)

  Малою Леся була хоч і тендітна , але весела і дуже любила танцювати, і вони з Михайликом часто і охоче майстерно танцювали “ козака”. Як і кожна дитина, Леся любила рух – їй подобалось лазити по мотузяній драбинці, по деревах, стрибати, бігати наввипередки, плавати, любила різні рухливі ігри. Може тому, що в неї все було спільне з братом і він верховодив то в Лесі не було дівчачих ігор і забавок, а все більше хлоп’ячі чи загально дитячі.”. Наприклад вона сама говорила, що ніколи не мала ляльок, ніколи не гралася ними і не любила їх. (5,13,15)

            У дитячі любі роки,

            Коли так душа бажала

            Надзвичайного, дивного,

            Я любила вік лицарства. .....

                         Леся Українка. Мрії. 1897. (2,17)

       Бажаючи уберегти своїх дітей від русифікаційного впливу, Олена Пчілка вчила своїх дітей рідною мовою. Сусіди – пани висловлювали велике здивування що Косачеві діти розмовляють “по-мужицькому” і ходять  “ у мужицьких” вбраннях.(5,11-12)( див. додаток №1, фото №20)    

         Олена Пчілка змалку привчила своїх дітей поважати працю. Крім читання ї забав робили вони літом  роботу, бо завжди мали свій квітник і город, що самі обробляли і доглядали. “Бабуні, своїй хрещеній матері, що дуже любила і пестила, Леся охотилася  “допомагати” в господарстві, наприклад пекти булки, і батько жартував,  що й скоро “бабуню переважить”.  (5,13)

      Олена Пчілка прищеплювала своїм дітям любов до природи, до всього живого. Із спогадів Ольги Косач-Кривенюк дізнаємось, що Олена Пчілка , разом з Михайликом привезла шестирічну Лесю в 1876 році  на ціле літо в мальовниче село Жаборицю.(5,12)

    Саме в цьому селі Леся вперше почула легенду про лісову русалку, та інших лісових істот.

    Близькими, а згодом і рідними стали для неї побут, звичаї людей Волинського Полісся. Розмаїті пісні – купальські, обжинкові, колядки і щедрівки, веснянки, а також казки, повір’я, дзвінка і розлога живомовна стихія - все це вбрала в себе чутлива душа майбутньої поетеси. Сім’я Косачів не цуралася народних свят та обрядів. Олена Пчілка, яка була палким ентузіастом і добрим знавцем українського фольклору та етнографії прилучала своїх дітей до скарбниці народнопісенної творчості, вчила с пошаною ставитися до народних традицій.  (2,24)(5,10,14)

     Діти знали напам’ять перші книжки Олени Пчілки , а ті узори, що вона збирала мали великий виховний вплив на Лесю та Михайла. Діти з самого початку свого свідомого життя бачили , що їх мати серйозно й наполегливо працює над узорами. Це робота була  над збірником “ Український орнамент” з їх коханої Звягельщини. З перших років життя ця материна робота дітей поруч  з “ Трудами Чубинського” навчила  поважати роботу коло найрізноманітнішої української етнографії.(5,11)

     Старших дітей – Михайла, Лесю й Ольгу спочатку Олена Пчілка сама вчила французької та німецької мов, які добре знала. Пізніше вони брали лекції в учителів іноземців. А вже коли Леся сама добре знала обидві ці мови, то Оксану, Миколу та Ісидору вчила сама.

    Дочка Михайла Старицького згадувала: “ Як, діти, що виховувались не в гімназії, а вдома, Леся і Михайло були далеко серйозніші і освіченіші за нас... Все свідчило про вищий рівень Лесиної освіти і взагалі про вищий настрій її душі. В той час не було Лесі й 12 років. Але вона і її брат були розвинутішими “багатьох їхніх ровесників.”. Михайло, ще тоді навчався в старших класах гімназії, скінчив її з медаллю, Леся ж через хворобу в гімназії не вчилася, але винесла з дитячих років добрі ґрунтовні знання, які поширювала протягом усього свого життя. “ В домі Косачів, і в Звягелі і в Колодязному завжди збиралась еліта, цвіт української інтелігенції: Драгоманов, Франко, Лисенко, Старицький, Модест і Орест Левицькі та інші. То був неначе домашній Літературний інститут.  Літературна стихія, що панувала в цих родинах, заполонила дітей, а зокрема Лесю, ще в дитячі роки “тут завжди писали, розбирали твори, читали...” Так що хто мав хоч іскру таланту, той не міг не писати в цих умовах.

Олена Пчілка заохочувала Лесю писати вірші рідною мовою. Лесі було лише 9 років, коли вона написала свій перший вірш “ Надія”, який вона створила під враженням від арешту своєї улюбленої тітки Олени Антонівни Косач. (5,17)

        Почав пробувати писати прозою ї Михайло. Це були і переклади з Гоголя , і оригінальні оповідання, які підписував псевдонімом Михайло Обачний.

       Ще з дитинства у Михайлика і Лесі встановилося відношення до їхнього рідного дядька М. Драгоманова як до якогось ідеалу. З їх оповідань він був і розумний, і дотепний, і веселий, розказував надзвичайно цікаве, навчив їх плавати в Случі. І все своє життя Леся вважала дядька своїм вчителем, наставником і порадником.

      Як неважко було в ті часи учити дітей по-українськи, все ж таки мати Лесі, жінка високо інтелігентна й глибоко переконана українка, переборола всі труднощі ї добилась того, що її діти здобули солідну освіту. Завдяки заходам Олени Пчілки, її донька Лариса стала славетною поетесою. Старший син Михайло – фізиком метеорологом, письменником, перекладачем М. Обачним. Ольга – лікар, письменниця, перекладачка Олеся Зірка. Оксана - інженер. Микола та Ісидора за фахом агрономи.

      2.2 Українська книжка в дитячому віці Лесі Українки.

    Петербург. Головне управління в справах друку видає секретний наказ:” на основі розпорядження царя Олександра ІІ від 18 (30) травня1876 р.(так званий Емський акт) забороняється ввезення в границі Росії без спеціального на це дозволу книг і брошур українською мовою. Забороняється друкування цією мовою оригінальних творів і перекладів, за винятком лише історичних документів і творів художньої літератури з тим, щоб при друкуванні історичних пам’яток притримуватися правопису оригіналу, а твори художньої літератури щоб друкувалися без жодних відхилень від загальноприйнятого правопису російської мови і тільки з дозволу головного управління в справах друку. Забороняється також сценічні вистави і читання українською мовою, а також друкування тексту до нот.”(5,11)

     До школи Михайло та Леся не ходили, бо школа була офіційна і, на думку матері Олени Пчілки, могла зруйнувати її прагнення навчити дітей мовою свого народу.

    Уже в 4 роки Леся під керівництвом матері, навчилася складати букви і прочитала самостійно першу  в житті книжку Комарова “Життя земних сил”. На початку 6-го року життя посилає в Гадяч до Драгоманових перший в житті лист, у ньому хвалиться: “ у мене єсть дві книжки”.(5,10)