Функції умовного способу німецьких дієслів

      Значною мірою тільки в побутово-розмовному мовленні як заміна простих форм кон’юнктива  вживається сполучення кон’юнктива  від немодального дієслова tun (täte, tät) + інфінітив, наприклад: Gern täte ich ihn ablösen. Ich täte mich beschweren [2, c. 150].       

      Отже, Konjunktiv II в німецькій мові є майже повністю еквівалентним у вживанні з умовним способом в українській мові. У німецькій мові Konjunktiv II має дві часові форми − форму теперішнього і минулого часу. При чому всім трьом формам минулого часу дійсного способу відповідає одна форма минулого часу умовного способу. До того ж, крім власне дієслівної форми Konjunktiv II, існує і так звана описова форма умовного способу, або würde-форма, яка в усній, і частково письмовій мові, витісняє дієслівну форму. При цьому, за винятком деяких нюансів, обидві вищезазначені форми повністю еквівалентні за значенням. 

    2.2. Особливості перекладу  німецького кон’юнктиву на українську мову

      Основні значення умовного способу − можливість і бажаність − ні в німецькій, ні в українській мовах граматично не диференціюються. Але вони можуть виражатися лексично, або ж розпізнаються з контексту. Велику роль тут відіграють модальні слова, значення яких має завжди враховуватися. Як приклад неправильного перекладу  через недооцінку лексичної сторони можна навести наступний уривок: Und Geschke dachte: „Da hab’ ich das Rechte getroffen. Schade. Ich hätte ja auch mal gern Glück gehabt in dieser dreckigen Welt. Und adends heimkommen und das junge Ding da. Das hätt’ mir gefallen können.“ (A. Seghers) – Гешке сказав собі: „Я, мабуть, попав у точку. Шкода, і мені б у цьому поганому житті випало небагато щастя. Прийдеш увечері, а тут на тебе чекає молоде створіння. Це могло б бути непогано”.

      Значення  нездійсненного бажання, виражене в оригіналі формою кон’юнктива hätte...gehabt і словами gern, mal, ja у перекладі передане як значення нереальної можливості. Помилки не було б, якби перекладач звернув увагу на модальні слова gern, mal, ja. Крім того, у цьому випадку вводить в оману форма плюсквамперфекта, що виражає тут не минулий час, а теперішній (майбутнє) як в останньому реченні:  Das hätt’ mir gefallen können. Більш точний переклад наведеного речення звучав би так: “Шкода. Адже мені теж хотілося б трохи щастя в цьому поганому житті” [6, c. 123].

      Нерідко форми претеріта кон’юнктива, і  особливо часто кондиціоналіса I, перекладаються дійсним способом, оскільки вони часто  виражають теперішній або майбутній  час.

      Справа  в тому, що в плані теперішнього й майбутнього часу можливість і бажаність мають менш нереальний характер, ніж у тих випадках, коли висловлення відноситься до минулого часу, тобто якщо вжито плюсквамперфект або кондиціоналіс II. В українській мові ступінь нереальності не може бути виражена граматично, тому що є тільки одна форма умовного способу. Для теперішнього й майбутнього ця форма може “звучати” іноді занадто нереально, наприклад: Wenn er käme, müßtest du mich rufen. – У випадку, якщо він прийде, поклич мене. Würden Sie ihn schelten, weil sein Wams durchlöchert wurde? Чи станете ви гудити його за те, що його кольчуга порвата? [13, c. 152].

      На  відміну від українського умовного способу з його уніфікованою функцією вираження нереальності, німецький  кон’юнктив, крім вираження цієї функції вживається для оформлення непрямого мовлення.

      Це, власне кажучи, найбільш частотний  випадок уживання німецького кон’юнктива. Однак кон’юнктив не є єдино можливою формою способу в реченнях, що містять  непряму мову, у них може вживатися й індикатив, наприклад: Er sagte, daβ er Eile habe(hat) [5, c. 176].

      Між формами конъюнктива й формами  індикатива в непрямій мові не існує  постійного й обов'язкового розходження. Обидві форми способу виявляються  в непрямій  мові, як правило, синонімічними.

      Із  цим висновком пов'язана тенденція, важлива для порівняння способів німецького й українського дієслів: двом різним німецьким формам способу, які в інших випадках виражають  різні модальні значення – дійсність  і можливість – і мають, отже,  українській мові, відповідно, також дві різні форми, у непрямій мові відповідає одна форма – дійсний спосіб. Якщо при цьому врахувати, що підрядні, які містять непряму мову, у німецькій мові можуть оформлятися подвійно − як сполучникові, так безсполучникові речення, існує така схема відповідностей:

                    daβ er das Buch gelesen hat.

        Er sagt, daß er das Buch delesen habe.     Він говорить, що він         

                     er habe das Buch gelesen.           читав цю книгу.

                     Er hat das Buch gelesen.  

      Всі чотири варіанти в німецькій мові виражають один і той самий  зміст.

      Що  стосується модальних значень, якими  може супроводжуватися переказ чужих  слів у формі непрямої мови, −  а це, насамперед, ставлення того, хто передає чужу мову, до цієї мови, − то вони в обох мовах виражаються лексично. Тут можуть мати місце два відтінки [3, c. 12].

      1. Особливе підкреслення того, що  передаються чужі слова, чужа  думка. Цей відтінок виражається  тим, що в головному реченні  вживаються дієслова behaupten „стверджувати“, versichern „запевняти “. В українській мові з цією ж метою може вживатися слово “мовляв”, уживане в самому реченні, що містить непряме мовлення: Він говорить, що він, мовляв, не знав цього.

      2. Сумнів у тому, що висловлення відповідає дійсності (або навіть упевненість у протилежному). Це значення виражається в німецькій мові головним чином модальним словом angeblich, якому в українській мові відповідає “нібито”, наприклад: Er sagte, er habe (hätte) angeblich das nicht gewußt. – Він сказав, що він, нібито, нічого не знав про це. Надзвичайно важливим є врахування функції кон’юнктива як формального показника непрямої мови при перекладі. Форми кон’юнктива допомагають впізнати непряму мову в недосить зрозумілих контекстах, чітко відмежувати чуже мовлення від авторського. А в ряді випадків форми кон’юнктива є єдиним показником чужого мовлення. Так буває, наприклад, у безсполучникових реченнях,  самостійних за формою, які можуть розділятися крапками, утворюючи цілі “ланцюжки” непрямої мови. У таких випадках важливо не тільки те, що форма кон’юнктива повинна перекладатися формою індикатива (це відбувається саме по собі), скільки те, щоб й у перекладі чужа мова була виражена як така й відмежована від авторської мови засобами української мови. Для цього часто доводиться повторювати в тій або іншій формі ввідні речення або вживати різні частки, які можуть вказувати не чуже мовлення. Крім того, слід враховувати, що в українській мові непряма мова оформляємося за допомогою сполучника “що”: In den frühen Morgenstunden bereits hieß es, eine Kommission werde kommen, und zwar ganz hohe Tiere vom Wirtschaftsrat (W. Bredel). Уже рано вранці стали говорити, що прибуває комісія [18, c. 134].

      Іноді непряма мова в перекладах передається  без ввідних речень, і уточнюючих слів. При досить чіткому контексті це, звичайно, допускається. Але нерідко такий прийом призводить до неточності, до можливості двоякого розуміння того, що в німецькій мові виражене однозначно саме завдяки кон’юнктиву, наприклад: Daraufhin war das kurze Verhor angelegt. Eilli beantwortete alle Fragen nach der Vergangenheit, nach den alten Beziehungen ihres fruheren Mannes dürftig und zögernd, nicht aus Klugheit, sondern ihrer Natur gemaβ und weil sie an diesen Teil ihres gemeinsamen Lebens wenig Errinnerungen hatte. Anfangs seien wohl Freunde zu ihnen gekommen, aber sie hatten sich alle beim Vornamen genannt. Bald seien diese Besuch... ausgeblieben; Heisler hatte die Abende auswarts verbracht. (A. Seghers) - Еллі відповідала на всі питання про її минуле, про знайомства чоловіка скупо й нерішуче - не з обережності, а,просто, така вона була від природи, до того ж про цю сторону їхнього спільного життя в неї збереглося не так багато спогадів. Спочатку в нього бували друзі, вони всі називали одне одного за іменами. Незабаром ці відвідування... припинилися; Гейслер проводив вечори не вдома.

      З перекладу незрозуміло, чи говорила вона це, чи тільки згадувала. Цій неточності сприяє й те, що не перекладено сполучник aber модальне слово wohl, які надають її відповідям певну спрямованість. Адже хотіли довідатися  прізвища друзів Гейслера, а сполучником aber підкреслюється, що вона саме цього не знала, тому що вони називали один одного по імені [15, c. 46].

      Konjunktiv IІ у плані оцінки реальності присудка в реченні виражає різні ступені нереальності цього ставлення. Введення ірреальності в елементарне речення завжди пов'язане з наявністю яких-небудь семантичних компонентів (або в контексті, або в самому реченні), які, так чи інакше, мотивують введення відповідної ірреальної характеристики присудка в реченні. Адже просте виявлення нереальності присудка прийняло б форму простої заперечності. Так, якщо мовець просто не впізнав якусь людину й хоче про це повідомити, то самим природним оформленням для цього повідомлення буде: Ich habe ihn nicht erkannt. Нереальність відповідного присудка виражена тут недвозначним чином. Для того, щоб це повідомлення одержало кон’юнктивну форму (Ich hätte ihn erkannt), необхідна наявність додаткового значеннєвого моменту, вираженого або не вираженого (усередині даного елементарного речення або поза ним) мовними засобами, що викликає позначення ірреальності даного присудка ставлення за допомогою Konjunktiv II [16, c, 95].

      Таким додатковим значеннєвим моментом може бути, наприклад, той факт, що це повідомлення,  як реальне, було  викладене  кимось іншим: мовець використовує тоді Konjunktiv II, щоб показати в непрямій мові ірреальність відповідного висловлення: Er behauptet, ich hätte ihn erkannt (з різними варіантами введення непрямої мови).

      Таким додатковим значеннєвим моментом може бути яка-небудь умова, за наявності якої даний присудок виявився б реальним, але яка не була виконана. Усередині елементарного речення така нездійсненна умова реальності присудка може бути виражена у формі обставини: Beim Licht hatte ich ihn erkant. У складнопідрядному реченні ця  нездійснена умова може бути виражена підрядним умови, а саме ірреально-кон’юнктивне речення стає тоді головним: Wäre es damals hell gewesen, hätte ihn ihn erkannt [22, c. 98].

      Ще  одним додатковим значеннєвим моментом, що уможливлює позначення нереальності даного присудка Konjunktiv IІ, може бути зіставлення даної дії з подібними діями, які були нереальними: мовець виражає тут свою думку, що він би зробив ту дію, яку не змогли зробити інші, якби перебував у такому стані, у якому перебували інші, але він у цьому стані не перебував і тому не зміг виконати дану дію. Виражається цей додатковий значеннєвий момент або в попередньому реченні, або в попередньому контексті, формально граматично не пов'язаному з даним елементарним реченням, а саме дане елементарне речення, зазвичай, містить який-небудь протиставний сурядний сполучник, наприклад: Sie alle hatten keine Ahnung, mit wem sie gesprochen haben, ich aber hätte ihn erkannt.

      Таким додатковим значеннєвим моментом може виявитися наявність якої-небудь дії, яка чиниться ким-небудь, хто виходить із презумпції, що присудок в елементарному реченні є реальним. Елементарне речення зазвичай будується в таких випадках, як підрядне речення ірреального порівняння: Еr sprach mit mir so, als hätte ich ihn erkannt (als ob ich ihn erkannt hätte). При менш підкресленій ірреальності порівняння тут можливий і Konjunktiv II [2, c. 148].       

      Дія речення може виявитися нереальною, тому що не відбулася інша дія, що повинна  була допомогти їй здійснитися. Елементарне речення стане тоді у вигляді підпорядкованого речення наслідку: Еr lief zu schnell, dass ich ihn erkannt hätte (hätte erkennen können). До такого вживання відносяться випадки, коли дія підрядного речення не відбулася, незважаючи на те, що дія, виражена в головному реченні, було спрямована на реалізацію дії, вираженої в підрядному реченні: Еr stand lange unbeweglich, ohne dass ich ihn erkannt hatte.

      У якості додаткового значеннєвого моменту  може також виступити розгляд  самого присудка, що міститься в ньому, як нездійсненої умови для здійснення якого-небудь іншого процесу.  В таких випадках елементарне речення зазвичай виступає в якості ірреального умовного підрядного речення: Hätte ich ihn erkannt, wäre alles ganz anders gekommen.

      Слід відзначити, що наведені значеннєві моменти, що ведуть до вживання кон’юнктива II, можуть по-різному комбінуватися з різними формами непрямого мовлення. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ 

    У відмінюванні дієслів в німецькій  та українській мовах існують певні розбіжності. Німецьке дієслово має три граматичні основи, від яких утворюються всі часові дієслівні форми: інфінітива, претерита і дієприкметника ІІ. У дієсловах української мови виділяють дві основи: основу інфінітива і основу теперішнього часу. Розбіжності полягають і в тому, що німецьке дієслово має значно більше часових форм, серед яких переважають аналітичні. У рідній мові часові форми більш уніфіковані. Крім того, система часових форм українського дієслова тісно переплітається з категорією виду.

    В обох порівнюваних мовах дієслово має такі спільні граматичні категорії: особи, числа, стану, способу. Хоча в своєму основному змісті ці категорії збігаються, проте  у кожній мові є свої особливості щодо обсягу категоріальних значень і способів їх вираження. Граматична категорія, що виражає відношення дії до дійсності, яке встановлюється мовцем, називається способом дієслова. І в німецькій, і в українській мовах, дієслово має три способи, основні значення яких в обох мовах збігаються.