Функції умовного способу німецьких дієслів

    Крім  того, в системі німецького кон’юнктива  є синонімічні форми, що мають однакове значення, але частково розрізняються вживанням. Це – претерит і кондиціоналіс І для позначення теперішнього або майбутнього часу, плюсквамперфект і кондиціоналіс ІІ – для вираження минулого часу. Отже, одній формі українського умовного способу можуть відповідати різні форми німецького кон’юнктива, наприклад: Він приїхав би (Він би приїхав) – 1) Er käme (heute, morgen).2) Er würde (heute, morgen) kommen. 3) Er wäre (gestern) gekommen. 4) Er würde (gestern) gekommen sein. Щоб він приїхав (Коли б він не приїхав) – 1) Dass er komme (kommen) werde. 2) Wann er auch komme [19, c. 67].

    Отже, в німецькій та українській мовах  форми вираження способу дієслова є схожими, існують певні розбіжності  в граматичних та синтаксичних структурах їх вираження, що створює свої особливості  при перекладі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2

ФУНКЦІЇ УМОВНОГО СПОСОБУ  НІМЕЦЬКИХ

ТА  УКРАЇНСЬКИХ ДІЄСЛІВ 

      Як  відомо, умовний спосіб виражає оцінку мовцем змісту висловлювання щодо реальної можливості його здійснення. Форми німецького кон'юнктиву розподіляються зазвичай на презентальні (Präsens, Perfekt und Futurum Konjunktiv) та претеритальні (Рräterit, Plusquamperfekt und Konditionalis Konjunktiv). Функції німецького кон'юнктиву та умовного способу дієслів української мови мають як схожі, так і відмінні риси, що впливає на якісний процес перекладу. 

      2.1. Кон’юнктив в німецькій та умовний спосіб в українській мовах: спільні та відмінні риси  

    У німецькій мові Konjunktiv являє собою цілу систему форм, в яку входять шість форм, які мають відповідність в Indikativ, а також дві форми Konditionalis − I і II.

    Теперішній  час Konjunktiv утворюється за допомогою суфікса -e. Коренева голосна сильних дієслів залишається у другій і третій особах незмінною. Особові закінчення співпадають із закінченням Präteritum Indikativ, тобто перша і друга особа однини не мають закінчень. Допоміжні дієслова утворюють форми теперішнього часу згідно із загальними закономірностями, без тих особливостей, які відзначаються в Indikativ. Futurum I Konjunktiv утворюється за допомогою дієслова werden у теперішньому     часі    Konjunktiv  та    інфінітива    повнозначного   дієслова

[10, с. 249].

    Умовний спосіб української мови утворюється поєднанням форм минулого часу з відокремленою часткою б (би). Частка би вживається після слів, які закінчуються на приголосний звук; після дієслів, що закінчуються на голосний ставиться частка б, наприклад: читав би, ходив би, знав би; читала б, ходила б, знала б; читали б, ходили б. знали б. Частка б (би) може стояти після дієслова, перед ним, може бути віддалена від дієслова іншими словами. Дієсловам умовного способу категорія часу не властива, значення умови характерне їм лише в реченні. Умовний спосіб дієслів може виражати значення спонукальне і бажальне [17, с. 228].

    У Konjunktiv тісно пов'язані значення двох видів, що характеризуються своїми особливостями при перекладі:

    1) Часові. Категорія часу в німецькій мові наявна не лише в Indikativ, а й в Konjunktiv, наприклад: Hätte ich jetzt mehr Zeit! Якби у мене зараз було більше часу! Hätte ich damals mehr Zeit gehabt! Якби тоді у мене було більше часу!

    Оскільки  в українській мові відсутня категорія часу, то для вираження обох часів вживається одна форма: Якби у мене було більше часу!

    2) Модальні. У німецькій мові два основі відтінки можливості та бажаності − реальний (здійснюваний) та нереальний (неможливий) − виражаються різними формами: теперішніми (Präsens, Perfekt, Futurum) у першому випадку і минулими (Präteritum, Plusquamperfekt, Konditional) у другому випадку, наприклад: Alle wünschen, dass er komme. Усі бажають, щоб він прийшов. Wäre er gekommen, so hätte er alles geordnet. Якби він прийшов, то усе владнав би [24, с. 202].

    Кон’юнктив в німецькій та умовний спосіб в українській мовах виражає можливість у широкому значенні слова, або бажаність. Це є їх основними значеннями, що корелюють зі значенням дійсності − основним значенням дійсного способу, наприклад:  Er ging spazieren. Er würde spazieren gehen, aber es ist sehr kalt. Ginge er doch spazieren! Він пішов гуляти. Він пішов би гуляти, але дуже холодно. Пішов би він гуляти!

      На  відміну від української мови, для вираження умовності в німецькій мові є дві форми умовного способу − Konjunktiv I і Konjunktiv II. І якщо форма Konjunktiv II, в цілому, аналогічна по своєму вживанню умовному способу в українській мові, хоч і помітно багатша нюансами, то Konjunktiv I аналогів в українській мові не має. Форма Konjunktiv I виражає в плані оцінки реальності присудка в реченні особливу форму “обмеженого ствердження” або “легкого сумніву”, а саме, репрезентує чужу (непряму) мову. Konjunktiv I показує, що не сам мовець є джерелом тієї інформації, що міститься в реченні. Сфера вживання Konjunktiv I (за винятком численних типів його вживання в значенні спонукання) — непряме мовлення, виражене як у формі підрядного речення, так і у формі незалежного (з погляду порядку слів) речення, наприклад: Sie sagte, dass еr krank sei. Sie sagte, er sei krank. Es entstand ein Gerücht, dass er krank sei. Man glaubt, er sei krank [2, c. 146].       

      Деякі дослідники вважають  Konjunktiv I “чистим” показником непрямого мовлення, не оцінюючої реальності присудка в реченні. Але, виявляючи непряме мовлення, Konjunktiv I тим самим виявляє й деяке відмежування мовця від змісту висловлення, яке він наводить, щонайменше, як нейтралізацію мовця в цьому плані. А така нейтралізація вже є особливою формою оцінки реальності тієї інформації, що повідомляється в реченні.

      У непрямій мові можливо й вживання індикатива, особливо широко в реченнях, введених сполучником dass, що сам по собі чітко виявляє залежний характер речення і непрямої мови. З іншого боку, у непрямій мові можливе й уживання Konjunktiv IІ для виявлення її ірреального характеру. Але основний засіб вираження непрямої мови − це все-таки Konjunktiv I [2, c. 148].

      Подібність умовного способу німецької та української мов, мабуть, і обмежується збігом цього основного значення. В іншому існують значні розходження, які є наслідком більшої уніфікації, як форми умовного способу, його значення, так і сфери його вживання як в німецькій, так в українській мовах [13, c. 146].

      У німецькій мові Konjunktiv IІ має дві часові форми − форму теперішнього і минулого часу. При чому всім трьом формам минулого часу дійсного способу відповідає одна форма минулого часу умовного способу. До того ж, крім власне дієслівної форми Konjunktiv II, існує і так звана описова форма умовного способу, або würde-форма, яка в усній, і частково письмовій мові, витісняє дієслівну форму. При цьому, за винятком деяких нюансів, обидві вищезазначені форми повністю еквівалентні за значенням [11, с. 56].

      Форма Konjunktiv II теперішнього часу використовується майже в тих же випадках, як і умовний спосіб в українській мові, якщо йдеться про події в теперішньому або майбутньому часі. Типовим випадком використання Konjunktiv II теперішнього часу є речення типу “Що було б, якби” (але тільки у випадку, якщо йдеться про події теперішнього часу або майбутнього): Hätte ich Zeit, so käme ich zu dir. Був би у мене час, я б прийшов би до тебе. Wenn ich mehr Geld hätte, führe ich nach Taiti. Було б у мене більше грошей, я б поїхав на Таїті. Wäre mein Vater ein Millionar, müsste ich nicht so viel arbeiten. Якби мій батько мільйонером,   мені не   потрібно   було  б   так  багато   працювати

[11, с. 58].

    Konjunktiv II теперішнього часу використовується також для вираження побажання. При цьому, зазвичай, на початку речення стоїть сполучник  wenn (якщо). В цьому випадку присудок стоїть в кінці реченя, як в додатковому. Якщо речення, що виражає нереальне побажання, утворюється без сполучника wenn, то присудок стоїть на початку речення. У реченнях, що висловлюють нереальне бажання необхідно вживати слова doch, bloss, nur, doch nur, а в кінці ставити знак оклику: Я не знаю її адресу і думаю про себе: Wüsste ich bloss ihre Addresse! − Ах, якщо б я знав її адресу! Він хворий. Я дуже засмучений цим і вигукую: Wenn er doch gesund wäre! − Ех, був би він здоровий!

    Структура речення з дієсловом у формі  Konjunktiv II минулого часу в точності повторює структуру речення в Perfekt. Форма минулого часу Konjunktiv II відповідає всім трьом формам минулого часу німецької мови дійсного способу (Präteritum, Perfekt, Plusquamperfekt).

      На відміну від української  мови, де умовний спосіб не  має граматичної категорії часу, в німецькій мові, з його теперішнім  і минулим часом умовного способу,  в мові є чітка відмінність  між подіями, які ще можуть  відбутися, і між тими, які відбутися вже ніяк не можуть, тому що відносяться до минулого часу. Форма Konjunktiv II минулого часу використовується майже в тих же випадках, що і умовний спосіб в українській мові, якщо йдеться про події у минулому часі.  Типовим випадком використання Konjunktiv II минулого часу є речення типу "Що було,  якби", але тільки у випадку, якщо йдеться про події минулого часу, які відбулися, і виправити їх вже неможливо: Hättest du mir gestern besucht, wenn du Zeit gehabt hättest? Ти б дійшов мене вчора в гості, якщо у тебе був би час? Es wäre besser gewesen, wir hätten vorher mit ihm gesprochen.   Було б   краще,  якби  ми  могли  з ним   перед   цим   поговорити [21, с. 19].

      Для вираження реальних побажань використовується форма теперішнього часу, а для побажань, здійснення яких неможливе, тому що вони відносяться до минулого часу, − форма минулого часу: Подруга обіцяла прийти сьогодні. Я чекаю її з нетерпінням і хочу, щоб вона прийшла: Wenn sie doch heute käme! Аби вона сьогодні прийшла! [побажання ще може здійснитися − Konjunktiv II теперішнього часу]. Подруга обіцяла прийти вчора. Вона не прийшла, і весь вечір пішов нанівець: Wenn sie doch gestern gekomen wäre! Якщо б вона вчора прийшла! (побажання здійснитися вже не може − Konjunktiv II минулого часу).

      Загальне правило вживання форм  минулого і теперішнього часу  Konjunktiv II можна сформулювати так: якщо в дійсному способі в реченні використовувалася б одна з форм минулого часу, то в умовному реченні повинна використовуватися форма минулого часу Konjunktiv II, в іншому випадку − форма теперішнього часу.

      Описова або würde-форма Konjunktiv II утворюється за допомогою допоміжного дієслова würden і інфінітива основного дієслова (würden+Infinitiv). У реченні дієслово würden займає місце основного дієслова, а основне дієслово в інфінітиві йде в кінець речення. Але в додатковому реченні з встановленим порядоком слів würden йде в кінець, пропускаючи вперед себе всю структуру речення.

      Würde-форма в сучасній німецькій мові у багатьох випадках витіснила дієслівну форму Konjunktiv II теперішнього часу. Лише для невеликої кількості дієслів, таких як haben, sein, а також модальних дієслів завжди використовується дієслівна форма Konjunktiv II. Для більшості решти дієслів можливо використання як дієслівної, так і würde-форми Konjunktiv II. У змістовному плані обидві ці форми еквівалентні: Wenn er doch käme! Wenn er doch kommen würde! Якби він прийшов! Обидва варіанти повністю еквівалентні [20, c. 24].

    При поєднанні тієї здатності створювати модальні значення, яка у певних конструкціях притаманна деяким модальним дієсловам, з тією здатністю вираження модальних значень, що притаманна кон’юнктиву,  виникає форма, надзвичайно потужна і містка в плані позначення різних ступенів нереальності присудка ставлення.

    Для вираження модальних значень широко вживаються всі модальні дієслова у своїй кон’юнктивній формі. Особливо вживані – з багатьох, частково формальних причин — модальні дієслова в Konjunktiv II. Крім тих модальних дієслів, які в певних сполученнях можуть виступати в модальному вживанні в індикативі, часто застосовується у відповідних сполученнях (для заміни простої форми кон’юнктива від відмінюваного дієслова) і кон’юнктивна форма від дієслова dürfen (dürftе), наприклад: Freilich dürfte noch der Umstand bleiben (bliebe noch der Umstand).   Es durfte bald schneien

[20, c. 146].      

      Конструкції з модальними дієсловами, що стоять у кон’юнктиві, являють собою  найбільш ускладнений спосіб передачі модальних значень (у вузькому значенні цього слова) дієслівними засобами. Однак модальні значення (у вузькому значенні цього слова) передаються також одним недієслівним способом − модальними словами, частками й зворотами, що виражають оцінку реальності  присудка   ставлення   в   елементарному  реченні   з   боку   мовця

[2, c. 150].

      Являючи собою формальне сполучення інфінітива відмінюваного дієслова з Konjunktiv II від дієслова werden, кондиционаліс є широко вживаною формою як заміна Konjunktiv II, особливо для вираження обумовленої ірреальності в головному реченні, наприклад: Ich würde fliegen, wenn ich so wenig Zeit hätte. Але він вживається також в інших значеннях, наприклад: Und ein Boot würde auch bereit sein. Ich würde raten, die alten Strohsessel nicht etwa hinwegzutun. Однак він зустрічається і у підрядному реченні, причому з різноманітною семантикою, наприклад: Ich habe überhaupt manchmal ein Crefühl, als ob sich Hannes schon allein rausarbeiten würde.  Wenn ich fliehen würde, könnte ich meine Freiheit gewinnen. Дослідники відзначають, що кондиціоналіс разом з іншими описовими формами (модальні дієслова + інфінітив, форма täte + інфінітив) поступово витісняє прості форми Konjunktiv.