Створення і функціонування ВЕЗ в Україні

6. Противники «зон» стверджують,  що працювати в них можуть  тільки обрані. Конкретних фактів  про те, що комусь не дали  вкласти капітал у СЕЗ, не  наводять, але слова Президента  про «обраність» тих, хто працює  в зонах, не можна заперечити. Крім того, експерти, як приклад,  наводять той факт, що в деяких  «зонах» віднедавна не зареєстровано  жодного нового підприємства. Найбільше  інвестицій залучено у Донбас  — 53,7% від загального обсягу. Лише  чверть з них — іноземні. Решта  пов’язані з реінвестуванням  прибутку вітчизняними підприємствами. При цьому більшість проектів  припадало на традиційні для  України галузі — металургію, будівництво, вугільну промисловість.  Крім того, вільні економічні  зони часто використовувалися  для реалізації сумнівних схем  імпорту (наприклад, м’яса).

Прихильники СЕЗів, навпаки, стверджують, що зони позитивно впливають  на економіку та інвестиційний клімат. За даними Інституту регіональних досліджень НАН України, станом на 01.01.2005 року від  початку функціонування органами управління СЕЗ та ТПР затверджено 768 інвестиційних  проектів, у тому числі на ТПР  — 556, у СЕЗ — 212, загальна кошторисна вартість яких становить 6,67 млрд. дол. США. Найбільшу частку в освоєних інвестиціях становить обладнання — 5,2 млрд. грн. (53,1%), кошти — 1,5 млрд.  (15,3%), сировина та матеріали — 0,87 млрд. грн. (8,9%). Створено 52,1 тис. та збережено 85,5 тис. робочих місць; реалізовано  товарів, робіт, послуг на суму 45,4 млрд. грн., зокрема на експорт — 15,8 млрд. грн. (34,8% від загального обсягу реалізованої продукції). [12]

У період 2000—2004 років зростання  інвестицій випереджало зростання  ВВП у середньому в 2,5 разу. В 2005 році, зі скасуванням СЕЗ, це співвідношення знизилося до 0,7.

Зафіксовано загальну позитивну  динаміку інтегрованої питомої ваги розвитку СЕЗ у комплексі загальнонаціональної економіки. За період з 1994 по 2003 роки вона збільшилася з 1,9 до 7,31%. Середнє значення для регіонів, у яких розміщені  СЕЗ, за 1999—2002 роки зросло з 5,98 до 9,81%. У  лідери вийшли Закарпатська, Донецька, Львівська області, АР Крим та Київ.

Тут будуть доречними узагальнюючі висновки.

1. Законодавча база діяльності  СЕЗ, ТПР, технопарків потребує  впорядкування й вдосконалення.

Закон «Про загальні принципи створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», прийнятий  у 1992 році, визначає лише загальні принципи їхньої роботи і не задає критеріїв  ефективності.

СЕЗ і ТПР створювалися «вручну». Особливості більшості  зон, у тому числі й податковий режим, визначалися окремими законами або указами президента. Якихось  специфічних вимог до компаній, що бажали стати суб’єктами спеціального податкового режиму, не висувалося. Потенційний інвестор мусив лише надати бізнес-план на розгляд адміністрації  спецзони. Це не могло не вносити  певної суперечливості в законодавчу  базу і зрештою стало підґрунтям для критики СЕЗ як «чорних  дірок із відкачування бюджетних  ресурсів».

2. Політика держави щодо  «зон» має бути стабільною, передбачуваною  і послідовною. 

Водночас до світової практики, спеціальні економічні зони — це території  зі спеціальними митними або податковими  умовами, що стимулюють імпорт комплектуючих  та експорт готової високотехнологічної(!) продукції. Однак наші СЕЗи не залучали іноземних інвестицій під високотехнологічне виробництво. Лише третина інвестицій у СЕЗ і ТПР станом на 1 січня 2005 року були іноземними.

Низька активність іноземців  пояснюється нестабільністю умов ведення  бізнесу в Україні загалом  і в спецзонах зокрема. Наприклад, у 1999 році було запроваджено мораторій  на створення нових СЕЗ і ТПР, а пізніше — й на нові інвестпроекти  в межах існуючих зон. Такі законодавчі  кульбіти, звісно ж, унеможливлюють для  інвесторів отримання прибутку не тільки у довгостроковій, але й навіть у короткій перспективі. А наші СЕЗи до виробництва та експорту високотехнологічної  продукції відношення фактично не мали.

Ще один аргумент. Результати досліджень Ради з вивчення продуктивних сил України засвідчили, що ніяких бюджетних трансфертів на розвиток зональних утворень взагалі не здійснювалося. Насправді це не досягнення, а одна з причин низької ефективності СЕЗ. Наприклад, Китай зміг залучити інвесторів тільки після виконання величезної будівельної програми зі створення  у своїх СЕЗ найсучаснішої  інфраструктури: дороги, зв’язок, готелі. До 80% усіх затрат лягли на бюджет країни, а іноземні інвестиції прийшли у  ВЕЗ після створення необхідних для ведення бізнесчу умов. А Україна? Україна, по суті, кинула СЕЗи напризволяще, не здійснивши відповідного контролю за реалізацією проектів. І чомусь це стало приводом стверджувати: «Ні, нам світовий досвід не підходить».

Лише у 3% проектах, які  реалізовувалися у СЕЗ та на ТПР, було виконано всі інвестиційні зобов’язання. Що це означає? Тільки те, що навіть такі обсяги виконання проектів у СЕЗ  та на ТПР дали відчутний позитивний ефект для економіки України  та окремих регіонів. А якби були виконані всі? А якби не було відкритих  залякувань про перспективи зон? А якби держава долучилася до СЕЗ  із інфраструктурним розвитком, як це зробив Китай?

3. Діяльність «зон» має  підлягати постійному, жорсткому  контролю і моніторингу.

До функціонування СЕЗ  і ТПР треба підійти виважено, з урахуванням ефективності реалізації конкретних інвестиційних проектів. За підсумками попереднього періоду  зафіксовано значну нерівномірність  результатів між окремими СЕЗ  і ТПР. Так, у СЕЗ «Порт Крим»  залучено інвестицій на рівні 0,2% від  очікуваного та організовано робочих  місць 0,3% від очікуваного; у СЕЗ  «Донецьк» — 1,2 і 3,2% відповідно; у  ТПР м. Шостка — 0,7 і 24,8% відповідно; у ТПР Луганської області — 2,9 і 23,2% відповідно. Водночас, наприклад, для СЕЗ «Яворів» ці показники  становлять 23,7 і 102,4% відповідно; для  СЕЗ «Порто-франко» — 24,8 і 160,4%; для  ТПР Волинської області — 55,9 і 45,2% від запланованого.

Оптимально поєднати контролюючу  і стимулюючу роль держави в економіці  можна через запровадження промислових  парків, які будуть організовані не за територіальним, а за функціональним принципом і в частині реалізації інвестиційних проектів діятимуть  аналогічно технопаркам. Метою діяльності промпарків має стати модернізація існуючих та створення нових виробництв. Стимулюючим механізмом у рамках промислових парків є надання  пільг не територіям, а під реалізацію конкретних проектів. Це зробить діяльність промпарків водночас ефективною і прозорою та доступною для державного контролю і незалежного аудиту на будь-якій стадії.

Якщо проаналізувати усі  вищевикладені тезиси щодо існування  СЕЗ, можна сказати, що СЕЗ у їхньому  нинішньому вигляді мають серйозні системні вади. Але це означає, що ці зони треба не забороняти, а вдосконалювати як апробований світовою практикою  інструмент селективного стимулювання ділової та економічної активності.

2.2. Пропозиції по розробці нової інвестиційної схеми вільних економічних зон в Україні

Створення СЕЗ і ТПР  було визначено на законодавчому  рівні, зобов’язання взяла на себе держава, а не конкретні персони, які уособлювали державу. Ліквідація преференцій для ВЕЗ, яка відбулася  на початку 2005 року, - це принципова стратегічна  помилка нинішньої влади. З точки  зору економічної доцільності, існування  ВЕЗ має двоякий ефект. З одного боку – підвищення ефективності певних територій, а з іншого – велика ймовірність зловживання цим  статусом. Тому, на мій погляд, треба  було переглянути статус окремих  ВЕЗ і суб’єктів ВЕЗ, на яких були порушення, і для них припинити  цей режим. Але систему треба  було зберігати – бо це престиж  держави. Звичайно, зараз можна виправити  помилку, і влада робить кроки  на цьому шляху. Але до цього часу реально не проведено ревізії  суб’єктів ВЕЗ, які допускали  зловживання. Не можна допустити  наступної помилки – механічно  відновити преференції і компенсувати збитки всім суб’єктам ВЕЗ. Негативу було дуже багато, але сліпе повернення пільг нічого не дасть. Треба зробити  механізм функціонування ВЕЗ максимально  ефективним.

Необхідно наголосити на факторі  притоку зовнішніх інвестицій як на досить важливому для економічного росту, технологічного розвитку та структурної  перебудови народного господарства держави, оскільки зовнішнє інвестування фактично означає приплив додаткових коштів, ввезення в Україну сучасних техніки, технології, виробничих програм, систем управління виробництвом і персоналом, створення додаткових стимулів у  внутрішньому конкурентному середовищі, а також формування позитивного  іміджу країни у світі.

Природно, що ефект від  надання податкових та інших пільг  суб’єктам СЕЗ і ТПР буде відчутним  лише через певний час. Однак, останнім часом, різниця між сумою умовно нарахованих платежів та надходженнями  до бюджетів від реалізації проектів різко зросла і склала у 2004 році 4,23 млрд. грн. (у 2003 році – 271 млн.грн). Слід наголосити на різкому збільшенні частки ввізного мита в загальній сумі наданих пільг. У 2004 році вона становила 79,1%. При цьому загальна сума пільг, наданих суб'єктам СЕЗ та ТПР, зросла більш ніж у 2,5 рази - з 1,89 млрд. гривень у 2003 році до 4,65 млрд. гривень у 2004 році. Відтак, є підстави стверджувати, що спеціальні інвестиційні режими перетворюються на коридори для безмитного ввезення імпортних товарів, особливо продовольчих.  
Таким чином, при запровадженні спеціального режиму для інвестиційної діяльності, на мою думку, було перебільшено роль податкових пільг у системі мотивацій інвесторів. Для великих інвесторів пільги іноді мають другорядне значення на відміну від малого та середнього бізнесу, які завжди відчувають нестачу вільного капіталу. Хочу наголосити, що передбачені законодавством мінімальні розміри інвестицій, які надають право на відповідні пільги у оподаткуванні, є досить значними (500-1000 тис. дол.), що не стимулює розвиток малого бізнесу. А саме він здатний у короткий строк суттєво покращити ситуацію на ринку праці та сприяти зниженню соціальної напруги на слабо розвинених територіях.

Податкові пільги та природні ресурси не завжди можуть замінити відсутність сучасної інфраструктури, яка є атрибутом СЕЗ. З іншого боку, завищені пільги для іноземних  інвесторів можуть призвести до невиправданих  збитків національної економіки  та викривлення конкурентного середовища на вітчизняному ринку. Зрештою, в Україні  було зроблено спробу компенсування  недоліків певних територій фіскальними  та регуляторними пільгами у рамках СЕЗ і ТПР. Натомість, у світовій практиці такий пільговий режим  застосовується для підсилення конкурентних переваг територій, особливо на міжнародному рівні.

Цілком очевидно, що країна-резидент, на території якої створюється або  діє спеціальна економічна зона, розраховує на певні позитивні наслідки. Вони можуть бути прямими, тобто у вігляді прибутків або опосередкованими, тобто проявлятися у придбанні нових технологій, навчанні робітників новим професіям, створенні виробничої і соціальної інфраструктури, зменшенні безробіття, збільшенні експорту, заміщенні імпорту тощо. Звичайно, кожна з країн-резидентів при створенні на своїй території спеціальної економічної зони перш за все орієнтується на залучення іноземних інвестицій, що дозволяє поряд з капіталом отримати передову техніку, новітню технологію, інтелектуальний потенціал, досвід управління. Саме це також дозволяє державі планувати у перспективі структурну перебудову господарства, нарощувати обсяги виробництва продукції, у тому числі імпортозамінної.

      Як свідчить  досвід, іноземні інвестиції, як  правило, надходять до тих країн,  де стабільна політична ситуація, динамічна економіка, створюються  належні умови для інвестування. Останнє означає, що країни-резиденти  при розміщенні зон повинні  нести відповідні витрати.[10]

Діяльність ВЕЗ в Україні  характеризується як позитивними, так  і негативними тенденціями. До перших можна віднести збільшення припливу інвестицій і розширення обсягу промислового виробництва. До других належать факти  використання ВЕЗ для забезпечення "тіньової" економіки - контрабанди, легалізації незаконних доходів  та ухиляння від сплати податків. У 2000-2004 рр. такі тенденції найбільш виразно  простежувалися у ВЕЗ "Донецьк" і ТПР "Донецька область", де мали місце масштабний імпорт м'яса без  сплати мита та легалізація значних  незаконних доходів, а також у  ВЕЗ і ТПР "Закарпаття", де відбувалося  ввезення товарів без сплати мита з країн Центральної Європи. Серед  ВЕЗ не було створено жодного великого технопарку, технополісу або науково-впроваджувальної зони. Все це свідчить про необхідність диференційованого підходу до оцінки діяльності і перспективності наявних  зон.

ВИСНОВКИ

На основі цього аналізу можна зробити такі найбільш важливі висновки,що мають теоретико-методологічне і науково-практичне значення:

1. Діяльність ВЕЗ в Україні характеризується як позитивними, так і негативними тенденціями. До перших можна віднести збільшення припливу інвестицій і розширення обсягу промислового виробництва. До других належать факти використання ВЕЗ для забезпечення "тіньової" економіки - контрабанди, легалізації незаконних доходів та ухиляння від сплати податків. У 2000-2004 рр. такі тенденції найбільш виразно простежувалися у ВЕЗ "Донецьк" і ТПР "Донецька область", де мали місце масштабний імпорт м'яса без сплати мита та легалізація значних незаконних доходів, а також у ВЕЗ і ТПР "Закарпаття", де відбувалося ввезення товарів без сплати мита з країн Центральної Європи. Серед ВЕЗ не було створено жодного великого технопарку, технополісу або науково-впроваджувальної зони. Все це свідчить про необхідність диференційованого підходу до оцінки діяльності і перспективності наявних зон.

   2. ВЕЗ необхідні Україні, але не в нінішньому стані. Для цього потрібно виправляти  їхні вагомі вади, через наступні шляхи:

1. залучення в економіку України іноземного капіталу, передової технології та управлінського досвіду;
2. створення інфраструктури для розширення міжнародних економічних зв’язків (у тому числі валютно-кредитних, страхових, інформаційних, транспортних), які дозволяють використати ВЕЗ як канал між внутрішньою та зовнішньою економікою;
3. розвиток експортної зони та збільшення валютних надходжень, у тому числі за рахунок переробки сировинних ресурсів, поступаючих на світовий ринок у непереробленому вигляді;
4. підвищення ефективності впровадження у виробництво вітчизняних та зарубіжних науково-технічних розробок з подальшою передачею результатів для широкого використання в економіці країни та за кордоном;
5. апробація на локальному рівні різноманітних варіантів впровадження нових форм господарювання, пристосованих до умов світового ринку;
6. практичне навчання наших фахівців способам та методам міжнародного бізнесу з подальшим використанням отриманих навичок роботи поза зоною;