Інвестиційний ринок. Інфраструктура ринку інвестиційних товарів

Довгий час  у своїй інвестиційній політиці Україна орієнтувалася на зовнішні джерела фінансування, хоча за своїми характеристиками це нестабільні джерела, бо значна їх частина - це спекулятивний капітал. Зараз настав час оцінити національний капітал і вітчизняних інституційних інвесторів, як гравців інвестиційного ринку.

Виходячи з  наведеної інформації можна сказати, що структура інвестиційного ринку не достатньо сформована, а відповідно, не існує можливостей його цивілізованого розвитку. Саме це, а також світова практика говорять про те, що банки є найперспективнішими учасниками ринку інвестиційних ресурсів в нестабільних економіках. Зростання економіки таких держав тісно пов'язано з розвитком інститутів, які концентрують заощадження в розмірах, достатніх для того, щоб покрити потреби в капітальних вкладеннях і фінансуванні реального сектора економіки. З іншого боку, держава також зацікавлена у цьому, тому що діяльність банків є однією з найпрозоріших, законодавча база відповідає основним вимогам із регулювання ризиків і протидії відмиванню капіталу, налагоджена система моніторингу за діяльністю банків. Такі інструменти регулювання і контролю банківської діяльності як формування обов'язкових резервів, рефінансування, ліцензування роблять такі інститути найзручнішим інструментом в руках держави.

Досвід розвинутих країн свідчить про активну участь банків в інвестиційному процесі, через  специфіку своєї діяльності вони можуть не тільки проводити операції з цінними паперами, а також фінансувати через кредитування інвестиційні потреби підприємств. Розвиток інвестиційного кредитування залишається одним з найактуальніших та найпроблемніших

економічних завдань, втілення якого забезпечить динамічний та стабільний розвиток реального сектору економіки.

Пріоритетним джерелом інвестиційних коштів повинен стати національний капітал. За обсягами це джерело досить обмежене, але якщо розглянути прямі іноземні інвестиції за критерієм країни походження, то зрозуміло, що більше 60% - це капітал, який повертається з офшорних зон. Власники такого капіталу адекватно оцінюють ризики, що притаманні українському ринку і можуть використовувати власні підходи щодо їх оцінки та мінімізації.

Залучення коштів населення в якості інвестиційного ресурсу з метою інноваційного  розвитку української економіки  розглядається фахівцями як один з найбільш ефективних шляхів вирішення  проблеми. Опосередковано про можливість використання цього джерела говорить той факт, що постійно обсяги готівки поза банками збільшуються і за десять місяців 2011 року збільшилися на 2,9% та склали 188,4 млрд. грн.³¹. Проте трансформація заощаджень у капіталовкладення неможлива без функціонування розвиненого інституту фінансових посередників, основними елементами якого виступають банківські установи.

На грошово-кредитному ринку збільшуються кошти фізичних осіб, знижується вартість ресурсів, розморожуються кредитні програми³². За даними АУБ зростання кредитних вкладень банківського сектору відбувається, перш за все, за рахунок позичок в національній валюті.

Найбільш негативними  тенденціями у банківській системі  можна визначити: неефективність політики реанімації проблемних банків, зростання  обсягів простроченої заборгованості, відсутність ринку проблемних банківських активів, короткострокова ресурсна база. Проте, як зазначалося, інших великих інститутів на грошовому ринку України немає. Тому саме через активізацію банківської системи можна чекати пожвавлення інвестиційної діяльності в Україні, а основними напрямами реформування банківської системи повинні стати зростання рівня капіталізації, збільшення рівня незалежності НБУ, зменшення проблемної заборгованості у активах банків. У країнах Центральної та Східної Європи, Китаї, Південній Кореї програми реструктуризації банківської системи передбачали створення державних агенцій з управління активами, куди переводяться проблемні активи за номіналом або з дисконтом в обмін на державні довгострокові облігації з ринковим рівнем доходності³³.

Аналіз інвестиційних  і інших операцій з цінними  паперами свідчить, що вітчизняні банки  спеціалізуються на брокерських  та дилерських послугах, на депозитарній діяльності, практично не займаються корпоративним фінансуванням, реструктуризацією  бізнесу. Тому держава має зосередити увагу на створенні сприятливих умов для підвищення фінансової стійкості та зменшення залежності банківських установ від зміни кон'юнктури на міжнародних фінансових ринках, формування банками довгострокових фінансових ресурсів і законодавчій та фінансовій підтримці інвестиційних вкладень. Проте невелика питома вага інвестиційної діяльності банків пояснюється також неефективністю багатьох інвестиційних проектів. Пріоритети інвестування засвідчують переважну привабливість секторів з високою ліквідністю та найшвидшим обігом коштів. Структура інвестиційних витрат промисловості залишається малоефективною та неорієнтованою на реалізацію стратегічних пріоритетів економічного розвитку. В Україні обмежуючим чинником якісного конкурентного розвитку є низький рівень ефективності використання технологій, а внесок високих технологій у розвиток є дуже низьким ³⁴.

Навіть за умови  активізації діяльності банків на інвестиційному ринку в умовах глобалізації неможливо  обійтися без іноземного капіталу. Для України імпорт іноземного капіталу (стратегічне інвестування) розглядається  як обов'язковий елемент моделі фінансування оновлення виробництва. Одним з найбільш потужних джерел інвестиційних ресурсів для інноваційного розвитку економіки України можуть виступати ТНК з економічно розвинутих країн, основна діяльність яких зосереджена у високоефективних підгалузях промислового виробництва ³⁵. Проте заохочення іноземних інвесторів повинно передбачати попереднє узгодження інтересів інвестора з пріоритетами економічного і соціального розвитку України.

Особливості поточного  етапу формування інвестиційного клімату  України - неефективність державного регулювання та інвестиційних інститутів, висока ризикованість і невідповідність ринкового середовища сучасним вимогам. Тому, основними напрямками покращення інвестиційного клімату України є:

5. формування позитивного інвестиційного іміджу через незмінність та прозорість законодавства і гарантування захисту інтересів інвесторів і позитивних довгострокових очікувань;
6. сприяння розвитку інвестиційної інфраструктури;
7. покращення інформаційного забезпечення інвесторів про потенційні можливості інвестування;
8. створення конкурентного ринкового середовища і активного національного інвестора;
9. сприяння розвитку фондового ринку і ринку цінних паперів;
10. залучення іноземного капіталу з врахуванням пріоритетів розвитку України;
11. зменшення бюрократичних перешкод і подолання корупції;
12. забезпечення економічних свобод і зниження рівня злочинності у суспільстві.
13. НБУ повинен через банківські установи активно проводити державну економічну політику підтримки інвестицій, а також вживати заходи щодо формування ефективної політики реанімації проблемних банків, збільшення рівня капіталізації банків.

За дослідженнями Міністерства фінансів України, чинниками, що впливають на прийняття рішення щодо інвестування є: розмір внутрішнього ринку (17%), темпи зростання ринку (16%), наявність постачальників і партнерів (10%), стабільність інвестиційного клімату (8%), наявність висококваліфікованої робочої сили (8%), рівень інфраструктури (6%), дешева робоча сила (5%)³⁶. Багато з цих чинників регулюються певними заходами з боку держави. Тому Україні потрібно активізувати свою діяльність із впровадження інвестиційно-інноваційної стратегії, спрямованої на вдосконалення структури національної економіки, а також із підвищення стійкості банківської системи, як найбільшого гравця інвестиційного ринку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

 

Інвестиційний ринок у сучасній ринковій економіці  с одним із найважливіших сегментів  загального ринку. Це складний механізм, що поєднує велику кількість виробничих, комерційних, фінансових, інституціональних  та інформаційних структур, що взаємодіють в інвестиційній сфері на основі розгалуженої системи норм інвестиційного бізнесу.

Інвестиційний ринок — це складна економічна категорія, яка має певну структуру та механізм функціонування. В той же час на інвестиційний ринок впливають безліч факторів, що визначають подальший його розвиток. Особливості розвитку українського інвестиційного ринку полягають у недостатності інвестиційних інститутів та визначаються високою ризикованістю. При цьому у формуванні джерел інвестиційних ресурсів велике значення мають заощадження населення. Але на жаль, переважна більшість наших співвітчизників не володіє достатніми правовими інструментами в сфері фінансів, тому виникає необхідність захисту зі сторони держави.

Інвестиційний ринок досі не розглядався як цілісна система – об'єкт державного регулювання – сфера інвестиційної діяльності.

При всій специфіці  окремих сегментів інвестиційного ринку їх об’єднує класична ринкова  схема: є продавець інвестиційного продукту, є його покупець, посередник (торговець, брокер, дилер тощо); залежно від попиту та пропозиції складається ринкова ціна продукту; виникають торгова інфраструктура (біржі) та система реєстрації прав власності. При цьому інвестиційний ринок ми виділяємо як об’єкт державного регулювання саме з позицій інвестора, а не інших учасників ринку.

Однак регулювання  інвестиційного ринку (а не тільки і  не стільки ринку інвестиційних  послуг) вимагає пошуку нових форм і методів регуляторної діяльності державних органів.

Економічна  ситуація в Україні протягом останніх років не може розглядатись як стабільна, оскільки відзначаються досить суттєві коливання в показниках темпів зростання обсягу реального валового внутрішнього   продукту, темпів зростання обсягу промислового виробництва та інвестицій в основний капітал. Серед негативних тенденцій, зокрема дефіцит інвестиційного ресурсу через припинення середньо- та довгострокового кредитування та девальвація національної валюти,зменшення реальних доходів населення. Непомірно висока вартість кредитного ресурсу для підприємств та населення, дефіцит ліквідності, рекапіталізація банків, призвели до уповільнення процесів економічного зростання. Отже, інвестиційний ринок став підсумком прорахунків в державній регулятивній політиці в країні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток А

 

Схема взаємодії  ринків

 

Джерело: Дука А.П. Теорія та практика інвестиційної діяльності. Інвестування [Текст]: Навч. посіб. 2-ге вид./ Дука А.П.  - К.: Каравела, 2008. - 432 с.

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Б

 

Обсяги випуску  цінних паперів в Україні за їх видами у 2002-2011рр.

 

Показники	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011
Річний випуск цінних паперів , млрд.грн. у тому числі:	34,76	61,99	84,07	133,25	150,54	141,56	95,55	80,95
Акції	28,34	24,81	43,54	50,0	46,83	82,9	40,59	35,3
Облігації підприємств	4,11	12,75	22,07	44048	28,45	9,43	9,49	16,58
Облігації місцевих позик	0,04	0,35	0,08	0,16	0,97	0,38	0,39	0,4
Опціони	0,11	0,16	0,02	0,03	0,03	0,03	0,25	0,09
Інвестиційні  сертифікати	2,01	23,06	16,61	31,12	65,37	4502	36,6	26,6
Акції інвестиційних фондів	0,15	0,84	1,53	5,48	8,89	3,65	8,87	2,07
Сертифікати фондів операцій з нерухомістю	-	0,02	0,22	1,93	-	-	-	-
Звичайні іпотечні облігації	-	-	-	0,05	-	-	-	-