Інвестиційна діяльність транснаціональних корпорацій

У цих фармацевтичних компаніях позитивні тенденції зростання обсягу продажу не змінювалися понад 10 років, так за останні 4 роки продаж в ТНК «Pfizer» зріс на 119,4%, в «Johnson&Johnson» - на 49,5%. У 2005 році обсяг продажу компанії  «Johnson&Johnson» становив 50,514 млн. дол. (порівняно з 2004 роком зріс на 6,7%). 

Чистий прибуток ТНК «Johnson&Johnson» у 2005 році склав 10,411 млн. дол., перевищивши прибуток 2004 року на 22,4%, щодо чистого прибутку «Pfizer», то він у 2005 році склав 8,085 млн. дол., знизившись відносно 2004 року на 3 276 млн. дол. Це свідчить про те, що прибутковість фармацевтичних компаній усереднено погіршується.

Існує значна диференціація в динаміці інвестиційної діяльності корпорацій, що досліджуються. Тільки у компанії «Johnson&Johnson», лідируючої по цьому показнику, обсяг інвестицій постійно збільшується. В компанії ж «Pfizer» зростання інвестицій не є постійним.

У ТНК «Johnson&Johnson» станом на 1 січня 2006 року загальний обсяг вкладених інвестицій складав 14,713 млн. дол. Тут обсяг прямих інвестицій значно перевищував портфельні. У «Pfizer» портфельні інвестиції зросли на 3 млрд. дол., прямі лише на 99 мільйонів.

2.      Державне регулювання інвестиційної діяльності транснаціональних корпорацій в країнах ЄС

Політика ЄС у сфері регулювання припливу прямих закордонних інвестицій складалася під впливом тих основних факторів, що визначили загальний характер розвитку західноєвропейської інтеграції. Насамперед, вагомим критерієм тут було розташування сил між європейськими і американськими корпораціями безпосередньо в країнах ЄС і та обставина, що конфлікти зв’язані з діяльністю іноземних філій відбивали не тільки протиріччя між закордонними компаніями і національними інтересами, але і боротьбу місцевого капіталу з більш могутніми іноземними конкурентами.

Створення закритого митного союзу і спільного ринку країн ЄС із самого початку розглядалася як основа і передумова формування могутніх європейських ТНК, здатних конкурувати з американськими корпораціями. Згідно з Римським договором (1957 р.) для корпорацій шести європейських країн-засновників Європейського Економічного Співтовариства були зняті усі обмеження на створення закордонних філій в рамках ЄЕС. При цьому європейським ТНК була надана можливість вільного трансферту капіталу і прибутку, а активи їхніх філій отримали національний захист від експропріації. Також Римський договір приділяв значну увагу забороні різного роду індивідуальних і групових дій приватних і державних підприємств, що створюють загрозу конкуренції.

Єдиний Європейський Акт (1986 р.) продовжує політику зниження бар’єрів на шляху руху факторів виробництва: усередині ЄС стали практично вільно переміщатися товари, послуги, капітали і робоча сила. При цьому в деяких випадках іноземні ТНК (із країн ЄС) одержали навіть деякі переваги в порівнянні з місцевими фірмами.

За Маастріхським договором  (1992 р.) країни ЄС зняли усі обмеження на шляхи внутрішньо європейського руху капіталу. Разом з тим національні уряди зберегли можливість установлювати перешкоди для інвестицій з «третіх» країн (із країн – не членів ЄС). Однак обмеження можуть вводитися тільки на приплив капіталу. У випадку, якщо філія неєвропейської ТНК вже зареєстрована в одній із країн ЄС, то їй надається національний режим на всій території ЄС.

Після створення Європейського Союзу (1993 р.) істотно посилилася роль державного регулювання інвестиційної діяльності в регіоні, яке повинно сприяти вільному руху капіталу як у середині ЄС, так і між ЄС та «третіми» країнами. На даний момент введення додаткових обмежень на приплив інвестицій у будь-яку країну ЄС з «третіх» країн набирає сили тільки після його схвалення Комісією Європейського Союзу (КЄС).

При цьому КЄС також захищає права європейських інвесторів. У червні 1997 року нею було схвалено положення, що забороняє становлення граничної квоти на частку власності ТНК із країн ЄС у приватизованих європейських компаніях. Обмеження можливі лише в галузях, пов’язаних з охороною здоров’я, обороною, національною безпекою.

Важливим етапом у формуванні національних механізмів регулювання ТНК стала розробка КЄС проекту Статуту європейської компанії (Statute of European Company). Його мета сприяти формуванню єдиних умов для діяльності європейських фірм.

Цей статут було прийнято у 1992 році, він спрямований на заохочення злиття західноєвропейських компаній у великі ТНК, діяльність яких підпорядковується єдиному для всіх країн ЄС правопорядкові, та підвищення конкурентоспроможності західноєвропейських компаній.

Ще одним елементом системи регулювання діяльності транснаціональних фірм у країнах ЄС є формування єдиної політики щодо міжфірмових відносин. Це передбачає встановлення ефективних механізмів наднаціонального контролю процесів концентрації й централізації капіталу, в тому числі і в міжнародному масштабі, захисту ринкового середовища.

Основними напрямами політики регулювання міжфірмових ринкових відносин є:

      регулювання конкуренції та контроль за обмежувальною діловою практикою;

      антимонопольна політика;

      антидемпінгові заходи.

            Правила конкуренції ЄС стосуються не тільки компаній країн-членів Європейського Союзу. Вони можуть застосовуватися і в тих випадках, коли ТНК третіх країн діють на єдиному ринку ЄС через філіали та дочірні компанії, які розташовані в країнах ЄС. Відповідно до правил ЄС, відповідальність за такі дії несуть їх материнські компанії.

Не зважаючи на наявність у ЄС відносно сприятливого клімату для закордонних капіталовкладень, у деяких галузях існують обмеження на частку власності в неєвропейських ТНК. Так, авіаційні і морські перевезення усередині ЄС можуть здійснюватися тільки тими європейськими компаніями, у яких більшість голосів належать європейським інвесторам. З іншого боку в ЄС були зняті всі обмеження на частку власності неєвропейських ТНК у компаніях, що діють у сфері телекомунікацій і супутникового зв’язку.

У ЄС не існує жодних обмежень на репатріацію прибутків від закордонних інвестицій. Після сплати податків вони можуть вільно вивозитися в країну базування ТНК чи реінвестуватися.

Дослідження показують, що країнам ЄС багато в чому вдалося уніфікувати своє законодавство і політику у відношенні до припливу прямих іноземних інвестицій.

3.      Вплив інвестицій транснаціональних корпорацій на конкурентоспроможність національних економік країн Європейського Союзу

Європейський Союз являє собою найпривабливішу країну для іноземних інвесторів. Активна участь країн ЄС у міжнародному русі капіталу здійснює істотний позитивний вплив на підвищення конкурентноздатності їхніх національних економік. Це, насамперед, пов’язано з тим, що у всіх досліджуваних країнах ЄС вивезені прямі закордонні інвестиції перевищують увезені ПЗІ. У результаті позитивний вплив вивезених ПЗІ на міжнародну конкурентноздатність продукції, виробленої національними виробниками, перевищує негативний вплив увезених ПЗІ, головною метою яких є максимізація прибутку іноземного інвестора. 

Аналізуючи наслідки діяльності філій ТНК для економік країн ЄС, слід відзначити, що найбільшу інвестиційну привабливість має економіка Великобританії, до якої у період з 1980 по 2001 роки надійшло 482,9 млрд. дол. закордонних капіталовкладень. За нею йдуть Франція – 366,53 млрд. дол. іноземних інвестицій, Німеччина – 159,5 млрд. і Італія – 83,2 млрд. дол.

Розглянемо вплив інвестицій ТНК на прикладі З’єднаного Королівства, Франції, Німеччини та Італії.

Станом на 2002 рік у З’єднаному Королівстві функціонувало біля 2 400 промислових філій ТНК з кількістю працюючих в 750 000 чол. Їх сумарний оборот складав £141,9 більйонів, корпорації в основному працювали в галузях автомобілебудування (22%), електроніки та електроустаткування (18%), хімічній промисловості (13%). Найбільші іноземні філії ТНК, розташовані у Великій Британії, є дочірніми підприємствами американських корпорацій-гігантів, наприклад, «Ford Automotive Holdings» (автомобілебудування) з річним обсягом продажу в £8 048 млн. та 35 000 працюючих або «The Ogilvy Group Inc» (сфера реклами) з обсягом продажу 4 223 млн. дол. та 10 200 працюючих. Треба відмітити, що саме для цієї країни активна участь у міжнародному русі капіталу не дає позитивного ефекту. У цій країні значне вивезення прямих закордонних інвестицій призводить до переміщення частини виробництва з “материнських” корпорацій в іноземні філії. При цьому англійські ТНК реалізують на національному ринку значну частину продукції, випущеної в іноземних філіях, що суттєво погіршує торговельний баланс країни.

Істотна частина європейських прямих закордонних інвестицій спрямовується на операції щодо злиття і поглинання в країни ЄС.                                                               Світовим лідером за обсягами злиттів і поглинань поза національною економікою в 1999 році стали ТНК саме Великої Британії, що брали участь у 30% міжнародних ЗіП. Для англійських компаній основним об'єктом ЗіП є американські  фірми.

Розглядаючи положення Франції в сфері міжнародного руху капіталу, необхідно відзначити, що для неї характерним є перевищення експорту капіталу над його імпортом. У більшій мірі це забезпечується перевищенням французьких прямих інвестицій за кордон над прямими іноземними інвестиціями у Францію. Портфельної ж інвестиції, навпаки, в останні роки залучаються в країну у великих обсягах , ніж направляються за рубіж.

Франція – один з лідерів Західної Європи по кількості діючих на її території іноземних промислових компаній. На сьогодні  на їхню частку приходиться 1/5 від числа всіх зайнятих у промисловості, 25% сумарного об’єму інвестицій у цей сектор економіки і біля 30% обороту промисловості. Поясненням може бути вигідне географічне і стратегічне положення Франції, стабільність її політичної і законодавчої бази.

У 2001 р., як і в попередні роки, у Франції експорт прямих інвестицій перевищив їхній імпорт. Однак у порівнянні з 2000 р. відбулося 51% падіння французьких прямих інвестицій за кордон з 190,5 млрд. євро до 92,5 млрд., що пов’язано з глобальним зниженням кількості злиттів і поглинань. Найбільшу активність в експорті прямих інвестицій у 2001 р. виявили телекомунікаційний і енергетичний сектори. Відбулися деякі зміни й у розміщенні французьких інвестицій. Якщо в 2000 р. на країни, що не входять в ЄС, приходилося  75% експорту прямих інвестицій, то в 2001 р. у зв'язку з поглинанням компанії "Оранж" компанією "Франс телеком" частка цих країн скоротилася до 51%. При цьому 16% французьких інвестицій було спрямовано в США і 10% - у Великобританію.

У 2004 році потоки ПЗІ у Францію впали майже на половину, з 42 біл. дол. у 2003 році до 24 біл. дол. у 2004, що також пов’язано зі скороченням ЗіП.

Високий ступінь концентрації капіталу в Німеччині внаслідок його інтенсивного нагромадження в післявоєнні роки, а також наявність у країні тих або інших факторів виробництва визначають для ФРН особливості руху капіталу: структуру і спрямованість інвестиційних потоків. Так, для Німеччини характерна висока вартість робочої сили, а ресурси на 80% імпортуються з інших країн. Крім того, ФРН імпортує високі технології, тобто для Німеччини характерний відносний брак основних виробничих факторів. Тому розміщення німецького виробництва в інших країнах має велике значення як для економічного розвитку Німеччини в цілому, так і для посилення її міжнародної спеціалізації.

Німеччина - найбільший у світі експортер капіталу. Особливістю ФРН є те, що, займаючи 4 місце в світі по обсягу прямих інвестицій (9,5% світового експорту), країна вивозить у кілька разів більше капіталу, чим одержує сама. Внаслідок структурних особливостей німецької економіки на Німеччину практично не поширюється підвищена привабливість Європейського Союзу для іноземних інвесторів, і економічні вигоди ФРН імпорту капіталу більш ніж скромні (у значній мірі вони покриваються за рахунок виплати дивідендів). Це одна з традиційних проблем Німеччини, хоча останні тенденції свідчать про значне поліпшення інвестиційного клімату ФРН.

Італійська економіка характеризується значним перевищенням вивозу капіталу над ввозом. Власники великих капіталів воліють інвестувати кошти в закордонну економіку, тому що знаходять економічні умови в Італії найменш вигідними в порівнянні з іншими країнами Євросоюзу. Зокрема , рівень оподатковування корпорацій в Італії є одним з найвищих у Європі - 41,2%.

Дефіцит прямих інвестицій за останні 5 років став характерний для багатьох країн Євросоюзу. Однак, в Італії цей розрив є найбільшим. Тільки в 2002 році прямі інвестиції італійців за рубіж склали 7,4 млрд. євро, у той час, в італійську економіку був внесений всього 1,1 млрд. прямих інвестицій. Такий розрив обумовлений ростом показника вивозу капіталу - з 2001 по 2002 рік прямі інвестиції в закордонні економіки зросли на 80%, у той час як ввіз збільшився лише на 14,5%.

Аналізуючи структуру інвестицій в італійську економіку, можна виявити ознаки кризи. За останні два роки практично цілком припинився ріст інвестицій в індустріальні галузі, в основному в автомобілебудування. Приріст інвестицій у транспортні галузі за 2002 рік упав до 0,2% у порівнянні з 7,3% у 2001 році. Галузі будівництва також не показують росту інвестицій, що спостерігався до 2000 року. Це можна пояснити спробами уряду скоротити потік мігрантів шляхом уведення більш твердих адміністративних бар'єрів. Таким чином, традиційні галузі італійської економіки вже зараз починають втрачати конкурентноздатність.

4.      Інвестиційна діяльність транснаціональних корпорацій в Україні

4.1 Аналіз інвестиційного клімату в Україні

Після здобуття незалежності в 1991 році Україна стала на шлях ринкових перетворень, одним з елементів яких є активне залучення закордонних інвестицій. Однак темпи економічних реформ і результати залучення закордонного капіталу в Україну є досить повільними. Проаналізуємо інвестиційний клімат і вплив ПЗІ на національну економіку України.

В Україні прийнято цілу низку законодавчих актів, що регулюють іноземні інвестиції. Серед них – закони «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про інвестиційну діяльність», «Про підприємництво», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій», «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», «Про режим іноземного інвестування».