Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні

МІНІСТЕРСТВО  АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 

Реферат

на тему:

  “ Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні ” 
 
 

Підготувала:

студентка ІІІ-го курсу

факультету  економіки та 

підприємництва

групи……….

Перевірив :   ………….. 
 
 
 
 

Суми 2011

Зміст

Вступ

       

 

       

Вступ

     Держане регулювання інвестиційної діяльності – є важливим завданням в аспекті  реформування національної економіки.

     Трактування вченими-економістами поняття “регулювання інвестиційної діяльності” є  неоднозначним. Якщо йдеться про  інвестиційну діяльність, то більшість  авторів обмежуються лише державним  регулюванням. За їх поглядами регулювання  інвестиційної діяльності охоплює  такі сфери, як державне управління бюджетними та позабюджетними коштами, які спрямовані на виробничий розвиток та капітальне будівництво. Дане бачення регулювання  інвестиційної діяльності є однією з умов реалізації державної політики, що полягає у прийнятті законів  та ряду інших нормативних актів, які регулюють інвестиційну діяльність в Україні [4, с. 97]. Найвагомішим чинником структурних перетворень в економіці  є інвестиції.

У широкому розумінні  інвестиції – це види майнових і немайнових (інтелектуальних) цінностей, які вкладаються в об´єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       1. Загальні положення.

       1.1. Визначення сутності  поняття “інвестицій”. 

       В системі відтворення, безвідносно  до його суспільної форми, інвестиціям  належить найважливіша роль в справі відновлення і збільшення виробничих ресурсів, а, відповідно, і забезпечення відповідних темпів економічного росту. Якщо уявити суспільне відтворення  як систему виробництва, розподілу, обміну та споживання, то інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки –  виробництва, і, можна сказати, складають  матеріальну основу його розвитку.

       Саме  поняття інвестиції (від лат. Investio - одягаю) значить вкладення капіталу в галузі економіки як в самій  країні так і за її межами.

       Інвестиції  – це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають в об’єкти  підприємницької та інших видів  діяльності з метою отримання  прибутку. Їх можна робити в основні (будівлі, споруди, машини и й устаткування тощо) та оборотні (для формування виробничих запасів товарно – матеріальних цінностей тощо) фонди, у нематеріальні  ресурси й активи (цінні папери. патенти, ліцензії тощо).

       Інвестиції  – це те, що “відкладають” на завтрашній день, для того щоб мати можливість більше споживати в майбутньому. Одна частина інвестицій – це споживчі блага, які не застосовуються в поточному  періоді, а відкладаються в запас (інвестиції на збільшення запасів). Інша частина – це ресурси, які направляються  на розширення виробництва (вклади в  споруди, машини то будівлі).

       Таким чином, інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які направлені на збільшення реального капіталу суспільства, тобто  на розширення чи модернізацію виробничого  апарату. Це може бути пов’язано з  придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд. Сюди також треба включити витрати  на освіту, наукові дослідження та підготовку кадрів. Ці витрати представляють собою інвестиції в “людський капітал”, які на сучасному розвитку економіки набувають все більшого і більшого значення, тому що на сам кінець результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і устаткування, і саме головне, основний фактор сучасного економічного розвитку – інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни в світовій ієрархії держав.

       Інвестиції  відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний  ріст економіки. В результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть в  перед в економічній конкуренції  галузі та підприємства, що в найбільшому  степені задовольняють попит  на ті чи інші товари та послуги. Отриманий  приріст національного прибутку частково знову накоплюється, проходить  подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином  інвестиції, що утворюються за рахунок  національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При  чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри  накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо  високій ефективності інвестицій приріст  національного прибутку може забезпечити  підвищення частки накопичення при  абсолютному рості споживання.

       За  об’єктами вкладання засобів  інвестиції поділяються на реальні  та фінансові.

       Реальні інвестиції – це вкладання грошових коштів у реальні активи (матеріальні  і нематеріальні). Вкладання засобів  у нематеріальні реальні активи, пов’язані з НТП, називають інноваційними  інвестиціями..

       Фінансові інвестиції – це вкладання грошових коштів у різні фінансові активи, передусім у цінні папери для  придбання прав на участь у діяльності інших фірм, боргових прав тощо.

       За  характером участі в інвестуванні бувають  прямі та не прямі інвестиції.

       Прямі інвестиції – це безпосередня участь інвестора у виборі об’єкта інвестування і вкладанні коштів.

       Непрямі інвестиції – це опосередкована участь у виборі об’єкта інвестування і  вкладання коштів іншими способами (фінансовими посередниками). Інвестор купує цінні папери фінансових посередників, наприклад, інвестиційні сертифікати  інвестиційних компаній.

       Крім  того, є також короткотермінові і  довготермінові інвестиції.

       Короткотермінові  інвестиції – це вкладення капіталу на період не більше одного року.

       Довготермінові  інвестиції – це вкладання капіталу на період понад один рік. У практиці великих інвестиційних компаній довготермінові інвестиції деталізують  так:

       а) до двох років;

       б) від двох до трьох років;

       в) від трьох до п’яти років;

       г) понад п’ять років.

       За  формою власності інвестиції поділяються  на приватні, державні, іноземні та спільні.

       Приватні  інвестиції – це вкладання коштів які роблять громадяни та приватні підприємства.

       Державні  інвестиції – це вкладання капіталу яке провадять центральні та місцеві  органи влади й управління бюджетних, позабюджетних фондів і позичених  коштів.

       Іноземні  інвестиції – це вкладання капіталу іноземних громадян, юридичних осіб і держав.

       Спільні інвестиції – це вкладання юридичних  осіб та громадян країни та іноземних  держав. 

2. Об'єкти інвестиційної діяльності

     Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні  фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові  вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а  також майнові права.

     Забороняється інвестування в об'єкти, створення  і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших  норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.  
 

3. Суб'єкти інвестиційної діяльності

 

     Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної  діяльності можуть бути громадяни і  юридичні особи України та іноземних  держав, а також держави.

     Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про  вкладення власних, позичкових і  залучених майнових та інтелектуальних  цінностей в об'єкти інвестування.

     Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної  діяльності.

     Учасниками  інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень  або на підставі доручення інвестора.  
 
 
 

4. Джерела фінансування інвестиційної  діяльності

 

       Інвестиційна діяльність може  здійснюватись за рахунок: 

     - власних фінансових ресурсів  інвестора (прибуток, амортизаційні  відрахування, відшкодування збитків  від аварій, стихійного лиха, грошові  нагромадження і заощадження  громадян, юридичних осіб тощо);

     - позичкових фінансових коштів  інвестора (облігаційні позики, банківські  та бюджетні кредити);

     - залучених фінансових коштів  інвестора (кошти, одержані від  продажу акцій, пайові та інші  внески громадян і юридичних  осіб);

     - бюджетних інвестиційних асигнувань;

     - безоплатних та благодійних внесків,  пожертвувань організацій, підприємств  і громадян.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       2. Шляхи активізації  інвестиційної діяльності  в Україні

       Досвід  розвинутих країн засвідчує, що держава  фінансує більшу частину фундаментальних (безприбуткових) наукових досліджень і науково-технічних розробок. Вона також вкладає значні кошти у  фінансування венчурних (ризикових) підприємств. Особливе місце в системі державного інвестування посідають об’єкти  виробничої інфраструктури (транспорт  і транспортне господарство, лінії  електропередач, засоби передавання  та опрацювання інформації тощо). Крім цього значні державні вкладення  роблять у соціальну сферу (будівництво  об’єктів охорони здоров’я, освіти, культури та інше). Після визначення джерел фінансування вибирають інструменти  залучення капіталу і визначають тип фінансування.

       У західних країнах, крім традиційних  способів залучення капіталу (акціонування, боргове фінансування, кредитування, оренда тощо), з’явились нові, так  як франчайзинг, лізинг, форфейтинг, венчурне фінансування, селенг та інше. Вибір  найсприятливішого способу забезпечує інвестору економію інвестиційних  ресурсів та запобігає втратам на усіх стадіях життєвого циклу  інвестицій.

       У перехідний період в основі інвестиційної  політики держави повинне бути гнучке поєднання адміністративних та економічних  методів регулювання.