Банківське інвестиційне кредитування: проблеми та перспективи розвитку

17

Вступ

Важлива роль в інвестиційному процесі в Україні належить банкам. Вона зумовлена особливим місцем, яке “історично” посідають українські банки на вітчизняному ринку капіталу, і не лише за кількісними показниками, але й за правовим статусом.

Існує кілька моделей участі комерційних банків в інвестиційній діяльності: від найбільш обмеженої, коли комерційна діяльність банків жорстко відмежована із інвестиційної, через змішану, де у інвестиційному процесі з рівними правами беруть участь як банки, так і небанківські фінансово-кредитні та фінансові інститути, до суто банківської, за якої основними учасниками інвестиційного процесу є власне банківські установи.

Відповідно до чинного законодавства українські банки здійснюють усі види інвестиційної діяльності, включаючи:

1) довгострокове кредитування капітальних вкладень (капітальні, або реальні інвестиції);

2) розміщення власних та залучених коштів у корпоративні права (акції, паї, частки) шляхом внесення їх до статутних фондів інших емітентів через придбання корпоративних прав на первинному фондовому ринку або кредитування придбань контрольних пакетів акцій іншими інвесторами в процесі приватизації (прямі фінансові інвестиції);

3) придбання за рахунок власних та залучених коштів цінних паперів та інших фінансових інструментів на вторинному фондовому ринку (портфельні фінансові інвестиції);

4) залучення інвестицій шляхом випуску і розміщення банками власних акцій, реінвестування корпоративного прибутку та рефінансування наданих кредитів (емісійна діяльність та фінансові реінвестиції).

1. Сутність банківського інвестиційного кредитування та його види

В умовах розвитку ринкових відносин, необхідності створення нових і модернізації діючих виробничих потужностей особливої актуальності набувають проблеми і перспективи розширення інвестиційної діяльності і використання інвестиційного кредиту як джерела інвестування.

Інвестиційні кредити – це кредити, які надаються для технічного переоснащення підприємств, придбання обладнання, устаткування, на реконструкцію, будівництво та для реалізації інших інвестиційних проектів.

Згідно із Законом України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

До інвестиційних цінностей належать:

1) грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

2) рухоме й нерухоме майно (будівлі, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

3) майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

4) сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених як технічна документація, навичок і виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау");

5) права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, устаткуванням, а також інщі майнові права;

6) інші цінності. [1]

Інвестиційні проекти та позичальники, які отримують інвестиційні кредити, повинні відповідати критеріям прийнятності й вимогам фінансових установ, що надають довгострокові ресурси. Умови кредитування узгоджуються з установами, які надають цільові ресурси.

Важливим принципом належності кредитів до інвестиційних є те, що вони спрямовані не на задоволення поточних потреб або на придбання уже створеної вартості, а на забезпечення подальшого збільшення вартості за рахунок будівництва, реконструкції, модернізації, тобто створення нових потужностей сфери виробництва та обігу. До інвестиційного кредитування не можуть належати кредити, спрямовані на фінансування тимчасових потреб підприємств у обігових коштах.

При кредитуванні інвестиційних об'єктів сфери бізнесу терміни кредитування зазвичай визначаються часом реалізації проекту, введення його в дію і майбутніми доходами від його експлуатації. Однак погашення кредиту може бути здійснено і значно раніше за рахунок доходів від інших видів діяльності суб'єкта, що кредитується. Через це період кредитування не можна однозначно вважати класифікаційною ознакою.

Суттєвою особливістю інвестиційного кредитування є те, що право на об'єкт інвестування закріплене за позичальником і після реалізації інвестиційного проекту і розрахунку з банком-кредитором банк не вправі заявляти про право на цей об'єкт як на свою власність. Однак якщо об'єкт, що інвестується, є предметом застави (або іншою формою забезпечення банківського кредиту), то право власності може перейти до банку за невиконання позичальником розрахунків за договором. Якщо в заставу передано інше майно, то за некредитоспроможності позичальника стягнення буде накладено саме на нього, а не на об'єкт інвестування. При цьому останній тільки за банкрутства підприємства може перейти до кредитора у складі майна, спрямованого на погашення заборгованості перед банком або іншими кредиторами. Необхідно зазначити, що збереження права власності на об'єкт інвестування, що фінансується шляхом кредитування, є важливою перевагою для підприємців.

Інвестиційні кредити можуть передбачати фінансування капіталовкладень та нормативного обігового капіталу. У цьому випадку позика розподіляється на дві частини з визначенням конкретних умов надання і повернення позикових коштів по кожному з цих напрямів.

Однією з умов надання кредитів на фінансування інвестиційних проектів, як правило, є участь підприємства в мінімальній сумі 30 % вартості інвестиційного проекту.

Для інвестиційних кредитів термін кредитування залежить від терміну окупності інвестиційного проекту. Умови та терміни погашення інвестиційних кредитів встановлюються на підставі розрахунків поданих, позичальником у бізнес-плані, перевіреному і узгодженому з банком.

Класичною формою самофінансування інвестицій у країнах з розвинутою економікою є власні засоби корпорацій у вигляді нерозподіленого прибутку й амортизації, що доповнюються емісією цінних паперів і кредитом, отриманим з ринку позичкового капіталу.

Однак досить рідко фірма, що вирішила реалізувати капіталомісткий інвестиційний проект, здатна обійтися власними фінансовими ресурсами. З метою одержання необхідних їй ресурсів вона може звернутися у різні фінансові інститути (банки, страхові компанії) за одержанням інвестиційного кредиту.

До сьогодні в Україні фактором, що стримує інвестиційне кредитування, були високі процентні ставки. Однак неминучий процес їх поступового зниження у міру стабілізації фінансового ринку і входження у фазу економічного зростання приведе і до значного підвищення попиту на фінансування інвестиційної діяльності шляхом банківського кредитування. Процентні ставки за інвестиційними кредитами у закордонній банківській практиці у більшості випадків трохи вищі за ставки за іншими видами кредитування через закладену премію за підвищений ризик, зумовлений тривалістю терміну реалізації проекту. В Україні рентабельність більшості інвестиційних проектів нижча за рівень процентних ставок, за якими банки готові видати кредит. При кредитуванні великих інвестиційних проектів позичкові кошти залучаються на тривалий термін, сума нарахованих процентів за який може становити значну величину, і навіть перевищити обсяг кредитування. У результаті інвестиційний кредит для багатьох підприємств є недоступним. У свою чергу кредити, видані для придбання товару, оплати товарно-матеріальних цінностей, забезпечують окупність вкладів, що фінансуються, у більш короткий термін через високу обіговість позикових коштів.

Далі слід зупинитися на характеристиці таких основних видів банківського інвестиційного кредиту:

   строкові кредити підприємцям, які призначені для фінансування довго- та середньострокових інвестицій, таких як покупка обладнання або будівництво споруд, строком більше одного року. Як правило, боржник звертається за великим кредитом, виходячи з кошторису на проект, а потім зобов’язується його погасити серіями платежів. Таким чином, строкові кредити базуються на потоці майбутніх платежів підприємців, за допомогою яких здійснюватиметься поступове погашення кредиту [5, с. 19; 6, с. 202—203];

   револьверне кредитування, або револьверна кредитна лінія, яка дозволяє фірмі-боржнику позичити кошти в межах визначеного ліміту, погашати всю суму запозичень або її частку та проводити у разі необхідності повторне запозичення в межах строку дії кредитної лінії [5, с. 19—21; 6, с. 203—204];

   довгострокові проектні кредити, які є найбільш ризикованими кредитами, або кредитами на фінансування поповнення основного капіталу, яке в майбутньому забезпечить надходження готівки [5, с. 21—23; 6, с. 202—203; 7, с. 10—12]. Проектні кредити можуть надаватися:

 без права регресу на позичальника;

 з частковим регресом на позичальника;

 з повним регресом на позичальника;

 на консорціальних засадах.

Регрес — це право кредитора пред’являти фінансові вимоги до позичальника. Це право робить неможливим припинення інвес­тиційного проекту. Право регресу регламентує відносини між суб’єктами інвестиційного процесу. Збільшення (посилення) регресу призводить до погіршення коефіцієнта боргу, його покриття і відповідно до зменшення забезпеченості боргу. Посилення регресу підвищує інвестиційні ризики з боку позичальника і відповідно зменшує вартість позички.

Кредитування без регресу на позичальника зумовлює покладення всієї відповідальності за реалізацію проекту на фінансово-кредитну організацію. Банк бере на себе всі інвестиційні ризики та відмовляється від будь-яких зворотних вимог (регресу) з приводу розподілу відповідальності. Таким чином, така модель кредитування є надто дорогою і тому рідко зустрічається на практиці.

Кредитування з частковим регресом на позичальника зумовлює паритетний розподіл ризиків між учасниками проекту. Всі учасники беруть на себе відповідальність за ризики, які виникають у результаті їх діяльності: замовники — за виділення ділянки під будівництво, вчасне надання проектно-кошторисної документації, деяких видів обладнання та матеріалів; підрядники — за вчасне введення об’єкта в експлуатацію з відповідною якістю за дотримання кошторису; постачальники обладнання — за своєчасність, якість та комплектність поставок; кредитори — за вчасність надання фінансових ресурсів, дотримання платіжної та розрахункової дисципліни. Комерційні зобов’язання, які сторони беруть на себе, підтверджуються відповідними договорами та контрактами. Вартість цього типу фінансування є відносно невеликою, це може пояснити його поширення. За певних умов таке фінансування здійс­нюється поза балансом діючого підприємства позичальника, проте частіше позичальник гарантує свої обов’язки часткою активів.

Кредитування з повним регресом на позичальника дозволяє оформити фінансування у найкоротші строки. Цей тип фінансування застосовується для проектів, які мають державне значення, здійснюються під гарантію держави або за її підтримки. До цих проектів належать проекти розвитку пріоритетних галузей, регіонів, виробничої та соціальної інфраструктури тощо. Реалізуючи такі проекти, позичальник, крім потоків готівки, використовує інші джерела для погашення боргу. Слід зазначити, що цей тип фінансування найбільш прийнятний для економіки України, яка має гостру потребу в активізації інвестиційної діяльності. Тому міжнародні фінансово-кредитні організації сьогодні віддають перевагу саме цьому виду кредитування.

Кредитування на консорціумних засадах здійснюється за схемою: «створюй — володій — експлуатуй». Така схема припускає згоду між учасниками проекту щодо утворення (будівництва) підприємства, його акціонування або корпоратизації та експлуатації власником на пайових умовах. Звичайно на умовах консорціуму банк або декілька банків конвертують боргові зобов’язання в акції позичальника. Власниками проекту стають також підрядники, страхові компанії тощо.

Різновидом консорціумного кредиту є паралельний кредит, за якого в угоді беруть участь два або більше банків, які самостійно ведуть переговори з позичальником. Банки-кредитори узгоджують між собою умови кредитування, щоб у підсумку укласти кредитний договір із загальними для всіх учасників умовами. Кожний банк самостійно надає позичальнику визначену частку кредиту, дотримуючись загальних, узгоджених з іншими банками-кредиторами умов кредитування [2].

На основі багатосторонніх банківських кредитів з’являється можливість здійснювати великі довгострокові кредитні проекти для задоволення потреб інвестиційної сфери.

Новою формою кредитування капітальних вкладень, що запроваджується в комерційних банках, є надання коштів клієнтам для реалізації ними довгострокових широкомасштабних проектів шляхом повного викупу випусків промислових облігацій, які емітуються цими клієнтами. У міжнародній практиці така операція називається андеррайтингом. Вона поширена в діяльності спеціалізованих інвестиційних банків за кордоном.

2. Ціна банківського інвестиційного кредиту

Визначення ціни інвестиційного кредиту (відсоткової ставки), яка передбачається у кредитному договорі здійснюється з урахуванням: строку користування позичкою; заходу, що кредитується; забезпечення своєчасності розрахунків позичальника за раніше одержаними позичками та ступеня ризику [4, с. 34—38]. Найчастіше вона буває регульованою (плаваючою) за умови щорічного перегляду в бік зростання або зниження.

Відсотки за інвестиційними позичками сплачуються за фактич­ну кількість днів користування позичкою і нараховуються на суму залишку заборгованості за позичкою (див. формулу 2.1).

С% = (Вк · Зк · Д) : (360 · 100 %),                 (2.1)

де С% — сума нарахованих відсотків; Вк — відсоток за кредит;
Зк — поточна заборгованість за кредитом; Д — кількість днів у поточному періоді.

На практиці існують два методи нарахування відсотків: простий та складний [3, с. 559—563]. Перший метод використовується у разі, коли за інвестиційний кредит відсотки нараховуються та сплачуються кредитору щомісячно, щоквартально або в інший строк, обумовлений кредитним договором. При цьому загальний обсяг платежів позичальника з урахуванням основної суми боргу становитиме: